Податковий контроль

 

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про податок з власників  транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів» від 11.12.91р. № 1963-XII (далі - Закон) розрахунок податку  з власників транспортних засобів  повинні складати тільки юридичні особи.

Згідно ст. 5 Закону фізичні  особи (у тому числі і приватні підприємці) зобов’язані пред’являти  ДАІ при реєстрації, перереєстрації, знятті з обліку або техогляді  транспортних засобів квитанції  або платіжні доручення про сплату податку за попередній та поточний роки.

Таким чином, якщо транспортний засіб придбано особою, яка відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України  від 16.01.2003 р. № 436-IV (зі змінами та доповненнями) зареєстрована як підприємець без  статусу юридичної особи, то такий  приватний підприємець не повинен  подавати розрахунок суми податку з  власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів відповідно до вимог ст. 6 Закону № 1963-XII. Сплату податку перевіряють в ДАІ при проведенні будь-яких операцій з автомобілем.

Роз’яснення із зазначеного  питання було надано листом ДПА України  від 09.07.2009 р. № 14316/7/17-0317.

Література

ЛІТЕРАТУРА

 

1.Закон України „Про селянське (фермерське) господарство” від 20.12.1991 р. // ВВР, 1992 р., № 14, ст. 186.

2. Фермерське господарство :  правові засади створення,  функціонування та

припинення : [навч.-практ.  посібн. /  за ред.  М. В. Шульги.  М. В. Шульга,

В. П. Душман,  П. Ф. Кулинич,  В. Ю. Юркевич]. —  Х. :  ТОВ  „Одіссей”, 2004. — 464 с.

3. Землі сільськогосподарського  призначення : права громадян  України : [наук.-практ. посібн. / за  ред. проф. Н. І. Титової]. — Львів  : ПАІС, 2005. — 368 с. 

4. Закон України „Про  селянське (фермерське) господарство”  від 22.06.1993 р. // ВВР. — 1993. — №  32.

5. Організаційно-правові  питання аграрної реформи в  Україні : [монографія /  кол. 

авторів. за ред. В. І. Семчика]. — К. : Інститут держави і права  ім. В. М. Корецького

НАН України, 2003. — 280 с.

6. Закон України „Про  відновлення платоспроможності  боржника, або визнання його

банкрутом” від 30 червня 1999 р. // Голос України. — 1999. — 31 серпня.

7. Ващишин М.  Правовий  режим майна,  що використовується  фермерським

господарством /  М. Ващишин //  Вісн.  Львів.  ун-ту. —  Сер.  юрид. — 2004. — 

Вип. 39. — С. 385—391.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2варіант

ЗМІСТ

Завдання 1……………………………………………………………………….3

Завдання 2……………………………………………………………………….9

Завдання 3……………………………………………………………………….12

Література……………………………………………………………………….16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

III ВАРІАНТ

 

Завдання № 1.

Громадянин Петренко звернувся  до директора комунального сільськогосподарського підприємства „Виноградар” із вимогою  щодо виділення йому та дружині земельної  ділянки для ведення фермерського господарства. Свою вимогу він обґрунтував  тим, що вони з дружиною з 1987 року безперервно  працювали на вказаному підприємстві. На теперішній момент досягнувши пенсійного віку вони бажають господарювати  особисто. Директор підприємства відмовив Петренку в наданні земельної  ділянки пояснивши йому що той  працював на посаді комірника, а його дружина на посаді бухгалтера, вони не приймали особистої участі в сільськогосподарському виробництві та не мають досвіду  обробки землі. Петренко оскаржив дії  директора комунального сільськогосподарського підприємства „Виноградар” до суду.

Проаналізуйте ситуацію, що склалась. Дайте юридичну оцінку правомірності  вимог Петренка та директора підприємства. Яке рішення повинен прийняти суд? Який порядок отримання земельної  ділянки для ведення фермерського господарства? Фермерські гос¬подарства  є основними суб’єктами аграрної реформи, проте як самостійна форма  господа¬рювання вони лише стають на ноги [3, с. 1].

Відповідь

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вч. 1 ст. 4 визначає державну реєстрацію як засвідчення  факту створення або припинен¬ня  юридичної особи, засвідчення факту  набут¬тя або позбавлення статусу  підприємця фізич¬ною особою, а також  учинення інших реєстраційних дій  шляхом внесення відповід¬них записів  до Єдиного державного реєстру. Порядок  проведення державної реєстрації юри¬дичних осіб та фізичних осіб - підприємців  включає: перевірку комплектності  документів, які подаються державному реєстратору, та пов¬ноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються  державному реєстратору, на відсутність  підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного дер-жавного реєстру; оформлення і видачу свідоц¬тва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру [9].

Для державної реєстрації фермерського го¬сподарства голова фермерського господарства або уповноважена ним особа особисто або по¬штою (рекомендованим листом) подає до ор¬гану  державної реєстрації: а) засновницькі до¬кументи (установчий договір про  створення фермерського господарства та Статут фермер¬ського господарства); б) реєстраційну картку встановленого  зразка, яка є заявою про держа¬вну  реєстрацію фермерського господарства; в) копію документа, що засвідчує  наявність у громадянина на праві  власності чи оренди зе¬мельної ділянки  сільськогосподарського при¬значення; г) документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства. Для реєстрації фермерського господарства заборонено вимагати інші доку¬менти або відомості [8].

Фермерське господарство, навіть якщо воно складається з одного члена, реєструється як юридична особа, а не індивідуальний підпри¬ємець. Фермерське господарство як юридична особа здійснює володіння, користування та роз-порядження належним йому майном, відо¬кремленим від майна членів фермерського господарства. Зазначені  правочини щодо май¬на фермерського господарства здійснюються відповідно до статуту фермерського господар¬ства, якщо інше не передбачено угодою між  членами господарства або законом.

Відповідно до вимог чинного  законодавства 

юридичні особи повинні  діяти на підставі своїх статутів. Практика діяльності свідчить, що від¬сутність статуту в окремих фермерських  гос¬подарствах ускладнює їх як внутрішні, так і зовнішні правовідносини. Тому кожне фермер-ське господарство повинно  в обов’язковому порядку розробити  і прийняти статут. Необ¬хідно за участю юристів-практиків та науков - ців-аграрників розробити Примірний статут фермерського господарства і схвалити його на урядовому  рівні. Такий статут полегшить фер¬мерам  розроблення власних статутів з  ураху¬ванням специфіки та практики їх діяльності. Узагальнення роботи фермерських  господарств свідчить, що такі господарства, окрім статутів, повинні мати наступні локально-правові акти: Правила внутрішнього розпорядку; Положення про оплату праці та матеріальне стимулювання; Положення про дисциплінарну і матеріальну відповідальність; функціональні положення працівників; контракт про роботу у фермерсь¬кому господарстві; Інструкцію про порядок укладання договорів тощо. Ці акти повинні обов’язково узгоджуватись між собою і не су¬перечити нормам чинного національного законо¬давства [10, с. 271].

На думку С. Ф. Домбровського, причиною недосконалості аграрного  законодавства є те, що воно не відображає повною мірою особли¬вості правового  регулювання відносин у фер¬мерських господарствах і містить переважно  норми загального характеру [11, с. 82]. Ми та¬кож погоджуємося з думкою В. В. Нечитайло, що без стратегічно  спрямованої аграрної полі¬тики  з чітким визначенням кінцевої мети, етапів і засобів здійснення неможливе  ефективне фун-кціонування фермерськихгосподарств [12, с. 7].

На підставі проведеного  дослідження мо¬жемо зробити  такі висновки:

1. Проведення аграрної реформи в Україні, зумовило розвиток сільськогосподарських під¬приємств усіх форм власності, що, безперечно, робить внесок у валовий дохід країни. У той же час ряд об’єктивних і суб’єктивних причин не дозволяє українським сільськогосподарсь¬ким товаровиробникам, у тому числі фермерсь¬ким господарствам, повною мірою розвиватися і вести результативну самостійну виробничо- господарську діяльність. Серед основних при¬чин такого становища можна назвати недоско¬налість вітчизняного законодавства і загальну несприятливу економічну ситуацію в країні. У сукупності ці причини негативно впливають на становище фермерських господарств, призво¬дять до їх ліквідації або банкрутства.

2. Створення фермерських господарств є важ¬ливою частиною ринкового шляху розвитку українського сільського господарства. Фермер¬ське господарство в системі агропромислового комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективни¬ми, орендними та іншими підприємствами і ор¬ганізаціями, господарським товариствами.

3. Фермерське господарство становить не¬від’ємну частину єдиного народногосподарсь¬кого комплексу, що органічно пов’язаний з усіма ланками його цілісного організму. Фер¬мерське господарство є господарюючим суб’єктом, тобто самостійним учасником еко¬номічного обігу на основі товарно-грошових відносин.

У випадку створення фермерського гос¬подарства декількома громадянами  вимогам щодо наявності спеціальної  освіти або досвіду роботи в сільському господарстві має відповідати

Порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських  господарств регламентовано спільним наказом Міністерст¬ва аграрної політики України та Міністерства праці  та соціальної політики України «Про за-твердження Положення про порядок  прове¬дення професійного відбору  з питань створен¬ня фермерських  господарств». Висновок (рішення) професійної  комісії (витяг з прото¬колу, засвідчений  головою комісії) про наяв¬ність у громадянина достатнього досвіду  робо¬ти у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської  кваліфікації є умовою для держаної реєстрації фермерського госпо¬дарства  і надання (передачі) громадянину  у власність або оренду земельних  ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і  комунальної власності [6].

Правовою особливістю  створення фермер¬ського господарства є необхідність поперед¬нього одержання  земельної ділянки. Відповід¬но  до ч. 2 ст. 31 Земельного кодексу України, громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у влас¬ність із земель державної  і комунальної влас¬ності земельних  ділянок у розмірі земельної  частки (паю). Порядок приватизації земельних ділянок членами фермерських  господарств пе¬редбачено ст. 32 Земельного кодексу України. Відповідно до її положень, громадянам України - членам фермерських  господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у  користування земельні ділянки у  розмірі земе¬льної частки (паю) члена  сільськогосподарсько¬го підприємства, розташованого на території відповідної  ради [7]. Це правило не поширю¬ється на громадян, які раніше набули права  на земельну частку (пай).

Важливою особливістю  створення фермер¬ського господарства є те, що таке право перед¬бачено законодавством виключно для грома - дян України, тобто іноземні громадяни  і особи без громадянства позбавлені права бути заснов-никами фермерського господарства. Проте ця особливість  є закономірною і пов’язана вона з положенням ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу  України, відповідно до якої іноземні громадя¬ни та особи без громадянства можуть набувати права власності  на земельні ділянки несільсько- господарського призначення в межах населених  пунктів, а також на земельні ділянки  несільсько- господарського призначення  за межами населе¬них пунктів, на яких розташовані об’єкти неру-хомого майна, що належать їм на праві приватної  власності. Далі вч. 4 указаної статті передбача¬ється, що землі сільськогосподарського призна¬чення, прийняті у спадщину іноземними грома¬дянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню [7].

Слід також зауважити, що державний акт про право  приватної власності на землю  вида¬ється не на всіх членів фермерського господар¬ства, а лише на ім’я голови господарства.

Специфічною характеристикою  порядку створення фермерського господарства є також те, що рішення  про надання земельної ділянки  для створення фермерського господарства фа¬ктично являє собою і рішення  про виникнення самого фермерського господарства як суб’єкта аграрних правовідносин.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», після одержання державного акта на право власності на земе¬льну  ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстра¬ції фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або  в районній, районних міст Київ і  Севастополь державних адміністраціях за місцем прожи¬вання особи або  місцезнаходженням земель¬ної ділянки [8].

 

 

 

Завдання № 2.

 

Фермер Соколов на належній йому земельній ділянці, яка засіяна  гречихою проводив боротьбу із шкідниками за допомогою ядохімікатів. Через  деякий час до місцевого суду з  позовом до фермера Соколова звернулись громадяни Петров, Савченко і Врига. Вони вказали, що вони є пасічниками  і здійснюють свою діяльність в безпосередній  близькості від земельної ділянки  Соколова: Петров – 4 км., Савченко – 8 і  Врига – 11,5 км. Внаслідок обробки  природного медоноса, яким є гречиха, ядохімікатами відбулася загибель всіх бджолиних сімей у Петрова  і значної частини у Савченко і Вриги. Таким чином, Петров, Савченко і Врига зажадали відшкодування  Соколовим завданої майнової шкоди, включаючи не отримані прибутки за сезон.