Теоретичні питання ефективного виробництва в аграрній сфері

Мал. 2.7 Собівартість та середня реалізаційна ціна зернових (грн./ц)

 

Як вже зазначалось вище показники урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби, приросту живої маси досить об'єктивно характеризують рівень ефективності виробництва, проте вони не є єдиними для всього сільськогосподарського виробництва. Одним з найважливіших є показник собівартості виробництва Цей показник відображує величину витрат на одиницю продукції. Розглянемо розміри та тенденцію зміни собівартості 1 ц. зерна в господарствах району.

На мал. 2.7 приведено динаміку зміни собівартості зернових за 2004-2008 рр. та рівень середньо реалізаційних цін. Потрібно відмітити, що за досліджуваний період середній рівень собівартості по господарствах району зріс на 34,4% По групах він становив: в дочірніх підприємствах – ріст на 38%, по товариствах – на 42%, по відкритих акціонерних товариствах – на 17%.

Як приклад з’ясування причин зростання собівартості 1ц зерна розглянемо структуру статей витрат на виробництві зернових культур.

2.13. Собівартість зернових в господарствах Яготинського району

Статті витрат	Роки				2008 р. в % до 2004 р.
	2004		2008
	грн.	%	грн.	%
Витрати на оплату праці	3,1	14,7	4,5	15,5	158,3
Насіння	2,4	11	2,9	10,2	138,5
Паливо та мастильні матеріали	2,0	9,41	3,5	12,1	193,9
Добрива	1,2	5,73	2,7	9,3	245
Засоби захисту рослин	1,7	8	3,0	10,6	200
Роботи і послуги	2,5	11,9	2,9	10,2	129,3
Витрати на ремонт необоротних активів	2,4	11,45	2,9	10,1	132,9
Інші витрати на утримання основних засобів	2,5	11,9	2,6	9,1	114,8
Інші витрати	1,5	7	1,6	5,7	123,5
Загально-виробничі витрати	1,9	9	2,0	7,1	118,2
Собівартість 1 ц зерна	21,38	100	28,74	100	150,2

 

Аналіз даних таблиці 2.133 свідчить про зростання собівартості 1 ц зерна на 50,2 %, за рахунок збільшення величини кожної з статтей витрат. В їх структурі на протязі аналізованого періоду спостерігаються значні зміни. Зокрема, збільшилась частка витрат по таких статтях: витрати на оплату праці, паливо і мастильні матеріали, добрива, засоби захисту рослин та інші витрати. Однак, одночасно зменшилась частка таких статей як: насіння, роботи і послуги, витрати на ремонт необоротних активів, інші витрати на утримання основних засобів та загальновиробничі витрати. Найбільшу частку в структурі собівартості на протязі аналізованого періоду займали витрати на оплату праці, що пов’язано з підвищенням її рівня оплати на вирощуванні зернових культур.

Мал.. 2.8 Собівартість виробництва цукрових буряків та ціна реалізації

 

Мал. 2.8 показує динаміку зміни собівартості виробництва цукрових буряків і середньої реалізаційної ціни протягом досліджуваного періоду. Аналізуючи наведені дані можна зробити висновок: висока собівартість зумовлена низькою врожайністю цукрових буряків. Хоча твердження про те що «зі зростанням урожайності собівартість зменшується» в цілому знаходить своє підтвердження на прикладі виробничих формувань району. Так по групі дочірніх підприємств при збільшенні урожайності в три рази (див. мал.2.4) собівартість, протягом досліджуваного періоду, знизилась на 30%. Аналогічні тенденції прослідковуються і по інших виробничих формування. Слід зазначити, що незважаючи на зниження, собівартість залишалась вищою рівня середньо реалізаційних цін протягом досліджуваного періоду. Дана ситуація зумовлює необхідність підтримки державою буряко - цукрової галузі.

 

Мал. 2.9 Собівартість виробництва та середня ціна реалізації молока по групам виробничих формувань за 2008 рік.

 

Високий рівень собівартості виробництва молока зумовлює низьку прибутковість і рентабельність. Так за останні досліджувані роки кількість прибуткових господарств по виробництву молока постійно змінювалась, якщо в 2006 році їх кількість склала 4 підприємства, в 2007 р. вже 8, то в 2008 р. кількість прибуткових господарських одиниць знизилась до 5.

 

 

 

РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСОВИХ СТРУКТУР В АГРАРНІЙ СФЕРІ

 

3.1. Ринкове середовище, його вивчення та прогнозування

Будь-яка організація знаходиться і функціонує в середовищі і діяльність усіх їх без винятку можлива тільки в тому випадку, якщо середовище дозволяє її здійснити, тому що середовище організації є джерелом її життєвої сили. Воно містить в собі той потенціал, що дає можливість організації функціонувати, а отже, існувати і виживати у відповідному проміжку часу. Але середовище може також бути і джерелом проблем і навіть загибелі організації в тому випадку, якщо вона не забезпечує необхідного функціонування організації.

Ринкове середовище для більшості українських підприємств на національному ринку сьогодні не є дуже сприятливим. Негативно впливають на діяльність вітчизняних виробників низька платоспроможність значної частини населення, засилля іноземних товарів не завжди високої якості, несприятлива банківська політика, відсутність протекціонізму з боку держави. Це призводить до того, що більшість вітчизняних підприємств мають певні проблеми зі збутом власної продукції. 

Тому, щоб ефективно конкурувати на ринку підприємству необхідно базуватися на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи “середовище - підприємство”. Більшість існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками. Організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів і т.п., і дає змогу йому підтримувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Вплив середовища на підприємство залежить від його наступних характеристик: складність середовища, динамічність середовища, невизначеність середовища.

Для того щоб визначити стратегію поведінки організації і провести цю стратегію в життя, керівництво повинно мати детальну уяву як про ринкове середовище організації, його потенціал і тенденції розвитку, місце, що займає в ньому організація. При цьому внутрішнє середовище вивчається для того, щоб розкрити сильні та слабкі місця організації, а зовнішнє оточення вивчається, у першу чергу для того, щоб розкрити ті загрози і можливості, які організація повинна враховувати при визначенні своїх цілей і шляхів їх досягнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал.3.1 Фактори ринкового середовища

Відповідно мал. 3.1, аналіз середовища включає такі етапи: аналіз зовнішнього середовища організації; аналіз проміжного (безпосереднього) оточення організації; аналіз внутрішнього середовища організації. Макрооточення створює загальні умови перебування організації в зовнішньому середовищі. У більшості випадків макрооточення не має специфічного характеру, безпосередньо до окремої взятої організації, хоча ступінь впливу стану макрооточення на різні організації різна, що пов'язано з відмінностями як у сферах діяльності, так і з внутрішнім потенціалом організацій.

Сільськогосподарське підприємництво не може формуватися в умовах, однакових з іншими галузями, тому в сільському господарстві виділяють зовнішнє і внутрішнє середовище.

Внутрішнє середовище сформоване повністю активними базовими складовими, лише в тій їх частині, параметри яких відмінні від сформованих на зовнішньому рівні. Це стосується цінового середовища, яке має забезпечувати еквівалентність цін між сільським господарством та І і III сферами АПК шляхом регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників на основі встановлення рівної суми прибутку на рівновеликий капітал. Фінансово-кредитний механізм формується не під впливом ринкових важелів, а передбачає пільгове кредитування сільськогосподарських товаровиробників на міжсезонний період, фінансування державою цільових програм щодо створення власної інноваційної бази, фінансовий захист з боку держави через систему дотацій, субсидій тощо. Базові складові передбачають також податкову систему щодо сільського господарства, необхідне організаційно-правове та соціальне середовище. Для нормального функціонування сільськогосподарських товаровиробників у ринковій економіці має бути сформована потужна інфраструктура - організаційно-технічна сфера. Йдеться про створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів з надання різних послуг, у тому числі маркетингових, страхувальних, закупівельних, збутових, обслуговуючих, постачальницьких, переробних.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства має здійснюватися з урахуванням тенденцій, що склалися в зовнішньому середовищі. У процесі цього аналізу перевіряється вся система господарювання підприємства щодо реалізації можливостей, які зовнішнє середовище надає підприємству, а також вживаються заходи щодо запобігання й послаблення загрози його існуванню, тобто виявляються сильні і слабкі сторони ймовірності реалізації перших і подолання останніх.

До факторів внутрішнього середовища відносяться: рівень організації виробництва; персонал; рівень забезпечення ресурсами; рівень виробництва (технології); рівень науково-тенхнічного забезпечення; організація маркетингу; фінанси, інвестиції, кредитування та інші підсистеми.

Порівняльна характеристика дає змогу виявити ключові, внутрішні фактори конкурентоспроможності, які допомагають підприємству забезпечувати досить тривале своє функціонування та розвиток в умовах несталого, динамічного, нерідко ворожого оточення.

Сформовано три основних підходи до аналізу факторів внутрішнього середовища (виробничого потенціалу): ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових. Оцінюючи виробничий потенціал, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремим дослідженням знарядь і засобів праці; трудові ресурси, енергетичні і інформаційні ресурси, фінансові (грошові) ресурси. Ресурси мають вартісну оцінку та цільову спрямованість на створення доданої та споживчої вартості.

Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його величину виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, заданих найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі сільського господарства.

Цільовий підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальному уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виробництва конкурентоспроможної продукції.

Підбиваючи підсумок, треба навести загальні показники, які можна використати для аналізу внутрішнього середовища підприємства:

• імідж підприємства, наявність чітко визначених цілей та стратегії;
• рівень самостійності підприємства (форма власності);
• конкурентоспроможність підприємства;
• рівень концентрації (оптимальність розмірів);
• рівень  спеціалізації та можливість виробничої диверсифікації;
• профіль виробничого потенціалу;
• фаза “життєвого циклу” підприємства та окремих його частин;
• капітало-, науко-, трудомісткісткість продукції;
• додана вартість продукту.

Всі складові внутрішнього середовища (мікросередовища) взаємопов’язані. При суттєвих змінах однієї з них відбувається “ланцюгова реакція”,  тобто виникає необхідність зміни інших факторів.

Оцінюючи кризову ситуацію, в який опинилося агропромислове виробництво України, зовнішнє середовище агропромислових формувань відзначаються підвищеною складністю, оскільки кількість факторів на які організація змушена відреагувати, надзвичайно велика, та сила впливу доволі відчутна на її внутрішні зміни. Зовнішнє оточення підприємств АПК характеризується підвищеною рухомістю, бо зміни у ньому відбуваються надзвичайно швидко. Невизначеність зовнішнього середовища агропромислових формувань спричинена недостатньою кількістю інформації про різноманітні зміни. Звідси випливає, що в таких умовах менеджерам агропромислових формувань важко здійснювати управління організаціями. Тому першою найважливішою умовою забезпечення виживання та успіху організації є вміння керівників оперативно реагувати на зміни у зовнішньому оточені захисними функціями з метою нейтралізації негативного впливу на її внутрішні складові. Навіть якби зміни, що відбуваються в ньому, були незначними, все ж керівникам потрібно звертати на них увагу, оскільки організація залежить від зовнішнього середовища в багатьох аспектах (зокрема у виборі постачальників, споживачів, посередників, у конкурентній боротьбі). Від даних факторів залежить виживання організації, тому з однієї сторони, менеджер повинен виявити найбільш суттєві з них, які впливають на внутрішнє середовище, а, з другої – запропонувати найкращі способи реакції на зміну даних факторів. У цьому плані організації подібні до живих організмів, оскільки згідно з теорією Ч.Дарвіна вижити змогли лише ті, які пристосувалися до умов навколишнього середовища.