Теоретичні питання ефективного виробництва в аграрній сфері

Теоретична сутність категорії економічної ефективності виробництва детермінує методологічні підходи до її визначення, які покликані забезпечувати взаємозв’язок інтегрального показника ефективності виробництва із системою показників, які відбивають і ринкві відносини, і зміни у рівні та співвідношенні факторів, що впливають на сталість та ступінь динамізму ефективності. У міжнародній статистиці загальновизначеною є методологія розрахунків інтегральної ефективності, згідно з якою у створенні продукції (корисного ефекту) беруть участь на рівноправній основі праця, капітал та інші фактори виробництва. Узагальнюючим показником тут виступає показник сукупної ефективності, який визначається як середньозважений від часткових з урахуванням ваги ефективності кожного з факторів. Тобто дослідження динамічних змін сукупної ефективності передбачає врахування змін праці, капіталу та інших факторів у загальному використанні виробничих ресурсів.

Ще одне міркування методологічного характеру: ефективність виробництва та фінансова результативність діяльності господарської системи на ринку, яка фактично визначає сталість економічної системи на ринку, - поняття, які тісно взаємопов’язані; більше того, фінансову результативність можна визначити як похідну від ефективності виробництва, адже саме ця ефективність визначає і відбирає рівень економічного здоров’я господарської системи будь-якого рівня, економічну прогресивність її розвитку. Тому ефективність виробництва – це основа деформування фінансової результативності: господарська системи, яка має середню ефективність виробництва, а не більшу, ніж в інших, знаходитиметься у постійній залежності від ринку, зростання ефективності виробництва знижує цю залежність, формує економічну безпеку та реальну можливість вижити у перспективі.

Оцінка ефективності виробництва означає визначення абсолютного її рівня та динамічних тенденцій на підставі певних показників. Для визначення економічної ефективності виробництва на всіх рівнях народногосподарської ієрархії пропонується використовувати відношення загального обсягу виробництва до загальних витрат.

Економічна ефективність охоплює проблему «затрати» — «випуск», інакше кажучи, вона характеризує зв'язок між кількістю економічних ресурсів (факторів виробництва) і кількістю отриманих в результаті виробництва продуктів і послуг. Вона відображає результативність суспільного виробництва і визначається за формулою:   Е=Р-3, де Е — ефективність, Р - результати, 3 - затрати економічних ресурсів. Чим більша кількість продукції отримується від використаних ресурсів, тим вищою вважається ефективність суспільного виробництва. За всіх умов Е має бути більше від 1. При цьому виготовлений суспільний продукт, який є результатом виробництва, повинен відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту, що є співвідношенням між ціною продукції та його обсягом, який споживачі хочуть і можуть купити за такою ціною.

Тут є необхідність розрізнити «попит» і «обсяг попиту». Попит — це завжди набір співвідношень цін та кількостей. Обсяг попиту відповідає конкретній кількості, яку споживач має намір купити за певною ціною. Деякі економісти вважають залежність попиту від ціни настільки фундаментальною, що звели її в ранг закону — закону попиту. Графічно це може бути подано у вигляді спадної лінії D (див. мал. 1.1): чим вища ціна, тим менший обсяг попиту.

 

 

Мал.1.1. Графік лінійної функції попиту D

 

Аналітична залежність обсягу попиту від ціни в загальному вигляді може бути представлена функцією: 

QD=f(P)       (1.1)

Показує, як обсяг попиту на товар(Q)  залежить від його ціни (P).

В свою чергу існує і обернена функція попиту (функція ціни попиту), тобто залежність ціни товару від обсягу попиту на нього:

P = h(QD)          (1.2)

В реальному житті споживач враховує багато факторів: свій доход, наявність можливих замінників товару, а також власні смаки, моду тощо. Тобто в загальному випадку функція попиту є функцією декількох змінних. Розглядаючи функцію попиту як функцію лише ціни, ми, власне кажучи, припускаємо, що всі інші фактори є постійні (незмінні). Таке припущення досить часто використовується в економічному аналізі і має назву "за інших рівних умов", або "ceteris paribus". Інтерпретація зміни "інших рівних умов" на графіку попиту (див. мал. 1.2) ілюструється зсувом усієї лінії попиту Do вгору (лінія D,) або вниз (лінія D2). Саме тому поняття "за інших рівних умов" стосовно попиту пов'язується із неціновими детермінантами попиту (доход, мода, ціни на суміжні товари, місткість ринку).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал.1.2. Переміщення кривої попиту при змінах «інших рівних умов»

 

Особливістю сільського господарства є сезонність виробництва, залежність від природних умов (це стосується рослинництва). В певний момент на ринок з певним обсягом продукції виходить велика кількість підприємств. Цей обсяг продукції і формує ціну. Співвідношення між ціною товару та його обсягом, який продавці товару хочуть і можуть продати за такою ціною, називається пропозицією. Іншими словами, пропозицію можна визначити як таблицю, що описує зміну обсягу пропозиції залежно від зміни ціни товару. Дана функція має позитивний нахил є (мал.1.3.) і виглядає так:

Qs=f(P)          (1.3)

Як і в попиті, так і в пропозиції розрізняти поняття "пропозиція" та "обсяг пропозиції". Обсяг пропозиції відповідає конкретній кількості товару, яку фірма реалізує за певною ціною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал.1.3. Графік функції пропозиції

 

Стосовно пропозиції ситуація "за інших рівних умов" може розглядатись як фіксація нецінових детермінант пропозиції: технологія, ціни на ресурси, очікувана зміна цін у майбутньому, кількість продавців на ринку. Графічно ситуація зміни "інших рівних умов" передається паралельним зсувом лінії пропозиції (So) або праворуч вниз (S1) (зростання), або ліворуч вгору (S2) (зниження), коли ці умови змінюються (див. мал. 1.4).

Для того щоб фірма продала товар, а споживач його купив має існувати якийсь певний рівень цін, який задовольнив би обох. На мал. 1.5 т. Е точкою перетину попиту і пропозиції (рівноважною ціною). Тобто в умовах досконалої конкуренції споживачі за ціною РЕ куплять продукцію в обсязі QЕ.

В разі коли ціна продукції  підіймається вище ціни рівноваги – знижується обсяг попиту Q1< QЕ , в той час коли обсяг пропозиції зростає   Q4> QЕ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 1.4. Переміщення кривої пропозиції при змінах «інших рівних  умов»

 

Величина (Q4- Q1) визначає надлишок  на товарному ринку. В результаті запровадження верхньої межі ціни виникає ситуація дефіциту, оскільки споживач готовий купити за такою ціною кількість товару Q3 > QE, а фірма готова продати Q2<QE.

Величина (Q 3 – Q2 ) визначає дефіцит на товарному ринку.

Розглянемо тепер ситуації зміни стану рівноваги. Найпростіші з них пов'язані із зміною нецінових чинників попиту та пропозиції. Нехай внаслідок удосконалення технології крива пропозиції So пересунеться праворуч вниз (S1), як це зображено на графіку (див. мал. 1.5).

За таких умов відбувається зміщення стану рівноваги із точки Ео в точку Ег При цьому рівноважна ціна падає до рівня Р2, а рівноважний обсяг зростає до рівня Q2. Очевидно, що підвищення цін на ресурси призводить до зростання витрат фірми і зсуву кривої пропозиції ліворуч вгору (S2) . Рівноважна ціна підніметься до рівня Р1 , а рівноважна кількість скоротиться з QЕ до Q1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал.1.5. Модель рівноваги попиту і пропозиції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал.1.6. Відхилення цін від рівноважного рівня

 

Вироблена с/г підприємствами продукція є сировиною для переробної галузі. Дана ситуація спричиняє залежність с/г виробника від переробних, заготівельних організацій, трейдерів, які диктують ціну. За таких ринкових умов (наприклад при вирощуванні зернових) складається парадоксальна ситуація коли виробнику є вигідним неврожай. В такому разі при сталих затратах  прибуток буде більший оскільки закупівельна ціна значно зросте. Відповідно зростає і ефективність.

Конкретно оцінюючи ефективність галузі, слід враховувати її особливості; які значно впливають на кінцеві результати. Адже виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств безпосередньо пов'язана з живими організмами, землею і залежить від її родючості та рівня використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал.1.7 Зміна рівноваги

 

Слід звернути увагу на відсутність уніфікованих підходів до визначення ефективності виробництва і міжнародній практиці, і в концепції побудови національної статистики України, що вимагає визначення нових принципів обліку показників ефективності суспільного виробництва та їх складових на різних рівнях управління підприємством. У цьому зв’язку зазначимо, що серед основних методів вимірювання й оцінки ефективності у міжнародній практиці використовують нормативний метод, багатофакторну модель і багатокритеріальний метод вимірювання результативності (ефективності) виробництва. У той же час економічні показники або ж система вимірювачів конструюються таким чином, щоб вони давали чітке уявлення про економічну ефективність співвідношення витрат до ефекту.

 

 

1.2. Організаційно-правові форми господарювання в аграрній сфері та їх розвиток

У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосередньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послу, реалізуються особисті та колективні інтереси. Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб’єкти – окремі особи, сім’я, об’єднання людей, державна тощо, але головні виробничі функції в економіці пов’язані з підприємством.

Підприємства розрізняють за правовими (право власності на капітал та засновники; джерела формування та розмір статутного фонду; обмеження права стати учасником; права учасника на майно у разі його виходу зі складу фірми; юридична відокремленість фірми від учасників), організаційно-управлінськими ( участь в управлінні фірмою; використання найманої праці; автономність виробничо-господарської діяльності від учасників) та фінансово-економічними ( участь у розподілі прибутків; відповідальність за зобов'язаннями фірми; розподіл майна у разі припинення діяльності фірми) ознаками.

Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності — державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на ґрунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

Об'єднання — це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих суб'єктів господарювання (підприємств, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.

Розрізняють два типи таких об'єднань.

Перший тип об'єднань має договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.

Другий тип об'єднань має форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу. Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.

Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. В акціонерних товариствах обов'язковим є створення резервного фонду за рахунок щорічних відрахувань із прибутку до досягнення ними встановленого розміру.

Відкрите акціонерне товариство — товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство — товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, конвертуватися, а також продаватися на біржі.

Акціонерним товариством може стати будь-яке об'єднання відповідно до засновницького договору між підприємствами і організаціями, що входять у систему цього об'єднання як самостійні юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну самостійність і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного товариства.

Концерн є сучасною економічною формою промислового багатогалузевого об'єднання. Спираючись на диверсифікацію виробництва, концерн об'єднує в своєму складі десятки, сотні підприємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів випробувальних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність економічного комплексу. Окремі структури концерну нерідко розташовуються у різних країнах. Внутрішньофірмовий жорсткий контроль, поєднаний з господарською самостійністю підприємств, відділів, філіалів концерну, дає можливість концерну досягти ефективної діяльності всередині країни і на світовому ринку. Майже всі великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на мережу численних невеликих і середніх виробників.