Виховання у дошкільників позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природного довкілля

 

ВСТУП

Сучасний розвиток, на даному етапі педагогічної науки в Україні передбачає обґрунтування нових методологічних засад виховання. Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, державними національними програмами “Освіта” та “Діти України” визначено, що центром виховного впливу має стати дитина, а метою – формування соціально активної, творчої, особистості. При цьому особливої ваги набуває єдність виховних впливів упродовж всього періоду виховання особистості, починаючи з раннього дитинства.

У Концепції екологічної  освіти України серед завдань  дошкільного виховання визначено  формування основ екологічної культури, моральної та ціннісної орієнтації особистості дитини. Відомо, що цінності є необхідною передумовою розуміння сутності самої природи і навколишнього середовища, що оточує дитину. Тому, основним предметом екологічного виховання дошкільників має стати формування суб’єктивного відображення цінності самої природи.

Для сучасних досліджень проблем екологічного виховання  характерний гуманістичний підхід, згідно якого екологічні проблеми розглядаються  як такі, що стосуються внутрішнього світу  особистості дитини.

Наукові підходи до екологічного виховання в сучасних умовах розроблені в дослідженнях А.Захлєбного, І.Звєрєва, І.Суравєгіної, які визначили мету, принципи, завдання і зміст екологічної  освіти та виховання. Концептуальні  положення екологічного напряму  педагогіки стосовно окремих навчальних предметів, позанавчальної діяльності, вікових груп Л.Іщенко, Н.Лисенко, І.Мельник, Л.Різник, З.Плохій, Н.Пустовіт, Г.Пустовітом, Г.Тарасенко, Д.Струнніковою, Л.Шаповал та багатьма іншими вченими-педагогами.

Аналізуючи стан екологічного виховання у дошкільному закладі, дослідники зазначають, що воно переважно спрямоване на інтелектуальний розвиток і меншою мірою торкається емоційно-чуттєвої сфери особистості. Водночас дотримання єдності впливу на інтелектуальну, емоційно-чуттєву, діяльнісну сфери особистості має принципово важливе значення і визначає ефективність екологічного виховання. Психологічний аспект досліджуваної проблеми відображений у працях Б.Ананьєва, Л.Виготського, В.Вілюнаса, О.Запорожця, О.Леонтьєва, В.М’ясищева. У наукових працях Л.Артемової, А.Богуш, О.Кононко, В.Котирло, Я.Неверович, З.Плохій, Т.Поніманської, Ю.Приходько, Н.Яришевої підкреслюється особлива чутливість дошкільників до впливів довкілля, різноманітних емоційно-образних стимулів, їх емоційна реакція на безпосередні враження.

Дошкільний вік сприятливий  для екологічного виховання, адже саме у цей період закладаються основи культури спілкування і поведінки дітей у природі, любов і шанобливе ставлення до природного довкілля. Особливої уваги потребують діти старшого дошкільного віку, оскільки у них починають формуватися основи наочно-дійового та наочно-образного типів мислення. Старші дошкільники здатні розуміти й усвідомлювати зв’язки навколишнього світу. Діти цього віку мають об’єктивні можливості для самостійного спілкування з природою. Емоційна чутливість, сприятлива для розвитку моральних почуттів (О.Запорожець), новоутворення у вигляді усвідомлюваних мотивів, здатних підкоряти безпосередні потяги (О.Леонтьєв), поява етичних інстанцій (Л.Виготський, Д.Ельконін) роблять дошкільний вік сенситивним для розвитку основ особистості[17 c.30].

Вивчення стану проблеми екологічного виховання у педагогічній науці продемонструвало, що значна кількість досліджень у дошкільній педагогіці присвячена систематизації знань про природу (Л.Буркова, Т.Земцова, Л.Маневцова, Л.Міщик, С.Ніколаєва, А.Федотова, Т.Христовська, І.Хайдурова). В контексті нашого дослідження особливе значення мають роботи, присвячені формуванню у дітей дошкільного віку бережливого (В.Грецова), дбайливого (М.Ібраімова, Г.Марочко, З.Плохій), свідомого (І.Комарова), ціннісного (М.Роганова) ставлення до природи.

Висновки опитувань дітей  вихователями, на даному сучасному  етапі  свідчать, що у дітей старшого дошкільного віку є необхідні передумови формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природи. Їм доступне розуміння різнобічних цінностей природи, вони вміють виразити свої емоції від спілкування з природою у творчій діяльності, знають правила поведінки в природі, можуть оцінити свої вчинки та вчинки інших. У навчально-виховному процесі дошкільного закладу природа, переважно, використовується як засіб розумового, естетичного розвитку дітей; серед методів екологічного виховання переважають вербальні й такі, що забезпечують безпосередню взаємодію з природою. Виховання у дітей позитивного ставлення до природи в умовах дошкільного закладу майже не підтримується сім’єю[27 c.20].

Актуальність  роботи - нові світоглядні орієнтири та завдання, які стоять нині перед людством, актуалізують проблему ставлення дитини до природи, корекції ціннісних орієнтацій та утвердження гуманістичних соціально-моральних позицій щодо використання природи суспільством.

Мета дослідження – обґрунтувати та експериментально перевірити особистісно орієнтовану технологію виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

У відповідності з метою  і гіпотезою визначені завдання дослідження:

• проаналізувати сутність поняття “емоційно-ціннісне ставлення до природи” та уточнити його використання стосовно дітей дошкільного віку;
• визначити критерії сформованості емоційно-ціннісного ставлення до природи та виділити типи його прояву у дітей дошкільного віку ;
• визначити принципи та етапи технології виховання досліджуваної якості особистості;
• експериментально перевірити засоби виховного впливу згідно виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

Об’єкт дослідження – екологічне виховання дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – технологія виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

Гіпотеза: ефективність технології виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дошкільників забезпечується дотриманням єдності впливу на інтелектуальну, емоційну та діяльнісну сфери особистості і здійснюється поетапно через розширення потреб і мотивів взаємодії з природою та формування особистого досвіду емоційно-ціннісного ставлення до природи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ЕМОЦІЙНО-ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

1.1 Сутність поняття “ емоційно - позитивне ставлення до природи ” дітей-дошкільників

Природа активно впливає на почуття і  розум дитини, розвиває її сприймання, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей психіки дитини приводить  до штучного обмеження її можливостей, до виховання людини, яка не відчуває, не розуміє, а сліпо слідує засвоєним  правилам поведінки. Природа – це невичерпне джерело, з якого діти можуть черпати предмети для спостереження, ігор, роботи. Процес становлення та розвитку людських потреб і ставлень обумовлений емоційними переживаннями, що базується на наявному фонді потреб, мотивів і ціннісного ставлення[30 c.22].

Досвід  емоційно-ціннісного ставлення включає  емоційні переживання, що відповідають потребам і системі цінностей  певного суспільства, і відрізняються  якісними характеристиками, динамічністю й об’єктами, на які спрямовані. Психологи зазначають, що у процесі  виховання ставлення до навколишньої дійсності мають значення як позитивні, так і негативні емоції. Проте  саме позитивні емоції, що базуються  на задоволенні, є психологічним  механізмом формування активної соціальної позиції особистості (Б. Бітінас). Та лише емоційне ставлення ще не обумовлює визначеності ціннісного ставлення. Отже, у ставленні емоційний компонент є провідним. Тому особистісні ставлення характеризують ступінь інтересу, силу емоцій, бажань, виявляються у поведінці, діях і переживаннях суб’єктів, виступають рушійною силою діяльності особистості у довкіллі. Процес виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи (як складової екологічної культури особистості) складний і пов’язаний із формуванням ряду структурних компонентів особистості:

1) потреб, що обумовлені функціями природного  довкілля;

 

2) емоційної  готовності до усвідомлення цінностей  природи; 

3) мотивів  взаємодії з природою на основі  усвідомлення цінностей природи; 

4) особистого  досвіду емоційно-ціннісного ставлення  до природи. 

Засади  розв’язання проблеми екологічного виховання дітей дошкільного  віку закладено ще у працях Я. Коменського , Й. Песталоцці, К. Ушинськог . Вони визначили багатогранність впливу природи на особистість дитини, що фактично відповідає системному підходу до розуміння сутності та значення природи. Теоретичні надбання педагогічної науки розвивалися вченими у подальші періоди. Протягом ХІХ – початку ХХ століття Є. Водовозова, Є.Тихеєва, О.Симонович, С.Русова та інші, активно розробляючи теорію й практику дошкільного виховання, систематично звертались до природи як засобу гармонізації внутрішнього світу дитини, її відносин із довкіллям [15 c.18].

Використання  природи Є. І. Тихеєва не обмежує  розумовим та естетичним розвитком  дитини. Вона робить спробу обґрунтувати використання природи в естетичному  розвитку дитини. «Спостерігаючи за життям рослин і тварин, - пише дослідниця, - існуючи з ними й обслуговуючи їх, дитина звертається до джерела, яке живить не тільки зовнішні відчуття і розум, але й робить добродійний  вплив на розвиток високих почуттів». Є. І. Тихеєва підкреслює значення радості, яке викликає в дітей спілкування  з природою - відчуття, «яке обумовлює  розквіт усіх найкращих сторін дитячої  душі». Слід відзначити, що вона права, вказуючи на враження дітей про природу  як на джерело дитячої радості, значення якої незаперечне[29 c.32].

Республіки, була С.Ф.Русова їй завдячуємо за створення національного дитячого садка, однією з провідних ідей якого є формування дитини засобами рідної природи. У своїх працях «Теорія і практика дошкільного виховання», «Нова школа», «Дошкільне виховання» С.Ф.Русова переконливо доводить, що природознавство можна назвати першою наукою для маленьких дітей. Це джерело необхідних наукових знань, яке дисциплінує розум, привчає дитину до спостережень, до послідовних висновків. Природознавство має найкращий моральний та естетичний вплив на виховання дитини. С. Ф. Русова обґрунтовує це впливом природних об'єктів на емоції дітей їхньою доступністю. Формування духовного світу гармонійно розвиненої особистості неможливе без виховання у неї ціннісного ставлення до природного середовища. Теоретичний фундамент поняття «емоційно-ціннісне ставлення» складають, з одного боку, теорія цінностей, що розроблена у філософській літературі В. Василенко, О. Дробницьким, В. Тугаріновим, а з іншого – загальна теорія ставлень (Б. Ананьєв, О. Лазурський, В. М’ясищев та ін.), теорія емоцій (В. Вілюнас, Б. Додонов, К. Ізард, П. Симонов та ін.).

Проблема  цінностей – це проблема цілісного  ставлення людини до світу і до природи зокрема, а також до самої  себе, проблема універсальності людського  буття. Цінності сприяють перетворенню соціальних норм і ідеалів у особистісні  принципи життєдіяльності (М. Каган, М. Колєсов, Б. Марков, В. Межуєв). Дослідження  провідних науковців сучасності (Л. Артемової, А. Богуш , З. Борисової, Н. Виноградової, Н. Лисенко, С. Ніколаєвої, З. Плохій, Т. Поніманської, Н. Яришевої та ін.) засвідчують, що ефективними  формами та методами ознайомлення з  природою є ті, що забезпечують чуттєве  сприймання, наочно знайомлять дітей  з живою природою, дають чіткі  уявлення про навколишній світ. Посилення  уваги до емоційно-ціннісної сфери  особистості у процесі екологічного виховання характерне для досліджень, здійснених стосовно дошкільного та молодшого шкільного віку (В. Зотова, Г. Марочко, Д. Мельник, Н. Пустовіт, Л. Різник, М. Роганової, Д. Струннікової, І. Цвєткової, Л. Шаповал). Здійснення роботи з екологічного виховання дітей потребує глибокого  усвідомлення комплексу завдань, спрямованих  на використання природи для їхнього  всебічного розвитку[23c.218].

Тільки  природа у її різномаїтті й  постійному розвитку спроможна забезпечити  дитині задоволення потреби у  враженнях. Адже на відміну від органічних потреб, потребу у враженнях не можливо задовольнити. Чим більше дитина отримує цікавих вражень, тим більше розвивається потреба  в їх отриманні. Якщо потреба ця не задовольняється, у дитини виникає  так званий сенсорний голод. Це можна  спостерігати у дітей, які тривалий час перебували в одному приміщенні. Наприклад, під час хвороби, коли в дитини спала підвищена температура, прояви інфекції зникли, дитина нервується, не слухається, стає вередливою, упертою, дратівливою. Таку поведінку не можна  віднести тільки до проявів хвороби  — це прояви сенсорного голоду. Достатньо  погуляти з дитиною на вулиці: у  парку, саду, роздивитися дерева, птахів, комах, погратися з цуценям, як позитивні  емоційні враження від спілкування  з природним оточенням «вилікують» дитячу вередливість[31 c.27] .

    Отже, інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості дитини до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, відчутті нового, здивуванні, упевненості або сумнівах. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку:

 цікавість; 

допитливість;