Конституция украины

Хоча джерелом місцевої влади є народ усієї  держави, що через законодавство  уповноважує її вести місцеві  справи, первинним носієм її є лише населення територіальної громади, що має право безпосередньо (наприклад, місцеві референдуми) або через представницькі органи (місцеві ради) впливати на життя громади. Відповідно, менший масштаб діяльності місцевої влади порівняно із державною владою. Він поширюється лише на територію адміністративно-територіальної одиниці. Через відсутність жорсткої ієрархії у системі органів місцевого самоврядування порівняно із державними органами, її зв'язки із населенням більш тісні, і відповідно, є більш швидкою реакція на запити населення. Під управлінням місцевої влади знаходиться особливий різновид власності - комунальна власність, суб'єктом якої є відповідна територіальна громада. Муніципальний бюджет формується через встановлені місцеві податки і збори. Усе це формує матеріально-фінансову основу місцевого самоврядування в Україні.

Серед концепцій  побудови місцевого самоврядування варто відзначити державницьку, муніципальну та дуалістичну концепції. Підґрунтям сучасних поглядів на сутність місцевого  самоврядування стали, переважно, погляди європейських вчених 19 ст. Цей історичний період характеризувався переходом від феодалізму до індустріального капіталістичного суспільства. Відповідно, багато європейських міст, здобули реальні переваги у незалежному від центральної влади (короля, феодала) самоуправлінні. Активна розробка “теорії вільних общин” розпочалася у першій чверті 19 ст. Її ідеологом був французький історик, соціолог і громадський діяч Андре де Токвіль. Фундаментом цієї теорії стала думка про те, що саме влада громад, а не держави є первинною, оскільки з'явилася раніше за державну. Тому громади за своєю природою є самостійною, вони не створені державою, і тому є незалежними від державної влади у своїх питаннях. Теорія “вільних общин” знайшла своє яскраве вираження у конституції Бельгії 1831 р. У ній муніципальна влада ставилася в один ряд із виконавчою, законодавчою і судовою, тобто визнавалася окремою четвертою владою.

Громадівська (або  господарська) теорія місцевого самоврядування була розвинута німецькими вченими Отто фон Гірке та В. Шеффнером. Громадівська теорія місцевого самоврядування так же, як і теорія “вільних громад”, виходила із принципу реалізації місцевих задач місцевими громадами. Однак, ця теорія на перший план ставила не первісний і невідчужуваний характер прав громади, а недержавну, переважно господарську природу діяльності органів місцевого самоврядування. На базі цієї теорії створювався список “справ”, що входив виключно до компетенції місцевої влади і відмежовувався від справ суто державних. Самоврядування згідно цієї теорії - це керування справами місцевого господарства.

Основні положення  державницької теорії місцевого  самоврядування були розроблені німецькими вченими Рудольфом Гнейстом і  Лоренцем Штейном у 19 ст. Відповідно цієї теорії місцеве самоврядування є однією із форм організацією державної влади на місцях, головною відмінністю якої є активне залучення до вирішення локальних питань місцевого населення. При централізованому державному управлінні, побудованому на принципі ієрархії, державні чиновники позбавлені ініціативи і самостійності. Вони не залежать від місцевого населення, якому не підконтрольні. Передача деяких задач державного управління до справи місцевих громад з точки зору державницької теорії необхідна для того, щоб забезпечити більш ефективне рішення на місцевому рівні.

Подвійна сутність місцевого самоврядування (самостійність  у місцевих справах і виконання  делегованих державних функцій  на місцевому рівні) знайшла відображення у дуалістичній теорії місцевого  самоврядування. Згідно цієї теорії органи місцевого самоврядування, виконуючи функції, делеговані державою виходять за межі місцевих інтересів і діють як інструмент державної адміністрації. Таким чином, місцеве самоврядування несе в собі два начала: громадівське і державне. З одного боку воно є своєрідним продовженням державного адміністративного апарату, а з іншого - легітимним виразником місцевих громад. В основі даного механізму лежить прояв зустрічної ініціативи: з боку населення, яке доручає органам місцевого самоврядування виконання ряду функцій, важливих для даної місцевої громади, і з боку держави, що доручає місцевим органам влади вирішення ряду питань, що важливі не лише для конкретного муніципального колективу, але і для держави в цілому. Держава не лише дозволяє органам місцевого самоврядування виконувати частину громадських справ самостійно, але і покладає на них виконання ряду власних функцій, що, як правило, пов'язане із постійними контактами з населенням.

Функції місцевого самоврядування в Україні.

Для визначення основних функцій місцевого самоврядування необхідно розглянути напрямки його здійснення і впливу на суспільне життя. Зміст кожної функції доцільно розкривати через набір повноважень органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Варто зазначити, що суб'єктами, що виконують функції самоврядування, є не лише органи, що представляють населення територіальної одиниці (ради, їх голови, виконавчі органи), а й безпосередньо територіальні громади.

У Конституції  дається загальний перелік повноважень  місцевого самоврядування у ст..143: “Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції”. Таким чином, за допомогою представництва у публічних органах, територіальні громади реалізують функції місцевого самоврядування. Крім того територіальна громада має змогу безпосередньо здійснювати повноваження місцевого самоврядування за допомогою таких інструментів як: місцеві референдуми, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання.

Однак вирішення  більшості щоденних нагальних проблем  покладається вже на органи місцевої влади, що представляють територіальну  громаду - ради, їх голови, виконавчі комітети. Під час розгляду усієї сукупності повноважень місцевих органів самоврядування, важливо відзначити їх поділ на власні та делеговані повноваження. Порядок надання державою органам самоврядування повноважень регламентується Конституцією. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Це узгоджується зі ст.3 Європейської хартії місцевого самоврядування, в якій зазначається, що ради чи збори можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Головними функціями виконавчих органів є виконавча, тобто організація виконання рішень відповідної ради, та розпорядча, тобто самостійний розгляд чи вирішення питань, віднесених до відання місцевого самоврядування.

Усю множину  повноважень органів місцевого  самоврядування можна розділити  за формами діяльності та сферами  впливу. Існують такі форми як: установча, нормотворча, контрольна і правоохоронна.

Установча функція  реалізується низкою повноважень, що дозволяють формувати та реорганізовувати органи самоврядування, що забезпечує організаційну  самостійність місцевої влади. Серед  таких повноважень, зокрема:

1) утворення  і ліквідація постійних та  інших комісій ради, затвердження  та зміна їх складу, обрання  голів комісій;

2) утворення  виконавчого комітету ради, визначення  його чисельності, затвердження  персонального складу; внесення  змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

3) обрання на  посаду та звільнення з посади  секретаря ради 

4)затвердження  за пропозицією сільського, селищного,  міського голови структури виконавчих  органів ради, загальної чисельності  апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання;

5) утворення  за поданням сільського, селищного,  міського  
голови інших виконавчих органів ради;

та інші функції, встановлені законом.

Установча діяльність органів самоврядування спрямовуються не лише на їх внутрішню структуру, але й поширюється на інші суб'єкти. Зокрема органами місцевого самоврядування вирішуються питання:

- заснування  засобів масової інформації відповідної  ради, призначення і звільнення їх керівників;

- створення  у разі необхідності органів  і служб для забезпечення здійснення  з іншими суб'єктами комунальної  власності спільних проектів  або спільного фінансування (утримання)  комунальних підприємств, установ  та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

- прийняття  рішень про організацію територій  і об'єктів природно-заповідного  фонду місцевого значення та  інших територій, що підлягають  особливій охороні;

- прийняття  рішень, пов'язаних із створенням  спеціальних вільних та інших зон

Результатами  здійснення нормотворчої діяльності є  нормативно-правові акти, що обов'язкові для виконання на території відповідної  адміністративної одиниці. Серед цих  актів, що затверджуються органами самоврядування можна назвати: статут територіальної громади; регламент місцевої ради; рішення про порядок управління і розпорядження комунальною власністю, місцевими фінансами, регулювання земельних відносин; Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади та інш.

Головним завданням місцевої влади при здійсненні правоохоронної функції є охорона громадського порядку. Реалізовуючи цю функцію органи місцевого самоврядування сприяють діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури. Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” також вводить виключно до повноважень органів місцевого самоврядування створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції. Окрім цього встановленні такі повноваження у правоохоронній сфері як:

- внесення подань  до відповідних органів про  притягнення до відповідальності  посадових осіб, якщо вони ігнорують  законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах їх повноважень;

- звернення  до суду про визнання незаконними  актів органів виконавчої влади,  інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій,  які обмежують права територіальної  громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

- забезпечення  вимог законодавства щодо розгляду  звернень громадян, здійснення контролю  за станом цієї роботи на  підприємствах, в установах та  організаціях незалежно від форм  власності;

- розгляд справ  про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання;  утворення адміністративних комісій  та комісій з питань боротьби  зі злочинністю, спрямування їх  діяльності;

та інші легальні функції відповідно до закону.

Повноваження органів місцевого самоврядування, що здійснюються в межах контрольної функції також можна розділити на власні і делеговані. Об'єктом контролю є все майно, що знаходиться у комунальній власності. Згідно із законом, відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам  
місцевого самоврядування.

Серед інших  контрольних повноважень:

- здійснення  відповідно до закону контролю  за дотриманням зобов'язань щодо  платежів до місцевого бюджету  на підприємствах і в організаціях  незалежно від форм власності;

- здійснення  відповідно до закону контролю  за дотриманням цін і тарифів;

- встановлення  порядку та здійснення контролю  за використанням прибутків підприємств,  установ та організацій комунальної  власності відповідних територіальних  громад;

- здійснення  контролю за дотриманням законодавства  щодо захисту прав споживачів;

- облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням;

- здійснення в установленому  порядку державного контролю  за дотриманням законодавства,  затвердженої містобудівної документації  при плануванні та забудові  відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу;та інші.

Конституційні засади  організації державної влади: Теорія і практика.

Відкриваючи семінар, директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, академік НАН України Юрій Шемшученко нагадав, що 27 грудня 2007 р. Президент України В. Ющенко підписав Указ «Про Національну конституційну раду», яка створена для підготовки концепції системного оновлення конституційного регулювання суспільних відносин та проекту нової редакції Конституції України. У лютому ц. р. було затверджено персональний склад цієї ради в кількості близько 100 осіб, серед них понад 20 — представники науки.