Лекции по "Логике"

Тематичний  план

 

 Тема 1.1. Логіка як наука, її предмет та значення.

 Тема 2.1. Поняття як форма мислення.

 Тема 2.2. Логічні відношення між поняттями.

 Тема 2.3. Логічні дії з поняттями.

 Тема 3.1. Судження як форма мислення. Просте

                  категоричне     судження.

 Тема 3.2. Складні судження та їх види.

 Тема 4.1. Основні закони логічного мислення.

 Тема 5.1. Умовивід як форма мислення. Безпосередні умовиводи.

 Тема 5.2. Простий категоричний силогізм. Ентимема.

 Тема 5.3. Умовні та розділові умовиводи.

 Тема 6.1. Логічні основи теорії аргументації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опорний конспект лекцій

Лекція 1.1. Логіка як наука.

1. Предмет та визначення логіки як науки. Поняття про мислення. Мислення і мова.
2. Історичні етапи розвитку  логічного знання.
3. Поняття логічної форми. Особливості формальної логіки.
4. Практичне застосування логіки.

 

Ключові слова: логіка, логічна форма, формальна логіка, логічна форма

 

Термін „логіка” походить від давньогрецького слова LOGOS, яке в перекладі означає  «слово», «думка», «поняття», „мислення”, „міркування”, „вчення”, „наука”.   Отже, етимологічний підхід показує , що слово „логіка” є багатозначним. І ми поки що, хоч і приблизно, але можемо скласти собі уявлення про що ця наука, що вона вивчає.

         Під терміном "логіка" , як правило, розуміють:

1. Об'єктивну  закономірну послідовність речей  і явищ, наприклад, коли говорять "невмолима логіка речей", "логіка  фактів", "логіка суспільного  розвитку" тощо.

2.  Послідовність  мислення. Коли, наприклад, кажуть, що "мислення логічне", "в його міркуваннях залізна логіка" та ін., то це означає, що мислення вирізняється зв'язністю, визначеністю, послідовністю. Навпаки, якщо говорять, що "його міркуванням бракує логіки", "йому бракує логіки", "де ж логіка?" і т. д., то це означає, що мислення є безладне, непослідовне, суперечливе, тобто нелогічне.

3. Науку, яка  вивчає мислення. Із цього можна  дійти висновку, що предметом  логіки як науки є мислення  людини. Логіка - це наука про мислення. Але таке визначення логіки  було б досить широким. Мислення - явище складне, різнобічне, є предметом вивчення багатьох наук. Тому недостатньо сказати, що логіка вивчає мислення, необхідно ще з'ясувати, який бік мислення досліджує логіка, що в мисленні складає предмет саме логіки. Перш за все з'ясуємо, що таке мислення взагалі.

         Поняття  мислення

      Мислення - властивість матерії,  воно не існує поза нею. Мислення  є функція людського мозку.  Мозок - орган мислення людини. Але мислення за своєю природою  суспільне. Воно виникає і розвивається  разом із появою людини й людського суспільства. Поза людиною й людством мислення не існує. Вирішальна роль у виникненні мислення належить праці. Праця виділила людину з царства тварин, є основою виникнення і розвитку свідомості, мислення і мови.

У багатьох словниках, енциклопедіях, підручниках з логіки предметом даної науки визнається мислення людини. А логіка визначається як наука про закони мислення, або наука про закони, яким підкоряється мислення. Іноді додається, що це наука про закони і форми правильного мислення. І в цьому є певна рація: логіка вчить як міркувати правильно, як правильно будувати думки, щоб в результаті завжди отримувати істину. Але наведені вище визначення не до кінця розкривають предмет вивчення логіки, адже ця наука вивчає не лише ”правильне”, але й „неправильне” мислення: логічні помилки, протиріччя, парадокси, софізми, паралогізми.

До того ж  сам термін „мислення” є досить широким і не дає можливості визначити  специфіку логіки по відношенню до інших наук, можливості показати специфічний  об’єкт дослідження логіки. Який би відрізнявся від об’єктів, що вивчаються іншими науками. Ми знаємо, що мислення вивчають і філософія (зокрема її розділ „гносеологія” – теорія пізнання), і психологія (досліджує умови і причини, що забезпечують розвиток і нормальне функціонування людського мислення), і фізіологія вищої нервової діяльності(розкриває особливості функціонування мозку. Його механізмів та процесів), і кібернетика (виявляє закономірності існування людського інтелекту). Таким чином, визначення предмету логіки як науки про закони мислення не дає нам можливості виявити специфіку об’єкта її дослідження.

Логіка  має відношення до пізнавальних процедур мислення. Людина „навчається” мислити, міркувати послідовно і несуперечливо усім досвідом свого життя. Кожна людина володіє більш чи менш досконалою стихійно сформованою, інтуїтивною логікою. Без неї вона взагалі не могла б правильно міркувати, спілкуватись з людьми тощо. Але у ряді випадків цей досвід не є достатнім для того, що робити правильні висновки. Стихійно сформована логіка ніколи не може замінити свідомо засвоєних знань законів і форм мислення. Вивчення логіки істотно доповнює практичні навички. А отже,

предметом логіки є форми думок (логічні  форми або форми мислення) і  загальні закономірності, яким підкоряється мислення при осягненні істини.

      Мислення є відбиття дійсності в думках людей у формі понять, суджень та умовиводів. Мислення - це вища форма, відображення, пізнання. Воно суттєво відрізняється від таких форм віддзеркалення, як відчуття, сприйняття й уявлення. Як відомо, пізнання є відображення в голові людини об'єктивного світу. Пізнання пов'язане з практикою, виникає з неї. Практика - мета пізнання і критерій істини. Пізнання - не окремий тимчасовий акт, а складний діалектичний процес проникнення людського розуму в суть речей, у їхні закономірні зв'язки і стосунки. Пізнання розпочинається із живого споглядання, з відчуття, сприйняття і приводить до абстрактного мислення.

У пізнанні виділяють  два ступені: чуттєвий і раціональний (абстрактне мислення).

Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуттів, сприймань, уявлень.

Відчуття - перша  елементарна форма чуттєвого  пізнання зовнішнього світу. Відчуття дають безпосереднє відображення дійсності. Предмети і явища навколишнього  світу, діючи на органи чуття людини, викликають різні відчуття - зорові, слухові, дотикові тощо. Відчуття відображають окремі ознаки, властивості, якості речей. На основі відчуттів виникає сприйняття.

Сприйняття - це дещо складніша, ніж відчуття, форма  пізнання дійсності. Сприйняття є віддзеркалення предметів і явищ у їх наочній цілісності. Воно виникає з різних відчуттів, але не є механічною сумою відчуттів. У сприйнятті різноманітні відчуття не ізольовані одне від одного, а органічно пов'язані, злиті в цілісний образ. Сприйняття, як і відчуття, є відбиття наочне і безпосереднє. Воно має місце лише тоді, коли предмет безпосередньо діє на наші органи чуття. На базі відчуттів і сприйняття виникають уявлення, в яких відтворюються відчуття і сприйняття.

Уявлення - це чуттєвий образ тих предметів і явищ, які людина сприймала раніше. Уявлення виникають із чуттєвих сприймань, але, на відміну від них, вони безпосередньо не пов'язані з предметами. Утворення уявлень не потребує безпосереднього впливу речей на органи чуттів у даний момент. Уявлення з'являються на основі минулого сприйняття предмета, образ якого зберігся у пам'яті людини. Уявлення може виникнути внаслідок опосередкованого сприймання предметів. Нарешті, ми можемо уявити собі й те, що ніколи не існувало й існувати не може, наприклад русалку, біса, лісовика і т. д., але елементи, з яких складаються такі уявлення, беруться нами з реальності, з предметів сприймання.

Уявлення завжди індивідуальне, воно залежить від відчуття, сприйняття, пам'яті, емоцій, життєвого  й професійного досвіду людини тощо. Так, уявлення про юридичну академію студента-випускника і студента-першокурсника будуть різні. Вони будуть різними і в однокурсників.

Уявлення - вища форма відображення дійсності на ступені чуттєвого пізнання. Вони містять у собі елементи узагальнення. В уявленні ми відокремлюємося від частини, менш суттєвих для нас ознак предмета і виділяємо загальні його ознаки й риси. Уявлення посідає нібито проміжне положення .між сприйняттям і мисленням, але в цілому воно, як і відчуття і сприйняття, є відображенням наочним і безпосереднім.

      Мислення, на відміну від чуттєвого  пізнання, є відображенням опосередкованим.  Якщо між відчуттям і предметом  немає нічого проміжного (відчуття  виникають унаслідок безпосереднього  впливу предметів на органи  чуття), то між предметом і мисленням знаходяться відчуття, сприйняття й уявлення. Мислення опосередковане чуттєвим пізнанням, воно виникає на основі відчуттів, є переробкою чуттєвого матеріалу. Тільки завдяки чуттєвому пізнанню мислення пов'язується із зовнішнім світом, відтворює його. Каналами, через які світ проникає до свідомості людини, є відчуття.

Мислення відображає не тільки властивості, безпосередньо  дані у відчуттях і сприйняттях, а й такі ознаки, сторони, зв'язки предметів, котрі виявляються безпосередньо розумом.

Мислення - відображення узагальнене. Чуттєве пізнання відображає окремі елементи та явища, їхні зовнішні сторони і зв'язки. Глибокі зв'язки і відношення предметів, закони їхнього  розвитку чуттєвому сприйманню не доступні.

Мислення бере у предметів і явищ загальне, суттєве і відокремлюється (абстрагується) від другорядного, несуттєвого. Порівняно зі сприйняттям і уявленням мислення дає змогу глибше й повніше пізнати об'єктивний світ, розкрити найважливіші, найістотніші сторони, зв'язки й закономірності дійсності. Чуттєве пізнання нездатне віддзеркалити сутність речей, процес розвитку руху. За допомогою мислення людина пізнає дійсність в усьому її розмаїтті, різноманітті зв'язків і опосередкованості.

Особливість мислення полягає також у тому, що воно є пізнанням активним і цілеспрямованим.

Відчуття і  сприйняття виникає у нас під  дією предметів і явищ на наші органи чуття незалежно від того, хочемо ми сприймати предмет або явище  чи ні. Процес же мислення пов'язаний з  постановкою певних пізнавальних завдань і проведенням різноманітних логічних дій і операцій. У процесі мислення ми висловлюємо судження, будуємо умовиводи, гіпотези, докази, створюємо поняття тощо.

Мислення і мова

Мислення нерозривно пов'язане з мовою. Мислення і  мова виникають і розвиваються одночасно. Мислення у власному розумінні слова без мови неможливе. Абстрактне мислення - це мовне, словесне мислення. Мова - необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання й уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки. Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством. Перебуваючи в єдності, мислення й мова нетотожні, це різні соціальні явища. Мова - звукова матеріальна оболонка думки, мова - означає мислення - віддзеркалює об'єктивну реальність. Мова - засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу. Мислення вивчається формальною логікою, а мова - предмет мовознавства.

 На базі  природних мов виникли штучні  мови науки. Природні, або національні,  мови - це звукові (мова), а пізніше  і графічні (письмо) інформаційні  знакові системи в кожній нації, що історично склалися. Штучні мови - це спеціально створені мови. На відміну від природних ці мови конструюються цілеспрямовано для міжнародного спілкування (напр., інтерлінг, есперанто), автоматичної обробки інформації за допомогою ЕОМ (мови програмування, машинні мови), запису інформації (інформаційні мови), для вирішення інших завдань у галузі науки і техніки.

ЛОГКА – теорія міркувань та Ії елементів, що має на меті відрізнити правильні  міркування від неправильних на підставі однієї лише їх форми.

Що ж таке логічна форма ?

Логічна форма (форма думки або форма мислення) – це той бік думки, який не залежить від конкретного змісту. Але слугує засобом зв’язку її змістовних елементів.

Логічну форму  не можна розглядати як "чисту" форму, позбавлену змісту і незалежну від нього. Форми мислення (поняття, судження, умовиводи) є формами об'єктивного змісту, об'єктивних зв'язків і відношень між речами.

Форми мислення не є апріорними (додосвідними) логічними  формами, не дані людині в готовому вигляді, а виникли у процесі багатовікової пізнавальної практики людини.

Форми мислення - це форми не самих речей, а форми  відображення предметів і явищ реальної дійсності на ступені абстрактного мислення. Форми думки не збігаються з формами існування предметів, що віддзеркалюються. Логічні форми - це форми ідеального існування предметів і явищ у мисленні людини. Форми думки у певних кордонах незалежні від відмінностей у змісті окремих предметів, від конкретного матеріалу. Вони однакові і застосовні до найрізноманітніших предметів, до будь-якого конкретного матеріалу.

Будь-яка думка  має конкретний зміст і певну  будову (структуру). Зміст думки складає  віддзеркалені в ній властивості  і відношення конкретних предметів  і явищ об'єктивної дійсності. Наприклад, зміст поняття "людина" становить такі ознаки людей, відтворені в цьому понятті, як:

1) здатність  виробляти знаряддя праці, 2) здатність  мислити і 3) володіти мовою.  Зміст судження "Усі договори  є юридичні угоди" становить  належність усіх договорів до  класу юридичних угод.

Структура думки - це її будова, спосіб поєднання складових  частин думки.

Кожна форма  мислення має певну структуру. Для  виразу структури думки у формальній логіці користуються символами. Розгляньмо, що таке структура думки стосовно суджень і умовиводів.