Ігрова діяльність як фактор психічного розвитку дітей дошкільного віку

       Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжувати гру, розпочату раніше (до занять або між ними), якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри бажано всіляко урізноманітнювати, оскільки є великий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше використати ці умови, щоб вихованці могли побігати, пострибати, просто побавитися.

       Організовуючи ігри на відкритому повітрі, слід обов'язково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну погоду вони мають давати достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров'ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров'я кожного вихованця, погодних умов.

       Молодші дошкільнята досить активні, вони багато рухаються, однак досвід рухової діяльності в них ще малий та одноманітний. Щоб підвищити активність та збагатити рухи малят, слід створювати відповідні умови, використовувати різноманітні предмети й іграшки (м'ячі, кульки, кубики, скакалки та ін.). Так, навесні можна організовувати різні перебіжки, починаючи з найпростіших ("Конячки", "Коники", "Дожени м'яч", "Принеси предмет", "Ширше крок" і т.п.); підскоки та стрибки ("Стрибни вище", "Торкнися м'яча", "Злови метелика"); лазіння і повзання (проповзти по дошці, лаві), гру "Квочка та курчатка"; вправи з обручем, катання на гойдалках, їзда на велосипеді, ігри-забави ("Хованки", "Піжмурки", "Мильні бульбашки" тощо).

Більш цільові  у цьому віці ігри з піском, будівельним  матеріалом, що є початком конструкторської діяльності. Педагог обов'язково навчає дітей грати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями, використовуючи методи прямого впливу. Водночас має місце й опосередкований вплив через іграшку, нескладну інсценівку тощо. Малюкам цього віку подобаються сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов'язані з повсякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляльки, хлопчики — з машинами).  
       Вихованцям середньої групи можна запропонувати для гри різноманітні природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. У цей віковий період також проводять дидактичні ігри, пов'язані з рухом. Це ігри-загадки, де діти рухами зображають якийсь предмет або дію. їх доцільно проводити після бігу або іншого активного фізичного навантаження. Продовжується збагачення сюжетно-рольових ігор ("водії", "сім'я", "магазин", "залізниця", "пілоти", "лікарня", "зоопарк" та ін.). Чергування ігор з правилами і без них сприяє розвитку та урізноманітненню ігор, їхньому виховному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння самоорганізації ігор у середній групі ще невеликі, варто на них спиратися, коригуючи в разі потреби зміст та умови гри. 
       У старшій групі можна запропонувати дошкільнятам перед виходом на майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (в "моряків", "льотчиків", "космонавтів") можуть тривати тижнями, поступово розвиваючись. Доцільні ігри-драматизації (якщо план гри, послідовність дій визначено заздалегідь), дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри.  
       Ігри після денного сну в усіх групах проходять у кімнаті або на відкритому повітрі. Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується грі. Якщо вони грають у різні види ігор, виховні завдання урізноманітнюються та індивідуалізуються. 
       Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпочаті на відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо образів, щоб грати різні ролі, будувати споруди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за умови, якщо вихователь запропонує завдання. Можна проводити з дітьми дидактичні ігри, зміст яких досить різноманітний. Поєднання дидактичних ігор з іншими видами дає змогу досягти значного успіху у всебічному розвитку дітей. У цей час доречними будуть музичні ігри, в яких вихователеві відводиться значна роль. Це — ігри-хороводи з піснями, рухливі ігри, ігри під музику, ігри-загадки.  
       Ігри-забави досить популярні й у старших дітей. "Веселі подорожі", "Спритні рибалки" та інші розважають та зацікавлюють їх. Але варто вдумливо поставитися до змісту цих ігор, подбати, щоб вони не лише розважали, а й слугували педагогічним цілям. 
       Закінчується насичений цікавими різноманітними іграми день. Вихователь нагадує, що треба навести лад серед іграшок, усе покласти на свої місця. Прибиранню також можна надати вигляд гри, при цьому вихователь привчає дітей до послідовності, виконання установлених правил, підтримання порядку. "Де наші робітники?— запитує вихователь, — Мабуть, пішли вечеряти. — А треба ж матеріали до складу відвезти, щоб завтра закінчити "будівництво". Почувши такі слова, "робітники" швидко й охоче збирають матеріали. "А ви, пане водію, — запитує вихователь, — куди везете іграшки? — До шафи. — Швидше везіть, робочий день завершується, треба ставити машину в гараж" [7,12,14]. 
       Отже, притримуючись елементарних правил розпорядку дня, ви можете доцільно та уміло організувати день, використовуючи ігрову діяльність. Що, безпосередньо, і вам, і дітям допоможе провести день з неймовірною цікавістю.

1.7.1 Використання музично-дидактичних ігор та посібників

в умовах дошкільного закладу

 Серед багатьох видів мистецтв музика займає особливе місце в естетичному і художньому вихованні дітей. І, саме, дошкільники виявляють особливу любов до музичного мистецтва. Музичне виховання здійснює інтенсивний розвиток дошкільників : формує навички правильного, обґрунтованого сприйняття різноманітних явищ. З кожним роком все більше увага приділяється розвитку творчої активності дитини. Як зазначає Н.Г.Кононова [8], ми допомагаємо відкривати дітям двері в світ музики, допомагаємо робити перші кроки в прекрасне майбутнє. І на її думку одним із способів такої мистецької допомоги є використання музично-дидактичних ігор. Бо вони об'єднують усі види музичної діяльності : спів, слухання, рухи під музику, гра на інструментах.

      Основне призначення музично-дидактичних ігор – формування у дітей музичних здібностей, в доступній ігровій формі допомогти їм розібратися в співвідношенні звуків за висотою, розвивати у них відчуття ритму, тембровий та динамічний слух, пробуджувати до самостійної діяльності з використанням знань, отриманих на музичних заняттях. Педагогічна цінність музично-дидактичних ігор в тому, що вони відкривають перед дитиною шлях використання отриманих знань в життєвій практиці.

     Як будь-яка інша гра, музично-дидактична повинна містити розвиток ігрових дій. Однією з основних функцій дидактичного матеріалу є розвиток музичного сприйняття, ігрова діяльність повинна допомогти дитині в цікавій для неї формі почути, відрізнити, порівняти деякі характерні риси музики, після чого діяти разом з ними. Під час проведення музичних занять нами було визначено завдання  – з’ясувати роль дидактичних ігор у розвитку  дошкільників. Наприкладі, ігор «Музичний телефон» (див. додаток А), «З якої ми пісні?», ми вияснили, що вони допомагають дітям чисто інтонувати, з'ясувати, чи правильно виконана пісня, почути зміну темпу, силу звучання. Ігри «Вгадай за ритмом», «Згадай мелодію», «Повтори» розвивають відчуття ритму, вчать чітко виконувати мелодію, ритмічний малюнок пісні, поспівки. Для виконання поставленого завдання, ми використовували різноманітні дидактичні засоби, без яких не може обійтись не одна музично-дидактична гра: ложки, кубики, ритмічні палички, брязкальця, дзвіночки, музичні та ритмічні молоточки (див. додаток Б).

      Використання музично-дидактичних ігор та посібників на заняттях дає можливість провести його більш змістовно. Іноді музично-дидактичні ігри проводяться на заняттях як окремий вид діяльності. Такі ігри мають повчальний характер. В доступній ігровій формі у дітей розвиваються музичні здібності. Дидактичні ігри на музичних заняттях ми починаємо проводити з першої молодшої групи. Ці ігри більш пов'язані з використанням образних посібників.

     В групах старшого дошкільного віку основним матеріалом дидактичних ігор стають музичні іграшки та інструменти, настільно-друковані ігри, а також використовуються і технічні засоби навчання [2,8,9].

Аналізуючи  роль музично-дидактичних ігор, ми вияснили, що вони використовуються на всіх етапах музичного заняття. Музично-дидактичні ігри допомогли навчити дітей співати виразно, брати дихання між музичними фразами, утримувати його до кінця фрази. Для реалізації поставленого завдання ми використовували і аналізували багато музично-дидактичних ігор (див. додаток В), але зупинились на грі «Музичний телефон» [1]. Ми вирішили цю гру використати так, щоб вона допомогла кожній дитині виразно виконати пісню, а не тільки впізнати її по малюнку. Також, існують ігри для закріплення знайомих пісень. На нашу думку, найдоцільнішою є гра «Чарівна дзиґа», яку можна проводити в декількох варіантах (див. додаток Г). Аналізуючи цю гру, ми вияснили, що діти не тільки вгадують музичні твори, а й закріплюють знання про музичні інструменти. 
      Н.Г.Кононова [9] зазначає, що немалу роль в розвитку у дітей музичного слуху, ритму відіграють поспівки, які проводяться на музичному занятті до того як розучити якусь пісню. Аналізуючи різноманітну літературу, ми зробили висновок, що найактуальнішою є робота з «Музичним букварем» (див. додаток Д, рис.1) Н.А.Ветлугіної [2] та фланелеграфом (див. додаток Д, рис.3). Фланелеграф із зображенням нотного стану (п'ять лінійок) натягається на демонстраційну дошку. Ноти-кружки накладаються на нотний стан. Викладаючи ноти, діти вчаться правильно передавати мелодію знайомої пісні: визначати звуки по висоті, рух мелодії (вверх, вниз). Рух мелодії вверх, вниз можна проілюструвати на музичних сходинках (п'ять сходинок). Дитина показує всім, як звучить мелодія, рухаючи будь-яку іграшку по сходах вверх або вниз (див. додаток Д, рис.4). Поспівки допомагають дітям визначити напрям мелодії, вони вчаться знаходити в мелодії два коротких і один довгий звук «Звук тягнеться довше», - каже дитина. 
       Результативність навчання в музично-дидактичній грі створюється тоді, коли вихователь сам бере активну участь в цій грі, стає її повноправним учасником. Гра прекрасна форма діяльності яка сприяє набуттю вміння наблизити, викликати прихильність до себе всіх дітей, у тому числі і малоактивних. Організовуючи музичні ігри, необхідно надавати дітям більше самостійності. Практика показує, що чим більше довіряєш дітям, тим свідоміше, добросовісніше вони відносяться до дорученого. Музично-дидактична гра включає зорову наочність (картки, картинки з пересувними деталями). Розрізнення властивостей музичних звуків (висота, динаміка, тембр) лежить в основі музично-сенсорних здібностей. Розвиток музично-сенсорних здібностей є засобом активізації слухової уваги дітей, накопичення первинних орієнтувань в мові музики [1,8]. 
       Безумовно, сама організація використання музично-дидактичних ігор вимагає від педагога розуміння значущості і цінності музичного розвитку дітей, великої творчості і майстерності. Як показує практика, систематичне застосування музично-дидактичних ігор викликає у дітей активний інтерес до музики, сприяє швидкому оволодінню дітьми музичним репертуаром. Отже, аналіз літератури показав, що роль музично-дидактичної гри у розвитку дошкільників дуже значуща і невід'ємна.

1.8  Роль дорослого у організації ігрової діяльності дітей та її керуванні

Важливість  гри для всебічного розвитку дитини вимагає систематичного, вмілого  впливу на неї. Але гра - самостійна діяльність дітей, і вихователь не може заздалегідь передбачити всі прийоми керівництва нею, як це робиться при підготовці до проведення занять, ігор з правилами. 
        У грі, як у всякій діяльності дітей, вихователю належить провідна роль. У грі дорослі багато чому вчать дітей, формують їх моральні якості. Однак спроби навчати дітей наміченим вихователем сюжету гри, розігрування ролі на замовлення призводять до нудного шаблону, пригнічують уяву дітей, позбавляють гру її педагогічного значення. 
    Перша умова успішного керівництва іграми – вміння спостерігати за дітьми, розуміти їх ігрові задуми, їх переживання. Це не просто: дитина, особливо в молодшому дошкільному віці, не завжди може, а іноді і не хоче ділитися з дорослими своїми намірами. Вихователю не обхідно завоювати довіру дітей, встановити з ними контакт. Це легко досягається в тому випадку, якщо вихователь відноситься до дитячої гри серйозно, зі щирим інтересом, без образливої поблажливості, до котрого діти дуже чутливі. Такому вихователю діти охоче розповідають про свої плани, звертаються до нього за порадою і допомогою. Вихователь впливає і на вибір теми гри, і на розвиток її сюжету. 
       Одна з основних тенденцій розвитку гри – формування її цілеспрямованості, що вимагає тривалої систематичної роботи вихователя. 
       Здатність йти від думки до дії починає виявлятися у дітей вже на четвертому році життя, це дає право вихователю вчити їх ставити в грі певну мету. Досвід показує, що це досягається досить швидко. Питання вихователя: «У що будеш грати? Ким будеш? Які іграшки хочеш взяти?» – змушують дитину замислитися, визначити тему гри. Педагог спостерігає, чи виконують діти задумане, він намагається підтримати інтерес до обраної теми своїм схваленням, підходящою іграшкою, а іноді й своєю участю. Однак він не наполягає на тому, щоб задумана гра була завжди доведена до кінця, її учасники вправі змінити тему, якщо придумали більш цікаву. Дуже важливо підтримати зусилля дітей, дати їм можливість пережити радість від досягнення ігрової мети. 
       З ускладненням змісту гри (приблизно на п'ятому році життя, а іноді й раніше) виникає необхідність намітити, хоча б у загальних рисах, що буде робити кожен. Спочатку дітям важко вирішувати це самостійно, у кожного є свій задум, але узгоджувати його з іншими вони ще не вміють. Тут особливо потрібна допомога вихователя. Впливаючи на розподіл ролей, складання деякого плану дій, вихователь виконує два важливих завдання: спрямовує зміст гри і сприяє організації дитячого колективу, вихованню дружніх почуттів. Якщо вихователь підтримує вдалу пропозицію, з повагою ставиться до цікавої вигадки, то і вихованці починають прислухатися до думки один одного, рахуватися з нею. 
       Отже, ми бачимо, що роль дорослих в організації та керуванні ігрової діяльності – дуже важлива та значуща. Бо саме дорослі та вихователі мають змогу сформувати весь процес розвитку малечі. Дорослі займають як ведучу роль, так і пасивну роль в організації ігрової діяльності дошкільників, що сприяє різнобічному розвитку дітей [3,9,10].

9. Ігрова діяльність дошкільника у сучасних умовах

       Чи збереглося значення гри як провідної діяльності у сучасних дошкільнят? Як і у що грають сьогодні діти? Найбільш суттєві зміни, які відзначають не тільки психологи, а й більшість досвідчених дошкільних педагогів, полягає в тому, що діти в дитячих садках в останні роки стали менше і гірше грати, особливо скоротилися (і за кількістю і за тривалістю) сюжетно-рольові ігри. 
       Дошкільнята практично не знають традиційних дитячих ігор і не вміють грати. В якості головної причини, зазвичай, називають брак часу на гру. Дійсно, в більшості дитячих садів режим дня перевантажений різними заняттями і на вільну гру залишається менше години. Однак і цю годину діти, за спостереженнями педагогів, не можуть змістовно і спокійно грати - вони вовтузяться, б'ються, штовхаються - тому вихователі прагнуть заповнити вільний час дітей спокійними заняттями або вдаватися до дисциплінарних дій. При цьому вони констатують, що дошкільнята не вміють і не хочуть грати. 
        Більшість старших дошкільнят грають в ігри, засновані на сюжетах з мас-медіа. Це мультфільми, мильні опери, відеокліпи, телевізійні ігри типу «Вгадай мелодію», «Поле чудес» і т. д. Нічого подібного в дитинстві батьків і тим більше прабатьків сучасних дошкільнят не було. Вони охоче зображують таких персонажів, як Людина-павук, робот, Черепашка-ніндзя, Останній герой, персонаж із «Зачарованих», собака Рекс та ін. Список цих назв мінливий і залежить від того, що дивилися діти по телевізору вчора або протягом останньої тижня. Проте за всієї, начебто, розмаїтості персонажів, в яких грають сучасні діти, їх об'єднують схожі риси характеру. На одностайну думку батьків і педагогів, цих героїв відрізняє жорстокість і агресивність. Головне для героя - бути першим, перемогти або дістати якомога більше грошей. Такі герої вміють добре битися, вбивати, добиватися своєї мети, не звертаючи уваги на тих, хто поруч. Вони досить примітивні і нелюдські: це або роботи, або мутанти, або кишенькові монстри (покемони), або гібриди людини і тварини (черепашки, павуки). Але у всіх випадках людський початок у них йде на другий план, вони не зовсім люди. При цьому всі вони - позитивні герої. І нинішні діти прагнуть на них походити (у всякому разі - в іграх). Всього 10-15 років тому головними якостями дитячих позитивних героїв були щедрість, доброта, здатність жаліти і допомагати, наївність і тому подібне. Хоча в іграх дітей завжди були кровожерливі персонажі (вороги, злодії і «Кощії»), було зрозуміло, «хто хороший, а хто поганий». Зараз ця грань стирається. 
       Отже, сучасні дошкільнята відтворюють у своїх в іграх не професійні ролі дорослих, а ролі телевізійних або казкових героїв. Сюжети телесеріалів з ​​екранів телевізора міцно увійшли в ігри наших дітей з усіма інтимними подробицями. У результаті з'ясовується, що сучасні діти краще обізнані з життям і відносинами героїв фільмів, ніж з життям оточуючих їх дорослих. Відірваність сюжетів рольових ігор від життя близьких - свідчення того, що професійна і особисте життя батьків перестає бути змістом дитячих ігор (а значить, і дитячого життя взагалі), як це було протягом багатьох попередніх поколінь.