Роль і місце адміністративних судів в системі державної влади

Актуальним також питанням судочинства на даному етапі є  доцільність принципу розподілу між суддями справ після їх надходження до суду. Його важливість зумовлена наявністю в зазначеному процесі суб'єктивного фактора, пов'язаного з можливістю втручання у здійснення правосуддя з боку інших суддів, у тому числі тих, що займають адміністративні посади. У зв'язку з цим доцільно запровадити у судах розподіл справ між суддями без участі голів суду чи їх заступників, з урахуванням складності справ, спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ та інших чинників.

Стан справ з кадровим забезпеченням потребує прийняття  рішень щодо запровадження єдиної системи  підготовки кадрів суддів та працівників  апарату судів усіх рівнів. Для  організації належного функціонування та забезпечення якісної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації суддів закладом суддівської освіти європейського зразка повинна стати  Академія судів України.

Заслуговує на увагу питання  матеріального забезпечення працівників  апарату судів. Із 15,5 тис. державних  службовців, що працюють в апараті  загальних місцевих та апеляційних  судів, стаж роботи понад 5 років мають 49,3 % [ 7 ].

Кваліфіковані спеціалісти  апарату судів працюють з великим  навантаженням, проте їх заробітна  плата не відповідає рівню їх кваліфікації, складності, напруженості та обсягу виконуваної  роботи.

Важливим є забезпечення реалізації принципів публічності  та гласності правосуддя, у тому числі шляхом взаємодії судів  із засобами масової інформації.

Не розв'язаною для судової  системи залишається проблема неповного  фінансування видатків, запланованих на утримання судів. Урядом України  недостатньо виконуються вимоги Конституції України про те, що держава повинна забезпечити  фінансування та належні умови функціонування і діяльності судів. Недофінансування видатків на утримання судових органів  станом на 1 січня 2007 р. становило 87,4 млн. грн. Рівень видатків на безпосереднє здійснення правосуддя у бюджеті 2006 р. становив 59,7 % від потреби, що відповідно вплинуло на організацію роботи судів [ 7 ].

У багатьох судах організувати роботу належним чином неможливо  через відсутність коштів на оплату участі свідків і потерпілих у розгляді справ, на оплату витрат, пов'язаних з направленням повісток рекомендованими листами з повідомленням, з направленням справ відповідно до процесуального закону для перевірки у вищі інстанції, не вистачає коштів навіть на папір, оргтехніку тощо.

Переважна більшість судів  розміщується у приміщеннях, у яких через тісноту неможливо створити належні умови для здійснення правосуддя. У судах загальної  юрисдикції немає достатньої кількості  залів судових засідань (станом на 1 січня 2007 р. їх кількість становила 2368, або 48 % від потреби), нарадчих кімнат, приміщень для конвою та підсудних (лише 351 місцевий суд, не враховуючи військових, має камери для підсудних, або 52 % від загальної кількості), кімнат для судових розпорядників тощо, що унеможливлює розгляд справ належним чином. З об'єктивних причину багатьох випадках розгляд справ відкладається, що призводить до тяганини та порушення прав і законних інтересів громадян. Суд, покликаний здійснювати правосуддя, сам змушений порушувати закон [ 7 ].

Гарантією ефективності правосуддя є своєчасне і повне виконання  постановлених судами рішень. Разом  з тим, за статистичними даними Державної  виконавчої служби України, у 2006 р. із 5,7 млн. виконавчих документів, виданих  на підставі судових рішень загальних  судів, що підлягали примусовому  виконанню, або 36,4 % (у 2005 р. – 36,1 %), понад 2 млн. залишилися невиконаними. Зазначені факти дискредитують судову владу, негативно позначаються на іміджі держави і породжують у громадян зневіру в правосуддя [ 7 ].

Слід якомога швидше розв'язати  всі наведені та існуючи проблеми, щоб саме недосконалість судової  влади не стало головною перепоною  на шляху прямування України до Європейської Співдружності, де права людини є  безцінним скарбом, а вміння їх захищати основним досягненням.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. "Про судоустрій України" – Закон України.

3. Бондаренко І. Судова система України та її реформування у сучасних умовах / Бондаренко І. // Право України . – 2002. – №8 – С.37.

4. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні / Василюк С. // Право України. – 2002. – №5 – С.8 – 11.

5. Закаблук М. Політична рука на пульсі судівської діяльності. Більшість європейських країн боряться з цим явищем, а от для Америки воно стало традицією / Закаблук М. // Закон і бізнес – № 8(788). 24.02.07 – 02.03.07.

6. Кравченко В. В. Конституційне право України. Навчальний посібник. – К. : Атіка, 2000. – 320 с.

7. Онопенко В., Пилипчук П., Балакницький І. Про стан здійснення правосуддяу 2006 році та завдання на 2007 рік / Онопенко В., Пилипчук П., Балакницький І. // Вісник верховного суду України – 2007. №4(80) с. 18 – 20.

8. Прилуцький С. Незмінність суддів – питання теорії і практики / Прилуцький С. // Право України. – 2003. №8 С.48 – 50.

9. Селінов А. Реформування конституційних засад організації судової влади в Україні / Селінов А. // Право України // 2003. №7 С. 14 – 15.

10. Чубар А. П. Захист прав і свобод людини і громадянина у конституційному судочинстві України / Чубар Л. П. // Вісник конституційного суду Ураїни – 2000. – №1 – С.84 – 88.

11. Штогун С. Судова реформа – шлях до вдосконалення захисту прав і свобод людини і громадянина / Штогун С. // Право України.  2002. – №8 –

С. 34 – 37.