Обгрунтування стратегії підви-щення результативності діяльності підприємства

1) фонд оплати праці  (за видами та формами, категоріями персоналу та ін.);

2) відпрацьований час  та витрати робочого часу (разом  за підприємством, у розрізі  структурних одиниць чи за  видами продукції);

3) продуктивність праці  (на одного працюючого, одного  робітника в грошовому виразі  і за відпрацьованим часом);

4) система управління  та її ефективність;

5) працеємність продукції  (відпрацьований час, витрати  на оплату праці);

6) кадри та їх склад.

На основі отриманих  даних можна розрахувати показники  тривалості робочого часу, працеємність продукції, середні показники тривалості та витрати часу, середню заробітну плату та інші, які характеризують трудовий потенціал фірми.

4. Показники формування  витрат виробництва

Центральне місце в  системі контролінгу належить групуванню та обліку витрат, що пов’язані з випуском і реалізацією продукції.

Контролінг передбачає необхідність планування, обліку всіх витрат на виробництво і збут, доцільність  калькулювання повної собівартості робіт та послуг.

Якщо в основу аналізу  покласти повну собівартість продукції, то основними показниками є:

1. Загальна собівартість  продукції підприємства:

- структура витрат  за планом та фактична;

- відхилення від плану  в абсолютному та відносному  вираженні;

- основні фактори,  що обумовили зміну структури  витрат.

2. Собівартість продукції за видами.

3. Собівартість продукції  за місцем формування.

4. Собівартість основної  продукції та її нових видів.

5. Собівартість напівфабрикатів.

6. Виконання кошторису  за видами витрат:

- на утримання та  експлуатацію машин і устаткування;

- загальновиробничих витрат;

- загальногосподарських  витрат;

- витрат на освоєння  продукції.

7. Втрати від браку.

8. Відхилення від норм  при використанні нормативного  методу обліку витрат на виробництво.

9. Зміна норм (у розрізі  ініціаторів).

10. Непродуктивні витрати.

Детальний контроль витрат зумовлений тим, що їх зниження є одним  з основних шляхів для підвищення рівня рентабельності.

5. Показники збутової  діяльності

Збут залежить, насамперед, від зовнішніх факторів та організується  на основі маркетингових досліджень, і вся діяльність підприємства підпорядковується цьому процесу.

Поки що не сформована концепція інформаційного забезпечення цього об’єкта контролінгу в  деталізованому вигляді, а тому з  показників збуту і маркетингової  діяльності можна рекомендувати  до використання ті, які мають принципове значення для діяльності підприємства – показники обсягу реалізації, виділення сегментів ринку, збір інформації для досьє щодо кожного конкурента, вивчення мотивів покупок.

У перспективі така інформація буде розширюватись з розвитком ринкового середовища і набуттям досвіду в маркетинговій діяльності.

6. Об’єктом контролінгу  є також фінансова діяльність  фірми.

При цьому проводиться  аналіз фінансової звітності фірми  і визначається взаємозалежність між  різними показниками, які характеризують фінансово-господарську діяльність, визначаються спеціальні коефіцієнти, що характеризують співвідношення між окремими статтями звітності.

Аналіз балансу дає  можливість осмислити фінансовий стан фірми та прийняти управлінські рішення  на основі отриманої інформації. Наведемо найважливіші показники діяльності підприємства, які визначаються за допомогою балансу та деяких даних про обсяг виробництва.

1. Показники ліквідності:

- коефіцієнт абсолютної  ліквідності;

- проміжний коефіцієнт  ліквідності;

- коефіцієнт покриття  короткострокових зобов’язань;

- коефіцієнт покриття  зобов’язань за рахунок запасів  матеріальних цінностей;

- коефіцієнт спроможності  підприємства оплатити свої поточні  витрати;

- коефіцієнт чистих  оборотних коштів.

2. Показники ділової активності:

- коефіцієнт загальної  оборотності капіталу;

- коефіцієнт оборотності  запасів (швидкість їх реалізації);

- показник оборотності  запасів у днях;

- показник числа оборотів  для оплати рахунків постачальників;

- показник оборотності  матеріальних необоротних активів (фондовіддачі);

- коефіцієнт оборотності  власного капіталу.

3. Показники рентабельності:

- рентабельність усього  капіталу фірми;

- рентабельність власного  капіталу;

- рентабельність продаж;

- рентабельність функціонуючого  капіталу;

- рентабельність перманентного капіталу.

4. Показники платоспроможності:

- коефіцієнт власності  або автономії;

- коефіцієнт залучення  капіталу;

- коефіцієнт залежності  від зовнішніх боргів;

- коефіцієнт забезпеченості  необоротних активів власним  капіталом;

- коефіцієнт забезпеченості необоротних активів перманентним капіталом;

- коефіцієнт захисту  кредиторів;

- коефіцієнт середнього  процента за залучення коштів;

- коефіцієнт забезпечення  акцій.

Отримання інформації, що характеризує діяльність підприємства, а також складові середовища, і координація на цій основі діяльності системи управління з метою досягнення намічених завдань чи цілей, і визначає роль контролінгу.

Функція контролінгу  полягає в забезпеченні координації  різних систем – планування, контролю, інформаційного забезпечення. Як видно з рис. 1.3, контролінг розглядається як складова частина управління, але він обмежується системою планування, контролю та інформаційного забезпечення щодо діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому та сервісним обслуговуванням системи управління. Отже, для виконання покладених на контролінг складних завдань необхідно організаційно оформити його функціонування у загальній системі управління.

 

Рис. 1.3. - Контролінг у  системі управління [21]

 

У великих і середніх фірмах доцільно утворювати відділ контролінгу, кількість працівників якого визначається обсягом вхідної і вихідної інформації для управління.

Основними функціями  контролера на підприємстві є:

1) планування (координація  окремих виробничих і складання загального плану на короткий термін та перспективу; розробка методики складання планів, визначення норм і нормативів;

2) інформаційне забезпечення (реєстрація, збір, узагальнення та  подання інформації користувачам; визначення обсягу інформації, місця,  збору, методів обробки, форм подання тощо);

3) порівняння планової  та фактичної інформації в  розрізі об’єктів контролінгу  (коментарі відхилень, подання  зацікавленим службам, виконавцям  і власнику);

4) оцінка і консультування  з усіма підрозділами управління, які відповідають за певну ділянку роботи;

5) складання звітності  для державних органів (контроль  і координація зусиль виконавців);

6) регулювання (подання)  своєчасної та доречної інформації, що необхідна для спостереження  за плановими показниками і  відхиленнями від них; пропозиції щодо дій, спрямованих на попередження негативних наслідків.

Слід зазначити, що контролер  сам не приймає управлінських  рішень, а тільки забезпечує інформацію та дає оцінку і поради щодо їх ухвалення.

Для зниження працеємності робіт контролер повинен збирати та обробляти інформацію в повному обсязі лише при значних відхиленнях фактичних даних від планових, які мають принципове значення і вимагають втручання управлінців.

Контролінг реагує на слабкі сигнали, що означає отримання  завчасної інформації, оперативне втручання у процеси, які загрожують підприємству (фірмі), виявлення і послаблення впливу несприятливих тенденцій.

Слабкі сигнали або  індикатори раннього попередження визначаться  службою контролінгу. Ними можуть бути:

- кон’юнктура ринку (зміна попиту);

- інновації в галузі  техніки, технології, що впроваджуються  конкурентами;

- формування портфеля  замовлень;

- поведінка споживачів  товару;

- цінова політика конкурентів;

- вимоги покупців і  постачальників;

- зміни на ринку  капіталів;

- фінансовий стан;

- дослідження власних  сильних і слабких сторін та  конкурентів;

- співвідношення: витрати  – випуск, продуктивність – заробітна  плата, заготівля матеріалів –  транспортні витрати тощо.

Така інформація повинна  фіксуватись періодично, і контролер встановлює залежність, робить огляди, письмові висновки і подає їх зацікавленим службам.

Враховуючи важливість інформаційних ресурсів для системи  управління, служба контролінгу повинна  інтегрувати свою систему з системою бухгалтерського обліку і звітності з тим, щоб в єдиному потоці отримувати дані для фінансового обліку та контролю за діяльність підприємства. Для цього розробляється система внутрішньої звітності з визначенням:

- центрів збору інформації;

- показників, які необхідно  зібрати;

- строків подання звіту;

- форми і методики  складання звіту;

- мети, з якою збираються  дані;

- адресата інформації.

Працівники відділу  контролінгу повинні відповідати  певним вимогам: знати складові контролінгу, перш за все – бухгалтерський облік, аналіз, аудит, менеджмент, маркетинг, методику планування. Свої функції вони можуть виконувати лише за умов використання обчислювальної техніки та упорядкування інформаційних потоків.

 

1.3 Підходи  до формування стратегії підвищення  результативності діяльності підприємства

 

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного  розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває  класифікація чинників її зростання.

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами  підвищення);

2) напрямами розвитку та удосконалення  виробництва;

3) місцем реалізації у системі  управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою  робить можливим досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання  продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капіталоємності) і матеріалоємності продукції. Покращання використання зазначених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрями розвитку та удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямами є, перш за все, прискорення темпів науково-технічного та організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація та автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побудова та регулювання ринкового механізму господарюван-ня).

Найбільш важливою у практичному  значенні слід вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо відокремлення з них двох катего-рій чинників – внутрішньовиробничих і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді” і “м’які” чин-ники.

Класифікаційні ознаки чинників зростання  ефективності виробництва зображені  на рис. 1.4.

 

Рис. 1.4. - Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва 

[19]

 

Поділ внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” є досить умовним  і незвичним, але широко відомим і таким, що використовується на підприємствах зарубіжних країн.

“Твердими” чинниками є ті, які можна виміряти і які мають  фізичні параметри, а “м’які”  – ті, які не можна фізично  відчути, проте вони мають неабияке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи та системи організації різних процесів тощо).

“Тверді” чинники зростання  ефективності діяльності:

1. Технологія – технологічні  нововведення, особливо сучасні  форми автоматизації та інформаційні технології, що справляють чи не найбільший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва.