Виховання у дошкільників позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природного довкілля

цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань;

захоплення  пізнавальною діяльністю.

Механізмом  пізнавальних почуттів є природжений  орієнтувальний рефлекс, але його зміст  цілком залежить від навчання, виховання, оточуючого природничого довкілля. Ще до того, як людина навчиться що-небудь виготовляти або робити, вона вже  спроможна сильно відчувати природу, сильно переживати наплив свідомо-несвідомих відчуттів у процесі бачення її краси й величі. Звідси випливає особлива, випереджаюча роль емоційного сприймання для розвитку естетичних почуттів. Далеко не всі люди бувають спроможні глибоко входити в світ краси і повною мірою насолоджуватися нею. Залежно від рівня загальної та мистецької культури, люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів, стандартними формами. Для того, щоб виховувати естетично культурну особистість, потрібно відкрити дитині очі на цей світ, поселити в її душі радість і натхнення. У цьому допоможуть об'єднані зусилля вихователів у дитячому садку, батьків удома і вчителів у школі. Це необхідно тому, що всі упущення в духовному житті дитини, і особливо в сфері емоційного і естетичного виховання, неможливо компенсувати в більш зрілому віці. Якщо любов до природи і захоплення її красою не приходять до людини у дитинстві, не прищеплені їй змалку, то вони, як правило, вже зовсім не приходять. Або ці емоції, прокинувшись нарешті, носять поверхневий, невідвертий характер[38 c.28].

Звідси  витікає неоціненне значення природного довкілля для розвитку емоційно-естетичної сфери дітей. Виходячи з того, що якісно-змістовою характеристикою  суб’єктивного ставлення є модальність, а міру відображення потреб особистості  в об’єктах ставлення характеризує інтенсивність, дібрано критерії емоційно-ціннісного ставлення до природи:

- особливості сприйняття природи;

- характер емоційної реакції на красу природи;

- характер мотивів ставлення до природи та її охорони;

характер  оцінки власного ставлення й ставлення  інших до природних 

об’єктів. Ці критерії є базовими для визначення типів емоційно-ціннісного ставлення  до природи у дітей дошкільного віку : - позитивно-активне емоційно-ціннісне ставлення – у дітей сформований стійкий пізнавальний інтерес до явищ природи, мають уявлення про основні об’єкти неживої природи, їх властивості та стани, значення для живих істот, людей; вміють оцінювати стан навколишнього середовища та намагаються його покращити; отримують задоволення від спілкування з природою, вміють відгукуватися на прояви прекрасного в природі, прагнуть виразити свої емоції від спілкування з природою у творчій діяльності; - позитивно-пасивне емоційно-ціннісне ставлення – діти отримують задоволення від спілкування з природою, чутливі до краси природи, відгукуються на прояви прекрасного в природі; знання дітей недостатньо повні і усвідомлені, застосовуються лише за допомогою дорослого; інтерес до природи поверховий; не завжди правильно можуть оцінити своє і чуже ставлення до природи, її практичне значення; дотримуються правил поведінки у природі, але має місце розходження реальної і вербальної поведінки; несистематично виявляють турботу про живі об’єкти, але на пропозицію дорослих виконують роботу старанно і сумлінно; - нейтральне емоційно-ціннісне ставлення – знання дітей цієї групи недостатньо повні і усвідомлені; пізнавальний інтерес до природи ситуативний і нестійкий; краса природи не викликає у них позитивних емоцій, діти не мають бажання зображувати об’єкти природи; дотримуються правил і норм поведінки в природі; вміють доглядати за живими об’єктами, але роблять це лише за пропозицією дорослого; вміють оцінювати дії і вчинки інших[34 c.6];

- негативне  емоційно-ціннісне ставлення –  цю групу складають діти, які  мають поверхові екологічні знання, не вміють застосовувати їх  на практиці; байдужі до краси  природи, не розуміють естетичної  і практичної цінності природи;  не можуть оцінити своє та  ставлення інших до об’єктів  природи; дотримуються правил  поведінки у природному середовищі  лише за умови контролю з  боку дорослого; не виявляють  дієвої допомоги природним об’єктам. Загальне і найбільш повне  уявлення про новий аспект  навчання та виховання в екологічному  плані дають праці сучасних  дослідників: О. М. Захлєбного, І. Д. Звєрєва, І. С. Матрусова,  О. П. Сідєлькового, І. Т. Суравєгіної. Враховуючи теоретичні основи сучасної комплексної екології, автори розкривають суть екологічної культури, роль і місце ДНЗ та школи у вихованні дітей. Творчим розвитком прогресивних ідей і поглядів на природу є праці сучасних учених, які працюють безпосередньо у сфері дошкільної педагогіки. Вони особливо акцентують на глибокому ознайомленні дошкільників із рослинами і тваринами рідного краю (Н. М. Кондратьєва, З. П. Плохій, А. М. Федотова, Н. Ф. Яришева). При цьому автори, підбираючи об'єкти, дотримуються краєзнавчого принципу дидактики. На їхню думку, саме він забезпечує комплексне вивчення природи рідного краю, сприяє глибшому розумінню її внутрішніх взаємозв'язків, забезпечує глибоке враження дітей від рідної природи. На сьогодні особливу увагу приділяють необхідності комплексного підходу до виховної роботи з дітьми, тобто завдання екологічного змісту слід вирішувати в єдності із вихованням у дітей естетичного почуття. Також активно розробляються системи знань для дошкільників про взаємозв'язки живих організмів із навколишнім середовищем, про захисні пристосування тварин (Т. В. Земцова, С. М. Ніколаєва, К. Є. Фабрі). Вивчаються можливості засвоєння дітьми знань про сезонні зміни в житті рослин (Т. В. Немцова, Л. Ф. Ушецкене). Автори виділяють основні напрямки систематизації знань про природу (П. Г. Саморукова)[22 c.7].

У багатьох працях велике значення надається матеріальній базі дошкільного навчального закладу - обладнанню кімнат і куточків природи, зимових садів (Є. І. Золотова, М. М. Марковська). Питання формування в дітей дошкільного  віку ставлення до природи розглядалися в дослідженнях В. Г. Грецевої, Н. М. Кондратьєвої, З. П. Плохій, І. А. Хайдурової та ін. Визначені  успіхи в екологічному вихованні  дітей дошкільного віку досягнуто  на сьогодні у практиці дошкільних навчальних закладів в Україні. Концепція  дошкільного виховання 1989 р. націлює практиків на важливість екологічного виховання, на докорінну переорієнтацію з репродуктивних методів роботи з дошкільниками на продуктивні, тобто на формування в них навичок пізнання природи, активних дій, самостійних «відкриттів» її таємниць. Саме такий підхід до питань екологічного виховання підвищує інтерес дітей, спонукає їх до діяльності. Екологічне виховання може дати бажані результати на основі комплексного підходу, з урахуванням цілісного впливу на весь розвиток дитини. Тому принципове значення має чітке визначення його місця, мети, завдань, а також очевидного результату. На основі вивчення психолого-педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми, а також у результаті аналізу накопиченого в ході дослідження фактичного матеріалу, ми розглядаємо дану проблему в педагогічному аспекті, що характеризується такими особливостями. Екологічне виховання передбачає наявність необхідних знань, поглядів і суджень.

1.2. Сучасні проблеми екологічного  виховання дошкільників.

Катастрофічний  стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров'я  людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей.  Проблеми    природокористування    постають     сьогодні    перед громадськими діячами, письменниками, економістами, істориками, педагогами та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера    природокористування повинна служити  об'єктом пильної уваги кожної людини. Лише за такої умови можна  вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв'язку екологічних  проблем.

Важливо сьогодні, щоб усі - дорослі та діти - стали на шлях співпраці з природою. Одним із провідних завдань ДНЗ є екологічне виховання підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості[31 c.27]. 

Сучасний  ДНЗ є першою сходинкою збагачення дітей знаннями про природне і  соціальне оточення, знайомство з  загальною, цілісною картиною світу  та формування науково - обґрунтованого, морального й естетичного ставлення до нього. Зростає роль дошкільного навчального закладу у формуванні відповідальності особистості за історичну долю країни та всебічний прогрес українського суспільства.

Цілеспрямований процес формування відповідального  ставлення дошкільників до природи  в усіх видах навчальної суспільно  корисної діяльності та спілкування  з природою складають сутність екологічної  освіти і виховання, які конкретизують  і поглиблюють основну ціль - формування екологічного культури, екологічної  відповідальності.

Принципове  значення в педагогіці і психології має положення про те, що ставлення  до природи набуває риси  відповідального  тільки при умові всебічного екологічного виховання особистості з дошкільного  віку до глибокої старості[3 c.87].

В системі  екологічного навчання і виховання  дошкільників педагоги враховують той  факт, що ставлення до природи включають  такі аспекти. Перший   виражає   ставлення   до природи   як   предмета   матеріального виробництва, об'єкта праці та життєдіяльності  людини. Другий - як ставлення до особистих  природних даних, до свого організму, який включений в систему екологічної  взаємодії. Третій показує ставлення  людей до діяльності, пов'язаної з  вивченням і охороною навколишнього природного середовища[7,86].

Соціальна відповідальність є універсальною  формою зв’язку і взаємозалежності особистості та суспільства. Категорія  соціальна відповідальність розглядається  у взаємозв’язку з категоріями  свобода і необхідність. Суб'єктивною   передумовою соціальної відповідальності є свобода волі, розуміння як здатності  суб’єкта приймати рішення зі знанням  справи;   умовою  і компонентом  свободи волі є пізнання зовнішньої необхідності. Не пізнаючи об'єктивних законів природи та суспільства, люди не вільні у своєму виборі (свобода  волі), своїй діяльності (свобода дії) [7,54]. Соціальна відповідальність означає міру вільного прояву суб’єктом своїх обов'язків і права вибору в  конкретних умовах  оптимального  варіанту ставлення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства.

Отже, визначимо  ставлення до природи як свідомого  вибору зв'язків дошкільнят з різними  природними об'єктами і явищами. Природними об’єктами в цьому випадку  є сама природа, екосистеми і геосистеми, власне людина як природна істота. Крім того, в систему екологічних чинників включається відношення до діяльності, пов'язаної з використанням та охороною природи. Названі відношення проявляються у вигляді необхідності, а також  емоцій, симпатії, прив’язаності, любові, байдужості, ворожнечі, антипатії тощо.

Відповідальність, як внутрішня якість особистості, є  поєднання раціонального й емоціонального, гармонійний зв'язок розуму і почуття. Екологічна відповідальність пов'язана  з такими якостями дитини, як цілеспрямованість, зібраність, вміння мобілізувати свої можливості, самоконтроль, передбачення наслідків своїх дій в природному середовищі, критичне ставлення до себе та інших. Вихователю необхідно  знати, що екологічна відповідальність та інші явища соціальної відповідальності, виражається в таких емоційних  станах: турбота, занепокоєння, старанність, тривога, напруженість, хвилювання, зосередженість, сумнів та ін.[8 c.35].

Відповідальне ставлення дитини дошкільного віку до природи ми розглядаємо як аспект утвердження відповідальності в  якості стійкої риси характеру особистості. Екологічна відповідальність як внутрішня  якість, як елемент свідомості є  формою прийняття системи відповідальної залежності людини та природи. Вона характерна у вищій мірі позитивним відношенням  до суспільних потреб і заснована  на глибокому розумінні своїх  вчинків, в усвідомленні цінності та соціальної ролі в екологічній ситуації[14 c.20].

Система потреб складає ядро особистості. Покликання до спілкування з природою властиве людині органічно, адже усім своїм минулим, сучасним і майбутнім вона пов'язана  з природою. Покликання до природи  включає всі прояви активності: чисто  біологічну активність темпераменту, і соціальну активність переконань. Необхідність спілкування з природою включена в структуру біологічних і пов'язаних з ними матеріальних потреб, та ідеальних (духовних, культурних) потреб пізнання природи, сенсу життя, існування. Зростає значення розвитку потреб нового типу - в цілісному відтворенні освоєного світу, у відповідальності за духовний розвиток людини в поєднанні з розвитком навколишнього середовища. Для педагога важливо, щоб потреба спілкування з природою впливала на соціальні потреби дошкільника, наприклад, постати певне місце в колективі, користуватися прив'язаністю друзів, увагою вихователя. Потреба в спілкуванні з природою, в її збереженні включається в систему мотивів індивідуальної поведінки. Відповідальність на рівні мотивів виступає як соціально збуджуючий стимул. Виділяють такі мотиви:

• Громадсько-патріотичні - що ґрунтуються на бажанні примножити багатства природи і пов'язані з почуттям обов'язку перед суспільством з охорони природи своєї Батьківщини.
• Гуманістичні - виражаються в прагненні проявити добро, співчуття у   відношенні до живого, бажання захищати.
• Естетичні - виявляються у потребі зберегти красу навколишнього середовища.
• Науково - пізнавальні   -   виражаються  у  розумінні  складних  зв'язків суспільства, людини і природи, прагненням пізнати її закони.
• Гігієнічні - виходячи з розуміння значення природи для здоров'я людини і бажання зберегти її оптимальні біофізичні та хімічні параметри.
• Економічні - засновані на визнані природи як джерела ресурсів для розвитку продуктивних сил суспільства, науково-технічного прогресу[8,35].

Звідси, розуміємо, що свідомість - це єдність  знання і переживання. Засвоєння  екологічних знань, звичайно, повинно  супроводжуватися емоційними переживаннями  дошкільника і сприяти становленню  його екологічних переконань як стержневого компонента екологічної відповідальності.

Екологічні  переконання - це суб'єктивне відношення людей до природи, яке розкриває  знання про її значення для людини, про організованість та еволюцію природи, чуттєво пережиті і включені в ті аспекти свідомості, що пов'язані  з розумінням ідей бережливого гуманного  ставлення до природи. Як будь - які  моральні переконання, екологічне переконання  сучасної дитини дошкільного віку повинно  будуватися на основі принципів загальнолюдської свідомості[17 c.44].

Моральне  формування особистості, а також  її формування відповідального ставлення  до природи, базується не тільки на вимогах, а і на знанні взірців  моральної поведінки, на порівнянні своїх дій і вчинків з такими зразками та їх оцінкою.  Цей внутрішній процес приводить до створення оцінних  відносин, зумовлюючих моральні, естетичні, юридичні та  інші критерії вчинків  і переживань людини. Отож формування у дошкільників відповідального  ставлення до природи досягається  за умови їх участі в різноманітних  навчальних та життєвих ситуаціях, де необхідно приймати екологічно правильне рішення. [36, 65].

Психологічна  природа екологічних поглядів і  переконань, які впливають на формування відповідальності, включає три основні  компоненти:

- інтелектуальний    (екологічні    знання    та    інтелектуальні    вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинно – наслідкового мислення);