Розглянути три моделі менеджменту

Основною стає така форма  організації праці, як робочі групи, бригади, наділені певною виробничою самостійністю. Нині у напівавтономних виробничих бригадах працює до 50% робітників.

Бригадна праця, як і горизонтальні  структури на підприємстві, є організаційною основою мотивації робітників, що забезпечується передусім гнучким  матеріальним стимулюванням особистих  здібностей і досягнень у праці  й передбачає, крім зарплати, різні  доплати і премії (за оволодіння новими професіями, раціоналізаторські пропозиції і т. п.). До них слід приплюсувати доходи від участі в прибутках  і в акціонерному капіталі компанії, що сприяють взаємозв'язку доходів  працівників і цінностей, які  вони створюють. Основне положення  нової філософії управління —  мотивування працівників залученням їх до управлінської діяльності, що радикально вирішує проблему відчуження. Внаслідок децентралізації рішень робітників і службовців залучають  до обговорення проблем удосконалення  виробництва, розширюють сферу і  зміст їхньої участі в управлінні. Децентралізація стає головним чинником добровільного й активного співробітництва  персоналу і адміністрації щодо спільного досягнення життєво важливих цілей підприємства.

8. У практиці американського  менеджменту набули поширення  «супербригади» — бригади робітників, керівників низового рівня, наділені  повноваженнями щодо участі в  управлінні компаніями. Вони мають  право приймати оперативні рішення,  замовляти матеріали, набирати  працівників, брати участь у  стратегічному плануванні. Такі  бригади, будучи ефективною формою  участі робітників в управлінні  виробництвом, примушують менеджерів  ділитися владою. Розвиток автономних  форм виробничої діяльності на  засадах самоврядування зумовив  виникнення внутріфірмового підприємництва, особливо в інноваційній діяльності. Його суть — імітація ринкових  відносин між структурними підрозділами.

9. В американському менеджменті  тривалий час пропагувалися матеріальний  успіх, рішучість, схильність  до ризику, індивідуалізм. Ідеалом  корпоративного розвитку був  одинокий, сильний, винахідливий  герой. Наприклад підприємець  Генрі Форд (1863—1947). Основа цього  — особливість американського  національного характеру — «романтичний  практицизм». Людина самостійно  обирає конкретну практичну мету (наприклад, досягти досконалості  в менеджерській діяльності), негайно  приступає до справи, не заспокоюючись  доти, доки не досягне поставленого  завдання. В оцінці особистих  якостей людини, її цілей і  досягнень переважає індивідуалізм.  Неможливо зійти на вершину  корпоративного світу, не маючи  здорового глузду і чітких, несхибних  суджень про все на світі.

Такий образ американського менеджера є типовим і нині. Однак переосмислюються цінності, засоби і форми впливу на працівників, пов'язані  з технологічними, організаційними, економічними і соціальними змінами, зумовленими науково-технічним прогресом  у виробництві, а лідерство набуває  нових рис — ґрунтується на особистому прикладі керівника, відмові  від адміністрування, переході до «м'якого» стилю керівництва, спрямованого на ство­рення «управлінської автономії» окремих структурних одиниць  і «природну дифузію», поширення  нових методів управління.

10. Сучасному американському  менеджменті велику увагу приділяють  культурі та розвитку організації.  Кожна солідна фірма має свій  особливий «дух», загальну атмосферу,  яка визначає етичні принципи, стиль відносин, девізи праці.

11. Нинішній американський  менеджмент позначається якісним  переходом від стратегічного  планування до стратегічного  менеджменту. Стратегічний план  тепер розглядають як перепону  на шляху стратегічного мислення, оскільки він робить організацію  «заручницею» прийнятих нагорі  рішень, позбавляє її інтелектуальної  свободи, необхідної для розвитку  власної ініціативи.

Північноамериканська модель менеджменту існує та удосконалюється до сих пір, використовується не тільки в Сполучених Штатах Америки, але й в Європі, в Японії. Багатий досвід американського менеджменту може бути врахований та використаний і в українському менеджменті.У всій різноманітності теорій та уявлень живої практики американський менеджмент був і залишається найбільш потужною «управлінською цивілізацією». Його провідне значення в світі сьогодні безперечне, а вплив на розвиток теорії, практики, а також навчання управлінню найбільш вагомий. Немає потреби сліпо слідувати висновкам американських теоретиків та рекомендаціям їх практиків, але знати їх ідеї, безумовно, необхідно. Саме в північноамериканській моделі менеджменту виникає ідея стратегічного управління та планування в організації, не менш важлива думка про залучення працівників до управління, саме в США вперше з’являються крупні корпорації з найманими менеджерами, виникає і сама наука управління.

Окрім північноамериканської  моделі існує ще дві класчні моделі які варто розглянути. Їх вплив на розвиток теорії та практики так само зничний як і американський.

1.2 Сутність та структура  західної моделі менеджменту.

Практика сучасного управління в країнах Західної Європи значною  мірою формувалася під впливом  американського менеджменту. Однак  сучасний західноєвропейський менеджмент має певні особливості, зумовлені  реаліями нинішньої економічної  ситуації в цих країнах.

Помітний вплив на формування менеджменту зробили англійські дослідники. Так, англійці Р. Фелк і Л. Урвік займалися розробкою принципів управління. Англійські учені внесли істотний вклад у розробку методу "дослідження операцій", що вперше зародився в Англії в 40-х рр., у зв'язку з необхідністю вирішення деяких військових стратегічних і тактичних задач. Надалі центр робіт перемістився в Америку.

У Франції питаннями наукового  управління займалися Анрі Луі Ле Шательє Шарль Фремен-виль брати  Андре й Едуард Мішлен, Анрі Файоль.

Проблемами наукового  управління виробництвом у Німеччині  займався Вальтер Ратенау. Величезний внесок у дослідження принципів організації уніс відомий німецький соціолог Макс Вебер, що розробив "ідеальний тип" адміністративної організації, названий їм терміном "бюрократія". Роботи з організації виробництва виконав Кароль Адамецький.

У 1929-1933 р. передові капіталістичні країни охопила світова криза. У цей же період часу англійським ученим Дж. М. Кейнсом була сформульована концепція державного регулювання економіки. Кейнс обґрунтував необхідність державного втручання в економіку.

Великий вплив на розвиток усієї Європи в післявоєнні роки зробив німецький учений, політик, міністр економіки і канцлер Людвіг Ерхард. Під керівництвом Ерхарда Західна Німеччина домоглася економічного дива.

Сучасний західноєвропейський  менеджмент має такі особливості:

• перехід від диктату продавця до диктату споживача;
• усунення міждержавних перепон для руху товарів і грошей;
• проникнення на ринки європейських країн товарів компаній США і Японії.

За цих умов успішна  виробнича діяльність можлива тільки за ефективного менеджменту.

1. Суто технічні проблеми поступаються проблемам комерціоналізації товарів, освоєння фінансових потоків, ефективного використання людських ресурсів. Це спричинило трансформацію виробничих фірм у соціально-економічні осередки, які прагнуть найефективніше використовувати власні ресурси, враховуючи інтереси власника, персоналу, клієнтів.

2. У нинішній практиці  європейського менеджменту важливе  значення має вдосконалення організаційних  структур управління. До 50-х років  XX ст. в управлінні фірмами переважали  традиційні лінійно-функціональні  структури. З початку 60-х років розпочалося запровадження дивізіональних, а пізніше — мультидивізіональних структур управління, тобто відбувся перехід від виробництва і управління, спеціалізованого за групами споріднених товарів, до глибокої спеціалізації виробництва і управління за окремими товарами. Хоч принципи дивізіональної структури управління були запозичені з американського менеджменту, організаційна побудова європейських компаній дещо інакша, суттєві відмінності спостерігаються й у стилі організаційної поведінки. У ФРН, наприклад, особливу роль відіграють колегіальна управлінська відповідальність і система оплати праці. Керівник відділу підзвітний не генеральному керівнику, як у фірмах США, а комітету керівників, у складі якого від 3 до 15 осіб. Ця система діє ефективно, оскільки до комітету належать різні функціональні керівники, які не допускають перекосів на користь певних функцій. Якщо американські фірми, орієнтуючись на індивідуальність і відповідальність, пов'язують оплату праці керівництва підрозділу з результатами його роботи, то в німецьких та французьких фірмах такої залежності нема. Це зумовлено побоюванням щодо її негативного впливу на психологічний клімат в організації.

Мультидивізіональним структурам західноєвропейських фірм, на відміну від американських, властивий вищий ступінь самостійності відділень. З переходом на децентралізовану форму управління вони координують діяльність дочірніх компаній, мають оперативно-господарську, фінансову та юридичну самостійність. Дочірні компанії є не тільки центрами прибутку, а й центрами відповідальності, оскільки самостійно розробляють стратегічні напрями виробничої діяльності в межах закріпленої за ними товарної номенклатури, проводять наукові дослідження і розроблення, виявляють можливих споживачів продукції, здійснюють її виробництво і збут, забезпечують необхідні капітальні вкладення у модернізацію виробництва, організовують матеріально-технічне постачання своїх підприємств. Як центри прибутку, вони несуть повну відповідальність за норму прибутку, ведуть самостійні баланси, мають окремі рахунки прибутків і збитків, які складають за єдиною формою і включають до зведеного балансу фірми.

Дивізіональна структура  орієнтована на сучасну концепцію  європейського менеджменту, основою  якого є робота з людьми. Втілення в життя принципу добрих людських взаємин вимагає розподілу обов'язків, визначення змісту конкретних робіт, окреслення функцій, сфер відповідальності і т. д. Організаційні структури вибудовують  з розрахунком на мінімізацію  кількості рівнів ієрархії, забезпечення особистих контактів і вільного, двостороннього обміну думками між представниками різних щаблів службової ієрархії; максимальну горизонтальну інтеграцію і взаємне збагачення змісту всіх однорівневих функцій, обов'язків і робіт та ефективне керівництво всією організацією, координацію всіх її функцій і напрямів діяльності.

3. В американських фірмах  із персоналом працюють спеціалізовані кадрові служби. Лінійні менеджери зобов'язані чітко дотримуватися їх рекомендацій.

Посилення ролі кадрових служб. У європейському менеджменті  відповідальність за людську складову виробництва і управління розподіляють між кадровими службами та лінійними  і функціональними менеджерами  всіх рівнів. Це зумовлює відносини патерналізму (лат. раіег — батько), за яких менеджер не тільки організовує спільну працю підлеглих, а й виступає вищим авторитетом у вирішенні особистих проблем працівника.

4. Між європейським і  американським менеджментом існують  певні відмінності в методах  і способах організації використання  людських ресурсів виробництва  й управління. Суттєвою особливістю західноєвропейського менежменту є колективна робота команди на чолі з лідером (менеджером). Якщо в американському менеджменті завдання лідера полягають у генерації ідей та організації процесу їх реалізації, то в європейському — в умінні активізувати творчу активність співробітників. Під час одного із соціологічних опитувань у Франції серед професійно-ділових якостей менеджера найголовнішою було визнано «дар Божий», тобто наявність вроджених здібностей до керівництва і «неординарність», яку можна трактувати як здатність бачити проблеми і вирішувати їх нестандартним шляхом. Американський менеджмент в основному концентрується на проблемах управління виробництвом, створенні та забезпеченні ефективного функціонування операційних систем. Йому властива значна відстань між вищим ешелоном керівництва, яке визначає концептуальні основи діяльності корпорації, і менеджерами середнього та низового рівнів, які втілюють ці ідеї в життя. Це зумовлено передусім крупномасштабністю американських фірм.

5. Європейський менеджмент  функції менеджера розглядає  ширше, охоплюючи, поряд з управлінням  операційною системою підприємства, організацію обліку, фінансів, маркетингу, матеріально-технічного забезпечення  тощо. Масштаби європейських фірм  значно менші порівняно з амери­канськими,  внаслідок чого діяльність пересічного  європейського менеджера є універсальнішою.

6. Оригінальна модель менеджменту, що ґрунтується на активізації людського фактора, яка одержала назву «управління за результатами», сформувалася у Фінляндії. Сутністю її є реалізація системи кінцевих цілей діяльності організації, їх визначає вище керівництво спільно з виконавською ланкою менеджерів та робітниками. Після цього аналізують способи їх досягнення, а шляхи і методи в межах цих способів виконавці обирають самостійно. Тому фінська модель менеджменту є унікальною в кожній конкретній організації як щодо визначення результатів, так і шляхів їх досягнення. Для правильного вибору очікуваних результатів здійснюють їх кількісне та якісне оцінювання. Після цього розробляють прогноз на 10—15 років і відповідно до наявних можливостей визначають цілі на З—5 років. Результатом є вибір стратегії, тобто метолів підвищення конкурентоспроможності й основних шляхів досягнення цілей. Щорічно на основі ситуаційного аналізу складають план, у якому визначають ключові результати і цілі, а також способи їх оцінювання. На основі визначених цілей затверджують тимчасовий бюджет, в якому фіксують потребу в машинах і обладнанні, трудових ресурсах і інвестиціях. Розробляють також графіки роботи структурних підрозділів і окремих виконавців. У процесі виконання програми здійснюють проміжний контроль ре­зультатів, а також передбачених планом заходів і графіків робіт. Ступінь досягнення кожного ключового результату оцінюють двічі на рік як у робочих виробничих групах, так і на рівні вищого керівництва фірми. Нерідко для цього залучають зовнішніх консультантів. Цю систему управління широко застосовують і в інших європейських країнах.

Отже, західноєвропейський  менеджмент розвивається у руслі  загальних тенденцій, характерних  для менеджменту як загальносвітового  явища: створення мультидивізіональних структур управління, підвищення ролі людського фактора в управлінні та виробництві, реалізація відносин лідерства  в колективі, застосування «м'яких»  способів впливу на людей.

1.3 Загальні риси японської моделі менеджменту.

Відомо, що добре організоване управління компанією - запорука її успішної діяльності. Менеджмент у Японії, як і в будь -якій країні, відображає її історичні особливості, культуру і суспільну психологію. Він безпосередньо пов'язаний зсуспільно-економічним укладом країни. Японські методи управління в корені відмінні від європейських і американських . Пошуки оптимальної моделі можуть йти тільки шляхом взаємної адаптації та взаємного збагачення.