Стратегічне управління і державне регулювання економіки

Міністерство освіти і  науки,молоді та спорту України

Дніпропетровський хіміко-технологічний  університет

 

 

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

із стратегічного менеджменту

на тему : «Стратегічне управління і державне регулювання економіки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала :

студентка

 

Керівник :

доктор економічних наук

 

 

 

 

2013 р.

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

1.Суть і значення стратегічного управління.

1.1 Теоретичні засади становлення  стратегічного управління.

1.2 Суть, принципи та особливості  стратегічного управління.

 

2.Державне регулювання економіки.

2.1 Теоретичні основи державного регулювання економіки.

2.2Основні поняття, функції  та принципи державного управління економікою.

 

 

 

 

Висновки

 

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасний стан вітчизняної  економіки, складність і висока динамічність зовнішніх умов, зростаючий вплив  з боку конкурентів потребують від  аграрних переробних підприємств розробки системи стратегічного управління, безперервного та системного розвитку, реалізації свого потенціалу, які  відповідають сучасним економічним  умовам.

Основною метою стратегічного  управління сучасних переробних підприємств  аграрного сектору є досягнення ними оптимального рівня ефективності і конкурентоздатності.  Чим більший набір конкурентних переваг у підприємства і кращі їх якісні характеристики, тим більш успішною буде його діяльність на ринку.  Стратегічне управління на підприємствах повинне бути спрямоване на створення конкурентних переваг і утвердження ефективної стратегічної позиції, яка має забезпечити в майбутньому життєздатність підприємства в нестійких умовах. Тому в основу стратегічного управління покладена стратегія розвитку підприємства, розроблена на тривалу перспективу, яка дозволяє йому за більш короткий проміжок часу адаптуватись до реалій ринку, своєчасно реагувати на зміни як внутрішнього, так і зовнішнього середовища.

В Україні питанням теорії та практики стратегічного управління приділяється недостатньо уваги. Підприємці головним чином зацікавлені в отриманні прибутку  і в своїй діяльності приділяють значну частину уваги уваги лише оперативному управлінню.

Поняття "стратегія" в  галузі управління підприємством як соціально-економічною системою має  на увазі довгостроковий комплексний  план дій з керівництва відповідним  колективом, спрямований на досягнення місії організації.Цей план переслідує чітко визначені цілі і будується  на реальних можливостях організації, з огляду на умови, у яких вона функціонує.

Стратегія підприємства є  основою стратегічного планування, за допомогою якого на підприємстві зважується комплекс проблем, пов’язаних з цілеспрямованою переорієнтацією  випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і  використанням нових технологій, розвитку маркетингу, удосконалюванням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою  і перепідготовкою кадрів.

Сучасна економіка надзвичайно  складна, вона покликана формувати  умови для найрізноманітніших видів  життєдіяльності людей. У залежності від того, як організована економіка, на яких принципах ця організація  будується, можна визначити, які  задачі вона в стані вирішити, які  інтереси суспільства, різних соціальних груп вона може задовольнити.

У забезпеченні нормального  функціонування будь-якої сучасної економічної  системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії  свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації  національної оборони, виконувала певні  функції в сфері економіки.

Багато фундаментальних  проблем сучасного суспільства  не можуть бути вирішені винятково  ринковими механізмами і мають  потребу в державній участі.

Особливим фактором об'єктивного  посилення ролі держави виступає надзвичайно зросла соціально-організаційна  складність сучасної економіки, що порушує  звичайні функціональні зв'язки усередині  ринкової системи. Це явище «інституціональна ригідність» виявляється в тім, що фундаментальні ринкові перемінні, теоретично здатні змінюватися як убік збільшення, так і убік зниження. У сучасному суспільстві зазвичай змінюються тільки в одну сторону, через опір правових інститутів і організацій, змінам в іншому напрямку (зазвичай навіть при погіршенні ділової кон'юнктури абсолютний рівень цін і зарплати не знижується). Сучасна економіка значною мірою втратила гнучкість, що була притаманна ранньому капіталізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Суть і значення  стратегічного управління.

1.1 Теоретичні  засади становлення стратегічного  управління.

Концепція стратегічного  управління з’явилася на початку 70-х  років ХХ століття. Уперше вона була розроблена провідною американською  консультативною організацією „Мак кінзі” і впроваджена (починаючи  з 1972 р.) у корпораціях „Дженерал  Електрик”, „ІБМ”, „Тексас Інструментс”, „Кока-кола” та інших провідних  американських корпораціях. На початку 80-х років її використовували 45 % корпорацій з числа найбільших. Як сказав у той час президент  „ІБМ”, ця концепція „орієнтована на ринок завтрашнього дня”. Мова йшла не просто про результат науково-прикладних розробок американських учених, а  про реальне управлінське нововведення, що широко розповсюдилося й виправдало себе в сучасній світовій управлінській  практиці.

Найбільший внесок у розробку теорії стратегічного  управління зроблений Ігорем Ансоффом (1965 р). У той час стратегія розглядалася як повністю систематизований процес, що вказує чітку послідовність кроків і активно використовує аналітичні інструменти і методи, що розглядають  як "найкращий спосіб" розробки стратегій, використання якого гарантує успіх компанії.

Існує багато визначень  даного терміну, оскільки спостерігається  процес, коли кожен науковець, що займається вивченням даної проблеми, пропонує свій варіант, який має певні відмінності.

Стратегічне управління - багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає  формулювати та виконувати ефективні  стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей .

Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються  цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати  їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність  шляхом розробки та реалізації системи  стратегій.

Стратегічне управління являє собою процес, за допомогою  якого менеджери здійснюють довгострокове  керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють  стратегії для досягнення цих  цілей, враховуючи всі релевантні (найсуттєвіші зовнішні та внутрішні умови, а також  забезпечують виконання розроблених  відповідних планів, які постійно розвиваються і змінюються.

Підприємство, яке  володіє стратегією і запроваджує  стратегічне управління, завжди має  можливість поводитися послідовно і  системно, що збільшує імовірність  досягнення ним поставленої мети.

Тому при постановці стратегічного управління на вітчизняних  підприємствах необхідно:

1) по-перше, переконатися, що реально перша особа підприємства  дійсно прагне і готова займатися  стратегічним управлінням;

2) по-друге, створити  відділ (департамент, управління  тощо) стратегічного розвитку на  підприємстві, перед яким повинні  ставитися завдання зведення  усіх стратегічних напрацювань  у задані певним форматом проекти  рішень і становлення й удосконалення  усіх конкретних робіт зі стратегічного  менеджменту, тобто здійснення спеціалізованої циклічної діяльності з розробки, реалізації і розвитку стратегії підприємства.

3) по-третє, дотримуватися  певних (сформованих А. Томпсоном  і А. Стріклендом) принципів  розроблення ефективних стратегій:

- плануючи та впроваджуючи стратегії, дійте так, щоб поліпшити конкурентну позицію підприємства на тривалий час;

- усвідомте, що чітка і послідовна конкурентна стратегія забезпечує підприємству гарну репутацію та визнання в галузі;

- часта зміна стратегій, спрямована на використання наявних можливостей, дасть лише незначні результати;

- намагайтеся уникати стратегій, які є компромісом між нижчими витратами та масштабнішою диференціацією, між більш та менш значною ринковою привабливістю;

- об'єктивно оцінюйте конкурентів та їх дії;

- вкладайте кошти в створення тих конкурентних переваг, які є умовою отримання прибутку вище середнього рівня;

- дотримуйтеся агресивної стратегії для створення конкурентних переваг і оборонної для їх захисту;

- уникайте стратегій, які є успішними лише за сприятливих умов;

- сподівайтеся на краще, а готуйтеся до гіршого;

- обережно використовуйте жорсткі ,та не гнучкі стратегії, які позбавляють підприємство можливості маневру, так як зміни ринкової кон'юнктури можуть зробити неможливою їх реалізацію;

- не намагайтеся атакувати сильних конкурентів без істотної конкурентної переваги й належного фінансового забезпечення;

- атакувати слабкого конкурента вигідніше, ніж сильного;

- уникайте зниження цін без істотної переваги у витратах;

- пам'ятайте, що надто агресивна політика, спрямована на захоплення ринку, може спровокувати гідну відповідь з боку конкурентів, що призведе до зниження прибутків; намагайтеся виявити найбільш значні відмінності в якості, можливостях використання товару, його обслуговуванні при реалізації стратегії диференціації.

Практичне розв’язання проблем, пов’язаних з необхідністю забезпечення існування підприємства не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить від ступеня освоєння методології  і методів стратегічного управління. Її поява завдячує вирішенню цілій  низці принципово нових проблем, що виступають на перший план перед  керівниками всіх рівнів, підприємцями та просто діловими людьми. Сьогодні це:

1) проблеми виживання  в умовах конкурентної боротьби;

2) формування нової управлінської  культури та інше.

Отже, стратегічне управління – це концепція виживання в  певних умовах. Воно дає більш чи менш конкретне уявлення про те, якою повинна бути організація в  майбутньому: в якому оточенні їй необхідно буде працювати, яку позицію  займати на ринку, які мати конкурентні  переваги, які зміни слід здійснити  в організації.

1.2 Суть, принципи та особливості стратегічного управління. Стратегічне управління являє собою одну з підсистем менеджменту організацій, що виконує велику кількість завдань стосовно стратегічного аналізу, розробки, реалізації і контролю реалізації стратегії організації.

    Мета стратегічного управління — це побудова такої динамічної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розроблення і виконання системи планів (як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів), удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для підвищення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі.

    Система стратегічного управління повинна давати відповіді на три найважливіших питання:

1. Яка місія і цілі організації?

2. Який існуючий і майбутній  профіль бізнесу, яким займається  організація?

3. Що керівництво має зробити,  щоб забезпечити виконання місії  і досягнення поставлених цілей?

Предмет стратегічного управління - базисні процеси в організації  і за її межами, вишукування і  нарощування стратегічного потенціалу організації.

Об'єкт стратегічного управління - це потенціал підприємства, який включає  трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні ресурси, залучені в господарську діяльність підприємства і які здатні визначати  конкурентоспроможність підприємства в довгостроковому періоді.

Суб'єкт стратегічного управління - вища, іноді середня ланка управління підприємством, спроможна сформувати, розробити й реалізувати стратегію  розвитку.

Взаємодія об'єкта і суб'єкта утворює  систему стратегічного управління.

Стратегічне управління - це управління в соціально-економічних системах, в якому можна виділити:

а) функціональний бік, при якому  управління розглядається як сукупність видів діяльності, спрямованих на досягнення певних результатів;

б) процесний- як дію з виявлення і розв'язання проблем, тобто процес підготовки і прийняття рішень;