Структура операційної системи: поняття, види, основні напрямки розвитку в сучасних умовах

 

Сучасні підходи до побудови операційних систем

Нерідко у менеджера відсутня необхідна інформація про детальні вимоги щодо завершального результату, особливо коли мова йде про новий бізнес. У цьому випадку варто будувати операційні системи у прямій послідовності від попередніх і підготовчих функцій до результативних. Елемент, що забезпечує виконання основних функцій, називається «процесором операційної системи». У даному випадку систему можна будувати за аналогією, використовуючи вже наявні операційні моделі. Тоді менеджер страхує себе від занадто серйозних помилок і втрат, але в той же час обмежує можливості підйому ефективності.           Функціональна операційна система може розглядатися як особливий тип побудови системи операційного менеджменту й одночасно як вихідна управлінська модель, на основі якої можна конструювати більш конкретні й адаптивні моделі керування. Функціональний підхід дає змогу в наочній формі реалізовувати методику «вхід–вихід» [22, c.70]. Функціональний підхід посідає особливе місце в ряді інших підходів формування операційних систем ще й тому, що на його основі можна формувати більш витончені, адекватні й адаптивні операційні системи.          Частіше всього функціональний підхід використовують як первинну або навіть тимчасову конструкцію операційної системи, а також як найбільш доступний і відповідно надійний. Нерідко в менеджера відсутня необхідна інформація про детальні вимоги до кінцевого результату, особливо, якщо мова йде про новий бізнес. У цьому випадку варто будувати операційні системи в прямій послідовності від попередніх і підготовчих функцій до результуючих. Елемент, що забезпечує виконання основних функцій, називається "процесором операційної системи"  [16, с.25].          У даному випадку систему можна звести за аналогією, використовуючи вже наявні операційні моделі. Тоді менеджер страхує себе від занадто серйозних помилок і втрат, але в той же час обмежує можливості підйому ефективності.          Функціональний підхід дає змогу в наочній формі реалізовувати методику "вхід-вихід".Функціональний підхід посідає особливе місце в ряді інших підходів формування операційних систем ще й тому, що на його основі можна формувати більш витончені, адекватні й адаптивні операційні системи [28, c.267].          Галузевий підхід припускає, що операційні системи будуються на підставі максимального обліку і відображення галузевої специфіки діяльності. Головний критерій складання галузевої операційної системи -- це критерій керованості основною технологією. Цей підхід більш ризикований, тому що він істотно підвищує потенційні втрати від хибних рішень, але і сприяє істотному підвищенню ефективності керування операціями. Наочний приклад галузевого підходу -- операційні методи керування в галузях з безперервним виробничим циклом, на машинобудівних підприємствах.           Галузева операційна система, з одного боку, максимально прив'язана до конкретних технологій і операцій і тому дуже ефективна, але, з іншого, вона не допускає змін і тому не є адаптивною, отже, така операційна система вимагає обов'язкових зовнішніх операційних демпферів.           Організаційний підхід допускає, що технічні, функціональні та галузеві чинники вже враховані у вигляді деяких операційних констант. З використанням цих операційних блоків будується система, що уможливлює оптимізування і відбір процесів підготовки інформації і прийняття рішень.           Організаційний підхід є найбільш адекватними і гнучким, оскільки налагоджує керування операціями виходячи з власне інформаційних критеріїв ефективності керування, але все це допустимо тільки при безумовному врахуванні операційних констант [16, c.45].   Життєвий цикл виробничої (операційної) системи              Життєвий цикл виробничої системи залежить від рівня попиту на продукцію і прив'язаний до типу виробництва. В одиничному виробництві життєвий цикл операційної системи найвищий, оскільки продукція виконується в основному на замовлення (високий попит). Слід врахувати умову впровадження інновацій як фактор якості продукції і виробництва.             У серій  ному виробництві життєвий цикл операційної системи циклічний в рамках серії і має такі ж залежності [25, c.39].            У масовому виробництві мінімальний життєвий цикл операційної системи, це пов'язано з труднощами зміни асортименту і впровадження інновацій. Існування операційної системи повністю прив'язане до попиту на продукцію.   Варто звернути увагу на те, що ефективність складних операційних систем, як правило, розвивається своєрідними еволюційними циклами, кожний з яких добре проявляється кривою. Дана крива ніби окреслює еволюційні цикли, які відповідають кількісній, айв окремих випадках і якісній зміні параметрів системи, при незмінних принципах її побудови. Локальні цикли "життя" операційної системи також добре описуються подібними кривими, приблизний вигляд яких показано на рис.1.9 [17, c.35].            Вони описують збільшення ефективності операційної системи за рахунок зміни окремих параметрів системи, можливо вхідних, вихідних, внутрішніх, або одночасно декількох. Кожний з еволюційних локальних циклів проходить на часовому інтервалі від виникнення нового принципу побудови системи до його вичерпування. Рис. 1.9- Етапи життєвого циклу операційної системи

 
Рис. 1.10- Графічна інтерпретація локального циклу

 

      Час проектування конкретної системи невеликий в порівнянні з еволюційним циклом, тому інтервал зміни параметрів малий і визначається обмеженнями, які витікають з рівня розвитку науки і техніки на момент проектування [17, с.38].

      Слід наголосити, що дані обмеження ніби "вирізують" певний відрізок на S-подібній кривій. І вже в залежності від вирізаної частини крива може бути випуклою або ввігнутою (початкова частина), наближатися до лінійної (середня), або увігнутої (кінцева), або добре проявляється ними. Таким чином, в процесі розвитку операційної системи слід виділити етапи життєвого циклу, які характеризують поточну ефективність будь-якої операційної системи (див. рис. 1.9) [17, c.35]..

Етап перший - зародження і формування операційної системи

      Він характеризується порівняно низькою ефективністю, і відносно низькими темпами зростання (слабкий підйом кривої).

       Головна причина низької ефективності - слабо передані ефекти координації й інтеграції, тобто на цьому етапі ще не сформовані всі необхідні основні й допоміжні ланки, а координація між сформованими ще недостатня.

      На цьому етапі вимагається особлива, переважно централізована система менеджменту, яка передбачає виняткову концентрацію повноважень і відповідальності [24, c.68].

Етап другий - швидкий ріст ефективності

       Віддача, тобто поточна ефективність тут зростає за рахунок зняття обмежень координації ланок, підрозділів та їх функцій.

       Операційна система сформувалась як цілісність. На другому етапі змінюються вимоги до операційних систем. Надмірна концентрація повноважень й відповідальності звільняє місце їх збалансованому розподілу. Головна передумова управління операційною системою - це раціональна внутрішня структура, правильна організація інформаційних потоків і чітка спеціалізація підрозділів й ланок, яка виражається як розподіл зон відповідальності [23, c.5].

Етап третій - період стабільності

      Який характеризується практично найвищими значеннями ефективності функціонування операційної системи, незмінністю (постійністю) вихідних параметрів системи, низькою ймовірністю відмов, високими показниками життєвості й чутливості й т.п. Тут резерви ефективності пов'язані з керуванням витратами, раціональною системою стимулювання з частковими технологічними покращеннями й перенавчанням персоналу.

       Період (лабільності-найдовший період існування операційної системи. Він прямо пропорційно залежить від стилю управління операційного менеджера, наявності й якості вхідних ресурсів, маркетингової служби. В реальному житті даний період є найтяжчим у плані тривалого зберігання цілі організації, її стратегії й тактики.

Етап четвертий

       Він складається з двох частин А та Б. Ділянка А - стадія спаду ефективності, на яку йдуть "сигнали тривоги" про втрату досятнутих значень й інших параметрів системи. Тут вирішується проблема вибору - ліквідації або модернізації операційної системи, або зміни дислокації. Ділянка Б - приріст ефективності. Значення приросту в цей період незначне і пов'язане в основному зі згортанням діяльності.

        Зниження ефективності на даному етапі зумовлено двома групами факторів:

1) зміною зовнішніх умов функціонування, наприклад, зниження цін (розширення маркетингового поля), зниженням об'єму реалізації, зростанням конкурентів та ін.;

2) внутрішніми деструктивними процесами, які пов'язані з падінням дисципліни й відповідальності, погіршенням відносної "якості персоналу", фізичним і моральним старінням обладнання й т.п.

      Необхідно запам'ятати, що з аналізу Б-подібної кривої життєвого циклу випливає, що при проектуванні операційної системи "від нуля" перший етап можна суттєво скоротити на відміну від періоду переходу її в нову якість, або модернізації.

      На другому і четвертому етапах життєвого циклу дуже важливо забезпечити формування гнучкого, схильного до інновацій менеджменту, який може дозволити якомога раніше вийти на обґрунтування рішень про подальшу долю системи.

      Дуже часто на цих стадіях виникає необхідність зміни попереднього керівництва на нове, яке може неупереджено й об'єктивно судити про перспективи даної операційної системи.

       Система управління операціями, яка є, таким чином, гнучкою повинна ґрунтуватися на кривій життєвого циклу. Варто зазначити, з позиції S-подібної кривої можна виділити певний клас операційних систем, які володіють надзвичайно високим запасом змінності, тобто спроможних до переходу на нові ділянки цієї кривої без ліквідації бізнесу. В області консервативного бізнесу - це банківські системи, освітні системи й особливо інформаційні системи [17, с.39-43].

 

1.9.  Вимоги, яким мають відповідати сучасні операційні системи

 

 Операційні системи відповідають  таким  вимогам:

• ОС має бути стабільною, тобто при перетвореннях вона повинна зберігати відносно постійний склад та структуру своїх основних елементів.

 Стабільність операційної системи як базисна стратегія породжує ряд приватних практичних розходжень у порівнянні з загальною стратегією бізнесу.Часовий обрій операційної стратегії завжди менше тимчасового обрію загальної стратегії на величину (різниця між мінімально необхідним терміном стабільності операційної системи і періодом приходу істотних інновацій). Керівник не може забезпечити одночасно і високу технічну ефективність операційної системи, і вимогу її зміни. З погляду практичного керування, найкраще максимально розтягнути в строках процес змін, аби не втратити керованості операційною системою. Але занадто тривале затягнення цього процесу може набрати характеру необоротного погіршення системи [24, c.45].

          Мистецтво керівника полягає в тому, щоб віднайти баланс між мінімально необхідною стабільністю системи і її зміною. Практично ця вимога реалізується завдяки формуванню двох груп стратегічних повноважень: базисні повноваження операційної системи передаються першому заступникові; повноваження, пов'язані з ухваленням рішення на зміну ціною зниження поточної ефективності, залишаються за першим керівником [13, с.74].

• ОС має бути адаптивною, тобто мати властивість пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі.

Принципи побудови і закони функціонування адаптивних виробничих систем, істотно відрізняються від тих , що використовуються при організації масового, серійного і / або гнучкого позамовно -поточного виробництва. Для їх формулювання нагадаємо, що адаптивні системи живої природи, які є прототипом інтегрованих виробничих систем, являють собою органічну сукупність простих / базових елементів, «еволюційна збірка » яких в єдине ціле, здійснюється за допомогою різних типів зв'язків і подальшої їх диференціюванням по виконуваних функцій (відповідної реакції на стан середовища). Кожен елемент інтегрованої адаптивної системи концептуально формується як жорстка умовно - автономна програма / модуль сприйняття характеристики середовища та обмеженого набору відповідних дій на її зміну [20, с.135].

• ОС має бути ефективною, тобто мати високий рівень продуктивності при відносно низькому рівні витрат.

Ефективність операційного менеджменту на підприємстві передбачає кілька найважливіших елементів, що визначають життєздатність системи - це стратегічне планування, управління персоналом і система контролю над виконанням поставлених цілей [21, с.15].

 

 

 

Висновок за розділом 1

         Установлено  , що операційна система являє собою злагоджений механізм функціонування підприємства, установи чи організації. Такий механізм складається з сукупності елементів або підсистеми, які між собою взаємопов’язані. В основному виділяють три таких підсистеми – це управлінська, переробна та забезпечувальна.

           Структура операційної системи підприємства забезпечує виконання усіх функцій менеджменту, визначає права й обов’язки на управлінських рівнях.Від операційної структури залежить ефективна діяльність підприємства, його виживання і процвітання. Структура, прийнята в конкретній формі, визначає організаційну поведінку її працівників, тобто стиль менеджменту і якість роботи колективу. 
            Сучасний етап розвитку економіки України ставить нові вимоги до побудови операційних структур підприємства. Так, забезпечення широких можливостей для підприємництва зумовлює необхідність наступних змін в операціонній структурі: посилення функцій, зв’язаних з маркетингом; підвищення ролі стратегічного планування на вищих рівнях управління; здійснення системної оцінки керівних кадрів з врахуванням комплексних результатів їх праці;

          Слід відмітити,що будь-які зміни зовнішніх чинників призводять до різноманітних змін в самій операційній системі, які можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки, а від цього залежить прибутковість підприємства. Тому, операційна система повинна бути пристосована до таких змін і відповідно реагувати з метою забезпечення постійності своєї ефективності.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

 

2.1. Аналіз структури ОС на українських підприємствах.

На сьогоднішній день існує велика проблема виживання вітчизняних підприємств. Негативно впливають на діяльність підприємств зовнішні умови, в яких вони розвиваються : економічне законодавство України є нестабільним, не визначені пріоритети державного регулювання економіки, наявні політичні катаклізми та інші чинники. 
            Наші підприємства сполучають в собі елементи функціональної та лінійної структури  операційної системи.Я вважаю,що нашим підприємствам потрібно перейняти досвід зарубіжних підприємств, які використовують дивізіональну структуру ОС. 
           Перехід від лінійно-функціональної до дівізіоналиюй структури дозволяє збільшити область поширення партисипативного управління. Під областю поширення в даному випадку розуміється кількість працівників, залучених до такого управління. Вона складається із зон участі - окремих груп працівників усередині організації, об'єднаних власної вузькогрупової метою і неформально беруть участь у її досягненні.  
           Зона участі не обов'язково охоплює всіх членів групи. Справа в тому, що витрати на партисипативне управління будуть зростати випереджаючими темпами по відношенню до кількості учасників управління, а темпи приросту економічного ефекту, навпаки, будуть знижуватися.  
           Організація буде прагнути до розширення області участі тоді, коли технологічні процеси в організації складні настільки, що вимагають активної участі як можна більшого числа працівників. Розширити область участі можна наступним чином: 
- Збільшивши кількість зон участі, мета організації необхідно декомпозіровать на підцілі, тобто встановитиіндивідуальні цілі для підрозділів. При лінійно-функціональної структурі мети підрозділів встановлюються і коригуються центральним апаратом управління, він же оцінює ступінь їх досягнення. Такий підхід багато в чому обмежує застосування партисипативного управління - його суб'єктивність викликає опір учасників групи.  
           Виходом може стати використання операційної структури, при якій у встановленні цілей для підрозділів і оцінці їхнього виконання бере участь ринок. Це, однак, не повинно означати повної автономності підрозділів, інакше буде втрачено позитивний ефект від великого масштабу. Тому дивізіональна структура в ряді випадків може виявитися оптимальною - вона дозволяє цілеспрямовано координувати діяльність напівавтономних дивізіонів і при цьому широко використовувати партисипативне управління.  
Кожен з дивізіонів має можливість створити всередині себе власну зону участі, ще одна може бути створена всередині підрозділу, що займається координацією.