Міжнародне кредитування національних економік

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність  теми. Сучасний розвиток світового господарства позначений насамперед якісними змінами у всебічних відносинах між країнами світу. При цьому на сучасному етапі найбільш динамічно розвивається саме їх фінансовий компонент, що свідчить про випереджаючий розвиток міжнародних фінансових ринків порівняно з реальним сектором світової економіки. Цей процес отримав назву фінансової глобалізації, яка багато в чому визначає тенденції сучасного економічного розвитку всіх країн і регіонів світу. Внаслідок масового припливу іноземного капіталу країни можуть мати високі темпи економічного зростання. У той же час, переважно перед країнами, що розвиваються, постають ризики руйнівних фінансових криз через втечу капіталу з національних економік. По мірі розвитку фінансової глобалізації національні фінансові ринки все більш інтенсивно інтегруються у єдиний світовій фінансовий простір. Інтенсифікація залучення зовнішнього капіталу забезпечує економіку необхідними для інвестицій коштами, але водночас підвищує її вразливість для зовнішніх шоків.

Останні десятиріччя  розвитку світового господарства та міжнародних економічних відносин характеризувалися значним ступенем глобалізації, перебудовою механізму державного регулювання та революційними змінами в інформаційних технологіях. Все це призвело до значних структурних зрушень в фінансових механізмах розвинутих країн світу. Оскільки банківські системи окремих країн, інтегруючись у світову фінансову систему відіграють вирішальну, інституційну роль у розвитку міжнародних економічних відносин, то такі позитивні зміни не могли не призвести до відповідних зрушень у розумінні ролі міжнародних фінансово-кредитних відносин.

Світовий ринок позичкових капіталів тісно взаємодіє з  фінансовою системою будь-якої країни. Для країн Центральної та Східної  Європи ринок позичкових капіталів  набуває все більш важливого значення, оскільки соціально-економічні перетворення, спрямовані на формування ринкової економіки, визначили його інституціональне становлення та головні детермінанти розвитку.

Застосування досвіду  інших країн у проведенні ринкових реформ та лібералізації економічних відносин, зокрема ринку позичкових капіталів, допоможе уникнути господарських ризиків, які можуть вкрай негативно вплинути на економічний розвиток нашої країни.

Комплекс наукових проблем, пов’язаних з економічною глобалізацією  та її фінансовою складовою, є предметом досліджень багатьох як іноземних, так і вітчизняних учених. Зокрема, загальні питання розвитку міжнародних фінансово-кредитних відносин у контексті фінансової глобалізації перебувають у центрі уваги таких науковців, як лауреати Нобелівської премії з економіки Дж.Тобін та Л.Клайн, а також А.Тейт, Дж.Гелбрейт, В.Іноземцев, А.Некіпелов. Серед інших вчених слід назвати Ю.Акюза та М.Ширакаву — у сфері досліджень сучасних закономірностей розвитку фінансових ринків; П.Кругмана, М.Обстфельда, Е.Роуза, Дж.Ліпскі, Р.Гліка, К.Ван Рійкенгем та Г.Камінскі — у сфері теоретичних та практичних досліджень міжнародних фінансових криз. Ідеологами реформування сучасної системи міжнародних фінансових організацій є такі вчені, як лауреат Нобелівської премії з економіки Дж.Стігліц, М.Кор, А.Солімано та ін. Глибокі дослідження економічної та фінансової глобалізації здійснюють в Україні науковці О.Білорус, Б.Губський, Ю.Козак, Д.Лук’яненко, З.Луцишин, Ю.Макогон, О.Мозговий, В.Новицький, Є.Панченко, Ю.Пахомов, О.Плотніков, А.Поручник, Є.Савельєв, І.Софіщенко, А.Філіпенко, І.Школа та інші.

Усе вищевикладене обумовило  вибір теми, структуру та зміст курсової роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є дослідження сучасного стану міжнародного кредитування національних економік.

Для досягнення зазначеної мети в курсовій роботі вирішувались наступні завдання:

• дослідити сутність міжнародних фінансово-кредитних відносин;
• розглянути особливості розвитку та складові міжнародних фінансово-кредитних відносин;
• дослідити теоретичні основита особливості діяльності Європейського банку реконструкції та розвитку;
• провести аналіз співробітництва України з ЄБРР у фінансово-кредитній сфері;
• запропонувати шляхи підвищення ефективності фінансово-кредитних відносин України і ЄС.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є фінансово-кредині відносини України і ЄС.

Предметом дослідження курсової роботи є сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку міжнародного кредитування національних економік

Методи дослідження. Методологічною основою виступають загальнонаукові принципи пізнання соціально-економічних явищ і процесів, у тому числі: системного аналізу, перехід від абстрактного до конкретного, поєднання аналізу та синтезу, економіко-математичного прогнозування.

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку міжнародних фінансово-кредитних відносин

1.1. Сутність  міжнародних фінансово-кредитних  відносин

Світові потоки фінансових ресурсів у формі кредитів та позичок  сформувалися на основі розвитку міжнародних  відносин в умовах глобалізації світового господарства. Кредитні угоди між суб'єктами економічної діяльності різних країн укладаються саме на світових кредитних ринках, які виникли на базі відповідних національних кредитних ринків.

Міжнародні кредитні ринки тісно взаємодіють з національними кредитними ринками й функціонують у їх межах. Конкретно кажучи, наприклад, місцеві (національні) комерційні банки, які надають кредити нерезидентам, у такий спосіб вже стають сегментом міжнародного кредитного ринку. Те ж саме можна сказати, якщо будь-які центральні кредитні структури або інтеграційні об'єднання надають кредити іноземним урядам, або, навпаки, уряд будь якої іноземної країни надає кредит місцевому урядові - усі ці суб'єкти міжнародних кредитних відносин стають фактично учасники міжнародного кредитного ринку.

Регулювання кредитних відносин, що здійснюється з боку центрального банку будь-якої країни, має юрисдикцію, а відтак, торкається кредитної діяльності лише місцевих банків. Кредитні ж операції, що їх здійснюють національні депозитні установи з іноземними позичальниками чи іноземними кредиторами, не підлягають кредитному регулюванню з боку центрального банку тієї чи іншої країни.

Великі комерційні банки  відіграють значну роль в ефективному  функціонуванні як національних фінансових ринків, так і у створенні ефективного механізму їх інтеграції у світову фінансову систему. Завдяки глобальній мережі філій, комерційні банки можуть виступати і як продавці, і як покупці валюти на євровалютних ринках, переказувати кошти з одного фінансового центру до іншого, відігравати роль головних агентів з обміну валюти. Такі міжнародні банки спираються на відділи, вузько спеціалізовані на торговому, приватному, фондовому банківському бізнесі.

Цілий ряд міжнародних  агенцій та організацій було створено для фінансового посередництва у наданні позик. До найбільших належать: Світовий Банк, Міжнародна Фінансова Корпорація, Банк Міжнародних Розрахунків, а також регіональні банки розвитку.

Нарешті, інтеграція національних та міжнародних фінансових ринків, що забезпечується посередницькими фондовими компаніями та андеррайтерами, найшла своє відбиття у створенні синдикатів з випуску єврооблігацій, наданні інформації стосовно інвестицій у зарубіжні цінні папери, функціонуванні як інвестиційні консультанти та менеджери, здійсненні операцій з купівлі-продажу зарубіжних акцій та облігацій, розповсюдженні акцій офшорних спільних фондів серед індивідуальних інвесторів.

Розгляд видів міжнародних  фінансових ринків було б доцільно починати з головної функції міжнародного банківського бізнесу – фінансування зовнішньої торгівлі. Це досить складний процес, ефективність якого залежить від багатьох факторів, починаючи з аналізу корпоративної та маркетингової стратегії і завершуючи оцінкою ризику та основних умов позичання. Головні учасники фінансування експортно-імпортних операцій – банки.

У багатьох випадках, незважаючи на зацікавленість банків у такій  активності, ризик та термін зовнішньоекономічних угод просто не лишає іншого вибору як створити синдикат для фінансування довгострокових проектів (для цієї мети існують спеціалізовані компанії, заснуванням котрих і було здійснено фінансування довгострокових експортно-імпортних операцій та інвестиції).

В структурі міжнародного кредитного ринку виділяють декілька складових.

Євровалютний кредитний ринок, - констатують західні економісти, - виник ще на початку 1970-х рр., що знаменувало собою нову роль, що її стали відігравати комерційні банки в кредитуванні країн, що розвиваються. Після стабілізації становища, що було спричинене банківською кризою 1974-1975 рр., обсяг кредитних операцій різко зріс і досяг свого піку в 1981 р., коли розмір банківських кредитів та позик обчислювався розміром порядку 350-400 млрд. доларів". Згідно даних Банку міжнародних розрахунків (Базель), на початку 90-х років ХХ ст. обсяг міжнародних кредитних та фінансових операцій обчислювався вже трильйонами доларів [15, с. 143].

Загальну суму єврокредитних  ресурсів практично неможливо підрахувати  з ряду причин. По-перше, єврокредити мають наднаціональний, глобальний характер, а відтак національні кредитні установи неспроможні контролювати їх рух. По-друге, величина єврокредитів постійно змінюється в результаті так званого мультиплікаційного ефекту.

Світовий  кредитний ринок функціонує в глобальному просторі й суб'єкти цього ринку в пошуках високих відсоткових ставок на депозити, використовуючи сучасні інформаційні системи та засоби зв'язку в режимі "оn-lіnе", "працюють" цілодобово, охоплюючи в такий спосіб глобальний простір, долаючи часові пояси.

З інституціональної точки зору світовий кредитний ринок (ринок єврокредитів) становить собою сукупність кредитних установ, переважно транснаціональних банків та банківських синдикатів, через які здійснюється рух позичкового капіталу в глобальному просторі. Операції на світовому кредитному ринку здійснюють приблизно 500 найбільших транснаціональних банків та банківських консорціумів, тобто лише сота частина загального числа комерційних банків, що налічується в усіх країнах світу. Ці найбільші банки, є "діючими особами" глобального кредитного ринку (ринку єврокредитів).

Позичальниками  ресурсів на ринку єврокредитів, в  свою чергу, є переважно багатонаціональні компанії, які мають розгалужену мережу філій та дочірніх підприємств у країнах на різних континентах. Позичальниками єврокредитів є також країни, що розвиваються, міжнародні валютно-фінансові організації та інші суб'єкти світового економічного простору [26, с. 66].

Грошовий ринок за своєю природою є ринком високоліквідних фінансових активів, короткострокових цінних паперів. Йдеться про такі інструменти грошового ринку як казначейські векселі, дисконти, сертифікати депозитів, що вільно купуються та продаються, прості векселя, банківські акцепти та інші грошові активи. Найбільш ліквідним інструментом внутрішнього грошового ринку є національні гроші готівкою чи депозити до запитання в комерційних банках та інших депозитних установах тієї чи іншої країни.

Окрім національних грошових ринків, існують валютні  ринки, де відбувається купівля-продаж суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності конвертованих валют окремих країн. Розрізняються, знову-таки, світові (глобальні), міжнародні (регіональні) та національні (місцеві) валютні ринки в залежності від обсягу та характеру валютних операцій. Серед міжнародних ринків - такі традиційні світові фінансові центри як Нью-Йоркський, Лондонський, Цюріхський та ін., де здійснюються операції на валютних майданчиках - угоди з купівлі-продажу валют, на фінансових майданчиках - операції з купівлею-продажем акцій та облігацій і на майданчиках позичкового капіталу укладаються угоди між суб'єктами міжнародної економічної діяльності про надання позик та кредитів.

Основними учасниками сучасного  світового ринку  кредитів на базовому комерційному рівні є міжнародні позичальники, позикодавці, андеррайтери, рейтингові агентства та біржі.

Міжнародними позичальниками і позикодавцями є корпорації, банки, міжнародні фінансові організації, уряди і їхні агентства.

Залучення капіталу міжнародними корпораціями на світових ринках капіталу необхідно для:  фінансування зовнішньої торгівлі (експортно-імпортні кредити); фінансування міжнародних поглинань і злиттів; хеджування валютних ризиків на світових ринках капіталу.

Для успішного розміщення облігацій на світових ринках капіталу корпоративні позичальники ринків країн, що розвиваються (РРК), здійснюють аналіз перспективності ринку капіталів, на якому відбувається первинне розміщення. Перспективність ринку визначається двома факторами: ємністю і розвиненістю ринка капіталу. Ємність є похідною величиною від рівня заощаджень в даній країні; високий коефіцієнт заощаджень допускає наявність у банків достатніх ресурсів для кредитування. Розвиненість ринку капіталів характеризується наявністю чітких правил, що регламентують діяльність позичальників, кредиторів і фінансових посередників на даному ринку; наявністю відповідних фінансових інструментів; взаємодією банків з корпораціями.

Міжнародні банки є  як активними позичальниками, так  і активними позикодавцями на світових ринках капіталу. Держави  традиційно звертаються на світові ринки капіталу для фінансування дефіциту платіжного балансу і рефінансування поточного суверенного боргу. Міжнародні фінансові організації використовують світові ринки капіталу як джерело капіталу для подальшого кредитування РРК у рамках своїх програм.

Міжнародні інвестори проводять моніторинг стану потенційного позичальника перед укладенням кредитної угоди. Посередником між позичальником і інвестором є андеррайтер (інвестиційний дилер, гарант розміщення цінних паперів методом купівлі їх у емітента), що від імені позичальника здійснює пошук інвесторів і у визначених випадках дасть гарантію розміщення випуску [30].

Конкуренція міжнародних  банків за право одержання більшої  частки світових ринків капіталу стимулює застосування різних стратегій залучення  інвесторів і позичальників. Банки, що беруть участь до андеррайтингу випусків міжнародних облігацій створюють консалтингові відділи, що надають міжнародним корпораціям послуги в сфері злиття і поглинання компаній, стратегії фінансування, визначення обсягу, терміну, прибутковості і валюти випуску цінних паперів.

Прагнення інвесторів до ліквідності  і прибутковості у фінансовому  секторі, відхід від використання позикових  засобів для фінансових спекуляцій, глобальна переоцінка ризику сприяє виходу світових ринків капіталу на новий більш якісний рівень. Високий і неконтрольований рівень використання позикових засобів привів до створення так званих інститутів позикового фінансування (НLІs).