Расові проблеми сучасності

Передбачалося також створення  спеціальних судів для розгляду справ про злочини, вчинені афроамериканцями. Деякі штати обмежували і набір  професій, які було можливо отримувати кольоровим. В основі «Чорних кодексів»  лежали «прийняті в довоєнний  час закони Півдня про                  рабів» [8, с. 100], але, на відміну від  них «чорні кодекси» не так широко передбачали тілесні покарання.

Загострення расової проблеми вилилося в появу знаменитої організації  Ку-Клукс-Клан (англ. Ku Klux Klan, KKK), ультраправої організації, що терористичними методами відстоювала такі екстремістські ідеї, як перевага білих, білий націоналізм. У середині XX ст. Ку-клукс-клан виступав також проти комунізму. З цією організацією пов'язують також поява поняття Суд Лінча.

Це таємне товариство було засновано колишніми солдатами півдня після Громадянської війни. Злочинам членів Ку-Клукс-Клану зазвичай передувало попередження, надіслане в химерній, але широко відомій формі: «в деяких частинах країни це була гілка дубового листя, в інших – насіння дині або зернятка апельсину» [15, с. 88]. Отримавши таке попередження, жертва могла або відректися від своїх колишніх поглядів, або залишити країну. Якщо людина ігнорував попередження, на неї чекала смерть. Перший Ку-клукс-клан процвітав у 1860-ті на Півдні США, але вже на початку 1870-х рух пересталв існувати. Тоді ж з'явилися знамениті білі костюми, що складалися з мантії, маски і конічного головного убору, створені спеціально для залякування. Другий Ку-клукс-клан був поширений на всій території країни на початку і середині 1920-х. Він використовував «ті ж костюми і паролі, але ввів новий символ – палаючий хрест» [15, с. 88]. Третій Ку-клукс-клан виник після Другої Світової війни як реакція на рух за громадянські права меншин. Другий і третій Ку-Клукс-Клани виступали за надання особливих прав нащадкам перших громадян США, які перемогли у Війні за незалежність. Всі три організації мають довгий список терористичних актів, хоча історики мають сумніви щодо того, наскільки широко керівництво другого Ку-клукс-клану підтримувало цю практику.

 Хоча дослідники сходяться на тому, що організація виникла не як терористичне, а як таємне товариство з «невизначеними цілями, схожими на масонські» [14, с. 31], розвиватися воно стало саме з расистським підтекстом. З кожним роком, зі збільшенням влади та чисельності організації, зростала кількість жертв і ступінь жорстокості.

Була створена складна  інформаційна мережа для вбивств  і підпалів. Групи чисельністю  від 10 до 500 осіб, діяли надзвичайно  оперативно і не залишали свідків. Вбивства стали жорстокими, жертв вішали, топили, калічили.

У 1880 р. член палати представників  Г. Вільсон стверджував, що «130 тисяч  людей вбито тільки за їх політичну  діяльність» [15, с. 89]. Діяли не тільки грубою силою. Наприклад,  Барнетт Гіббс, один з радикалів у Флориді, влаштував удома справжній арсенал, оточивши себе охоронцями. Але і це не допомогло – його отруїли.

Для повноти картини варто  зазначити, що об'єктом терору були не тільки люди негроїдної раси, а й білі республіканці. Будь-який білий, який прибув з півночі для роботи серед чорношкірих, піддавався нападам з боку терористів. Об'єднана Комісія з реконструкції повідомляла про численні факти терору проти білих, зокрема, про вбивства солдатів і офіцерів

У багатьох штатах, у тому числі в штаті Теннессі, рідному  штаті засновників товариства, губернатор вживав різних заходів, щоб впоратися  із самоправством і жорстокістю, але все безуспішно. Поліція була не в змозі придушити ККК.

В результаті, кланівці домоглися величезної влади майже у всіх штатах Півдня. Жорсткі закони губернаторів не допомагали, але організація існувало ще недовго, поки федеральний уряд не почало втручатися в її діяльність.

В обох Каролінах, де Ку-Клукс-Клан був особливо сильний, його жорстокість перейшла всі межі, і губернатор звернувся до президента з проханням військового вирішення питання. В інших штатах було потрібно втручання «федерального уряду, де були затяті противники подібних організацій» [15, с. 86]. Найвідомішим і активним з них був Бенжамін Батлер, який доклав усіх зусиль, щоб домогтися проведення офіційного розслідування.

Так 20 квітня 1871 р. Конгрес  США видав закон, спрямований  на припинення діяльності Ку-Клукс-Клану (Ku Klux Klan Act of 1871). Він давав президенту повноваження скасовувати право особистої недоторканності і вдаватися до зброї для підтримки законів.

Коли Ку-клукс-клан в черговий раз став творити безчинства і  насильства в жовтні 1871 р., президент  оголосив про «облогове положення в дев'яти округах Кароліни» [15, с. 89] і «провів численні арешти» [15, с. 89]. Сотні активістів були арештовані та поміщені у в'язниці рішеннями військового трибуналу, що було однією з важливих причин припинення діяльності організації, але треба зауважити, що з керівників організації майже ніхто не поніс кримінальної відповідальності.

Генерал Форрест офіційно розпустив ККК в 1871 р. Точно причин розпуску ніхто не знає, висловлюють різні припущення, зокрема: сам керівник прагнув до збереження таємниці організації, а вона вийшла з-під контролю; можливо він вирішив, що вона не відповідає зазначеним у «приписі» цілям і завданням. Або на нього міг тиснути федеральний уряд, і у нього не було виходу.

У США причиною расистських  настроїв була не теорія, а практика. А точніше звичка, яка полягала в тому, що певна частина населення відчувала досі відчувала себе рабовласницьким строєм, а решта – прагнула, але не вміла відстоювати свої ново отримані права.

Розділ 2. СУЧАСНА РАСОВА ПРОБЛЕМА У СВІТІ

2.1. Нацистський рух «Skinheads»

У сучасних умовах расистські прояви можна побачити яскраво на прикладі руку скінхедів (Skinheads). До початку 1970-х р. склався загальний зовнішній вигляд і атрибутика руху – поголені голови, важкі черевики, підтяжки, татуювання і т.п. Вони символізують «гнів і бунт молодих хлопців, переважно вихідців з робочих слоїв» [5] проти буржуазного ладу. Як не парадоксально, значний внесок у подальший розвиток внесли англійські панки. До 1972 р. колишній рух практично зійшло нанівець. І лише в 1976 р. скінхеди з'явилися знову. У той час панки вели війну зі стилягами, дехто зі скінхедів підтримували їх, інші вставали на сторону стиляг. По суті справи відбувся розподіл на старих і нових скінхедів. Саме тоді став вимальовуватися той звичний нам сьогодні вигляд представника цього руху: «крайній націоналізм, чоловічий шовінізм, прихильність до відверто насильницьких методів» [5].

На сьогоднішній день більшість  англійських скінхедів неприязно ставиться до чорношкірихх, євреїв, іноземців та гомосексуалістів. Хоча й існують ліві чи червоні скіни, так звані red skins і навіть організація «Скінхеди проти расового насильства» (SHARP). Тому сутички між червоними скінхедами і скінами-нацистами – звичайна справа.

Скінхеди-неонацисти різних країн являють собою активно діючі бойові угруповання. Це вуличні бійці, що виступають проти расового змішання. Вони прославляють чистоту раси і мужній стиль життя. У Німеччині вони борються проти турків, в Угорщині, Словаччині та Чехії проти романів, у Британії – азіатів, у Франції – чорношкірих, у США проти расових меншин та іммігрантів і в усіх країнах проти гомосексуалістів, і «вічного ворога», євреїв; крім того , в багатьох країнах, вони атакують безхатченків, наркоманів та інших найнижчих представників суспільства.

Основною організацією скінхедів вважається «Честь і Кров» (ця назва є перекладом есесівського девізу), структура, заснована в 1987 р. Яном Стюартом Дональдсоном - на сцені (і надалі) виступав під ім'ям «Ян Стюарт». Група Стюарта, Skrewdriver («Викрутка») протягом багатьох років була найпопулярнішою скінгрупою в Британії і в усьому світі. Під назвою Klansmen («Ку-клукс-Кланівець») група зробила кілька записів для американського ринку – одна з їхніх пісень має характерну назву Fetch the Rope («Неси мотузку»). Стюарт завжди волів називати себе просто «нацистом», а не «неонацистом». В інтерв'ю одній з лондонських газет він сказав: «Я захоплююся всім тим, що зробив Гітлер, крім одного - його поразки» [5].

Це не стільки політична  організація, скільки «неонацистський  вуличний рух» [5]. Поширившись по всій Європі і США, «Кров і Честь» діє  сьогодні як головна організація, що об'єднує понад 30 скінівських рок-груп, видає свій журнал (з однойменною назвою), поширює по всьому світу свої ідеї. Кількість їхніх прихильників налічує кілька тисяч осібв.

Напади на іноземців і  гомосексуалістів стали звичайним  проявом діяльності скінхедів, також як і «осквернення синагог і єврейських     кладовищ» [1]. Влаштований в південно-східному Лондоні марш-протест проти расового насильства був перерваний раптовим нападом скінів, які закидали маніфестантів каменями і порожніми пляшками.

Зв'язки з крайніми правими  характерні для скінхедів усього світу. В деяких країнах вони відкрито підтримують тісні контакти зі неонацистськими політичними партіями. В інших віддають перевагу «надавати їм приховану підтримку» [1]. Нижче перераховані країни і праві політичні партії, з якими співпрацюють місцеві скінхедиі:

Бельгія – Влаамс Блок

Чехія – Республіканська Партія

Франція – Французька и Європейська Націоналістична Партія

Німеччина – Вільна Німецька Партія Робітників, Німецька Націонал-Демократична Партія

Угорщина - Партія Угорських  Інтересів

Італія - Італійський Соціальний Рух

Нідерланди - Демократична партія Центру

Польща - Польська Національна  Партія

Іспанія - Juntas Espanolas

Швеція - Шведські демократи

США - Народна Партія [1]

Підтримуючи зв'язки з правими політичними партіями, скінхеди, у своїй більшості скептично ставляться до можливості приходу до влади парламентським шляхом. Вони прагнуть «домогтися своїх цілей радше шляхом дезорганізації суспільства через пряме насильство і залякування» [1] своїх супротивників. Як правило, більшість населення хоча і побоюється висловлювати свою згоду з діями цих угруповань, однак у глибині душі схвалює їх. Гасла типу «Іноземці геть» в крайній формі виражають сховані сподівання багатьох простих громадян.

Особливо це стосується Німеччини. Ейфорія від об'єднання Західної і Східної Німеччини незабаром  поступилася місцем потрясінню від  деяких сторін життя «західного раю» [2]. Молоді східні німці, бачачи, що перевага в об'єднаній Німеччині віддається не їм, «братам по крові» [2], а емігрантам з третіх країн, почали «створювати  угруповання, що нападають на іноземних  робочих» [2]. Багато західних німців, співчувають  їм, хоча і побоюються відкрито висловлювати свої погляди.

Німецький уряд не відразу  зумів ефективно відреагувати на зростання подібних настроїв. Зате швидко відреагували праві партії, що привело до значного посилення  расистських тенденцій. Однак, вже  маючи досвід у справі «денацифікації», «німецьке» уряд сьогодні прикладає  всі сили, щоб приборкати новий  рух. У Німеччині існують найбільш «драконівські закони» [2], спрямовані проти діяльності правих партій. Так, наприклад, заборонено віддавати вітання  нацистським салютом. Але німці  не розгубилися і просто стали  здіймати вгору не праву, а ліву руку.

Рівним чином в Чехії  та Угорщини багато жителів цих країн  схильні розглядати скінхедів як своїх захисників, тому що їхні дії спрямовані проти романів, нацменшини що завжди була «основним джерелом криміногенної ситуації» [2] у цих країнах.

У США, навпаки, сила скінхедів не в суспільній підтримці, якась практично відсутня, але в їхні відкритій прихильності до грубого насильства і відсутності страху перед покаранням. Новий рух багато в чому став спадкоємцем раніше існуючих расистських і антисемітських груп, включаючи Ку-клукс-Клан і напіввійськові неонацистські угруповання. Вони вдихнули нові сили і нову енергію в колишній рух.

Хоча останнім часом багато соціологів констатують занепад  руху, однак, більшість дослідників  цього явища, вважають, що він являє собою щось більше, ніж мінливе захоплення, що підтверджується більш ніж двадцятьма роками його існування, з періодичними злетами і падіннями. Цей рух, проте, продовжує викликати відгук серед молоді та залучати її у свої ряди.

Рух Skinheads у певній мірі є продовження німецької расистської ідеї, але він прагне не стільки підвищити якусь расу, скільки просто вберегти свою націю від змішання з іншими. Крім того він має різні забарвлення, спрямовані на внутрішню «чистку» суспільства від «бруду», і навіть на припинення расистських дій своїх колег.

2.2. Расові проблеми у США та Європі

Расизм у США досі є  актуальною проблемою, але сьогодні він набуває нової форми. Тепер проблема стоїть досить гостро, особливо після обрання на пост президента афроамериканця. Однак, не тільки чорношкірі представники піддаються дискримінації і утискам: зараз у США нерідкі і прояви так званого «білого расизму, коли світлошкірих населення зазнає утисків на догоду афроамериканцям» [27, с. 42].

Сьогодні закони США настільки  лояльні до чорношкірих громадян, що виникають прецеденти утисків  білих. Не так давно в місті Нью-Хейвен, що розташований в штаті Коннектикут, стався скандал – групу білих пожежників, які успішно пройшли службову перевірку, не підвищили по службі тільки через те, що їхні колеги-афроамериканців цю перевірку не пройшли. Щоб підвищення білих не виглядало актом утиски чорних за расовою ознакою, результати випробування були анульовані. Начальство пожежних пішов на такі заходи тому, що «чорношкірі борці з вогнем, що не просунулися по службі, могли подати позов про дискримінацію» [27, с. 46]. Тоді до міського суду звернулися білі – але він підтримав рішення адміністрації. Однак Верховний суд проявив розсудливість – ті, хто пройшов перевірку, були підвищені в званні.