Корпоратвне управління

Розроблення основних напрямів фінансової й інвестиційної політики та прийняття рішень про методи формування капіталу корпорації, структури активів, визначення інвестицій у довгострокові активи передбачає централізацію фінансових ресурсів у головній корпорації. Усі питання щодо випуску і розміщення нових емісій цінних паперів, управління портфелем цінних паперів, одержання банківських кредитів, централізація частини одержаного прибутку, визначення розмірів нових капітальних вкладень вирішуються централізовано.

Ринкова економіка за своєю природою є ймовірнісною, тобто нерозривно пов’язана з невизначеністю одержуваних результатів. Звідси випливає принцип створення резервів різного напряму й змісту [4, с.50].

Кожна корпорація постійно підтримує свій імідж платоспроможної господарської одиниці. Це означає, що всі рахунки, пред’явлені постачальниками сировини, напівфабрикатів, послуг, мають бути оплачені в установлені терміни. Корпорація повинна своєчасно оплачувати свої зобов’язання, тобто в установлені терміни погашати банківські позички, сплачувати внески страховим та іншим фінансовим компаніям, виплачувати проценти за своїми облігаціями, сплачувати дивіденди акціонерам. Податки в центральні й місцеві адміністрації також мають бути сплачені згідно з установленим регламентом. Корпорація повинна забезпечити для себе високий рейтинг за фінансовими та іншими зобов’язаннями.

Цілі фінансового управління

Корпорація — це товариство акціонерів, що об’єднали частину своїх капіталів. Для ведення справ акціонери запрошують спеціалістів різних напрямів, у тому числі економістів-фінансистів.

Сучасне управління виробництвом і фінансами надзвичайно складне і потребує спеціальних знань і можливостей користуватися інформацією про ринок капіталів, чим не може володіти кожен акціонер. З фінансового погляду акціонеру доцільніше інвестувати не в одне, а в кілька акціонерних товариств, що зменшує ризик втрат. Менеджери корпорації мають можливість отримувати інформацію про становище на фінансових ринках, вартість нової технології, про ринки збуту і джерела сировини. Отже, акціонерам вигідніше віддати свою власність в управління найманим спеціалістам, персоналу, котрий може кваліфіковано управляти акціонерним капіталом. При цьому власність на капітал відокремлюється від управління ним. Менеджери діють в інтересах власників.

Основною метою, яку ставлять перед собою менеджери корпорації, є зростання її капіталу, тобто збільшення багатства. У кінцевому підсумку ця мета відповідає інтересам власників капіталу — акціонерів.

Французький економіст Бернар Коллас у своїй праці пропонує спрощену схему управління приватним підприємством. Як основні цілі він виділяє виживання, прибуток, економічне зростання, гнучкість (рис. 1.1).

         Головні цілі                                                               Вживання, прибуток

Підприємства                                                         економічне зростання

Фінансові                           Фінансова     Фінансова              Економічне                   Гнучкість                            

Завдання                              рівновага  рентабельність         зростання       

 

Рис. 1.1. Спрощена схема цілей для практичної  
     діяльності приватного підприємства [8, с.42].

Якщо ринкова вартість акцій корпорації зростає, виплата дивідендів стабільна і їх сума збільшується, то управління корпорацією досягло своєї головної мети. Один з менеджерів відомої американської корпорації «Кока-Кола» писав з цього приводу: «Менеджери корпорації не докладають зусиль для того, щоб її акціонери почувалися привільно. Але вони роблять багато, щоб акціонери були багатими».

Термін «фінансовий менеджер» («фінансовий керуючий») зазвичай уживається стосовно будь-якого працівника у відділах казначейства і головного бухгалтера корпорації, якщо за посадою він відповідає за фінансові рішення.

Ще більший розрив в одержанні інформації між менеджерами корпорації і керуючими страховими, лізинговими, фінансовими корпораціями. Кредитори — власники корпоративних облігацій можуть володіти дуже обмеженою інформацією про плани розвитку корпорацій. Інформаційна асиметрія завдає шкоди проведенню фінансової політики і наступному ухваленню рішення менеджерами. Менеджери зобов’язані інформувати всіх інвесторів і контрагентів про фінансовий стан корпорації. З цією метою вони звертаються до інвестиційних банків або інших посередників, котрі, розміщуючи нові випуски цінних паперів, докладно інформують про цілі нового випуску та його умови. Використання різноманітних фінансових інструментів, публічне розміщення цінних паперів також спрямоване на розширення інформаційного поля навколо корпорації. Отже, кожний учасник фінансових відносин знайде свій власний інтерес у діях корпорації [6, с.5].

Критерії добору вищих менеджерів посилено вивчаються наукою про управління. Спроможність управляти складними економічними системами намагалися визначити не тільки за освітою, кваліфікацією, досвідом, а й за професіональним зростанням менеджера, його сімейними та іншими неформальними позиціями, за його хобі тощо. В останні роки дослідники дійшли висновку, що основною рушійною силою, що визначає ефективність роботи вищих керівників, є інтерес, який вони мають у корпорації. Якщо менеджери володіють значними пакетами акцій, а у вигляді премій і заохочень одержують також акції корпорації, то вони більшою мірою прагнуть підвищити ефективність корпорації. Для підтвердження цього наводяться приклади значного підвищення ефективності підприємницької діяльності корпорацій, викуплених у власність менеджерами.

Ринкова економіка — економіка руху, що під впливом інформаційних технологій набуває стрімкого розвитку. Управління корпорацією перебуває під впливом загальних економічних і соціальних змін. З’являються нові терміни, що визначають ці зміни, наприклад, поняття «організаційний розвиток». Його сутність в американській літературі визначається як «цілеспрямована фундаментальна зміна корпоративної культури з метою адаптації організації до мінливих умов зовнішнього середовища». У західній літературі обговорюються проблеми вдосконалення підприємництва, його організації як основного завдання для вищих менеджерів. Перетворення стають постійною мотивацією ведення справ у корпорації і досягнення нових цілей.

 

 

1.3.Методика дослідження

 

Американські корпорації мають, як правило, однорівневу структуру власності. Розглянемо як приклад типову американську корпорацію Minnesota Mining and Manufacturing Company (ЗМ). Компанія має 390 млн акцій, 99% яких належать акціонерам, що приобрели їх на публічному фондовому ринку. Акціонерами компанії є як окремі особи, так і інвестиційні фонди. Приблизно 1,5 млн акцій, або менш 1%, належать інсайдерам компанії - менеджерам і членам ради директорів. Самим великим акціонером є інвестиційна компанія, що володіє 30 млн, або 7,7% всіх акцій. Тільки вона має досить великий пакет акцій для обов'язкової реєстрації в Комісії з коштовних паперів і бірж (SEC). Родини засновників не грають ніякої ролі в управлінні компанією, а приналежна їм частка акцій настільки мала, що не вимагає реєстрації в SEC. Бізнесів-груп практично немає. Фірми, що пройшли лістинг на біржі, як правило, не володіють на постійній основі акціями інших фірм, що мають лістинг на біржі [11, с.34].

Індивідуальні акціонери мають права на грошові потоки й формальні права контролю. Однак реальні права контролю належать менеджерам компанії

Компанія фінансується численними акціонерами, а управляється професійними менеджерами. Відповідно до американської моделі, корпоративний пристрій є економічно ефективним, якщо воно генерує максимально можливий прибуток для всіх фінансово зацікавлених осіб: акціонерів, кредиторів, співробітників, клієнтів, податкових органів, а також людей, чиє положення може бути порушено діяльністю корпорації. Однак оскільки контракти корпорації з усіма фінансово зацікавленими сторонами, крім акціонерів, є чітко певними і юридично зафіксованими, то ефективність корпоративного пристрою оцінюється по максимізації акціонерної вартості корпорації.

Основне джерело проблем корпоративного управління в американській моделі - дисперсне (роздроблене) володіння акціями. Передбачається, що менеджери (агенти) повинні діяти в інтересах власників-акціонерів фірми. Але оскільки акціонери є дисперсними, тобто кожний володіє тільки невеликим пакетом акцій, то в них немає достатньої мотивації для активної участі в контролі над менеджерами. Тому реальний контроль над корпорацією зосереджує в руках менеджерів, які починають діяти у власних інтересах. У цьому випадку вважається, що фірма має агентські витрати. Це знижує мотивацію інвесторів робити вкладення, що обмежує діяльність фірми й приводить до значного подорожчання вартості капіталу. Існують п'ять основних способів рішення проблеми дисперсних акціонерів і пов'язаних із цим агентських витрат.

Сполучення інтересів менеджерів і акціонерів шляхом розробки мотиваційних контрактів для менеджерів і одержання ними пакетів акцій. Цей спосіб полягає в структуруванні оплати топ-менеджерів таким чином, щоб їхні інтереси збігалися з інтересами акціонерів. Найчастіше оплата топ-менеджера складається із трьох частин: базова зарплата, бонус, пов'язаний з короткостроковими результатами діяльності компанії (за результатами річної фінансової звітності), і опціони, чия вартість визначається довгостроковою ефективністю компанії. Крім цього, топ-менеджери одержують у власність пакет акцій компанії.

Уважається, що вартість фірми повинна підвищуватися в міру збільшення частки акцій у власності менеджерів, тому що вони починають приділяти цьому більше уваги. Однак, як показали численні дослідження, ріст вартості фірми відбувається, тільки якщо топ-менеджери володіють незначною кількістю акцій. При подальшому збільшенні пакета акцій відбувається так званий ефект «обкопування», тобто менеджери починають почувати себе захищеними від тиску з боку інших акціонерів [10, с.36].

Моніторинг топ-менеджер про у незалежним від них радою директорів. Іншим способом рішення проблеми дисперсного володіння акціями є формування ради директорів, що представляє інтереси акціонерів і якому підзвітні топ-менеджери. Наявність ради директорів є обов'язковим для реєстрації компанії в корпоративній формі, а наявність незалежних директорів - необхідною умовою лістингу компанії на біржі. Акціонери делегують свої права раді директорів, що здійснює контроль над корпорацією. Рада директорів відповідає за вибір і призначення генерального директора, розробляє компенсаційні контракти для топ-менеджерів і може змістити тих, хто не справляється зі своїми обов'язками.

Механізм ворожого поглинання. У випадку якщо діяльність ради директорів по контролі над компанією незадовільна або він починає діяти в інтересах не акціонерів фірми, а її менеджерів, то може застосовуватися один з найбільш радикальних механізмів дисциплінування й заміни керівництва компанії - механізм ворожого поглинання. Оскільки він зв'язаний зі значними витратами, те навіть у США й Великобританії він використається порівняно рідко й практично не використається в інших країнах. У цьому випадку корпоративний рейдер робить акціонерам фірми пропозиція скупити акції за тендерною ціною. Поглинання вважається успішним, якщо рейдер зуміє купити більше 50% голосуючих акцій фірми, що дозволяє йому змістити раду директорів і призначити нове керівництво. Цей механізм припускає тимчасову концентрацію власності й заміну неефективного менеджменту компанії. Як правило, після зміни керівництва й реструктуризації акції знову надходять на фондовий ринок і переходять у дисперсне володіння.

Активізм інституціональних інвесторів. Менш радикальним способом впливу на раду директорів є активізм інституціональних інвесторів. Останнім часом різко підвищилося значення інституціональних інвесторів (пайових і пенсійних фондів, страхових компаній) у системі корпоративного управління всіх країн [9, с.61].

Корпоративне законодавство. Для того щоб розв'язати проблеми, викликувані агентськими витратами, у США й Великобританії було розроблено спеціальне корпоративне законодавство. Фідуціарні обов'язку топ-менеджерів чітко визначені, і у випадку їхнього порушення акціонери можуть учинити судовий позов для компенсації заподіяного їм збитку або для блокування рішень топ-менеджерів, що ущемляють їхні інтереси.

У цей час система корпоративного керування в Україні перебуває в стадії становлення й відбиває риси, властивим моделям акціонерного, банківського, сімейного й державного капіталізму. У цьому розділі ми розглянули основні риси корпоративного управління в рамках американської моделі акціонерного капіталізму, а також особливості, властивому сімейному капіталізму. У другому розділі ми проаналізуємо основні характеристики і тенденції корпоративного управління на Україні.

При написанні роботи використовувались такі методи: наукові дослідження, індукція, системний підхід, порівняльний аналіз.

РОЗДІЛ 2.

ДОСВІД УПРАВЛІННЯ КОРПОРАЦІЄЮ

 

2.1. Організаційно-економічні умови діяльності організації  Корпорації «Урожай»

  Корпорація знаходиться в Україні, Черкаській області, село Кірове. Метою діяльності корпорації є задоволення потреб його послугами (роботами, товарами) і реалізація на основі отриманого прибутку інтересів учасників товариства шляхом об’єднання матеріальних, фінансових та інших ресурсів фізичних осіб.

  Корпорація «Урожай» виробляє продукцію рослинництва та тваринництва. До продукції рослинництва входить: озима пшениця, пшениця яра,  гречка, кукурудза та зерно, ячмінь озимий, ячмінь ярий та соя.

Згідно фінансової звітності проаналізуємо основні показники господарської діяльності Корпорації «Урожай» (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Основні показники господарської діяльності Корпорації «Урожай»

Показники	Роки			Відхилення
	2009	2010	2011	од.
Площа с.-г. угідь, га	696	696	698	2	0,29
Чистий прибуток, тис. грн.	366,9	289,0	88,7	-278,2	-75,8
Чисельність середньорічних працівників, чол.	98	97	97	-1	-4.76
Чисельність працівників адміністративно-управлінського персоналу, чол.	15	14	14	-1	-6,7
Відпрацьовано тис. люд.-год., всього	45360	47520	43200	-2160	-4,76
Загальний фонд оплати праці, тис. грн.	158,2	203,9	249,1	90,9	57,4
Повна собівартість продукції, тис. грн.	1230,2	1267,4	2186,0	955,8	77,6
Витрати на управління, тис. грн.	2000	2500	2300	300	15
Рівень рентабельності, %	29,8	22,8	4,1	-25,7	-86,2