Міжнародне кредитування національних економік

У Стратегії ЄБРР в  Україні сторони погодились, що діяльність банку в Україні буде спрямована переважно на поглиблення приватизаційних  процесів, підтримку підприємницької ініціативи шляхом сприяння розвитку малого та середнього бізнесу за допомогою надання кредитних та інвестиційних ресурсів, модернізацію банківського та фінансового секторів, розвиток і реформування пріоритетних галузей економіки України, зокрема, таких, як: агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, телекомунікації, муніципальна інфраструктура, охорона навколишнього середовища.

У табл. 2.4 зображено галузеву структуру фінансування ЄБРР економіки України.

Таблиця 2.4

Розподіл сукупного обсягу здійснених операцій ЄБРР за галузями економіки України (2004-2012 рр.) [35]

Ці дані свідчать про  те, що найбільшу питому вагу у сукупних обсягах зобов’язань серед усіх галузей займають агропромисловий  комплекс, кредити банкам, галузі економічної  інфраструктури – транспорт та енергетика. Натомість порівняно незначними є вкладення в обробну промисловість і галузі телекомунікацій. Таким чином, Європейський банк вкладає кошти в галузі, які не відзначаються високим ступенем переробки, мають низький рівень наукомісткості та технологічності, не визначають експортного потенціалу України і її конкурентоспроможності на світовому ринку. Така ж ситуація склалася і в інших країнах ЦСЄ. ЄБРР у своїй діяльності зазнає відчутного впливу з боку Європейського Союзу і є своєрідним фінансовим провідником його політики. Аналіз галузевої структури фінансування Європейським банком економіки України свідчить про незацікавленість ЄС у зміцненні потенційного могутнього конкурента на європейському ринку. Це лише один з прикладів такої незацікавленості, особливо у світлі недавнього рішення Європейської Комісії про закріплення за Україною статусу сусіда Європейського Союзу та заяв його керівництва про безперспективність членства (навіть асоційованого) України в ЄС протягом наступного десятиріччя та взагалі будь-коли.

У той же час дані таблиці  вказують на те, що ЄБРР значні кошти направляє в галузі, які до останнього часу не одержували належного розвитку і питома вага яких повинна бути збільшеною. Мова йде про капіталовкладення в галузі енергоефективності, телекомунікацій, інфраструктури та фінансових послуг. Таким чином, завдяки діяльності ЄБРР змінюється галузева структура економіки України у напрямку збільшення питомої ваги галузей інфраструктури та сфери послуг, що свідчить про його опосередкований вплив на позитивні структурні зрушення в господарстві нашої держави. Вкладення значних обсягів коштів у сільське господарство в поєднанні з низьким рівнем фінансування видобувних та інших галузей промисловості опосередковано впливає на зростання питомої ваги виробництва предметів споживання порівняно з виробництвом засобів виробництва.

Одним з пріоритетів  діяльності ЄБРР в Україні є підтримка  приватизації, яка відбувається шляхом надання фінансових та технічних  послуг перспективним новоприватизованим підприємствам та здійснення передприватизаційного  фінансування. Зокрема, Банк бере участь у підготовці до приватизації енергорозподільчих обленерго та монополіста в галузі електрозв’язку ВАТ „Укртелеком”. У даному аспекті не можна не згадати також про діяльність шести фондів післяприватизаційної підтримки, у статутному фонді яких ЄБРР має 12,1 млн. євро.

Розділ 3. Шляхи розвитку фінансово-кредитних відносин України і ЄС

Для забезпечення успішного  розвитку співробітництва між Україною та ЄС у фінансовій сфері, має бути розширений сам спектр цього співробітництва.

Складовими елементами позиції України щодо подальшого поглиблення співробітництва з ЄС у валютно-фінансовій сфері можуть стати:

• розвиток співробітництва з Європейським Інвестиційним Банком (ЄІБ). Останнім часом позиція ЄІБ щодо України змінилася в позитивному плані. ЄІБ готовий розглядати Україну як країну, що може бути залучена до реалізації інвестиційних проектів, які фінансуються цією міжнародною фінансовою установою. Для залучення України в проектах ЄІБ необхідно, з одного боку, тісне співробітництво у цьому плані з ЄІБ, а з іншого - ініціювання питання на двосторонньому рівні з країнами членами ЄС (для забезпечення підтримки України при прийнятті відповідних рішень керівними органами ЄС) та з країнами Центральної та Східної Європи (з метою залучення України - українських компаній та підприємств - до участі у проектах ЄІБ, які реалізуються у цих країнах);
• встановлення та розвиток взаємовідносин між Національним Банком України та Європейським Центральним Банком (як продовження вже існуючих зв’язків з Бундесбанком, Банк де Франс, Банк оф Інгланд) з метою обміну інформацією, організації стажування тощо;
• включення України до загальноприйнятих систем європейських розрахунків;
• поступове зближення валютно-фінансової та кредитної політики України з політикою держав єврозони.

При аналізі стану, проблем  та перспектив розвитку взаємовідносин України та ЄС необхідно врахувати  наступне:

• в умовах появи нової європейської валюти країни ЄС більше стурбовані проблемами забезпечення її стабільності, ніж проблемами розширення на Схід, і тому ЄС навряд чи докладатиме особливих зусиль для сприяння інтеграції України до їх структур. Відбувається певне дистанціювання від України по лінії політичного діалогу і зведення контактів у цій сфері до обміну загальною інформацією та здійснення суттєвого тиску на Україну з деяких питань (темпи реформ, інвестиційний клімат, внутрішнє законодавство, ЧАЕС, тощо);
• найбільш помітною рисою політики ЄС щодо України на даному етапі є її «тасизація». Тобто надання допомоги і співробітництво переважно по лінії програм «TАСІS» і «TЕMРUS»;
• однією з причин дистанціювання ЄС від України є опозиція подальшому розширенню на Схід з боку таких країн як Португалія, Греція, певною мірою Іспанія та Італія, які висловлюють побоювання, що нові члени претендуватимуть на частку допомоги з бюджету ЄС по лінії регіонального та структурного фондів. В політичному плані проти розширення ЄС на Схід виступають Франція, Бельгія, Італія, оскільки таке розширення об’єктивно посилює позиції ФРН;
• в ЄС недостатньо відомо про Україну, її існуючі і потенційні виробничі, науково-технічні, інтелектуальні можливості;
• Україна є занадто великою державою за масштабами, і відповідно, завданнями, які перед нею стоять, для вступу в сьогоднішній або навіть завтрашній ЄС. Євросоюз просто нездатний абсорбувати країну таких масштабів. Крім цього, Україна є занадто важливим геополітичним фактором для всіх центрів світової політики (США, Росія, ЄС)  і має занадто велике стратегічне значення, щоб просто «увійти» до якогось з них - цьому будуть протидіяти інші світові центри. У позитивному розумінні слова Україна «приречена» реалізувати свою багатовекторну відповідальність у міжнародній політиці. Завдання полягає у визначенні курсу «золотої середини», який найбільшою мірою відповідав би стратегічним національним інтересам України [6, с. 265];
• європейський напрямок є, як відомо, пріоритетним в нашій зовнішньоекономічній політиці. Саме в інтересах України домагатися більшої інтеграції до європейських структур, оскільки саме тут знаходиться передова технологія і більш прогресивні економічні відносини;
• водночас існує традиційна геополітична орієнтація окремих країн-членів ЄС на Росію і віднесення ними України до її законної сфери інтересів. Росія не має намірів вступати до ЄС, і тут наші інтереси розходяться.

Сучасний стан співробітництва  України та ЄС можна умовно назвати  «спрощеною» формою співпраці, яка  має наступні основні характеристики:

• співпраця між Україною та країнами ЄС сьогодні має відносно обмежений характер щодо номенклатури товарів, форм економічних зв’язків, впливу на українську економіку;
• Україна, як і інші держави з перехідною економікою, виступає реципієнтом кредитів, грантів та інших коштів на дво- та багатосторонній основі, які надаються на реалізацію окремих проектів розбудови ринкової інфраструктури та задоволення потреб у «критичному імпорті». А це приводить до збільшення зовнішнього боргу України та перетворення її на країну-боржника;
• товарна структура торговельного обороту України з країнами ЄС практично така сама, як і структура української зовнішньої торгівлі в цілому (експорт товарів з низьким рівнем обробки, імпорт машин та технологічного обладнання, промислових товарів та продуктів харчування). Тобто структура торгівлі між ЄС та Україною аналогічна структурі торгівлі ЄС з країнами, що розвиваються.

В економічних зв’язках між українськими та європейськими  фірмами сьогодні переважають прості експортно-імпортні операції, бартерний  обмін, операції з давальницькою  сировиною. Європейські контрагенти  поки що утримуються від великомасштабних інвестицій в українську економіку, хоча подекуди (тютюнова промисловість, наприклад) масштаби капіталовкладень досить помітні. Інакше кажучи, сьогодні європейський ринок для українського бізнесу - це джерело товарів та валюти, а не капіталу та технологій. До того ж і на світовому, і на європейському рівнях Україна мусить жорстко конкурувати з іншими перехідними економіками [22, с. 166].

Співпраця проводиться  на двосторонній основі, причому українські та європейські бізнесмени зацікавлені  не стільки в зближенні національних законодавств та стандартів, скільки в конкретних угодах щодо взаємного захисту інвестицій та уникнення подвійного оподаткування, можливостях для європейських підприємців скористатися національним страхуванням експортних кредитів та закордонних капіталовкладень.

Така форма “спрощеної”  співпраці сформувалася внаслідок  цілої низки об’єктивних причин.

По-перше, в Україні  лише розпочався процес визначення фірм та товарів, які складатимуть зовнішньоторговельний  профіль України. Іншими словами, нині лише визначаються підприємства, для яких кон’юнктура світового ринку в цілому та європейського, зокрема, відіграватиме головну роль при вироблені виробничо-комерційної стратегії. Поряд з цим визначаються і експортно-імпортні фірми (посередники), для обслуговування виробників експортної продукції та споживачів імпортних товарів.

По-друге, кризовий стан економіки України об’єктивно гальмує  вихід на зовнішній ринок багатьох потенційно конкурентоспроможних підприємств, які залежать від поставок деталей  та комплектуючих вузлів українських виробників та з країн СНД. Це, зокрема, знаходить свій вияв у накопиченні взаємної заборгованості підприємств, яка блокує розвиток нормальних зв’язків між кооперантами.

По-третє, економіка України  все ще тяжіє до зв’язків з колишніми республіками СРСР, що певною мірою стримує розвиток співпраці з іншими регіонами світу, в тому числі з країнами ЄС.

По-четверте, інтеграції України до Європейського союзу  перешкоджає успадкована від  Радянського Союзу структура  економіки, і як наслідок товарна структура зовнішньої торгівлі. Негативний шок від погіршення умов торгівлі внаслідок переходу на світові ціни у торгівлі між країнами колишнього Радянського Союзу, а також інтеграції у систему світової торгівлі мав, очевидно, для України більш виражені риси, ніж для інших східноєвропейських країн (особливо у порівнянні з країнами, багатими на сировинні ресурси). Це було пов’язано з тим, що Україна в системі поділу праці колишнього Радянського Союзу спеціалізувалася в першу чергу на промислових товарах та продукції харчової промисловості, для виробництва яких був необхідний імпорт великої кількості енергії.

Необхідно зазначити, що в контексті пристосування національного  банківського та фінансового законодавства  до вимог ЄС Україна розробила  та втілила у життя доволі широке коло питань. Зокрема, у відповідності до положень Концепції адаптації законодавства України до законодавства ЄС (постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1999 року № 1496) прийнято наступні закони, у яких враховуються вимоги окремих директив ЄС:

− Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 року №2346-3.

− Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року №679-14.

− Постанова правління  НБУ про затвердження Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні від 27 грудня 1999 року №621.

В Законі “Про платіжні системи” враховуються Рекомендації № 97/489/ЕС щодо електронних платіжних  інструментів та Директиви № 98/26/ЕС від 19 травня 1998 року щодо завершеності платіжної операції в платіжних системах та системах переказів цінних паперів. Закон частково задовольняє вимоги Директиви 1999/93/ЕС від 13 грудня 1999 року про політику ЄС щодо електронних підписів. Враховуючи, що робота платіжних систем регламентується окремим законом, це додає нашій країні позитиву при оцінці рівня адекватності національного фінансового законодавства до стандартів Євросоюзу.