Ігрова діяльність як фактор психічного розвитку дітей дошкільного віку

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КВНЗ  «ДОНЕЦЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ»

 

Предметна комісія психолого-педагогічних дисциплін

 

 

 

 

Ігрова діяльність як фактор психічного розвитку дітей дошкільного віку

 

 

 

Курсова робота з психології

Тєлєбєнєвої Олени

Студентки 4-М  групи,

Спеціальність 
5.02020401 Музичне мистецтво 

Керівник 
Буланкіна І.Г. 

 

 

 

2011-2012 н.р.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….................3

РОЗДІЛ 1. Теоретичний та практичний аналіз проблеми організації ігрової діяльності дітей дошкільного віку

1. Загальні закономірності розвитку дитини дошкільного віку………………………………………………………………………………..….6
2. Поняття про ігрову діяльність як своєрідний спосіб пізнання дітьми навколишнього світу………………………………………………………………..9
3. Гра та її значення у психічному та особистісному розвитку дошкільників……………………………………………………………………...…12
4. Особливості ігрової діяльності на різних етапах розвитку дошкільника……………………………………………….……………………...…15
5. Значення іграшки для організації ігрової діяльності дошкільника…………..…17
6. Значення гри у корекційній роботі з дітьми…………………………………...…20
7. Особливості організації ігрової діяльності в умовах дитячого навчального закладу……………………………………………………………………………….24

1.7.1 Використання  музично-дидактичних ігор та посібників  в умовах дошкільного закладу ……………………………………………………………….28

1.8 Роль дорослого у організації ігрової діяльності дітей та її керуванні……..........30

1.9 Ігрова діяльність дошкільника у сучасних умовах………………………………32

ВИСНОВКИ………………………..…………………………………………..............35

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………..........37

ДОДАТКИ……………………………….………………………………………………38

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

       Обираючи тему своєї курсової роботи, ми спирались на ті факти, з якими ми зіштовхнулись на практиці в дошкільному закладі. Ми дійсно зрозуміли, що гра, ігрова діяльність – це невід'ємна частина життя у дітей дошкільного віку. 
       Гра має виняткове значення для психічного розвитку дитини і являється ведучою діяльністю в дошкільному віці. Це змушує деяких дослідників переглянути статус гри в житті дітей дошкільного віку . Гра є тією універсальною формою діяльності, всередині якої, за визначенням Д.Б. Ельконіна[5], відбуваються основні прогресивні зміни в психіці та особистості дитини-дошкільника, гра визначає його відношення з оточуючими людьми, готує до переходу на наступний віковий етап, до нових видів діяльності. 
       Про першорядне значення гри для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід'ємним правом дитини. Як дитинство має свій внутрішній зміст і не є просто підготовкою до дорослого життя, так і гра має внутрішню цінність і значення. На відміну від роботи, гра не залежить від заохочення зовні. Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання, її назвали «супутником дитинства», хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі [7]. 
      Аналізуючи літературно-наукові данні, ми вважаємо, що одним з головних фактів було визначення, насамперед, суті самої гри, її значення та змісту. Таким чином, сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О.Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими [3, 5,6]. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін.  
     Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.  
     Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.  
      Головним компонентом гри є іграшка — річ, призначена дітям для гри. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні. 
     Гра як основний вид діяльності дітей дошкільного віку, розвиває психічні, фізичні сили малюка (увагу, мислення, уяву, пам'ять, організованість, спритність тощо), сприяючи освоєнню ним навколишнього світу і людських взаємин, пробуджує, задіює його творчий потенціал. На підставі того, якими іграшками грається і в які ігри грає дитина, можна зробити певні висновки про її задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку в найближчій і віддаленій перспективі [10]. 
    Отже, дослідження і вивчення ігрової діяльності у психологічному та особистісному розвитку дітей дошкільного віку, є дуже актуальним у наш час, бо як було зазначено вище, це питання вивчають багато сучасників психологічної галузі і у наш час. 
    Мета даного дослідження – з'ясувати роль ігрової діяльності у психічному розвитку дітей дошкільного віку. 
    Об'єкт дослідження – процес ігрової діяльності у дітей дошкільного віку. 
    Предмет дослідження – вплив на психічний та особистісний розвиток дітей дошкільного віку. 
    Відповідно до зазначеної мети були поставлені такі завдання:

• розглянути загальні закономірності розвитку дитини дошкільного віку;
• дослідити поняття про ігрову діяльність як своєрідний спосіб пізнання дітьми навколишнього світу;
• вияснити, що таке гра та її значення у психічному та особистісному розвитку дошкільників;
• розглянути особливості ігрової діяльності на різних етапах розвитку дошкільника;
• дослідити значення іграшки для організації ігрової діяльності дошкільників;
• вияснити значення гри у корекційній роботі з дітьми;
• розглянути особливості організації ігрової діяльності в умовах дитячого навчального закладу;
• дослідити використання ігрових методів і прийомів музичного виховання дітей в умовах дошкільного закладу;
• музично-дидактичні ігри та посібники;
• проаналізувати роль дорослого в організації ігрової діяльності дітей та її керуванні;
• розглянути ігрову діяльність дошкільника в сучасних умовах. 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯДЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО

1.1 Загальні закономірності розвитку дитини дошкільного віку

       Психологія — багатогалузева наука. Однією з її галузей є вікова психологія — наука, що вивчає закономірності навчання і виховання людей різних вікових груп. Суттєва частина вікової психологічної проблематики стосується навчання, розвитку і виховання дітей дошкільного віку. Саме на цьому проблемному поліфункціонує одна із складових вікової психології — дошкільна психологія. 
       Дошкільна психологія — наука про закономірності виховання, навчання і розвитку дітей. Центром інтересу дошкільної психології є дитина віком до 6—7 років і чинники, що впливають на її розвиток у сім'ї, дошкільних закладах, суспільстві загалом. Використовуючи загальнонаукові, загальнопедагогічні методи дослідження дошкільна психологія досліджує закономірності й особливості розвитку, навчання та виховання дитини від її народження і до вступу у школу. На основі теоретичних пошуків, аналізу реальної практики дошкільна психологія розробляє, вдосконалює засоби, методи і прийоми виховання дітей у сім'ї, дошкільних установах, прогнозуючи тенденції їх розвитку. Дошкільна психологія тісно пов'язана з іншими галузями психології. Активно взаємодіє вона із сімейною психологією. Отже, дошкільна психологія досліджує специфічну сферу суспільної діяльності щодо виховання та розвитку дитини від народження і до першого в її житті шкільного дзвоника[12].  
       Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими. Набуваючи нових форм, спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого. З'являється можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини [3]. Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку. Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин. Також, в цьому віці відбувається розвиток самосвідомості,а саме явище соціальної категоризації. Це уявлення про себе, як ставляться до нього навколишні, проявляє себе в самооцінці. Для дітей цього віку характерен такий термін, як тривожність. І ми можемо стверджувати, що тривожність пов'язана з нестійкістю самооцінки. З дитиною повинні бути рівні спокійні відносини. Невмотивовані обмеження потреб дитини, призводить до обмеження його пізнавальної активності (оборонна активність - агресія), або до пасивного типу, коли дитина ні в чому не хоче брати участь. Дитина під впливом найменших невдач або успіхів занижує або завищує самооцінку. При нестійкій самооцінці вони вимагають похвалу. Для правильної оцінки себе, треба спочатку навчитися оцінювати інших. Кращий розвиток особистості дитини - це робота з казками. 
       Неодмінно хотілося б звернути увагу на розвиток волі – встановлення відносин між цілями дії і мотивом. У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та взаємозв'язків. Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє. Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання. Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. 
       Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості. Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника [6]. Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування. Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо. Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети. Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам. На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії. Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини. Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості. 
       Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у грі (найкраще розкривається це у сюжетно-рольовій грі), яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу. У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги. Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок. Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім – однолітків, а згодом – і у власних очах.

 

1.2  Поняття про ігрову діяльність як своєрідний спосіб пізнання дітьми навколишнього світу

       Недарма, мабуть, вважають, що той, хто в дитинстві багато та захоплено грався, подорослішавши, зможе так само багато та захоплено працювати. Тому не варто зверхньо ставитися до дитячих ігор і вважати, нібито гру та роботу відділяє прірва, звісно, у розвивальному значенні. Адже і ми, дорослі, не завжди помічаємо той момент, коли в нас під руками гра перетворюється на роботу, а робота — на гру: це чудово, якщо людина здатна перетворити на захоплення трудові обов'язки.  
       Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру. Трапляється, що вона забуває про все — їжу, сон, оточуючих, реальне життя. У такі хвилини дитина живе в іншому світі. Крім цього, подібна захопленість доповнюється емоційною насолодою. Тому не варто дивуватися, якщо дитина розлючується, коли дорослі необережно порушують її гру, переривають те, що повинно тривати в її фантазії,— відбувається конфлікт двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих, дитина всього лише грається і вже час займатися кориснішими справами (вечеряти, вмиватися, гуляти тощо). А з точки зору дитини, вона зайнята дуже цікавою роботою, і перш ніж іти кудись, вона повинна її доробити. 
       За допомогою ігрової діяльності діти мають своєрідний спосіб пізнання навколишнього світу. Гру недарма називають дев'ятим валом дитячого розвитку. Те, на що дитина здатна в процесі гри, ще недоступно їй в будь-якій іншій діяльності. Граючись, вона швидше поділиться з однолітком, поступиться йому, допоможе, виявить витримку та терпіння. В ігровій формі легше запам'ятати, вивчити, зрозуміти новий матеріал. Розвиток самостійності, відповідальності, уміння стримувати свої бажання, зважати на інших — усе це виникає насамперед під час гри [3,5].   
       Гра сприяє становленню також і довільної поведінки дитини. Механізм керування своєю поведінкою (тобто дотримання правил) формується саме під час гри, а вже згодом упроваджується в інших видах діяльності. Довільність припускає наявність зразка поведінки, який наслідує дитина, і контролю. Під час гри зразком є не моральні норми або інші вимоги дорослих, а образ іншої людини, чию поведінку копіює дитина. Самоконтроль з'являється тільки в період завершення дошкільного віку, тому спочатку дитина потребує зовнішнього контролю — з боку її товаришів по грі. Спочатку діти контролюють одне одного, а потім — кожний сам себе. Поступово зовнішній контроль зникає із процесу керування поведінкою, і образ починає регулювати поведінку дитини безпосередньо.  У цей період дитині ще складно перенести механізм довільності, що формується під час гри, на неігрові ситуації: те, що легко вдається дитині в процесі гри, значно гірше виходить на вимогу дорослих (наприклад: під час гри дошкільник може тривалий час перебувати у позі вартового, але стояти прямо і не рухатися за наказом дорослого йому важко). У процесі гри дитина не тільки пізнає властивості предметів, але й, маніпулюючи ними, розвиває креативні здібності, уяву та здібності до вирішення проблем. Адже всі ми, мабуть. спостерігали, як маля  простими дерев’яними кубиками може гратись і в «машинки», і в «будування», і в інші ігри. Граючись, дитина уявляє та створює нові іграшки, придумує все нові й нові деталі своїх ігор [6]. 
       У процесі ігрової діяльності малюк засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки. Вона вчиться розуміти «що таке добре і що таке погано», вчиться взаємодіяти з людьми, особливо у ході так званих рольових ігор, в яких дитина грає певну роль. Такі ігри також сприяють розвитку пам’яті та мислення, адже в процесі гри дитина повинна пам’ятати свої завдання, свій рольовий образ, приймати рішення про свою поведінку у конкретних ігрових ситуаціях. Коли дитина грається, вона випробовує себе, таким чином пізнаючи, на що вона здатна. Адже відкриті можливості та здібності вона зможе використовувати для майбутніх ігор, прагнучи їх розвивати. Граючи, дитина пізнає себе як індивідуальність, випробовуючи себе в різній якості, в різних ролях, приймаючи різні позиції і погляди, але при цьому залишаючись собою. Граючись, діти переживають певні почуття, пов´язані з ролями: турбота, ніжність “матері”, відповідальність “лікаря”, справедливість “вихователя” тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями [13]. Підсумовуючи, роль ігрової діяльності у житті дитини можна звести до таких основних пунктів:

• пізнання світу навколо себе;
• розвиток моторики та м’язів;
• розвиток креативності, уяви та ініціативності;
• вивчення стосунків між людьми та правил поведінки;
• пізнання себе та своїх можливостей, здібностей;
• отримання задоволення та розвиток емоційної сфери.

       Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Враховуючи неоціненну роль гри у житті дошкільника, вважаємо за потрібне ще раз повернутися до цього питання. Наголосимо, що завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера "Культура", субсфера "Світ гри"), чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку "Малятко", "Дитина", "Українське дошкілля", "Дитина в дошкільні роки", "Зернятко". На виході "Базова програма розвитку дітей дошкільного віку", спрямована на збалансований розвиток дитини, формування елементарних форм її життєвої компетентності, реалізацію природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення. Проблема гри широко висвітлена в науково-методичній літературі (у працях Д.В. Менджерицької, Л.П.Усової, А.І. Сорокіної, Р.І. Жуковської, В.Г. Нечаєвої та інших авторів-класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В. Артемової, у багатьох статтях педагогів-практиків і методистів, які друкуються у журналах "Дошкільне виховання", "Палітра педагога" та інших педагогічних виданнях. Незважаючи на це організація ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах потребує істотного вдосконалення. Вона так і не посіла належного місця в житті дітей, що пояснюється недооцінкою педагогами її ролі в різнобічному розвитку дошкільнят. У багатьох садках не створено належного ігрового середовища, недостатньо уваги приділяється формуванню в дітей уявлень про навколишній світ, їхнім самодіяльним іграм. Підпорядкування гри завданням навчання завдає вихованцям подвійної шкоди: призводить до вилучення самодіяльних ігор з життя дитячого садка, знижує пізнавальну мотивацію, що є основою формування навчальної діяльності. Майже зовсім випала з поля зору вихователів важливість формування ігрових умінь у дітей. Іноді час, відведений на ігрову діяльність, використовується для навчальних занять, гурткової роботи, підготовки до свят, ранків тощо. Щоб усунути ці недоліки, необхідно подбати про доцільну організацію ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах. При цьому варто пам'ятати, що гра як специфічна діяльність не однорідна, кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дитини [14].

 

1.3  Гра та її значення у психічному та особистісному розвитку дошкільників

       М. Горький:  "Гра - шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликані змінити". Сутність, психологічна природа, вплив гри на розвиток особистості здавна цікавили філософів, педагогів, психологів, математиків, соціологів, демографів. Фізіолог І. Сечєнов убачав причину гри в особливостях дитячої психіки. Театральний педагог і режисер Костянтин Станіславський (1863—1938) закликав акторів учитися у дітей, які граються, щирості почуттів. Засновник кібернетики американський учений Норберт Вінер (1894—1964) схвалював спроби розроблення моделі гри математичним способом. Попри те що гра супроводжує людину протягом усього життя, головне значення її все-таки пов'язують з дошкільним віком. 
       Гра – провідний вид діяльності в дошкільному віці, вона надає значний вплив на розвиток дитини. В ігровій діяльності найбільш інтенсивно формуються психічні якості й особистісні особливості дитини. У грі складаються інші види діяльності, які потім мають самостійне значення. Гра впливає на всі сторони психічного розвитку, це неодноразово підкреслювали як педагоги так і психологи. Так, А. С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини, має те ж значення, як у дорослого має діяльність, робота, служба» [10]. 
       Ігрова діяльність впливає на формування довільності психічних процесів. Так, в грі у дитини починає розвиватися довільна увага і довільна пам’ять. В умовах гри діти зосереджуються краще і запам'ятовують більше. Свідома мета виділяється для дитини раніше і легше всього в грі. Самі умови гри вимагають від дитини зосереджування на предметах, які входять в ігрову ситуацію, на змісті розігрування дій і сюжету. Якщо дитина не хоче бути уважним до того, що вимагає від нього майбутня ігрова ситуація, якщо не запам'ятовує умови гри, то він просто ігнорується однолітками. 
       Вплив гри на розвиток особистості дитини полягає в тому , що через неї він знайомиться з поведінкою і взаєминами дорослих людей, які стають зразком для його власної поведінки, і в ній прививаються основні навички спілкування, якості, необхідні для встановлення контакту з однолітками. Захоплюючи дитину і змушуючи її підкорятися правилам, що містяться у взятої на себе роль, гра сприяє розвитку почуттів і вольовому регулюванню поведінки. 
       Дуже великий вплив гра має на розвиток мови. Ігрова ситуація вимагає від кожної дитини певного рівня розвитку мовного спілкування. Необхідність порозумітися з однолітками стимулює розвиток зв'язного мовлення. У грі діти вчаться повноцінного спілкування один з одним. Молодші дошкільнята ще не вміють по - справжньому спілкуватися з однолітками. У середньому і старшому дошкільному віці діти, незважаючи на властивий їм егоцентризм, домовляються один з одним, попередньо розподіляючи ролі, а також у процесі самої гри. Якщо з якоїсь серйозної причини розпадається спільна гра, розпадається і процес спілкування.  Гра як і інші види діяльності, вимагають від дошкільника прояви певних морально - вольових якостей, встановлення контактів з однолітками. Для того, щоб гра відбувалася успішно, дитина повинна володіти навичками, які були охарактеризовані А. П. Усовою, як якості "громадськості". До таких вмінь вона відносила уміння діяти спільно, встановлювати зв'язки з іншими дітьми, вміння знайти своє місце серед гравців, проявити ініціативу і переконати інших. Ці якості формуються і проявляються в процесі спілкування в спільних іграх дітей. У грі при вирішенні комунікативних організаційних питаннях можуть виникати сварки, конфлікти [6].   
       Гра як провідна діяльність має особливе значення для розвитку рефлексивного мислення. Рефлексія сприяє адекватної поведінки дитини в світі людей. Гра веде до розвитку рефлексії, оскільки в грі виникає реальна можливість контролювати те, як виконується дія, що входить в процес спілкування. Подвійна позиція граючого - виконавець та контролер - розвиває здатність співвідносити свою поведінку з поведінкою якогось зразка. У рольовій грі виникають передумови до рефлексії, як чисто людські здібності осмислювати свої власні дії, потреби і переживання з діями, потребами і переживаннями інших людей. Гра сприяє становленню довільної поведінки дитини [3]. 
       До 7 років дитина все більше починає орієнтуватися на норми і правила; регулюючі його поведінку, образи стають більш узагальненими. При найбільш сприятливих варіантах розвитку дітей, до моменту вступу в школу вони здатні управляти своєю поведінкою в цілому, а не тільки окремими діями. У грі розвивається мотиваційно - потребова сфера дитини. Виникають нові мотиви діяльності та пов'язані з ними цілі. Тепер, у грі з однолітками, йому легше відмовитися від своїх швидкоплинних бажань. Його поведінка контролюється іншими людьми, він зобов'язаний дотримуватися певних правил, що випливають з його ролі, і не має права ні змінювати загальний малюнок ролі, ні відволіктися від гри на щось марне. Таким чином, в дошкільному віці гра стає самостійною діяльністю дитини, вона освоює різні види ігор, за допомогою ігор дошкільник "входить в різні сфери соціальної дійсності, розширюючи можливості пізнання цих сфер" [10].