Роль і місце адміністративних судів в системі державної влади

Творці американської  конституції вважали за необхідне  запровадити механізм запобігання  зловживанням службовим становищем та їх виправлення. Таким механізмом став імпічмент. Хоча за більш ніж 200 років до цієї процедури вдавалися  лише щодо дуже незначної кількості  федеральних суддів, цей процес залишається  єдиним способом звільнення з посади.

Крім імпічменту, засобом  покарання тих небагатьох суддів, які вчинили протизаконні дії, є  кримінальне переслідування. Хоча воно рідко застосовується, конституція  не звільняє суддів від дії кримінальних законів.

Відповідно до закону про, поведінку та непрацездатність суддів накладення дисциплінарних стягнень є  нормативним обов’язком рад суддів судових округів США. Останні  можуть вживати таких заходів:

- вимагати добровільного  виходу судді у відставку зі  збереженням повної заробітної  плати;

- засвідчити непрацездатність  судді;

- дати вказівки головному  судді окружного суду вжити  відповідних заходів, включаючи  передання або перерозподіл справ;

- наказати не доручати  справи цьому судді протягом  певного періоду;

- винести публічну або  приватну догану судді. Слід  зазначити, що звільнення з  посади федерального судді законом  не дозволяється.

У деяких штатах діє процедура  імпічменту, схожа на процедуру в  федеральному уряді. Інші штати дозволяють самій судовій владі штату  більшістю голосів звільняти  суддю. Крім того, судді штатів, як і  федеральні, підлягають кримінальному  переслідуванню за протизаконну поведінку[5].

Представником судової влади  у французькій системі є Мін’юст, голова апеляційного суду. Рада суддів за власною ініціативою цього  робити не може.

Певних строків розгляду дисциплінарної справи не встановлено, але найчастіше вся процедура  триває близько року. При необхідності рада суддів може відсторонити суддю  від виконання обов’язків до винесення  остаточного рішення. Протягом усього цього часу за ним зберігається його заробітна плата. Передбачено 8 різних за ступенем суворості санкцій щодо суддів:

- догана із записом  в особову справу;

- усунення з посади;

- позбавлення певних функцій;

- пониження кваліфікаційного  класу;

- тимчасове усунення з  посади на строк не більше  ніж один рік з повним або  частковим позбавленням окладу;

- пониження в посаді;

- звільнення з посади  або дозвіл продовжити виконувати  свої повноваження лише до  того часу, коли він отримає  право на пенсію;

- відставка з або без  права на пенсію.

Підставою для дисциплінарного  стягнення, може стати деліктна поведінка судді під час судового засідання, так і поза ним, проте – не помилкове судове рішення. Звичайним способом оскарження судових рішень є апеляція й касація. І лише очевидне й неодноразове порушення закону, тобто перевищення суддею своїх повноважень, може також бути підставою для застосування дисциплінарних санкцій. Рішення в дисциплінарних справах, що створюють свого роду прецедент, рада суддів публікує в спеціальній доповіді, яку вона готує раз на два роки і надсилає всім представникам судової влади.

Відповідно до французького законодавства, суддя не може бути призначений  або залишатися на посаді судді в  тому окрузі, де його чоловік/дружина  є депутатом або сенатором. Також  служитель Феміди не може бути генеральним, регіональним та муніципальним радником в окрузі, на який поширюється його юрисдикція.

"Суддя на посаді  або той, хто подає прохання  про призначення на посаду, в  разі якщо він має намір  займатися приватною діяльністю, повинен заздалегідь повідомити  про це міністра юстиції. Таке  саме зобов’язання поширюється  строком на 5 років на тих суддів, які остаточно припинили свою  професійну діяльність[5].

Суддівському корпусу  забороняється брати участь у  політичній діяльності, виявляти вороже ставлення до принципів або форми  правління держави, а також висловлювати будь-яку політичну позицію.

Литовського міністра юстиції  позбавили права тиску

Голова Вищого адміністративного  суду Литви Віргіліюс Валанчюс, розповідаючи про дисциплінарну відповідальність суддів у його країні, зазначив, що питання особистої незалежності судді є важливим у судовій діяльності. Один із чинників забезпечення цієї незалежності - особистий імунітет судді. Служителі Феміди, за його словами, як правило, не можуть переслідуватися в кримінальному порядку за адміністративні правопорушення. Вони також не несуть відповідальності за завдання серйозних збитків стороні судового процесу або збитку, який може бути завданий одній зі сторін у зв’язку з ухваленням того чи іншого рішення. Дисциплінарна відповідальність не повинна застосовуватися у вигляді погрози суддям, з іншого ж боку, недостатньо самокритичний підхід і незастосування етичних правил є небезпекою, яка полягає в підриві суспільної довіри, дає можливість іншим гілкам влади перевищувати свої повноваження при вирішенні питань дисциплінарної відповідальності суддів.

"Часто перед нами  постає питання, яка поведінка  судді повинна переслідуватися  в дисциплінарному порядку. Значно  простіше розглядати безліч цивільних  справ, ніж одну дисциплінарну  справу проти свого колеги. Однією  з причин цього є те, що іноді  досить складно визначити, наскільки  поведінка судді суперечить етичним  стандартам професії. Друге питання:  хто і як повинен ініціювати  дисциплінарну справу? В Європі  діють різні підходи. У деяких  країнах, наприклад, міністри  юстиції мають достатні повноваження  для ініціювання і навіть відкриття  дисциплінарного провадження щодо  певного судді. В інших країнах  діє система "фільтрів", судові  органи беруть участь у здійсненні  дисциплінарних процедур.

Ще одна проблема: хто  і як повинен ухвалювати рішення  в дисциплінарному провадженні, які санкції можуть бути застосовані  до судді. У різних країнах існують  різні санкції: від товариської  догани, до серйозних карних заходів", - повідомив литовський суддя.

За його словами, до 1999 р. в Литві тільки двоє посадовців мали право на відкриття дисциплінарного  провадження проти судді: міністр  юстиції і голова Верховного суду. Але після 1999 р. ситуація змінилася, тому що Литва запровадила нову систему  відкриття дисциплінарних проваджень.

Ще однією підставою для  відкриття дисциплінарного провадження  є порушення обмежень, пов’язаних з виконанням суддівських обов’язків і участю служителів Феміди в політичних процесах. У Литві діє абсолютна  заборона на участь суддів у будь-яких політичних процесах, хоча в деяких країнах судді можуть бути членами  партії, можуть навіть брати певну  участь у роботі місцевої влади [5].

Підбір кадрів у Російській Федерації відбувається на конкурсній основі. До того ж про цей конкурс оголошується у засобах масової інформації і будь-який громадянин має право подати заяву для участі в "суддівських змаганнях". Крім заяви, кандидат має дати згоду на проведення всіма спецслужбами перевірки його особисто, членів його сім’ї, родичів (наприклад, на наявність судимості) та згоду на перевірку медичних відомостей про кандидата.

Ці перевірки проводять  тому, що суддя не повинен мати таємниць від суспільства. Також при конкурсному  відборі нівелюється роль адміністративного  фактора, адже голова суду не може знати, хто за результатами конкурсу претендуватиме на вакантне місце в суді.

Після направлення Вищим  арбітражним судом подань президенту щодо кандидатів, які перемогли в  конкурсі, останні проходять повторну перевірку, що здійснюється комісією з  попереднього розгляду кандидатів на суддівських посадах, яка діє  при президентові.

У Конституції РФ записано, що глава держави має право, а  не повинен, призначати суддів. Тому іноді  призначення на посаду судді затягується  на рік. Якщо ж на кандидата надійде  скарга від громадян, буде проведено  повторні перевірки, і призначення  на посаду судді може затягнутися  і на декілька років.

У Росії обласні кваліфікаційні колегії суддів здійснюють перевірку  кандидатів на посаду судді, які звернулися із заявами про надання рекомендацій на обрання суддею або безпосередньо  у кваліфікаційні колегії, в судовий  департамент, який проводить кадровий облік суддів або у відповідні суди. Після відповідного екзаменування  кандидат отримує посвідчення про  складення іспитів, яке діє протягом трьох років на всій території  Росії. Але якщо кандидат склав екзамен  на зайняття посади судді першої інстанції, то він не може стати суддею другої або вищої інстанції.

Від іспитів звільняються судді у відставці, якщо вони перебувають  на відпочинку не більше трьох років. Якщо ж вони пішли у відставку  більше ніж три роки тому, то повинні  теж пройти екзаменування. До того ж, на відміну від України, в Росії  уперше судді призначаються терміном на 3 роки. Але закінчення їхніх повноважень - не привід для автоматичного продовження цих повноважень. "Трьохрічні" судді можуть знову претендувати на посаду судді, взявши участь у конкурсі.

28 березня 2007 року у  місті Києві відбувся "круглий  стіл" на тему "Організація  навчання із підвищення кваліфікації  та підготовка навчальних планів  для суддів та кандидатів на  посаду судді з урахуванням  досвіду європейських країн". Він був організований Академією  суддів України разом та за  підтримки Ради Європи. У його  роботі взяли участь судді  Верховного Суду України, Вищого  адміністративного суду України,  апеляційних загальних судів  України, апеляційних господарських  судів України, апеляційних адміністративних  судів України, працівники Академії  суддів України та директори  регіональних відділень АСУ, експерти  Ради Європи [5].

Програма "круглого столу" складалась із ІІІ частин:

І. "Спільні дії та координація роботи з підготовки та підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів".

ІІ. "Законодавчі засади статусу Академії суддів України та її ролі у формуванні національної системи підготовки та підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів".

ІІІ. "Європейський досвід організації системи підготовки кандидатів на посаду судді та підвищення кваліфікації суддів".

Експерти Ради Європи Марі-Люс Кавра (Голова Суду Вищої Інстанції міста Шалонь, Шампань, Франція), Міхай Селіган (директор Національного інституту магістратури Румунії), Джордж Діас Дуарте (Адміністратор відділення суддівських та правових програм Генеральної Дирекції І з правових питань Ради Європи, прокурор) у своїх виступах детально зупинилися на питаннях організації навчання суддів у Французькій національній школі, Національному інституті магістратури Румунії, Центрі навчання магістратів Португалії.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

В процесі здійснюваної в  Україні реформи державної влади  можна виділити такі дії правового  і політичного характеру, що сприятимуть  ефективнішому розвиткові судової  влади. По-перше, це ухвалення цілої  низки законів, відсутність яких не просто ускладнює діяльність судової  влади, а й узагалі ставить  її у таке становище, коли замість  виконання нею функції правосуддя, вона змушена боротися за своє існування. Серед цих законів слід відзначити такі, які б, нарешті розв’язали проблеми розбудови ефективної і  демократичної судової системи, зафіксували гарантії невтручання  будь-яких органів чи будь-яких владних  структур у діяльність судів та чітко  встановити відповідальність за спроби реалізації подібного впливу на діяльність судів. По-друге, це забезпечення виконання  норм чинного законодавства. Зокрема  щодо гарантій незалежності судової  влади (заборона під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя; створення необхідних організаційно-технічних  та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальне і соціальне  забезпечення судів відповідно до їх статусу, особливий порядок фінансування судів), формування висококваліфікованого  суддівського корпусу і т.д.

Щодо дій політичного  характеру, то вони мають включати: відмову від намагань політизувати чи ідеологізувати діяльність судової  влади, зробити її прибічником чи залежною одиницею у сфері виконавчої влади. Законодавством України переслідуються посягання на незалежність правосуддя і особу судді у зв'язку з  виконанням ним службових обов'язків. Зокрема, передбачена кримінальна  відповідальність за втручання у  вирішення судових справ, за погрозу  судді, за образу судді і заподіяння тілесних ушкоджень, за посягання на його життя, за пошкодження і знищення майна судді або його близьких родичів. Встановлено адміністративну  відповідальність за прояв будь-якої неповаги до суду. Таким чином, в  Україні створено окремі гарантії незалежності суддів. Не припиняються спроби народних депутатів вплинути на вирішення  судами конкретних судових справ.

У правосудді все починається  з судді. Не змінивши принципів і  підходів до добору суддівських кадрів, ми ніколи не зможемо кардинальним чином поліпшити ситуацію у судах. Відсутність дієвого процесуального контролю за рішеннями судді сприяє порушенню суддею закону.

Таким чином, судам необхідно  посилити процесуальні заходи впливу та відповідальність учасників процесу.

Ефективному вирішенню завдань  щодо кадрового забезпечення судів  перешкоджає недосконалість нормативної  бази з питань кадрового комплектування суддівського корпусу. Через громіздку  процедуру призначення багато судів  у 2006 р. тривалий час залишалися без  голів та їх заступників.

Причини кризових явищ у  судовій системі значною мірою  криються також у недосконалості та суперечливості процесуального законодавства. Так і не прийнято нових Кримінально-процесуального та Господарського процесуального кодексів. А прийняті кодекси часто відразу  потребують внесення змін. Окремі судові процедури взагалі не врегульовані процесуальним законодавством .

Недосконалість процесуального законодавства з питань перегляду  в касаційному порядку судових  рішень у цивільних справах призвела до накопичення великої кількості  нерозглянутих справ і матеріалів за попередні роки. Станом на 1 січня 2007 р. у Верховному Суді України залишилися нерозглянутими понад 39 тис. цивільних  справ, касаційних скарг, заяв.

Разом з тим, суддями не сприймається ідея, визначена Концепцією вдосконалення суддівства для утвердження  справедливого суду в Україні  відповідно до європейських стандартів, щодо утворення Вищого цивільного і  Вищого кримінального судів. Існує  думка, що утворення додаткових судових  ланок не вирішить проблему перевантаженості суду касаційної інстанції, а навпаки, роз'єднає суди і судову практику, позбавить Верховний Суд України  як найвищий судовий орган у системі  судів загальної юрисдикції можливості забезпечити однакове застосування законодавства.