інтелектуальна власність. Правова охорона службових винаходів

ЗМІСТ

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Правова охорона службових  винаходів

1.1.1 Правове регулювання службових винаходів

Сьогодні все більшого значення набуває законодавче врегулювання порядку використання об'єктів промислової власності, створених під час виконання службових обов'язків (далі - службові винаходи). Вирішення цих питань дозволить стимулювати і авторів винаходу в пошуках творчого рішення, і зацікавленість роботодавця у тому, що цей винахід дозволить йому в майбутньому не тільки повернути вкладені кошти, а й одержати прибуток [4, стр. 160].

Службовий винахід - винахід, створений працівником:

· у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця - особи, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом), - за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше;

· з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.

До службових обов'язків відносяться обов'язки, що зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях, функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу.

Дорученням роботодавця є видане працівникові у письмовій формі завдання, яке має безпосереднє відношення до специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення винаходу [4, стр. 160-165].

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям та здійсненням права власності на винаходи в Україні, регулюються Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХII в редакції Закону № 1771-ІІІ від 01.06.2000 із наступними змінами. Щодо спеціального регулювання службових винаходів, то в цьому ракурсі законодавство не має глибоких коренів та достатньо звужено за своїм змістом. Так, безпосередньо службовим винаходам присвячено лише одну норму у Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», а також частково ці відносини регулює новий Цивільний кодекс України, Указ Президента України «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та  раціоналізаторських пропозицій в Україні» та інші нормативні акти, аналіз яких свідчить про неточність визначення поняття службовиго винаходу, недосконалість правового закріплення статусу суб’єктів службового винахідництва, законодавчу невизначеність порядку придбання, передачі та захисту прав на службові винаходи.

1.1.2 Розподілення прав на службові винаходи

Право на винахід охороняється державою і засвідчується патентом.

Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» закріпляє у Розділі 5 права та обов’язки, що випливають із патенту [1]. Причому, що стосується прав, то зазначений закон не розділяє їх на різновиди. Враховуючи те, що службовий винахід є різновидом об’єктів інтелектуальної власності, то на його правовий режим також розповсюджуються норми Книги 4 ЦК України «Інтелектуальна власність»[2]. Тому відповідно до ст. 423 та ст. 424 ЦК України права, які належать суб’єктам права інтелектуальної власності, слід поділяти на особисті немайнові і майнові права. Це також підвереджується і ст. 429, яка закріпляє права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору. Так, згідно із встановленою нормою особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Майнові ж права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Щодо особистих немайнових прав на службові винаходи, то в спеціальному Законі «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» вони не відокремлені. Також, ці права не визначені й у спеціальних нормах ЦК України, що регулює відносини з винахідництва. Тому характеристику особистих немайнових прав на службові винаходи можна проводити на підставі загальних положень ЦК України щодо інтелектуальної власності. Так, відповідно до ст. 423. ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1)право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності; 2)право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом [2, ст. 423].

Майнові ж права інтелектуальної власності на винахід, закріплені у ст. 464 ЦК України, до яких відносяться: 1)право на використання винаходу; 2)виключне право дозволяти використання винаходу (видавати ліцензії); 3)виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, в тому числі забороняти таке використання; 4)інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом [2, ст. 464].

Також у ч. 2 цієї норми зазначено, що майнові права інтелектуальної власності на винахід належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно із ч. 2 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» патент надає його власнику виключне право використовувати винахід за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів [1, ст. 28]. Отже в цій нормі підкреслюється зміст виключних прав на винахід в цілому. Розглянемо більш детальніше категорію виключних прав й їхнє застосування щодо службових винаходів.

Отже, щодо виключних прав на використання службових винаходів, то можна дати наступне їхнє визначення – це монопольне право суб’єкта винаходу на свій розсуд використовувати переваги службового винаходу, на певний час заборонити це робити іншим особам чи надати їм це право за винагороду. При цьому згідно із ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» використанням винаходу визнається:

- виготовлення продукту із застосуванням  запатентованого службового винаходу, застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

- застосування процесу, що охороняється  патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним [1, ст. 28].

Окрім за це, виключне право також включає: право забороняти іншим особам використовувати службовий винахід без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з Законом порушенням прав, що надаються патентом. Також власник патенту може: передавати на підставі договору право власності на службовий винахід будь-якій особі, яка стає його правонаступником; дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання службового винаходу на підставі ліцензійного договору; подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого службового винаходу. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Щодо охорони зазначених виключних прав, то згідно із ст.. 34 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені Законом, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України[1, ст. 34]. Однак згідно зі ст. 31 цього Закону не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання запатентованого службового винаходу: в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід використовується виключно для потреб зазначеного засобу; без комерційної мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням власника патенту одразу, як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації [1, ст. 34].

Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованного службового винаходу продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника. Причому продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого службового винаходу, вважається придбаним без порушення прав власника патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготовлення введений в обіг власником патенту чи іншою особою за його спеціальним дозволом (ліцензією). Це так званий «принцип вичерпання прав», суть якого полягає в тому, що виключні права на результати інтелектуальної власності не поширюються на будь-які дії з використанням матеріальних об’єктів, створених (або в яких втілено цей результат) і розповсюджених у суспільстві самим власником прав або з його дозволу. Тобто йдеться про те, що на проданий виріб, виготовлений на основі винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, право інтелектуально ї власності винахідника чи автора промислового зразка не поширюється. І це зрозуміло, і це логічно. Проте цю норму іноді тлумачать як припинення прав винахідника чи автора промислового зразка при продажу чи будь-якому іншому відчуженні виробів, виготовлених на основі винаходів, корисних моделей чи промислового зразка.

Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання з комерційною метою службового винаходу будь-якою особою, яка придбала продукт, виготовлений із застосуванням запатентованного винаходу, і не могла знати, що цей продукт був виготовлений чи введений в обіг з порушенням прав, що надаються патентом. Проте після одержання відповідного повідомлення власника прав зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити власнику прав відповідні кошти, розмір яких встановлюється відповідно до законів або за згодою сторін. Спори щодо цих розрахунків та порядку їх виплати вирішуються у судовому порядку.

Також не вважається порушенням виключних прав реалізація права попереднього користування. Так, згідно з ч. 1 ст.31 Закону будь-яка особа, яка до дати подання до Установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому винаходу (корисній моделі), чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання винаходу (корисної моделі), як це передбачалося зазначеною підготовкою [1, ст. 31].

Отже, особливістю права попереднього користувача є те, що воно виникає за одночасної наявності певних умов. Ці умови мають місце: по-перше, коли незалежно від автора заявленого винаходу має бути створений тотожний об’єкт прав інтелектуальної власності в результаті самостійної творчої роботи; по-друге, цей винахід має бути реально застосований особою, яка претендує на дане право, або, принаймні, вона має здійснити значну підготовку до застосування цього об’єкта прав інтелектуально ї власності; по-третє, коли використання чи підготовка до використання повинні мати місце лише на території України. Застосування винаходу за межами України не може бути підставою для набуття користувачем особливих прав; в-четвертих, коли зазначені дії мають бути вчинені до дати подання заявки на тотожний цьому об’єкту прав інтелектуальної власності винахід або до дати її пріоритету [1, ст. 31].

Характерною умовою права попереднього користувача є його безоплатність. Тобто попередній користувач не повинен виплачувати патентоволодільцеві компенсацію за використання запатентованого винаходу. Проте він не може заборонити третім особам використовувати тотожний об’єкт прав інтелектуальної власності.

Право попереднього користувача обмежене тим обсягом застосування тотожного об’єкта прав інтелектуальної власності, що був ним досягнутий на дату подання заявки на винахід або на дату її пріоритету. Слід зазначити, що право попереднього користувача не передається іншим особам. Воно може перейти до іншої особи лише разом із підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано об’єкт прав інтелектуальної власності, тотожний заявленому винаходу, або здійснено значну підготовку для такого використання. Попередньому користувачеві не передбачена видача документів або ліцензії, що підтверджували б його права. Усі спірні питання вирішуються в судовому порядку. У такому спорі здебільшого потенційний попередній користувач має доказати, що його дії щодо використання запатентованого службового винаходу формально є порушенням прав патентоволодільця.

На вимогу власника патенту в разі порушення його прав це порушення повинно бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію. Причому захист прав на службовий винахід здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Як загалом, винахідницькі суперечки, так, і відносини щодо службових винаходів, суди відповідно до їх компетенції розв’язують, зокрема, спори про: авторство на винахід; встановлення факту використання винаходу; встановлення власника патенту; порушення прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право попереднього користування; компенсації.

Щодо безпосередньо службових винаходів, то окрім загальних норм, що регулюють виключні права на винаходи та захист цих прав, в цьому випадку також слід враховувати відносини між працівником – автором службового винаходу та роботодавцем.

Якщо винахід класифікується як службовий, то право на одержання патенту має роботодавець. Але все, що створюється авторами під час роботи над винаходами, є результатами їх інтелектуальної творчої діяльності. Тому винахідники теж повинні мати права на останні згідно з Конституцією України. Означене вказує на те, що правове врегулювання відносин найманого працівника як автора службового винаходу і роботодавця, - недосконале.