ПР органов государственной власти

На  думку відомого теоретика і практика ПР С. Блека[1], для того, щоб налагодити задовільну співпрацю з журналістами, необхідно зрозуміти, як вони працюють і який їх образ думок. Працівникові прес-служби не обов'язково самому мати особистий досвід журналістської роботи, проте якщо у нього його немає, йому слід відвідати одну-дві газетні редакції і ознайомитися з умовами роботи там. Бажано підтримувати регулярні контакти з журналістами, а не звертатися до них, лише коли виникне яка-небудь сенсація.

Знаходячись в постійному контакті із ЗМІ, співробітники  державних прес-служб роз'яснюють  позитивні сторони дії уряду, виправляють недостовірну або помилкову інформацію про уряд. Проте це не є єдиним напрямом в їх роботі. Співробітникам державних прес-служб необхідно пам'ятати про те, що вони в рівній мірі відповідальні як за імідж держави в очах громадськості і журналістів, так і за імідж ЗМІ і журналістів в очах держави. Прес-служба також повинна проводити аналіз реакції громадськості на дії посадових осіб і органів влади і розробляти технологічні кроки для нейтралізації негативних тенденцій.

Наведемо  такі приклади діяльності прес-служби:

1)23 грудня 2011 прес-служби ВСУ повідомили про те, що новим головою ВСУ вибраний Петро Піліпчук. Його кандидатура стала компромісом, на який вимушена була піти влада, не маючи можливості продавити свою людину. У жовтні цього року йому виповнилося 64, а максимальний термін перебування на посаді судді — 65 років. Таким чином, П.Піліпчук стане главою ВСУ всього на рік, що дозволить власті якісний підготуватися до наступних виборів.

«За цей  час буде істотно почищений кадровий склад ВСУ, у тому числі з використанням  можливостей Вищої ради юстиції і Генпрокуратури. Верховний суд буде наповнений „своїми“ суддями. Крім того, «реально керувати Верховним судом в цей час будуть інші — ретельно підібрані зами».

Раніше  П.Піліпчук обіймав посаду першого  заступника глави ВСУ.[16]

2) Екс-голова ВСУ Василь Онопенко має намір брати участь в парламентських виборах 2012 роки. Василь Онопенко:«Я офіційно заявив, що я не балотуватимуся і що маю намір повернутися в законодавчий орган і звідти допомагати моїм колегам реформувати судову систему», — сказав він журналістам в п'ятницю, 23 грудня. В.Онопенко підкреслив, що має намір балотуватися по мажоритарному округу. «Ще не нарізані округи, але, можливо, у Вінницької області, Чернівцях, де я працював і де мене добре знають», — сказав він. В.Онопенко відзначив, що продовжує залишатися суддею ВСУ, але на час виборчої кампанії піде у відпустку. Термін повноважень В.Онопенко на посаді голови Верховного суду витік 29 вересня. Новим главою ВСУ сьогодні вибраний Петро Піліпчук. Вибори до парламенту повинні пройті в кінці жовтня 2012 року. .[16]

Отже,зі всього вище написаного можна зробити  такий висновок:

У прес-службі ВСУ можна оперативно отримати необхідну інформацію та офіційні коментарі,з будь-якого приводу,що означає те,що вона працює гарно.

На  головному сайті ВСУ зроблено все дуже вдало. В розділі «Публікації у ЗМІ» можна знайти усі новини та публікації про те,що на даний момент відбувається ,або відбувалось раніше у ВСУ.

2.3 Рекомендації щодо  покращення роботи ПР-структури  в Верховному суді України

Говорити про створення загальної системи ПР в державних установах поки ще рано, оскільки ми не маємо згоди між гілками влади — між Президентом та Верховним Судом, Верховним судом та Урядом тощо. Ця проблема особливо актуальна для органів місцевого самоврядування.

На  мою думку, рейтинг довіри до влади  напряму пов'язаний з ефективністю роботи і з відкритістю органів місцевого самоврядування і державного управління для громадськості.

Якщо  поглянути на наше суспільство з  точки зору політології, то ми побачимо, що воно складається з двох частин. Одна частина — це держава та її гілки влади, а друга — це все те, що лишається за межами влади, — громадянське суспільство. Громадянське суспільство, до складу якого входять і політичні структури, і конфесійні та етнічні групи, в нашій країні ще не сформувалось, оскільки на це потрібно набагато більше років, ніж минуло. За такий короткий час не можна розбудувати державу і сформувати громадянське суспільство.

У Радянському  Союзі при владі була одна партія, яка створила зручну для себе систему зв'язків з громадськістю. В кожному обкомі і міськкомі були відділи, які, щоправда, займалися не інформуванням, а в основному політичною цензурою. Тобто, попереджали керівників засобів комунікації (ЗМІ) — головних редакторів, їхніх заступників та журналістів — про обсяги й зміст дозволеної інформації. Якщо, наприклад, в газеті було неправильно надруковано прізвище члена політбюро ЦК КПРС, то людину звільняли з роботи, хоча подібна прикрість могла статися і з технічних причин. Проте були й позитивні напрацювання, наприклад, система роботи з кадрами.

Після утворення незалежної України —  держави з демократичною формою управління — в ній з'явилися прес-служби. Працівники прес-служби мають подвійний статус. По-перше, вони державні службовці, які зобов'язані виконувати закон про державну службу, постанови уряду та ін. По-друге, в прес-службах працюють люди, які мають переважно журналістську освіту. Звичайно, їхнє творче єство бунтує проти додатково встановлених рамок. Ми мусимо розуміти, що у журналістів така сама робота, як і у працівників прес-служб, як і в інших представників державної влади і місцевого самоврядування.

Урядовцям не слід сприймати журналістів як ворогів, оскільки це призводить до непорозумінь як між урядом та пресою, так і між урядом і громадськістю.

Оперативність подачі інформації є надзвичайно  важливою. Вона тісно пов'язана з  моделлю спілкування прес-секретаря  і прес-служби з першим керівником: міністром, прем'єр-міністром, президентом.

Якщо  вам складно спілкуватися з багатьма людьми одночасно, обмежтеся прес-релізами і короткими повідомленнями на 2-3 хвилини. У цьому випадку ви зможете скласти і відпрацювати свій текст, після чого журналісти індивідуально запишуть його на телекамеру. Інколи слід проводити і прес-конференції, щоб дати журналістам можливість поставити саме ті запитання, які їх цікавлять. Таким чином, для повноцінного надання інформації варто використовувати різні форми зв'язків з громадськістю: конференції на півтори години, брифінги на 40 хвилин, прес-релізи. Дуже продуктивними є короткі брифінги, присвячені конкретній темі: забезпеченню електроенергією, підготовці шкільного господарства до навчального року тощо. До таких брифінгів можна підготуватися, скласти прес-реліз на сторінку, щоб потім віддати його журналістам.

Американські  фахівці з ПР переконалися, що подана таким чином інформація на дві третини потрапляє до газет у початковому вигляді. Це зрозуміло: журналісту треба швидко написати матеріал, змонтувати відеоряд або записати звукову доріжку, щоб в той самий день інформація потрапила до споживача. Це робота, яка потребує професіоналізму, концентрації і часу, якого завжди не вистачає. Якщо журналіст пише аналітичну статтю, наприклад, "Проблеми нової Конституції", він матиме час на її написання. А якщо від нього терміново вимагають 200-300 рядків у газету, то йому зручніше використати наданий йому прес-реліз і доповнити його невеликим коментарем. Тому ви обов'язково повинні готуватися до прес-конференцій і брифінгів, а ваша прес-служба має складати прес-релізи, адже журналісти не можуть бути фахівцями і в комунальній, і в освітній, і в інших галузях. Це спонукає до координації роботи відповідних відомств і міністерств, щоб прес-служба мала повний набір статистичної інформації для надання її журналістам.

Коли  керівник прес-служби має безпосередній  доступ до першої особи — міністра, начальника управління та ін., — він  знає, що і як треба висвітлювати. Тоді прес-служба може підготувати  повноцінну інформацію і розмістити її у ЗМІ або запропонувати журналістам. Я і мої колеги вважаємо, що комунікативний зв'язок між владою і ЗМІ, які поширюють інформацію серед громадськості, має базуватися на паритетних засадах. Якщо ми поважатимемо роботу журналістів, то й вони ставитимуться до нас з повагою.

Преса і засоби масової комунікації  мають величезне значення для створення політичного іміджу. Майстерно використовуючи пресу, можна суттєво підвищувати свій рейтинг і досягати значних політичних успіхів. Яскравий приклад "телевізійного політика" — російський депутат Володимир Жириновський. Це перший політик на терені колишнього Радянського Союзу, який почав використовувати інформаційні приводи для підвищення своєї популярності. Коли у 1988-1989 роках у Москві проводились семінари з РК із використанням телетехніки, психотренінгів тощо, усі демократи першої хвилі їх проігнорували. Жириновський не пропустив жодного семінару і добре навчився використовувати будь-який інформаційний привід. Це надзвичайно важливо.

Наостанок хочу зупинитися на такому.

В системі ПР функціонує таке поняття, як "новиний менеджмент". Інформація може бути позбавлена будь-якого емоційного або оцінкового забарвлення, але власне послідовність подачі новин на рівні підсвідомості формуватиме у глядачі абсолютно інший образ події. Наведу два приклади. Коли Єльцин змагався із Зюгановим на других президентських виборах, спершу його рейтинг був не вищий 12 %, однак зрештою Б. Єльцин виграв на виборах. Структури, відповідальні за підвищення іміджу Єльцина, використовували емоційну сферу суспільної свідомості у наступний спосіб. Скажімо, по центральному російському телебаченню транслюється виступ Г. Зюганова. Зюганов, захищаючи комуністичну позицію, говорить, що за часів радянської влади у магазинах завжди була ковбаса і хліб був смачнішим. Основна емоція, яку повинен викликати його виступ, — ностальгія. Ностальгія — благородне почуття, всі згадують про дешеву ковбасу і соціальну стабільність. Відразу після цього по телебаченню транслюється художній фільм про концентраційні табори, глядач бачить гори трупів, кістки тощо. Тепер експлуатується емоція страху. Неважко зрозуміти, яка з емоцій виявиться сильнішою. Жодних коментарів з боку телебачення не подавалося. Другий, активно застосовуваний варіант — це чорний РК. Та це окрема тема, оскільки тут багато чого можна обговорювати.

Згадаймо, приблизно за 5 днів до виборів до Верховної Ради України в 2002 р. всі  мас-медіа обійшло повідомлення, що нібито Івано-Франківська міська рада прийняла рішення прирівняти воїнів Української повстанської армії до воїнів Радянської армії. Що роблять працівники телеканалу "Інтер", підконтрольного СДПУ(о)? Запускають цей сюжет про "рішення" Івано-Франківської міської ради, а відразу після цього подається інформація про те, що Івано-Франківську міську раду очолює один з членів блоку "Наша Україна" — блоку, очолюваного Віктором Ющенком. Починає працювати психологічне явище перенесення за Зигмундом Фрейдом. Насправді такого рішення Івано-Франківською міською радою не приймалося, однак компонування цих фактів уже здійснило вплив на підсвідомість глядача і, напевне, привело до бажаних для опонентів В. Ющенка політичних та економічних результатів.

Ми  мусимо піднімати імідж місцевого  самоврядування, імідж державного управління насамперед в очах наших громадян, які б могли пишатися тим, що вони — громадяни України. У нас для цього все є: прекрасні люди, чудова земля. Тож давайте поважати самих себе, тоді нас й інші поважатимимуть.

ВИСНОВКИ

Поняття піар з'явилося в Україні, в той  же час коли и з'явилася сама незалежна Україна. Раніше його не могло бути через пропаганду. Радянський союз – це одна ціла пропаганда. Для існування піару та його розвитку потрібна конкуренція, але ,нажаль, при пропаганді її просто немає. Але як тільки пропаганда змінилася на рекламу, тут і пішов у наступ піар. Соціалізм змінився на демократія і це дало можливість піару розвиватися. Почали з'являтися піар - структури в органах державної влади, піар - служби почали працювати в усіх існуючих місцях, маючи при цьому різні функції та повноваження.

На  сьогодні питання комунікаційних взаємовідносин органів державної влади місцевого  самоврядування ,ЗМІ, громадськості , розпорошені  у місці нормативно – правових актів. Створення підрозділів зв’язків з громадськістю в органах  державної влади в Україні розпочалося на початку 90-х рр.. Саме у цей період у законі України була зафіксована норма , згідно з якої право на інформацію забезпечувалося  створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб, або систем,що забезпечували у становленні порядку доступу до інформації.

Першою  спробою створити підрозділ ,який би забезпечував взаємодію між кабміном України , громадськістю , політичними  партіями та ЗМІ  стало утворення  у 1993 році на базі прес-служби уряду  головного управління інформації та зв’язків з пресою і громадськістю, яку очолював Д.Табачник.

Перед підрозділом ,до складу якого входили  прес-служба, інформаційно-аналітичний  відділ ,відділ вивчення громадської  думки ,а також регіональні та обласні бюро ставилися наступні завдання :

• Забезпечення інформацією населення про поточну діяльність уряду та їх рішення
• Сприяння ЗМІ у висвітленні соціально-економічних питань
• Аналіз узагальнення та подання керівництва кабміну України ,інформація про хід виконання урядових рішень

Підготовка  матеріалів для зарубіжних інформаційних агент та теле-радіо компаній.

Державний PR - це одна з форм політичної комунікації, направленої на формування позитивного  відношення населення до органів  влади і створення позитивного  іміджу держави в цілому. У практиці роботи державної влади і місцевої самоврядності багатьох країн визнана необхідність мати ефективні ПР– служби, причому їх назви і круг повноважень можуть бути різні. ПР- підрозділи тут покликані забезпечувати регулярне надання інформації про результати діяльності органів державної влади, їх плани і рішення, що приймаються.