Конкурентоспроможність. Рівні конкурентоспроможності

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАІНИ

Національний Технічний  Університет

«Харківський Політехнічний  Інститут»

 

 

 

 

Реферат

на тему: «Конкурентоспроможність. Рівні конкурентоспроможності»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка гр.. КІТ-68

Цвелих К. І.

Перевірила:

Артамонова Н. О.

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2013 

ЗМІСТ

 

1. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ……………………………..………...3
2. МАКРОКОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ……………………………...8
1. Стадії конкурентоспроможності (Портер)……………………..10
2. Міжнародний інститут розвитку менеджменту………………….13
3. МЕЗОКОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ……………………………….14
4. МІКРОКОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ……….………………..……16
5. ЛІТЕРАТУРА………………………………………...…………………...20
 

1. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

 

Конкурентоспроможність — здатність певного об'єкта або суб'єкта перевершити конкурентів у заданих умовах, у конкретний момент часу.

Об’єкти, що є конкурентоспроможними, можна розділити на чотири групи [1]:

• товари,
• виробництва (як виробники товарів),
• галузі (як сукупності підприємств, що пропонують товари та послуги),
• регіони (райони, області, країни або їх групи).

У зв’язку з цим прийнято говорити про її наступні види:

• Національна конкурентоспроможність
• Конкурентоспроможність товару
• Конкурентоспроможність підприємства

Крім того, принципово можна  виділити чотири типи суб'єктів, що оцінюють конкурентоспроможність тих чи інших  об'єктів:

• споживачі,
• виробники,
• інвестори,
• держава.

Конкурентне середовище являє  собою ті оточуючі підприємство чітко обмежені сили, з якими доводиться змагатися або боротися в ході реалізації цілей і задумів.

Конкуренція випливає неминуче, так як кожне підприємство і його суперники прагнуть оволодіти увагою покупців і спонукати їх придбати товар. Як відзначав Маркс К., люди купують товари не тому, що він (товар) «має вартість, а тому, що він є  «споживна вартість» і вживається для певних цілей, і само собою  зрозуміло, що:

1) споживчі вартості «оцінюються», тобто досліджується їх якість (точно так само, як їх кількість вимірюється, зважується тощо);

2) коли різні сорти товарів можуть замінити один одного для тих же цілей споживання, тому чи іншому сорту віддається перевага...». Бажаючи, щоб віддали перевагу саме їх товару, підприємства зобов'язані змагатися (конкурувати) з виробниками інших таких же товарів в досягненні цієї мети. Тому конкурентоспроможність товару визначається при порівнянні товарів конкурентів між собою.

В широкому розумінні  в економічній теорії конкурентоспроможність означає можливість виграшу в  змаганні. Стосовно до економічної  сфери конкурентоспроможність у  загальному вигляді - володіння властивостями, що створюють переваги для суб'єкта економічного змагання. Ці властивості  можуть ставитися до різних за природою об'єктів - видів продукції, підприємствам  та організаціям, їх груп, що утворюють  галузеві або конгломератні об'єднання  і комплекси, нарешті, до окремих  країн або їх угруповань (регіональним, політичним, етнокультурним), які виступають в якості суб'єктів конкурентної боротьби.

Проблеми конкурентоспроможності об'єктивно обумовлені реальною конкуренцією товарів, підприємств, галузей, регіонів, об'єктів світового ринку.

Конкурентоспроможність  об'єкта визначається стосовно конкретного  ринку, або до конкретної групи споживачів. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність є головним фактором успіху.

У вітчизняній економіці  Ю. Ф. Шамраєм і Р. В. Габунией визначали конкурентоспроможність, як: «Конкурентоспроможність може бути визначена як порівняльна прибутковість експорту постачальників (фірм або країн), тобто як різниця між ринковими цінами і витратами на виробництво і реалізацію продукції, що поставляється на світовий ринок продукції».

На відміну від  вітчизняної зарубіжна економічна наука приділяла більше уваги розумінню конкурентоспроможності і визначала це поняття більш широко. Наприклад, за визначенням гарвардського словника «Field Guide to Business Terms» основою конкурентоспроможності є товари і послуги, які можуть успішно конкурувати на світових ринках. Російські економісти звернули пильнішу увагу на проблему конкурентоспроможності в кризовий 1998 р. Так, М. Гельвановский, Ст. Жуковська, В. Трофімова в 1998 р. дали такі визначення конкурентоспроможності: «Конкурентоспроможність - володіння властивостями, що створюють переваги для суб'єкта економічного змагання» [2,с.68];

«Мікроконкурентоспроможніть - співвідношення ціни та якості конкретних товарів, виготовлених окремими підприємствами і фірмами, або послуг, що ними надаються»[2,с.68]; «Мезоконкурентоспроможність - ефективність роботи окремих галузей національного господарства, оцінювана, крім традиційних критеріїв, за показниками, характерними для даної галузі і описує ступінь її живучості та динамічності при різних варіантах розвитку економіки даної країни і світу в цілому». В основу поділу на рівні був покладений галузевий підхід.

У 1999 р. А. З. Селезньов  використовував територіальний підхід і дав визначення конкурентоспроможності регіону: «Конкурентоспроможність  регіону - обумовлене економічними, соціальними, політичними та іншими факторами  положення регіону і його окремих  товаровиробників на внутрішньому і  зовнішніх ринках, визначаються через  показники, які адекватно характеризують такий стан і його динаміку». М. Коллонтай  спустився на більш низький рівень конкурентоспроможності і дав визначення конкурентоспроможності товару з точки  зору покупців: «Конкурентоспроможність  товару - це здатність товару на одиницю  своєї вартості задовольняти більше потреб покупців або на більш високому рівні, ніж товар конкурентів». А. А. Динкін і Ю. В. Куренков дали розгорнуте визначення конкурентоспроможності на національному рівні як результуючого показника, вклавши в нього такі складові, як ефективне виробництво, ефективний розподіл та ефективні продажі, а також розумне використання експортних переваг в цілях підвищення економічного потенціалу: «Конкурентоспроможність країни - результуючий показник того, наскільки ефективно в порівнянні з іншими країнами вона виробляє, розподіляє і продає створювані в ній товари і наскільки розумно вона використовує свої експортні переваги для неухильного підвищення власного економічного потенціалу в самому широкому сенсі цього поняття»[3,с.56]; «Національна конкурентоспроможність - здатність національної економіки виробляти і споживати товари і послуги в умовах конкурентної боротьби з товарами і послугами, виробленими в інших країнах»[5,с.57]. Подібне визначення національної конкурентоспроможності дали в 2005 р. М. Дерябіна і С. Колчин, але в більш стислому вигляді: «Національна конкурентоспроможність - здатність національної економіки у ринковомусередовищі виробляти і споживати товари і послуги в умовах конкурентної боротьби з товарами і послугами, виробленими в інших країнах»[4,с.43]. В. О. Миргородська визначила конкурентоспроможність як певну можливість пристосування до змін, підкресливши при цьому, що її необхідно розглядати тільки в середовищі суперництва: «Конкурентоспроможність - це можливість пристосуватися до мінливих умов з точки зору утримання або поліпшення позицій серед конкуруючих»[5, с.203]. В. П. Богомолова та О. В. Хохлов в 2005 р. дали загальне визначення конкурентоспроможності, доповнивши реальну здатність об'єкта виконувати свої функціональний обов'язки в умовах можливої протидії суперників потенційною: «Конкурентоспроможність об'єкта - стан, що характеризує реальну або потенційну можливість виконання своїх функціональних обов'язків в умовах можливого».

У сучасній теорії з проблем конкурентоспроможності існують два підходи до виділення  рівнів конкурентоспроможності: територіальний і галузевий. З точки зору територіального  підходу виділяють конкурентоспроможність країни (макрорівень), конкурентоспроможність регіону (мезорівень) і конкурентоспроможність фірми (мікрорівень). Галузевий підхід виділяє національну конкурентоспроможність (макрорівень), конкурентноспроможність галузі (мезорівень) і конкурентоспроможність товару (мікрорівень).

У самому широкому розумінні конкурентоспроможність означає можливість виграшу в  змаганні. Стосовно до економічної  сфери конкурентоспроможність в  самому загальному вигляді - володіння  властивостями, що створюють переваги для суб'єкта економічного змагання [6].

 

2. МАКРОКОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

 

Національна конкурентоспроможність (англ. National Competitiveness) - багатозначний  термін, який найчастіше позначає [3]:

1. Здатність країни домогтися високих темпів економічного зростання, які були б стійкі в середньостроковій перспективі;
2. Рівень продуктивності факторів виробництва в даній країні;
3. Здатність компаній даної країни успішно конкурувати на тих чи інших міжнародних ринках.

У межах перших двох визначень  підвищення національної конкурентоспроможності ототожнюється із зростанням життєвих стандартів і прискоренням економічного зростання. Тому поняття національної конкурентоспроможності тісно пов'язано  з такими галузями економічної теорії, як теорія економічного розвитку і  теорія економічного зростання, а також  з інтегруючої обидві ці теорії теорією  капіталу. З цієї причини конкретні  підходи до підвищення національної конкурентоспроможності залежать від  прихильності тим чи іншим науковим школам в рамках цих теорій, які  дають різні відповіді на питання  «що працює, а що - ні». Зокрема, широко відомі «Індекс перспективної конкурентоспроможності»  і «Всесвітнє табло конкурентоспроможності», які відображають погляд Всесвітнього економічного форуму та Інституту розвитку менеджменту на те, які саме чинники  визначають економічне зростання країн [5].

Підвищення національної конкурентоспроможності на основі третього визначення тісно пов'язане з  проходженням традиційної промислової  політики в частині підтримки  конкретних компаній - «національних  чемпіонів» або експортерів - і політикою  підтримки низького курсу національної валюти [4].

Між підвищенням конкурентоспроможності в перших двох значеннях і підвищенням  конкурентоспроможності в третьому значенні існує серйозна відмінність. Національна конкурентоспроможність в перших двох значеннях не передбачає необхідності участі країни в міжнародній торгівлі - бізнес в країні може бути дуже продуктивним, але не торгувати з компаніями з інших країн. В рамках третього визначення конкурентоспроможність проявляється виключно на міжнародному ринку [4].

Необхідно зазначити, що національна  конкурентоспроможність включає в  себе і конкурентоспроможність держав. В принципі, сучасні спроби вивчення конкурентоспроможності держав - це в  якійсь мірі чергова спроба зрозуміти, чому одні держави є багатшими  й успішнішими, а інші біднішими  і менш успішними, що ще у 18 столітті було сформульовано економістом  Адамом Смітом.

Майкл Портер виконав величезну  роботу по напрямку визначення конкурентоспроможності держав. Він зібрав досить багато практичного  і теоретичного матеріалу, опублікувавши  ряд книг на цю тему.

У своїй книзі Competitive Advantage of Nations М. Портер приводить певним чином  сфери, де можна досягти конкурентних переваг, їх чотири. Вони наведені у таблиці 1. В цілому це більше підходить до конкурентоспроможності підприємств.

 

Таблиця 1- Сфери конкурентних переваг

	Зниження витрат (Lower Cost)	Диференціація (Differentiation)
Широка ціль	Лідерство у витратах (Cost Lidership)	Диференціація (Differentiation)
Вузька ціль (Narrow Target)	Напрям витрат (Cost Focus)	Напрям диференціації (Focus Differentiation)

 

Під метою розуміється  той цільовий ринок, який може обрати компанія. Це ж можна сказати про  певну спеціалізацію країни при  міжнародному поділі праці.

Наприклад, країна, як і компанія або навіть людина, може спеціалізуватися на якійсь певній вузькій сфері (виробництво  товарів широкого споживання, виробництво  спеціальних мікрочіпів для певної сфери; вивчення англійської мови, вивчення суахілі і рідковживаного діалекту).

Аналогічно можливо і  диверсифікуватися або навпаки  сконцентруватися на певній сфері.

Так, існує такі 4 сфери  і можливість досягти певної конкурентоспроможності, або отримати певну затребуваність.