Виробництво хліба

Одним з напрямків аналізу зовнішнього середовища, як необхідного етапу діагностики його економічної безпеки підприємства повинен бути аналіз галузі. Можна скористатися запропонованою посібниками з маркетингу схемою дослідження середовища безпосереднього впливу, яка включає вивчення споживачів, конкурентів, постачальників, посередників та контактні аудиторії. Також цікавим, на нашу думку, є представлення мікросередовища підприємства в роботі . Користуючись даним підходом дослідження факторів зовнішнього середовища пропонуємо проводити з точки зору їх впливу на окремі етапи процесу відтворення на рівні підприємства (див. рис. 1).

Крім того, необхідно навести характеристику основних споживачів продукції, провести аналіз конкуренції на ринку, окремо звернути увагу на бар’єри входу на ринок.

Хліб та хлібобулочні вироби входять до споживчого набору товарів (послуг)- представників для розрахунку індексу споживчих цін (у ваговій структурі складає майже 9%). Ринок хліба представляє один із ринків продовольства.

Галузевий попит на продукцію представляє особливий інтерес, оскільки саме він відіграє найважливішу роль на етапі реалізації виробленої продукції підприємством, тобто на етапі повернення авансованої і одержання (бажано) доданої вартості.

За даними органів статистики  в Україні у 2006 році налічувалося 1486 підприємств-виробників хліба, що на 209 одиниць менше аналогічного показника 2002 року (див. табл. 1). За період з 2002 до 2006 року виробництво продукції скоротилося з 2399 до 2305 тис. т.

Перше пояснення базується на тому, що скорочується в цілому споживання хліба населенням країни внаслідок росту доходів та демографічного фактору. В той же час інші фахівці стверджують, що при потенційному обсязі ринку в 4000 тис. т споживання хліба не може сильно скоротитися. Зміни пояснюються тим, що все більше продукції випускається невеликими підприємствами, результати роботи яких не враховуються органами статистики. Підтвердженням останнього аргументу можуть служити така інформація про структуру основних виробників хліба і хлібобулочних виробів в Україні, яку можна представити таким чином :

72% хліба і хлібобулочних виробів виготовляють промислові хлібозаводи, розташовані у містах і районних центрах (близько 400);

6% хліба виготовляють підприємства колишньої системи Укркоопсоюзу. Таких хлібозаводів близько 500. Як правило, ці хлібозаводи мають невелику потужність і обслуговують населення сіл;

1,5% хліба припадає на частку підприємств Укрпродсоюзу;

20% хліба і хлібобулочних виробів випікають приватні, малі пекарні.

Дані про кількість підприємств-виробників хліба та хлібобулочних виробів варто враховувати при аналізі стану конкуренції в галузі. Конкуренція має найбільш серйозний вплив на проходження індивідуальним капіталом стадії реалізації. Вона породжується зіткненням інтересів в сфері обміну товарів і продуктів на ринку. В кінцевому рахунку, інтенсивність конкуренції на галузевому ринку визначає саму можливість здійснення метаморфозу, оскільки за своєю суттю визначає умови доступу до споживача.

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1.

Окремі показники діяльності підприємств хлібобулочної галузі в Україні у 2002-2006 рр.

№ п/п	Показник	2002	2003	2004	2005	2006
1	Кількість підприємств, одиниць	1695	1678	1600	1529	1486
2	Випуск виробів хлібобулочних, тис.тонн	2357.6	2334.7	2307.1	2263.7	2151.1
3	Рентабельність операційної діяльності підприємств, %	2.3	1.1	2.2	2.4	2.2
4	Частка підприємств, які одержали збиток від звичайної діяльності до оподаткування, у % до загальної кількості підприємств	43.6	46.8	39.6	33.5	31.7
5	Індекс цін виробників хліба і хлібобулочних виробів, грудень до грудня попереднього року, %:	94.6	134.6	97.0	100.8	116.2
6	Інвестиції в основний капітал, у фактичних цінах, млн. грн.:	130.0	132.6	197.7	246.4	325.9

 

Конкуренція на ринку хлібобулочних виробів в Україні доволі інтенсивна і основна боротьба ведеться між великими хлібозаводами і міні-пекарнями. Особливістю ринку хліба є його локальний характер через нетривалий термін зберігання продукції. Тому, основна увага зосереджується на місцевих конкурентах. Перемогти на ринку намагаються як за рахунок боротьби за існуючі ніші, так і шляхом створення нової продукції. За даними АПК-Інформ в Україні щорічно Дегустаційною комісією Укрхлібпрому розглядаються і затверджуються рецептури до 200 нових найменувань хліба і хлібобулочних виробів і 180 видів кондитерських виробів. «При високому рівні диференціації попиту індивідуальному капіталу легше знайти нішу для реалізації себе у вигляді товарної маси і вище ймовірність вилучення при цьому закладеної в ній доданої вартості» .

Індивідуальне відтворення безпосередньо пов’язане з рівнем дохідності в галузі. Чим вона вища, тим більше підприємств намагається вступити на ринок. Зростання кількості конкуруючих підприємств призводить до зниження загального рівня дохідності галузі і, відповідно, зниження доданої вартості в процесі індивідуального відтворення. Якби підприємства могли безперешкодно вступати в галузь, існував би ринок чистої конкуренції, проте вступ на ринок певних товарів ускладнений існуванням бар’єрів входу.

Вхід на ринок хліба та хлібобулочних виробів має певні особливості. Для нових великих підприємств він ускладнюється необхідністю залучення великих капітальних ресурсів на обладнання. Для малих підприємств цей бар’єр обійти простіше оскільки їм потрібні невеликі потужності. В той же час цей плюс виступає і мінусом: виникає інший бар’єр – вищі витрати виробництва (неможливість економії на масштабах так, як на великих підприємствах). Крім цього, одним із значних бар’єрів вступу в галузь виділяють різні організаційні форми обмеження конкуренції, в тому числі вертикальну і горизонтальну інтеграцію підприємств, які пов’язані єдиним виробничим процесом (наприклад, концерн «Хлібпром»).

Даний блок аналізу повинен включати основні характеристики ринку, загальний огляд основних суб’єктів ринку і їх вплив на діяльність підприємств галузі, що аналізується. Обсяг даної статті не дозволяє провести детальний аналіз за даним блоком. Зазначимо лише таке, що для підприємств-виробників хліба і хлібобулочних виробів основною сировиною для виробництва є борошно. В структурі споживання борошна в середньому 88% припадає на частку хлібопекарської промисловості. Ситуація на ринку даної продукції, а також ринку зерна постійно знаходиться під контролем держави. Особливої уваги потребує аналіз цін постачальників продукції і порівняння абсолютних і відносних значень (рис. 2) з цінами на продукцію підприємств галузі.

Цей блок може включати вивчення стану основних засобів в галузі, динаміку оновлення основних засобів, інвестиційну діяльність підприємств галузі (в основні засоби), а також аналіз ринку необхідної техніки та технологій для підприємств галузі (основні вітчизняні і зарубіжні виробники, посередники на ринку, цінова політика тощо). Що стосується хлібобулочної галузі, більшість аналітиків зазначає, що дана галузь виділяється значним моральним та фізичним зносом основних засобів. В той же час, не дивлячись на регулювання ринку державними органами та спадом фізичного випуску продукції, хлібний бізнес залишається доволі привабливим для великих гравців ринку, про що свідчить активне інвестування в розвиток та модернізацію потужностей, а також придбання хлібозаводів (див. табл. 1).

Рис. 2. Індекси цін виробників на хліб і хлібобулочні вироби та борошно пшеничне в Україні у 2002-2006 рр.

 

Головним джерелом фінансування діяльності підприємств хлібобулочної галузі є власні фінансові ресурси. Крім того можуть використовуватися кредитні ресурси, вклади учасників акціонерних товариств, надходження від продажу акцій тощо. Державою здійснюється підтримка підприємств хлібопекарської промисловості при закупівлі обладнання вітчизняного виробництва для переробки сільськогосподарської продукції та будівництва і реконструкції виробничих об’єктів через механізми здешевлення середньострокових та довгострокових кредитів  (згадувана вище Постанова КМУ від 21 лютого 2007 року № 259 «Про затвердження порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення короткострокових та середньострокових кредитів», Постанова КМУ від 18 лютого 2004 року № 184 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2006 рік на здійснення фінансування підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів»).

Розглядаючи економіку окремої галузі, неможливо обійти стороною питання забезпечення підприємств галузі трудовими ресурсами. «Всі господарські операції зводяться до трьох слів: люди, продукт, прибуток. На першому місці стоять люди»,- сказав відомий в усьому світі менеджер Лі Якокка. Даний етап аналізу виконується для виявлення рівня забезпеченості підприємств галузі трудовими ресурсами.

4.   Розвиток матеріального і нематеріального виробництва сприяє зростанню національного багатства країни. Воно включає людський, фізичний і природний капітал.

Всесвітній банк на експериментальній основі використовує нові методи оцінки національного багатства. Хоча ці методи і не є досконалими, вони принесли ряд несподіваних результатів.

Головним компонентом багатства країни традиційно вважався фізичний капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди). Однак згідно з оцінкою, здійсненою Всесвітнім банком, у 1995 р. в 192 країнах частка фізичного капіталу дорівнювала в середньому лише 16 відсотків від загального обсягу багатства. Більш вагоме значення має людський капітал, що становить 64 відсотки.

Переваги людського потенціалу особливо очевидні в країнах з високим рівнем доходу. У деяких з них, таких як Німеччина, Японія і Швейцарія, його частка досягає 80 відсотків від загального обсягу капіталу. Проте в країнах Африки, розміщених на південь від Сахари, де людські ресурси обмежені, більше як половину національного багатства, як і раніше, становлять природні ресурси (рис. 3, а).

Рис. 3. Склад національного багатства у 192 країнах світу (а)

і в Україні (б)

Згідно з методикою, що застосовується в нашій країні, до національного багатства входять: 1) фонди виробничого призначення; 2) фонди невиробничого призначення; 3) природні ресурси — лише та частина, яка доступна впливу суспільного виробництва, і при певному рівні продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріального виробництва (рис. 3, б).

Фонди виробничого призначення охоплюють: 1) основні виробничі фонди (виробничі будівлі та споруди, машини, устаткування тощо); 2) запаси матеріальних оборотних фондів — матеріальні запаси у виробничій сфері (запаси сировини, палива і матеріалів, незавершене виробництво і будівництво) та готову продукцію виробництва засобів виробництва на складах підприємств, комерційних установ, у дорозі; 3) суспільні резерви засобів виробництва (у тому числі засоби, предмети праці та матеріали); 4) нагромаджені матеріальні та трудові витрати на поліпшення земель, лісів та інших природних ресурсів.

Фонди невиробничиго призначення містять: 1) фонд особистого споживання населення; 2) фонд суспільного невиробничого споживання, який є необхідним для суспільства, але безпосередньо не визначає матеріального добробуту населення.

Фонд особистого споживання населення складається з таких елементів: 1) основні невиробничі фонди установ охорони здоров'я, народної освіти, побутових послуг, культурного обслуговування, спорту і житловий фонд; 2) готова продукція — предмети споживання (на складах підприємства, в торгівлі та громадському харчуванні, в особистих підсобних господарствах, у дорозі); 3) особисте майно (предмети тривалого користування) населення; 4) суспільні резерви предметів споживання.

Фонд суспільного невиробничого споживання містить: 1) основні фонди наукових установ, установ державного управління, фінансової системи політичних і громадських організацій, основні фонди воєнних установ і організацій; 2) запаси матеріалів типу оборотних фондів у перелічених установах, запаси воєнного майна і резерви.

Під природним багатством розуміють не взагалі всю сукупність предметів і сил природи, не весь фізично-географічний комплекс, що оточує людину, а лише ту його частину, яка доступна впливу суспільного виробництва, і при певному рівні продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріального виробництва.

Наявність природних багатств створює сприятливі умови для зростання національного багатства.

Економіка незалежної України потребує істотних структурних змін у національному багатстві.

По-перше, треба поступово зблизити темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення з метою докорінного поліпшення добробуту населення. Особливо це стосується таких невиробничих галузей, як освіта, охорона здоров'я. Тут необхідне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою і навіть промисловістю.

По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, науко-містких галузей машинобудування, порошкової металургії, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальної технології.

Гостро не вистачає деяких видів продукції, потреба в яких в Україні дуже висока. Треба створити виробничі потужності для випуску зернових, кормо-, картоплезбиральних комбайнів, сіялок, косарок, тролейбусів, автобусів, навантажувачів, холодильників, взуття, тканин, автомобілів, теле-, відео-, аудіотехніки тощо.

Україна має зайняти відповідне місце у світовій торгівлі. Тому слід зміцнювати виробничі потужності з виробництва літаків, суден, верстатів, приладів, електротехнічних виробів. Уже сьогодні на світовому ринку ця продукція має досить високу репутацію.

По-третє, для збільшення валютних надходжень треба у національному багатстві України створити відповідну індустрію туризму: готелі, кемпінги, транспортні засоби і підприємства, що їх обслуговують, відповідні шляхи сполучення, засоби зв'язку, підприємства харчування і підприємства, що виробляють туристичні товари. Україна, спираючись на відповідну матеріальну базу, може збільшити кількість туристів у 20-40 разів, а це значні валютні надходження, які так потрібні для оплати ряду імпортних товарів, у тому числі енергоносіїв.