У початковій школі
елементи української хореографії
та зразки пісенно — хореографічного
фольклору доцільно застосовувати
на уроках музики, народознавства,
заняттях хореографічних гуртків.
Українські народні танці, поставлені
з урахуванням вікових особливостей
молодших школярів, можуть бути
окрасою будь - якого шкільного
свята.
Отже, до основних форм
роботи, що забезпечили б, в
основному, правильне музичне
виховання, можна віднести такі:
дитячі ігри, шкільний хор, ритмовий
оркестр, груповий спів, слухання
музики, музичні екскурсії, мистецьке
оформлення свят. Відомо, що основним
завданням музичного навчання
є виховання та підготовка
такого слухача, який зміг би
не тільки сприймати, але й
сам пропагувати музичні цінності.
Метою музичного виховання,
крім виховання ритмічного чуття,
є розвиток відчуття тембру, інтонації,
нюансування, фразування. Особливо
цінною властивістю ритмового
оркестру є залучення до його
ансамблю. Найдоступнішим ритмо
-- тембровим оркестром для школи
є оркестр, який складається
з народних інструментів з
додатком ударних: бубна, тамбура,
тріангольо, тамбурина, музичних
бряцалок, кастаньєтів, ксилофону.
В музичній ігровій діяльності найповнішою
допомогою може бути інструмент, проте
на перше місце виступає зразкове виконання
пісень самим педагогом .
Слухання музики також
є вирішальним етапом на шляху
розвитку музичних здібностей
дитини і вірного сприймання
музики. Справжнє слухання музики
починається з "вивчення і
слухання такого музичного матеріалу,
який повинен відповідати вікові
дитини та бути близьким до
її рухливої природи" [11, 87].
Кожна гра несе в
собі глибоке смислове навантаження
і має конкретно - визначену
мету. Шлях до мети лежить через
виконання завдань, поставлених
перед дитиною у грі. Ці завдання
відзначаються винятковою різноманітністю.
Вони поступово ускладнюються,
але, періодично повторюючись
в іншому викладенні та в
іншій ігровій ситуації, добре
виконуються дітьми. Таким чином
досягається необхідна послідовність,
у посиленні впливу на розвиток
розумових, фізичних та інтелектуальних
здібностей.
Переважна більшість
пісень-ігор - це невеличкі казки
та напівказки, де дійсність тісно
переплітається з вигадкою. В
іграх реалістично-побутового плану,
хороводах і танцювали композиціях
також існує елемент умовності,
який відкриває простір для
вільних домислів.
Теоретичні положення
щодо проведення ігор блискуче
втілив М.В. Верховинець у детально
- розроблених ігрових сценаріях,
реалізувавши принципи науковості,
наступності, природо відповідності.
Учений справедливо вважав, що
запропонований ним творчо-стимулюючий
підхід до організації ігрової
діяльності дозволить педагогу
вивчити індивідуальні особливості
дітей, створити умови для розкриття
творчих можливостей кожної особистості.
Репертуар "Весняночки"
автор побудував на основі
фольклорного матеріалу, власних
творів та кращих зразків заново
переосмисленої музично-ігрової
дитячої літератури своїх сучасників,
який успішно може застосовуватися
в сучасних середніх закладах
освіти.
Визначаючи основні
напрямки активізації творчої
ігрової діяльності слід розглянути
деякі види творчих ігор. Серед
цікавих і корисних видів творчих
ігор є імпровізація (від латинського
ітргоуізш - несподіваний, раптовий).
Музичні імпровізації
бувають різних видів, найпоширенішими
серед них є співацькі й
інструментальні. Досвід показує,
що співацька імпровізація - одне
з улюблених занять молодших
школярів. Нею із задоволенням
займаються усі діти, не лише
котрі добре вміють співати.
У статті "Про музично-творчі
навички в дітей" Б. Асаф'єв
писав, що головна мета співацької
імпровізації - викликати в дітей
"творчий музичний інстинкт",
звернути їхню увагу на те,
що вони співають - і грають. Отже,
відмовляючись від зайвого раціоналізму,
автор порушує питання усвідомленого,
аналітичного підходу до імпровізування.
Одним із завдань,
які допоможуть сформувати навички
співацької імпровізації, є складання
мелодії на запропонований літературний
текст або власний. Учні можуть
запропонувати кілька варіантів
за допомогою вчителя, оцінюючи
їх. Для цього перш ніж оцінити
створену мелодію, учні повинні
її проспівати, тобто запам'ятати
й відтворити знову. Можна запропонувати
імпровізувати підголосок до
мелодії, якщо учні мають відповідні
навички.
Неабияку увагу музичній
творчості дітей приділяла Н.
Ветлугіна. Результати експерименту,
проведеного під її керівництвом,
довели можливість і доцільність
проведення у вигляді імпровізації
творчої ігрової діяльності. При
цьому пропонуються такі критерії
оцінювання дитячої пісенної
творчості:
- мелодична лінія, її
цілісність і спільність з
напрямом руху, співвідношення висхідного
й низхідного руху, гармонійне
поєднання інтервалів, наявність
кульмінацій;
- тональна будова мелодій,
наявність стійких і нестійких
звуків;
- ритм як організаційна
послідовність звукових тривалостей,
його повторність та варіаційність;
- спільність темпу, динаміки
в зразку, запропонованому педагогом,
і у відповіді дитини;
- будова музичної форми
- її пропорційність чи асиметричність;
- спільність літературного
тексту і мелодії, єдність змістових
і музичних акцентів.
Співацькі імпровізації
в молодших класах, зокрема на
літературний текст, застосовували
й інші методисти. Прагнучи
забезпечити систематичність творчих
ігор і поступово їх ускладнюючи
, вони пропонували дітям переходити
від простих вправ (музичні
діалоги) - до вільної імпровізації,
з набуттям учнями більшого
досвіду творчої діяльності.
Велику увагу дитячій
музичній творчості приділила
Л.Дмитрієва. У роботі з молодшими
школярами вона використовувала
такі прийоми:
1. Завдання для розвитку
почуття ритму: придумати слова,
фрази в даному ритмі; передати
ритмічний мотив загадки на
ударних інструментах і скласти
до неї відповідь; наприклад:
загадка "Хто в лісі стукає
тук-тук?" Відповідь: "Дятел, дятел".
2. Завдання для розвитку
художньо-образних уявлень під
час гри на дитячих музичних
інструментах: створити "заклики
птаха", звукові сигнали на
засвоєних ступенях ладу; знайти
варіанти завершення музичної
фрази; скласти мелодії в характері
маршу, польки, колискової; створити
музичні загадки типу "Що я
бачив і чув у лісі?"; проілюструвати
розповідь або маленьку історію
з музично-шумовим супроводом.
3. Завдання для розвитку
творчого сприймання музики: передати
темп твору під час його
звучання певним жестом, обрати
і інструмент для ритмічного
супроводу мелодії.
Аналіз цих завдань
свідчить, що в окремих випадках
учитель обмежує творчу свободу
дітей (певним ритмічним малюнком,
ступенями ладу тощо). Завдяки
цьому підвищується значення
свідомості у творчій діяльності.
Проводячи дослідну
роботу в школі, психологи О.
Лазаревська і С. Науменко проводили
з учнями такі творчі ігри:
а) імпровізація короткого
ритмічного малюнку;
б) вигадування віршованого
тексту до окремих двотактових
відрізків ритму;
в) створення невеликих
віршів;
г) імпровізація мелодії
до готових ритмізованих прикладів.
Психологи більш схильні
до надання дітям свободи творчості,
однак в роботі повинні бути
елементи свідомого навчання. Так,
перш ніж зіграти гру, школярі
повторювали ритмосхеми, відтворені
вчителем. Це було підказкою, оскільки
настроювало слух на певну
протяжність ритмосхеми (двотакт)
і метроритм (чергування восьмих
і четвертних тривалостей у
розмірі дві чверті без затакту).
Свобода творчості в іграх
обмежувалася певним ритмічним
малюнком. Перед виконанням останньої
гри діти тренувалися на легших
вправах, створюючи мелодії до
окремих слів, запитань і відповідей.
Зв'язок навчання і
творчості виявився й у тому,
що з основними музично-теоретичними
поняттями та опорними знаннями,
засобами музичної виразності
школярі відбувався безпосередньо
процес усвідомлення й аналізу
спільної творчої діяльності. О.
Лазаревська і С. Науменко пропонують
тактовний методичний прийом - "натяк
підказку". На підставі аналізу методичної
літератури можна зробити висновки. Дитяча
музична творчість є органічним елементом
різних видів музичної діяльності: співу,
слухання музики, гри на дитячих музичних
інструментах, тощо.
Творчий процес сприяє
розвитку мислення, уяви, спостережливості,
активності, позитивних емоцій, а
також спеціальних музичних здібностей,
через це творчість у музичній
діяльності має бути невід'ємним
компонентом кожного уроку музики.
Процес керівництва
дитячою художньою творчістю
складний і суперечливий, і учитель
має надавати дітям певну свободу,
одночасно залучаючи їх до
навчання - набування знань, умінь
і навичок.
Головне біологічне
призначення гри, як відзначав
Л.С. Виготський, у створенні уявної
ситуації, яка допомагає тренувати
природні механізми цілеспрямованої
діяльності завдяки уявній ситуації
створюється зона найближчого
розвитку дитини. У грі дитина
завжди підноситься над своїм
середнім розвитком, своєю звичайною
поведінкою, тому гра—джерело і
засіб розвитку.
Отже, гра як метод
музично-естетичного виховання має
особливе значення для школярів.
Тож і сучасна програма "Музичне
мистецтво" націлює на широке
застосування музичних ігор, різноманітних
музичних вправ, танцювальних
рухів тощо. Для того, щоб музично
- творча гра захоплювала дітей,
учителеві слід визначити, чим
діти цікавляться, докладно продумати
її зміст, правила, виготовити
атрибути, необхідні унаочнення. Багато
важить також вмілий підсумковий
аналіз гри з виділенням її
дидактичного результату, де результат
гри неодмінно оцінюється не
лише вчителем, а й самими учнями.
Таким чином, ігрова
діяльність -- різновид активної
творчої діяльності дітей, в
процесі якої вони оволодівають
способами спілкування між людьми
засобами мистецтва. Вона є
свого роду дитячим моделюванням
соціальних відносин. При правильному
керівництві з боку дорослих
ігрова діяльність формує естетичні,
моральні, інтелектуальні, творчі сфери
свідомості.
Отже, творча музично
- ігрова діяльність розглядається
як продукт прояву максимальних
самостійних духовних зусиль
молодших школярів у процесі
музично - естетичного виховання
інноваційними педагогічними методами.
1.3 Методика застосування
творчих ігор у музично-естетичному
вихованні молодших школярів
Творчий доробок українських
класиків та сучасних композиторів
є важливим засобом в навчально-виховному
процесі загальноосвітньої школи.
Пісенні жанрові різновиди застосовуються
у педагогічній діяльності як
в поурочній так і в позакласній
виховній роботі, де є необмежений
простір для творчої праці.
Приступаючи до проведення
гри, учні обов'язково попередньо
мають ознайомитись з ігровим
репертуаром. При цьому підбираються
такі пісні-ігри, які за змістом,
формою, і способом проведення
відповідали віковим особливостям
учнів. Під час гри потрібно
обов’язково звернути увага на
всі запитання, зауваження та
доповнення учнів, що стосувалися
змісту та способу проведення
.
Ігрова діяльність
для школярів зберігає своє
значення як найбільш доступна
і природна форма діяльності,
що усуває авторитарність у
стосунках учителів і учнів,
створює особливу атмосферу інтересу,
емоційного піднесення.
Народні ігри-драматизації
є віками перевіреним засобом
виховання підростаючого покоління.
В більшості таких хороводних
ігор пісня, діалог, рухи органічно
взаємопов'язані між собою. Крім
того, ігри розвивають і загартовують
дітей фізично, ознайомлюють їх
з тими чи іншими трудовими
процесами, вчать спостережливості,
кмітливості. Ігри - драматизації
є до того ж формою "незацікавленого
спілкування", "спілкування заради
спілкування", яке в процесі
історичного розвитку набувало
самостійної цінності для людської
особистості і стало загальнонародним
надбанням. Спілкування в цьому
випадку є одночасно і самоствердженням
особистості, своєрідним визнанням
її іншими членами колективу. В таких
іграх зміцнювалась дисципліна, загартовувалась
воля, досягалось взаєморозуміння та взаємодопомога
між учасниками колективних дій, виховувалися
норми та правила поведінки, розроблялись
форми діалогу в різних життєвих ситуаціях,
у дітей формувалися жвавість і безпосередність.