Расові проблеми сучасності

 

АНОТАЦІЯ

 

В55    Коробко О.Р. Расові проблеми сучасності (курсова робота). – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2013. – 43 с. (рукопис).

У курсовій роботі дається короткий аналіз появи та розвитку поняття «расизм», досліджуються прояви расової дискримінації у різних країнах у ХХ ст. та у теперішній час.

Структурно  робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел з 31-го найменування.

Ключові слова: расизм, расова сегрегація, расові теорії, анти расизм, дискримінація.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОЦІНКА КУРСОВОЇ РОБОТИ

Пункти оцінки	Макси-мальний бал	Оцінка наукового керівника, бали
Вступ	5
1. Загальні відомості та історичний нарис – сума:	30
1.1. Поняття расизму	10
1.2. Расові політика німецьких нацистів	10
1.3. Расова сегрегація в США	10
2. Сучасна расова проблема у світі – сума:	30
2.1. Нацистський рух «Skinheads»	10
2.2. Расові проблеми у США та Європи	10
2.3. Антираситська пропаганда	10
Висновки	5
Список  використаних джерел	5
Зміст роботи – усього:	75
Оформлення роботи	10
Захист роботи	15
Усього балів:	100
Бонус за додатки	+5
Штрафні за невчасність	-10
Штрафні за перевищення об’єму	…
Усього балів:

Науковий керівник

 

підпис П.І.Б.

Зміст

Стор.

Вступ…………………………………………………………………………………5 
Розділ 1. Загальні відомості та історичний нарис…………………………..7 
1.1. Поняття расизму………………………………………………………………7 
1.2. Расові політика німецьких нацистів……………...…………………………11 
1.3. Расова сегрегація в США………………………………………………….16 
Розділ 2. Сучасна расова проблема у світі…………………………………..22 
2.1. Нацистський рух «Skinheads»…………………………………………….22 
2.2. Расові проблеми у США та Європі………………………………………..25 
2.3. Антирасистська пропаганда …………………………………………………32 
Висновки…………………………………………………………………………...39 
Список використаних джерел…………………………………………………...41

 

ВСТУП

Расизм, расова дискримінація  – страшні слова, які, на щастя, у  сучасному суспільстві мають  не такий безмежно кривавий масштаб, як у середині минулого сторіччя.

Історія людства зберегла важкі спогади про німецький расизм ІІ Світової Війни та сегрегацію, що супроводжувалася справжніми бійнями та нелюдськими приниженнями у США.

Дискримінація людей за ознакою  раси, кольору шкіри, релігією або етнічного походження є перешкодою до дружніх і мирних відносин між націями і може призвести до порушення миру та безпеки серед народів, а також гармонійного співіснування осіб навіть всередині однієї й тієї ж держави. Існування расових бар'єрів суперечить ідеалам будь-якого людського суспільства.

Безумовно, держава повинна  відігравати провідну роль у вирішенні  даної проблеми. Саме держава повинна  забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, незалежно  від раси, кольору шкіри, національного  чи етнічного походження.

Нажаль, інколи (як, наприклад, у вищезгаданих Німеччині та США) держава є джерелом цієї дискримінації, створює умови, за яких населення  ворогує між собою через підкреслені  законодавством расові відмінності. І  навіть зухвалість однієї держави може бути причиною війни цілої планети.

Актуальність роботи полягає у тому, що, нажаль, расові проблеми на сьогоднішні день становлять не тільки страшні спогади про минуле, але присутні і в сучасному суспільстві. Тим більше, на сьогоднішній день можна констатувати, що територіальні масштаби цієї загрози значно зросли у порівнянні з минулим сторіччям.

Важко не помітити, що характер расових проблем сучасності відрізняється  від тих, що існували у ХХ ст. Проте  разом із поширенням проблеми на більші території, нашестя, можна спостерігати і те, що боротьба з такими явищами  набуває міжнародного характеру. І хоча це означає, що расова дискримінація сьогодні є проблемою сього людства, боротьба з нею є,  тим не менш, глобальним об’єднуючим фактором кооперації та співдружності.

Ціль роботи – дослідити походження та розвиток расових проблем сучасності, задачі:

• дослідити витоки расових проблем та появи поняття расизму;
• виявити причини їх розвитку;
• з’ясувати причини актуальності у сучасному суспільстві;
• виявити характерні особливості расових проблем сучасності та територію їх поширення;
• дослідити акти протидії расизму.

 

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ТА ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

1.1. Поняття расизму

Расизм – сукупність антинаукових концепцій, «основу яких складають положення про фізичну и психічну нерівноцінність людських рас та про визначний вплив расових відмінностей на історію та культуру людського суспільства» [3]. Для всіх різновидів расизму характерні хибні людиноненависницькі ідеї про споконвічний поділ людей на вищі і нижчі раси, з яких перші нібито «є єдиними творцями цивілізації, існуючими для панування» [3], а інші, навпаки, «не здатні до створення і навіть засвоєння високої культури »[3] і приречені бути об'єктами експлуатації.

Слово «расизм» вперше було зафіксовано французьким словником  Ларусса у 1932 р. і трактувалося як «система, що стверджує перевагу однієї расової групи над іншими» [12, с. 93]. Сучасне його значення в політичному дискурсі іноді розширюється, доповнюючи расовий критерій переваги етнічним, релігійним чи іншими. У визначення сучасного поняття расизму великий внесок внесла книга «Расизм» французького філософа Альбера Меммі.

У той же час, в умовах, коли в багатьох країнах склалися стійкі мультирасові та мультикультурні суспільства, визначення расизму знадобилося розширити. Під расизмом розуміють переконання про вирішальний вплив раси на характер, мораль, таланти, здібності та поведінкові особливості окремої людської особини.

Засновником «наукового расизму» (і, зокрема, нордизму) прийнято вважати французького історика Жозефа де Гобіно, який запропонував у своєму «Досвіді про нерівність людських рас» (1853-1855 рр..) тезу про вплив «расових складів аналізованих товариств на особливості їхніх культур, соціальних ладів, економічних моделей » [12, с. 105], і в кінцевому підсумку – на їх цивілізаційну успішність. Нордична раса, на думку Гобіно, протягом історії виявляла перевагу над іншими в організації суспільства і культурному прогресі. Велич давньогрецької і давньоримської цивілізацій він пояснював припущенням, що «в пору цивілізаційного підйому правлячі еліти в цих країнах були   нордиками» [6, с. 375].

Жозеф де Гобіно (1816-1882 рр..), французький дипломат і літератор, один з перших систематично виклав ідеї про роль расового чинника в історії. Його погляди справили великий вплив на розвиток поняття «раса» у ХІХ ст. і лягли в основу майже всіх наступних теоретичних побудов антропосоціологіі. Гобіно найважливішим чинником історичного процесу вважав расу.

Він розрізняв три «чисті»  раси (білу, жовту і чорну) і численні «змішані» типи, що виникли в результаті їх історичних контактів. Кожна раса сама по собі незмінна і володіє  специфічними культурними здібностями. Створювані різними расами цивілізації  за своєю природою некомунікабельні, тому що природжені расові обдарування  у різних рас принципово різні. Гобіно вважав, що «доля кожної історичної цивілізації визначається її расовим складом» [6, с. 276]. При чистоті раси образ думки всіх її представників залишається однаковим в силу кровної спільності, і національні установи відповідають сподіванням і прагненням всіх. «Змішування крові» створює дисгармонію в поглядах суспільства, веде до «морального та соціального хаосу» [6, с. 278], чим більш змішані шлюби вихолощують расовий характер цивілізації, тим більше вона втрачає «життєву силу» [6, с. 278] і «творчий дух» [6, с. 279], невблаганно захоплюючись до деградації і загибелі. Як приклад цивілізацій, що збереглися в силу расової чистоти, Гобіно називав Індію і Китай.

До того ж в його теоріх присутня думка про те, що раси нерівноцінні. Біла (арійська) раса має більшу культурної обдарованість і є єдиною творчою культурною силою в історії, саме вона створила всі великі цивілізації (індійську, китайську, єгипетську, семітську, античну і сучасну європейську). І оскільки, на його думку, європейська історія почалася з навали германців, елітою арійської раси Гобіно вважав сами їх, під якими розумів французьку аристократію. Ідеї ​​Гобіно не отримали визнання у Франції, але були сприйняті в Німеччині.

 

Расистські концепції також розробляв німецький аристократ Х'юстон Стюарт Чемберлен (1855-1927), політик, філософ-германофіл англійського походження. Він був найбільш відомим послідовником Гобіно в Німеччині. Чемберлен, не даючи визначення раси, активно користувався цим поняттям. Відмінності між расами, з його точки зору, є біологічними та інтелектуальними. Найвище положення в расовій ієрархії Чемберлена займає «арійська» раса, або «нордичний» тип: «високі біляві доліхоцефали» [25, с. 213]. Найбільш «чистими» представниками арійської раси проголошувалися германці. Розквіт всіх цивілізацій визначався впливом німецьких племен, а занепад – змішанням їх з іншими расами. Чемберлен описав європейську культуру як результат спільної дії п'яти чинників:

1) мистецтва, літератури  і філософії Древньої Греції;

2) права, держави і громадянського  суспільства Стародавнього Риму;

3) християнського одкровення, відродженого Реформацією;

4) о’бєднюючого творчого духу германців;

5) чужорідних і руйнівних  впливів іудаїзму і євреїв.

Найпершим завданням німецьких  народів він вважав звільнення від  підкорюючих чужих уявлень, а  саме від «семитических уявлень про             світ» [25, с. 193] і «Моїсеєвої космогонії» [25, с. 193]. Він також пропонував повернутися до споконвічного арійського світогляду, основним принципом якого він вважав гармонійне злиття з природою.

Якщо Чемберлен в основному  оперував міфологемами, що згодом знайшли  широке вживання в ідеології нацизму, то Аммон і Ляпуж спробували довести нерівноцінність рас і перевагу білої раси за допомогою наукових обгрунтувань.

Підтримуючи цю Чемберлена, Отто Георг Аммон (1842-1916 рр..), німецький антропометр і один з родоначальників антропосоціологіі, провів ряд антропометричних вимірювань у Бадені, Карлсруе і Фрейберзі. На основі цих досліджень він прийшов до висновків, що серед городян і вищого класу більша частка доліхоцефалів (довгоголових), а серед селян і нижчих класів переважають брахіцефали (короткоголові). Доліхоцефали самою природою призначені «займати панівне становище в суспільстві» [16, с. 36]. На його думку існує прямий зв'язок між доліхоцефалією і рівнем інтелектуальних здібностей, а кожне суспільство прогресує до тих пір, поки в ньому не падає частка доліхоцефалів, тобто найбільш талановитих і обдарованих.

Продовжуючи цей ланцюг роздумів, Жорж Ваше де Ляпуж (1854-         1936 рр..), французький соціолог, послідовник теорії соціального дарвінізму і один з ідеологів расизму, також класифікував людство за типами голови і пов'язував культурні відмінності з брахіцефалічнимо і доліхоцефалічним типами. Доліхоцефали (довгоголові) формують вищу (арійську, або нордичну) расу, брахіцефали (короткоголові) – нижчі раси.

Ляпуж також стверджував, що раса – основний чинник історії. Розвиток цивілізації кожного народу починається, коли «на чолі його встають арійці, які складають панівний клас» [16, с. 37], зі зникненням арійських елементів цивілізація занепадає. Разом з Гобіно Ляпуж справив значний вплив на формування «расової теорії» фашизму.

Отто Аммон і Жорж Ваше де Ляпуж першими висунули пропозицію (і спробували підкріпити її цифрами) про залежність психічних якостей і взагалі характеру людей, а також і їх соціального стану від розміруи головного показника. Чим нижче головний показник, тобто чим більш «довгоголовою» є людина, тим вона, як правило, більш обдарована, енергійна, життєздатна, а тому і соціальний стан її вище.

Аммон зробив такий висновок, обстеживши 30 тис. новобранців у Бадені, Ляпуж – вимірявши 20 тис. французів. Обидва автори узагальнили свій матеріал таким чином, що вийшла пряма кореляція – на їх думку – між антропометричними даними (головний індекс) і соціальним становищем людини.

За Аммоном, брахікефали – це «нащадки давнього місцевого населення Європи» [21, с. 183], що займають нині в цілому більш низьке суспільне становище, в більшості своїй селяни, доліхокефали – це нащадки німецьких завойовників. Останні селилися в містах, туди ж тяглися пізніше більш активні (довгоголові) елементи з села. Панівні групи замикалися в привілейовані стани, і становий лад ставав знаряддям природного відбору. Зворотного потоку з міста в село ніколи не було, не було і фактів соціального пониження людей вищого стану. Але внаслідок феодальних війн і через слабкий приріст населення серед довгоголової еліти відносна кількість короткоголових в країні зростає.

Можна сказати, що в період ХІХ-поч. ХХ ст. були доволі модними та розповсюдженими на території Європи, особливо у Німеччині, теорії расової зверхності. По суті, різні науковці того часу працювали в руслі однієї «нордичної теорії», досліджуючи та розвиваючи її з різних сторінч, але скеровуючи в одому напрямі. 

 

1.2. Расові політика німецьких нацистів

Не дивно, що прямі політичні  висновки з расистських концепцій  були зроблені саме в Німеччині. Подібні  концепції дуже припали до двору  найагресивнішим, імперіалістичним колам  цієї країни – мілітаристам і колоніалістам. Як відомо, з 80-х рр.. XIX ст. в Німеччині посилився рух за участь у імперіалістичному діленні світу. Німеччина спішно будує військовий флот, намагаючись наздогнати і обігнати Англію, захоплює колонії в Африці та Океанії. Гасло «Deutschland uber Alles» («Німеччина понад усе») все ширше розповсюджується серед різних верств населення Німеччини, аж до дрібної буржуазії та частини робітників. Закономірно, що шовіністичні та імперіалістичні кола з радістю вхопилися за расистську теорію, яка так «науково виправдовувала їх агресивні налаштування» [21, с. 180]. Німці – носії благородного «північного» («арійського») расового типу, який самою природою призначено панувати. Після І Світової Війни 1914-1918 рр.. головним чином у Німеччині в реакційних колах набув популярності «нордичний міф» про перевагу над усіма іншими расами північної чи нордичної, раси високорослих довгоголових блондинів, нібито пов'язану генетично з народами, що говорять германськими мовами.