Расові проблеми сучасності

Німецький антрополог і евгеністи Ганс Гюнтер приписує кожній расі певний набір установок, фактично стверджуючи, що розум і характер в основному залежать від расової приналежності, а не від впливу середовища. Його теорія лягла в основу нацистської расової теорії, яка використовувалася для виправдання війни та масових вбивств.

Ось основні положення  його теорії:

У ній виділені основні типи людей за певними антропологічними ознаками – черепним показником, пропорціями тіла, обличчя, абсолютними розмірами і пігментацією (колір волосся, очей, шкіри). Кожному типу приписуються певні психічні та розумові якості.

Європеоїдна раса:

- Нордичний тип

Високорослі доліхоцефали. Вузьке довге обличчя, відтінок волосся  варіює від білявого до темно-русявого, блакитні, сірі або жовті очі, вузький  довгий ніс, незграбне виступаюче підборіддя. Поширені в Північній Німеччині  і Голландії, Латвії, Скандинавії, Східній Англії, Північній Польщі, Північно-Західній Росії, а також по всьому узбережжю Балтики, крім північного. Характеризуються як розважливі, справедливі, завбачливі, холодні, часто жорстокі люди. За розумовою обдарованістю стоять на першому місці.

- Східно-балтійський тип

Брахіцефали низького або  середнього зросту, ширококостої кремезної  статури. Широке обличчя, волосся сіро-жовтого  або сіро-коричневого кольору, сірі або блакитні очі, відносно широкий  короткий ніс. Поширені в східнослов'янських, прибалтійських, північних фіно-угорських  країнах. Характеризуються як гостинні, терплячі люди з хорошою уявою, швидкою  зміною настрою, «що не цінують гроші» [7] і «нездатні до прийняття      рішень» [7]. За розумовою обдарованістю ставляться приблизно на третє місце.

- Західний (середземноморський) тип

Низькорослі доліхоцефали, стрункої граціозного статури. За пропорціям схожі на нордичний тип. Темний колір волосся і очей, темнувата шкіра. Поширені в Іспанії, Італії, менше – у Франції, Ірландії. Характеризуються як дуже емоційні, веселі, легковажні люди, трохи схильні до жорстокості та ліні. За розумовою обдарованістю ставляться на п'яте місце.

- Східний або альпійський  тип 

Низькорослі брахіцефали, кремезної  статури, схильні до повноти. Широке, кругле обличчя, темне волосся і  очі, широкий і короткий ніс. Поширені усюди, особливо в Скандинавії, Іспанії, Франції, західнослов'янських країнах, але ніде не становлять більшості. Характеризуються як спокійні, миролюбні, замкнені, самодостатні, «ощадливі, схильні до жадібності люди» [7]. За розумовою обдарованістю ставляться на четверте місце.

- Динарський тип

Низькорослі брахіцефали, стрункої статури. Кругле обличчя, засмагла шкіра, темно-коричневі або чорні очі, великий ніс. Поширені в Динарських Альпах, Австрії, Україні. Характеризуються як хоробрі, горді, грубі і запальні люди. За розумовою обдарованістю ставляться на друге місце.

- Фальскій або дальський тип

Можливо, є підтипом нордичної  раси. Доліхоцефали або мезоцефли дуже високого зросту, широкої, але пласкої статури. Широке обличчя, відносно довгий ніс, світле, часто руде волосся, світлі очі. Поширені в Вестфалії. Характеризуються як скритні, доброзичливі, образливі, вперті й добродушні люди. За розумовою обдарованістю ставляться на друге місце, нарівні з Дінарським типом.

З цієї теорії і сформувалася расистська ідеологія німецьких нацистів, основні принципи якої полягають у наступному:

1. Віра в перевагу однієї, рідше кількох рас, над іншими. Ця віра зазвичай поєднується з ієрархічною класифікацією расових груп. Так негри були віднесені нацистами до нижчої раси, а євреї взагалі виключалися з ієрархічної драбини і були поставлені в положення «поза законом» (Нюрнберзькі закони, Голокост).

2. Ідея, що перевага одних  і неповноцінність інших мають  біологічну або біоантропологічну природу. Цей висновок випливає з віри в те, що «перевагу і неповноцінність невикорінні і не можуть бути змінені» [22], наприклад, під впливом соціального середовища чи виховання.

3. Ідея, що колективна біологічне нерівність відбивається в суспільному ладі та в культурі і що біологічна перевага «виражається у створенні вищої цивілізації» [22], яка сама по собі вказує на біологічнУ перевагу. Ця «вища цивілізація» була названа нацистськими ідеологами «тисячолітній рейх» або «Третій рейх». Ця ідея встановлює пряму залежність між біологією і соціальними умовами.

4. Віра в законність  панування вищих рас над нижчими

5. Віра в те, що є  «чисті» раси, і змішання неминуче  має на них негативний вплив (занепад, виродження і т. д.).

Також важливе місце в  німецькій расистськії ідеології займає поняття расової гігієни (нім. Rassenhygiene) – придушення або знищення людей під приводом їх расової неповноцінності.

Цей термін був введений швейцарсько-німецьким психіатром Альфредом Плетцем, який використовував це поняття у своїй теорії, згідно з якою «суворі правила відтворення потомства» [29, с. 142] повинні були привести до «поліпшення расової чистоти німців» [29, с. 142]. Його концепція расової гігієни означала необхідність розділяти людей на представників вищої раси і нижчих елементів і необхідність відповідного відбору. Перших слід було штучно підтримувати, тоді як відтворенню других вимагалося запобігати. Пізніше нацистський режим висловив вдячність Плетцему за допомогу в розробці «біологічного обґрунтування» [29, с. 142] для побудови нацистської держави.

На початку XX ст. ця теорія стає більш поширеною і радикальною. Початок поняттю було покладено в 1921 р. з появою в Німеччині першого підручника з генетики людини, авторами якого були Ервін Бауер, Еуген Фішер і Фріц Ленц. Підручник містив вичерпний матеріал, все, що було відомо про генетику людини на той момент часу. Великий його розділ був присвячений євгеніці (практиці, спрямованій на створення кращої породи людей). Автори дотримувалися тієї точки зору, що основні фізичні характеристики та особливості поведінки людини успадковуються генетично, а виховання відіграє менш важливу роль. Вже тут була висловлена ​​ідея, яка згодом увійде до навчальні посібники для СС (Рейхсфюрер СС. Есесівець і питання крові. Біологічні закономірності та їх практичне використання для збереження та примноження нордичної крові. Ельснердрук, Берлін, 1940) – що існують «гірші» («нижчі») люди з низьким рівнем розумового розвитку, які «розмножуються набагато швидше за кращих» [24, с. 7], або «вищих» представників людства.

Причому «європейська та американська раси повинні впасти під   напором» [24, с. 19] «гірших» представників, що швидко розмножуються. Протистояти цьому, на думку авторів, можна було, лише запровадивши законодавство, подібне введеному в США. Як ефективний засіб прихильники євгеніки розглядали стерилізацію.

Думка теоретика Гюнтера з приводу расової гігієни була наступною: «Расова гігієна – невдала назва, оскільки ця наука не пов'язана безпосередньо з расовими дослідженнями. Ця наука досліджує процеси відбору, процеси, які відбуваються всередині кожного народу і можуть вести до біологічного прогресу або виродження »[7].

З європейських країн лише в Німеччині нацистами розвивалися  ідеї євгеніки, що прийняли там форму  «расової гігієни» і обґрунтовували політику геноциду. У 1923 р. в Мюнхенському університеті було створено кафедру  расової гігієни. В даному випадку  вона представляла з себе науку, а  не комплекс політичних і соціальних прагнень і заходів. У 1927 р. у Берліні був заснований спеціальний інститут антропології, генетики людини і євгеніки ім. Кайзера Вільгельма для пошуку науково обґрунтованих ідей, подібних расовій гігієні.

Один з авторів першого підручника з генетики людини, Фішер, став пропагувати ідеї про введення таких расових законів по відношенню до євреїв, як і в США до негрів. Він ще в 1913 р. у колишніх африканських колоніях Німеччини досліджував негрів і білих жінок і дійшов висновку про «розумову відсталості всіх негрів» [23]. Фішер виправдовував політику геноциду, проведену Німеччиною у колоніях.

Важливою складовою німецького нацизму завжди був антисемітизм, що активно пропагувався Адольфом Гітлером. Обґрунтовуючи цю складову расизму та його природу С.Н. Булгаков у своїй статті «Расизм та християнство» зазначає: «він не тільки включає в себе антисемітизм як свідоме чи несвідоме змагання з обраним народом у бажанні його собою замінити, але він сам є цей антисемітизм за своїм релігійним коефіцієнтом» [4]. Він також зазначає, що у своїй книзі «Mein Kampf» («Майн Кампф») є чимало сторінок, присвячених «як фактичному обґрунтуванню, так і історії антисемітизму» [4], при цьому Гітлер не приховує те саме відчуття змагання.

Захоплені «нордичними теоріями»  періоду ХІХ-поч. ХХ ст. та особливо концепцією Гюнтера, німецькі нацисти, на чолі з Адольфом Гітлером, активно вірили і проповідували расизм та антисемітизм. Вони прагнули вивести свою «чисту расу» на панівний рівень у світі, керуючись хибними, але дуже привабливими ідеями своїх попередників-науковців.

1.3. Расова сегрегація в США

Расистські погляди також  активно розвивалась у США, де вони набули форми расова сегрегації – відділення білого населення від інших етнічних груп (головним чином чорношкірих і індіанців). Вона здійснювалася через різні соціальні перешкоди: окреме навчання і виховання, розмежування посадкових зон (білі сидять попереду) в громадському транспорті і т. д. Офіційно існувала з 1865 по 1941 р. Розрізняють сегрегацію де-юре і де-факто. Законодавчо расову сегрегацію скасували в 1941 р., проте фактично - вона продовжує існувати і сьогодні.

Після Громадянської війни  в США, що звільнила негрів від  рабства, федеральний уряд прийняв  заходи щодо забезпечення прав чорношкірого населення (13, 14, 15 поправки до Конституції, Закон «Про громадянські права» 1866 і 1875 рр.). У відповідь демократи  південних штатів прийняли місцеві  закони, якими «серйозно обмежили в правах чорношкіру меншість» [19, с. 48]. Ці закони стали відомі як «Закони  Джима Кроу» (Jim Crow laws), названі за ім’ям комічного персонажа.

Вперше ім'я Кроу з'явилося в пісеньці «Стрибай, Джим Кроу», яку проспівав у 1865 р. Томас Райс, емігрант з Англії, який виконував її з вимазаним паленої пробкою обличчям. Автором слів і супутнього танцю був безвісний чорношкірий з Кентуккі, пісенька якого, однак, так сподобалася Райсу, що він став виконувати її сам, і вона завдяки своїй злободенності, стала популярною, в тому числі «увійшовши до числа обов'язкових номерів вуличних музикантів» [19, с. 46], а ім'я стало використовуватися для позначення «бідно одягненого безграмотного негра» [19, с. 46]. Потім з'явилися вуличні п'єси, в яких «Джим Кроу» виступав в парі з «Зіп Куном» – пишно вдягненим негром, який більш успішно пристосувався до «білої» культурі.

У 1890 р. в Луїзіані була введена  расова сегрегація на залізниці, яку  прийнято вважати початком епохи  «Законів Джима Кроу». До 1915 р. в кожному південному штаті були подібні закони. Наприклад, існували обмеження, пов'язані з участю у голосуванні: виборчий податок і тест на грамотність, які призначалися тільки до негрів. Тест на грамотність представляв собою «читання всього тексту Конституції США і Декларації незалежності напам'ять» [20, с. 98]. У результаті цього на виборах 1900 р. в Алабамі                з 181,5 тис. чорношкірого населення проголосувало лише 3 тис.

До середини XX в. під тиском громадськості Верховний суд  став визнавати ці закони антиконституційними. Останній з подібних законів був  скасований в 1964 р. після розгляду справи «Мотель "Серце Атланти" проти Сполучених Штатів», коли у Джорджії «заборонили сегрегацію у громадських            місцях» [20, с. 105] – ресторани, готелях та магазинах.

Ще одним «законним» проявом  расизму можна вважати «Чорні кодекси» – законодавчі акти, що дискримінували кольорове населення  США, поширені в багатьох штатах в XIX ст. Хоча вони були прийняті як у південних, так і в північних штатах ще до громадянської війни, термін переважно  відноситься до законодавства Південних  штатів (колишніх учасників Конфедерації), прийнятому в період «Реконструкції Півдня» після заборони рабовласницької  системи за підсумками війни 1861-1865 рр.. «Чорні кодекси» не слід плутати з  законами про расової сегрегації, які були прийняті вже після Реконструкції, коли «чорні кодекси» були скасовані.

У першій половині XIX ст. з  розвитком руху аболіціоністів і  зростанням афроамериканського населення  на Півночі за рахунок масової  втечі рабів з південних штатів серед жителів північних штатів зростали побоювання щодо конкуренції  дешевих трудових ресурсів. Тому прийнята в 1851 р. конституція штату Індіана  свідчила: «Жодному негру або мулату заборонено проникати на територію  штату або селитися на ній після  ухвалення цієї                  конституції» [8, с. 101]. Як і на Півдні, тут заборонялися шлюби між білими та кольоровими. Аналогічні закони були прийняті в 1840х -1850х рр.. в Іллінойсі та Мічигані.

Вже після громадянської  війни закони штату Техас визначали  як кольорового кожного громадянина, серед предків якого не менше  однієї восьмої частини негроїда раси (тобто хоча б один з чотирьох прадідів чи чотирьох прабабусь). Зазвичай «Чорні кодекси» вводили наступні обмеження  прав «кольорового» населення:

• на свободу вибору роботодавця, що змушувало чорношкіре населення працювати за мізерну плату у колишніх рабовласників,
• на свободу пересування,
• на права на володіння землею або її оренду,
• допускали використання примусової праці негритянських дітей,
• забороняли афроамериканцям проводити мітинги і збори,
• носити зброю,
• вступати в шлюби з білими,
• голосувати і бути обраними до органів влади,
• свідчити проти білих в суді,
• служити в якості присяжних і в міліції штату.