Франчайзинг в системі міжнародного трансферу технологій

Водночас, варто зауважити, що розвиток франчайзингу у сфері  виробництва не набув значного поширення  не лише в Україні, а й у світі  загалом. Так, за даними Frandata Corporation, до найбільш охоплених франчайзинговими відносинами сфер підприємницької  діяльності у світі належать [28]:

• громадське харчування швидкого обслуговування (фаст-фуд) (18 %);
• роздрібна торгівля (14 %);
• сфера послуг (12 %);
• автомобільні перевезення (8 %);
• будівництво (7 %);
• інші сфери (41 %).

Незважаючи на стійку тенденцію  поширення франчайзингової форми  співробітництва в Україні, буде перебільшенням стверджувати, які в  нашій державі створені всі необхідні  умови для розвитку франчайзингу. Існують такі групи факторів, що перешкоджають стрімкому розвитку франчайзингу в Україні [17; 31; 48; 52; 61; 69; 116]:

1) економічні:

• нестабільність та непередбачуваність розвитку української економіки;
• відсутність у більшості підприємців (потенційних франчайзі) необхідного стартового капіталу для входження у франчайзингову систему та труднощі з отриманням кредитів;

2) організаційно-правові:

• відсутність належної інфраструктури з обслуговування учасників франчайзингових відносин;
• недосконалість правового забезпечення здійснення франчайзингових відносин в Україні;

3) соціально-психологічні:

• відсутність у вітчизняних підприємців належного досвіду використання франчайзингової форми співробітництва;
• відсутність у значної частини вітчизняних підприємців належної поваги до інтелектуальної власності інших суб'єктів ринку, а також готовності суворо дотримуватись встановлених франчайзером стандартів та критеріїв діяльності;
• недостатня кількість вітчизняних кваліфікованих спеціалістів у сфері франчайзингу;
• високий ступінь недовіри до франчайзингової форми організування підприємницької діяльності у зв'язку з недостатньою популяризацією впровадження франчайзингу в українську практику підприємництва тощо.

Розв'язання зазначених вище проблем дозволить забезпечити  широке використання в Україні франчайзингової  форми організування підприємницької  діяльності та, як наслідок, вирішити низку  проблем розвитку вітчизняного підприємництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Міжнародний досвід  розвитку франчайзингу в Україні

Сьогодні в Україні вже нікого не здивуєш товарами і послугами, позначеними відомими товарними знаками таких фірм, як «Кока-кола», «Адідас», «Ксерокс», «Шелл», «Макдональдс», «Картопляна хата» та багатьох інших. Ці товарні знаки однозначно асоціюються у нас з певним виробником, що має високу репутацію, і непрямим чином вказують на високу якість товарів і послуг

Одним з ефективних каналів  дистрибуції, через який ці товари поширюються  усередині країн і по всьому світу, є франчайзинг. Сучасний франчайзинг є відносно новим явищем в економіці, хоча його історія бере початок ще у середньовіччі. До цього часу юридичний термін «франшиза» в США і Австралії означає передачу будь-якій особі прав державною владою, а у Великобританії — прав від імені короля.

У середньовічній Англії король надавав знаті різноманітні права, наприклад, право збирати податки  на окремій території в обмін  на надання потрібних владі послуг. Громадянам видавались дозволи (франшиза) продавати товари на ринках, брати  участь у ярмарках. І в наш час  у Великобританії ще продовжують  діяти давні франшизи, що надають  своїм власникам права на проведення ярмарків, утримання ринків, паромів і мостів. Таким чином, здавна влада делегувала частину своїх повноважень в обмін на частину прибутку або потрібні послуги, тим самим протягом віків закладаючи фундамент сучасного франчайзингу.

Що стосується торговельної практики, то у лондонському Сіті в  ХVІІ ст. були створені системи торговельних гільдій, віддалено схожих на сучасні  системи франчайзингу. На початку  ХІХ ст. у тій самій Великобританії була запроваджена система «мережі  закладів», сутність якої була в наданні  владою права на торгівлю спиртними  напоями тільки власникам заїжджих дворів за спеціальною ліцензією. Більшість  власників не мали достатніх коштів для доведення заїжджих дворів до ладу та оплати ліцензії. Цю систему використовували пивовари, надаючи власникам заїжджих дворів позику або здаючи їм в оренду майно, а отримуючи натомість ринок збуту свого пива та інших спиртних напоїв.

Але нових форм комерційні системи франчайзингу набули на іншому континенті — в США, де франчайзинг  у 50-60-і роки ХIХ ст. був запроваджений  американською компанією з виробництва  швейних машин «Зінгер». Її власника спонукала до цього нестача коштів для наймання комівояжерів, оскільки на той час купівля-продаж відбувалася  у покупця вдома після наочної  демонстрації властивостей товару. Щоб  не зменшувати обсяг виробництва, компанія вирішила продати право на реалізацію швейних машин незалежним продавцям на певній території.

У сучасному розумінні  франчайзингова система співробітництва  являє собою специфічну варіацію вертикальної інтеграції великих і  малих фірм через оригінальну  систему контрактів-ліцензій (франшиз). Вони дають змогу франчайзі, тобто  невеликій фірмі, займатися специфічною  підприємницькою діяльністю, розпочатою іншою стороною — франчайзером, переважно великою (головною) фірмою.

Отже, характерними рисами франчайзингу є:

Право власності однієї організації (франчайзера) на торгову марку, фірмову  послугу, ідею, технологічний процес, патент або спеціалізоване обладнання, а також репутацію, ділові зв’язки  і ноу-хау, тобто інформацію, недоступну франчайзі або іншій третій особі.

Продаж франчайзером іншій  особі/підприємству (франчайзі) ліцензії (франшизи), яка дозволяє використовувати  її торгову марку, фірмову послугу, ідею, процес, патент або обладнання, а також імідж і ноу-хау, тобто  інформацію, недоступну франчайзі або іншій третій особі.

Включення до договору про  продаж ліцензії (франшизи) права франчайзера на регулювання і контроль.

Оплата франчайзі різноманітних  форм компенсації в обмін на придбані права, а також за інші послуги, що надаються франчайзером.

Таким чином, у залежності від того, на якій стадії виробництва  товар переходить від франчайзера  до рук франчайзі, виділяють товарний, виробничий і діловий франчайзинг, які історично змінювали один одного.

Товарний франчайзинг  полягає у придбанні прав на продаж товару у тому вигляді, в якому  він був виготовлений під торговою маркою головної компанії. Широка популярність головної компанії стає гарантією якості. Прикладом цього виду франчайзингу є компанії «Зінгер» і «Дженерал моторс».

Виробничий франчайзинг  передбачає продаж франчайзі права  на виробництво і збут продукції  із сировини і матеріалів, закуплених у материнських компаній. Цей вид  франчайзингу свого часу був застосований такими відомими компаніями-гігантами, як «Кока-кола» і «Пепсі». Централізоване виробництво і продаж товарів  цих фірм були невигідні через  високий вміст води в продукті. Було прийнято рішення виготовляти  сироп високої концентрації і  розподіляти його на основі франшизи між місцевими заводами із розливу.

Діловий франчайзинг передбачає продаж права на організацію малого підприємства з профілем діяльності і назвою материнської корпорації. Цей вид франчайзингу представлений  мережею закусочних типу «Макдональдс», «Баскін Роббінс», «Піца-Хат», «Кентукі фрайд чікен», готелей «Холідей Інн» та салонів різних послуг — «Кодак», «Фуджі», «Альфа-графікс». Сьогодні найпопулярнішим  є продаж франшизи на вид діяльності, оскільки вона дає змогу разом  із товаром пропонувати і широкий набір послуг.

В українському праві відсутні Ізаконодавчі положення щодо цього  виду економічної діяльності. На нашу думку, було б доречним запровадити  такий поділ не тільки в теорії права, але й в практичному  правовому регулюванні. І діловий, і виробничий, і товарний франчайзинги мають свої особливості, якими не варто нехтувати.

Існує також класифікація франчайзингу залежно від взаємовідносин франчайзера і франчайзі. Зокрема, розрізняють класичну модель і такі її модифікації, як регіональний франчайзинг, субфранчайзинг і франчайзинг, що розвивається.

Класична модель франчайзингу передбачає, що велика компанія (франчайзер) на обмеженій території надає  індивідуальному підприємцеві (франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії в обмін на зобов’язання зробити  початковий внесок (термін і умови  визначаються угодою), а потім вносити  певні суми, визначені у відсотках  від обсягу продажу (роялті). Величина роялті також залежить від популярності материнської компанії. Так, на сьогоднішній день однією з найвищих ставок, яка  становить 13% прибутку франчайзі, є  відрахування компанії «Макдональдс». Початковий внесок може виплачуватися  повністю або частинами: це залежить від фінансових можливостей франчайзі  та зацікавленості франчайзера у  створенні нової точки. При цьому  всі франчайзі рівні між собою  і наділені однаковими правами. Модифікації  передбачають надання франчайзерам нових можливостей для швидшого розвитку справи і відрізняються  від класичної моделі:

• терміном дії, наявністю посередників між франчайзером і франчайзі.

У системі регіонального  франчайзингу посередником є головний франчайзі, якому відводиться роль офіційного представника франчайзера  в регіоні. Материнська компанія вдається до послуг посередників у  випадку недосконалого вивчення нею регіону, а також обмеженості фінансового і кадрового потенціалу.

Ця схема передбачає передавання  частини повноважень франчайзера  головному франчайзі, а саме: підбір нових франчайзі у своєму регіоні, початкове навчання кадрів. У цьому  випадку строковим контрактом між  головним франчайзі та франчайзером встановлюється величина роялті, яка  залежить від частки головного франчайзі  в доходах інших франчайзі, залучених ним у систему.

У субфранчайзингу посередником виступає субфранчайзер, функції якого  ідентичні функціям головного франчайзі. Різниця тільки в тому, що залучені в систему франчайзі на довгостроковій основі напряму працюють зі субфранчайзером, майже не вступаючи в контакти з материнською компанією. Внесок і  роялті вони також сплачують субфранчайзеру, а уже він частину цих надходжень перераховує материнській компанії, а залишок передається посередникам і йде на утримання системи. За цією схемою успіх справи головним чином залежить від субфранчайзера. Такий вид франчайзингу передбачений у статті 1180 проекту Цивільного кодексу України.

У франчайзингу, що розвивається, у ролі посередника виступає група  інвесторів, яким материнська компанія поступається лише правом на освоєння регіону. До обов’язків посередника  входить зобов’язання у визначений термін відкрити певну кількість  торгових або сервісних об’єктів (термін і кількість обумовлені франшизою) на даній території.

Незважаючи на широке застосування франчайзингу в усьому світі, тільки 14 країн мають спеціальні законодавчі  акти, що стосуються франчайзингу. До числа  таких країн належать США, Канада, Мексика, Бразилія, Іспанія, Франція, Австралія, Китай, Малайзія, Індонезія, Північна Корея, Білорусія, Росія, Румунія.

Аналіз законодавства  цих країн дозволяє поділити їх на дві великі групи:

країни, в яких законодавець шляхом прийняття спеціальних актів  впливає на формування волевиявлення  сторін під час підписання договору, тобто законодавчо регулюються  переддоговірні відносини франчайзера і франчайзі, країни, в яких законодавчо регулюються правовідносини сторін в основному на стадії виконання і припинення франчайзингового договору. До другої групи країн належать Білорусія, Росія і Румунія.

Укладаючи франчайзинговий  договір, франчайзі має лише загальне уявлення про систему і спосіб ведення підприємницької діяльності франчайзером. Ноу-хау — це конфіденційна  інформація франчайзера, недоступна франчайзі  або іншій третій особі. Уявлення франчайзі про цю систему і  інформацію може як відповідати, так  і не відповідати реальному стану  речей. Якщо судження франчайзі виявиться  вірним, інвестовані ним кошти  принесуть очікуваний прибуток. Невірне  судження обернеться для нього збитками, які не завжди можна стягти з франчайзера. Якщо франчайзі доведе, що був введений в оману франчайзером, він зможе  вимагати від франчайзера повернення витрат. Але таку вину довести буде дуже складно. Не в кращому становищі  перебуває і франчайзер: франчайзі  вже передано все ноу-хау, і припинення договору внаслідок визнання його недійсним  зовсім не гарантує франчайзеру, що це ноу-хау не буде передано франчайзі третім особам.

Для запобігання цьому  Міжнародний інститут уніфікації приватного права в Римі (UNIDROIT) почав підготовку Типового закону про опублікування  інформації про франшизу. Відповідно до цього Типового закону, як мінімум  за 14 днів до підписання франчайзингового договору франчайзером франчайзі зобов’язаний надати такі відомості про франшизу:

• інформацію про франчайзера (назва, адреса, торгова назва, що використовується при експлуатації франшизи),
• дані про строк і досвід використання франшизи,
• «судову історію» з інформацією про всі судові процеси щодо франчайзера та його посадових осіб,
• дані про всіх існуючих франчайзі, а також про франчайзі, що розірвали франчайзинговий договір із зазначенням причин розірвання,
• дані про інтелектуальну власність, право користування якою передається ліцензією із зазначенням режиму ліцензії, а також розміру території, на якій діє ліцензія,
• фінансові аспекти дії франчайзингового договору, включаючи дані про розмір франчайзингових платежів, розміри інвестицій в підприємство франчайзі, вартість обов’язкового для придбання обладнання,
• умови припинення і продовження договору, уступки прав і обов’язків за договором.