Податковий контроль

Виходячи з аналізу  цих причин, необхідно враховувати: ментальність громадян України, низький  рівень правової культури в суспільстві, а також те, що не створено належних економічних передумов для формування досить високого рівня економіко-правової свідомості.

Як бачимо, причини злочинної  діяльності мають соціально-психологічний  характер, що створює реальну основу для встановлення зв’язку між  соціальними умовами життя і  психологічними властивостями окремих  особистостей.

Нормативно-правові причини  злочинної діяльності в Україні  такі:

– відсутність належного  соціально-правового захисту;

– умови формування економіко-правової свідомості у різних прошарках населення;

– недосконалість законодавства, що регулює процеси запобігання  злочинній діяльності;

– економічна необґрунтованість  багатьох законодавчих рішень;

– відсутність необхідної правової бази;

– зростаючий потік нормативних  відомчих актів, що нерідко викривляють  основне законодавство, породжуючи атмосферу нормативного правового  хаосу;

– практично не функціонуючий  характер багатьох правових актів;

– дуже низька виконавча  дисципліна нормативно-правових документів;

– поширення правового  нігілізму.

Організаційно-управлінськими причинами злочинної діяльності в Україні є:

– недоліки в роботі правоохоронних органів;

– прорахунки у формуванні управлінських структур, що забезпечують реалізацію політики запобігання злочинній  діяльності;

– недостатнє та несвоєчасне  реагування на вчинені протиправні  дії;

– прогалини у визначенні компетенції органів держави, які  виконують завдання щодо запобігання  злочинної діяльності та проблеми в  розмежуванні їх повноважень;

– відсутність єдиного  методологічного підходу до забезпечення ефективності запобігання злочинній  діяльності;

– недосконалість структурної  побудови, тобто відсутність урахування специфіки запобігання злочинній  діяльності.

У кримінологічному вивченні важливим є аналіз особистості у  взаємодії з соціальним середовищем, оскільки злочинну діяльність породжує не сама по собі особистість або  середовище, а саме їх узаємодія. Система  зовнішніх обставин у поведінці  особи переламується через її внутрішній світ, через її психіку. Звідси випливає важливий висновок –  у злочинній діяльності проявляється єдність об’єктивних і суб’єктивних факторів людської життєдіяльності.

 По-перше, злочинна  діяльність – це явище, яке  виникає у результаті 

деформації соціально-психологічних  відносин, дисфункції соціальних інститутів та особистості. По-друге, ефективність діяльності, спрямованої на попередження злочинності, значною мірою залежить від цілеспрямованості конкретних профілактичних заходів, від того, наскільки  ці заходи адекватні до умов їхньої реалізації і конкретних адресатів. По-третє, боротьба мотивів злочинної  діяльності – це процес подолання  внутрішніх протиріч між спонуканнями різної сили, а також процес подолання  протиріч між злочинними намірами та стримуючими починаннями. По-четверте, злочинна діяльність – це багатофакторний  феномен який потребує більшої уваги  під час дослідження через  процеси в соціумі.

2.Кримінологічна характеристика  фонових явищ в Україні. 

Унаслідок зникнення радянської системи цінностей, ідеологічну  і виховну порожнечу в суспільстві  почали заповню¬вати поряд із загальнолюдськими  ціннос¬тями й різноманітні духовні  сурогати та псевдоцінності. Руйнація багатьох сталих радянських норм культури призвела до збільшення проявів девіантної поведінки, розвою делінквентного способу  життя, росту злочинності, яка є  «одним із най¬головніших дестабілізаторів суспільного розвитку» [22, с. 3]. Сумним явищем став розвиток кримінальної субкультури  як об’єктивної суспільної реальності.

Ряд учених звертались до питань кримінальної субкультури (Ю. Александров, В. Анісімков, Ю. Антонян, О. Ба- греєва, Ю. Блохін, Д. Виговський, Д. Дон¬ських, В. Дрьомін, Ю. Дубягін, І. Карпец, Д. Корецький, Д. Лі, Д. Лихачов, В. Пи¬рожков, Ж. Россі, О. Старков, Ф. Сунду¬ков, В. Тулегенов, Г. Хохряков, В. Чалідзе, В. Южанін та ін.). Однак, в українській кримінології не було ґрунтовних дослі¬джень кримінологічних засад впливу кримінальної субкультури на формуван¬ня протиправної поведінки, комплексно та всебічно не аналізувалась криміналь¬на субкультура як об’єктивна суспільна реальність.

З кінця ХХ ст. поняття  «субкультура» почало частіше використовуватись  в 

негативному значенні: «асоціальна  субкуль¬тура», «тюремна субкультура» [11, с. 466], «злочинна субкультура», «кримінальна субкультура» тощо, а з часом започатко¬вується  і розвивається нове вчення - кримінокультурологія [19, с. 14].

Зв’язок свідомості та моралі зі зло¬чинами розглядали давно. Ще М. Гамбур¬гер знайшов зв’язок між  поширенням в певному окрузі злочинів проти моралі і проданою на цю тему літературою [11, с. 337]. П. Люблінський  зазначав, що за¬хоплення кримінальними  та порногра¬фічними романами є «немаловажним  соціальним фактором дитячої злочин¬ності» [11, с. 337].

На початку ХХІ ст., особливо у другій половині першого  десятиріччя ХХІ ст., значного поширення  набула пропаганда західних цінностей  і західного способу життя. На жаль, в переважній більшості далеко не найкращі і не високоякісні культурні  надбання західної цивілізації потрапляли до українських глядачів і слухачів. Яскраві повідомлення ЗМІ стосувались  подекуди того, що скоріше є предметом  сорому і псевдоморалі, ніж є прикладом  для наслідування та зразком для  виховання дітей та підлітків. Так, по¬відомлення про досягнення в  «оголеному світі» фотографа Спенсера Туніка, якого у першій половині 1990-х років п’ять разів арештовували, подробиці життя й кар’єри  акторки і фотомоделі, «зірки»  Памели Андерсон або «зіркової» співач¬ки, любительки міцних напоїв та нарко¬тиків, Ліндсі Лохан, яка «три роки три¬малась на волосині від в’язниці» [7, с. 16], а  в 2010 р. все-таки потрапила у в’язницю, проте за «$ 300 000 адвокати досягли  звільнення актриси» [7, с. 16].

До зразків «вітчизняного» арго [25; 26] почали долучатись іноземні («fack you» тощо). Так, «The Getawey» «не  тільки відкриває деталі, але і  яскраво демон-струє як до цих деталей відносяться пер¬сонажі з кримінальної субкультури Лон-дона» [18, с. 202], а «традиційний кримі¬нал стає «своїм», меншим злом, готовим активно боротись з «чужими». Криміналь¬на субкультура, яка стала потрібним то¬варом, посилено поширюється як еталон «справді народної культури» [8, с. 257]. Таким чином, «деструктивна і аморальна субкультура була нав’язана суспільству, а держава не відреагувала на цей негатив відповідним чином» [9, с. 7].

Прикладом протилежного впливу, правомірної поведінки і гуманізму, як, наприклад, засвідчує професор кафедри  кримінального права Військового  уні-верситету К. Харабет, є вже  не популярна серед значної частини  підлітків класична література (Т. Шевченко, М. Гоголь,А.Чехов, Ф. Достоєвський, О. Пушкін, Л. Толстой, М. Лермонтов, І. Тургенєв, М. Салтиков-Щедрін та ін.).

Поняття субкультури набуло в ХХІ ст. значного поширення і  стосується про¬фесійних, вікових, національних, релігій¬них та інших прошарків  і страт населен¬ня. Тому в системі  культури українського суспільства  є, наприклад, субкультура юристів, є адміністративна субкультура, причому «найважливішим компонентом  субкультури державного чиновника  є ду¬ховність» [15, с. 75]. За Т. Селліним, кри¬мінальна субкультура - це середовище, в якому «людина розвивається в групі собі подібних чи зграї, члени  якої мають стійку систему цінностей, що відрізня¬ється від загальноприйнятої» [6, с. 20].

A. Фокс писав про «теорії субкультур», які розглядають злочинця і його психологію, а факультативно - їх групи [21, с. 158].

Кримінальна субкультура  як кримінологічний чинник стає ще більш акту-альною проблемою, враховуючи, що наприкінці ХХ і на початку ХХІ  ст. «сфор-мувались різноманітні субкультури  злочинного світу, у т. ч. мафіозні. Деякі  про-шарки населення практично  не мислять свого життя (не хочуть, а часто вже не можуть) без протиправної та кримінальної діяльності» [14, с. 851]. Доречніше говорити про єдину  кримінальну субкультуру, до складу якої входять як скла-дові частини (субсубкультури, підсуб культури) різних злочинних  елементів. У літературі є чимало пояснень кримінальної субкультури, бо вона є важли¬вим чинником культурної деградації суспільства.

Кримінальної субкультура - це «сукупність цінностей, звичаїв, традицій, норм і правил поведінки  злочинців як соціальної групи» [20, с. 5], «узгодженість волі і свідомості із псевдозаконами кримінального середовища» [6, с. 21], «спосіб життєдіяльності  осіб, які об’єдналися в кримінальні  групи і дотримуються пев¬них  законів та традицій» [2, с. 8], сукупність цінностей, які регламентують «жит¬тя  і кримінальну діяльність кримінальних угруповань» і яка сприяє їх живучості, єдності, кримінальній активності, мобільності, спадковості поколінь правопоруш-ників [17, с. 7] або розгляд «кримінальної  субкультури суспільства» як специфічно¬го  поняття, яке відрізняється від  загаль¬ноприйнятого кримінологічного поняття «кримінальна субкультура  професійних злочинців» [10, с. 7] чи поняття  «субкультури злочинного світу», яке  «є тим сере¬довищем, в якому злочинець  відчуває себе «своїм» [4, с. 11].

За О. Старковим - «це опрацьована  злочинним світом під себе система  люд-ських цінностей, духовних, інтелектуальних, матеріальних, естетичних, яка про-тиставлена загальнолюдським надбанням і оцінкам» [19, с. 18]. Краще, на нашу думку, не «опрацьована», а «осмислена» та не «під себе», а  під своїм світоглядом (або кутом  зору). Кримінальна субкультура - це осмислена злочинним світом або  під його впливом (під кутом зору кримінального середовища) картина  сві¬ту, яка переглядає на свій лад  основні людські цінності (духовні, інтелектуаль¬ні, матеріальні, естетичні  тощо) та не узгоджується (і часто  входить у проти¬річчя) з традиційними нормами моралі і права.

Разом з тим, хіба є правильним навіть умовно ставити в один ряд  такі поняття як «дитяча субкультура», «субкультура юристів», «субкультура праців¬ників органів внутрішніх справ» і... «субкультура розбійників» або  «субкуль¬тура грабіжників»? Чому, наприклад, не кримінальна контркультура  або кримі¬нальна антикультура? Щоправда, О. Старков, посилаючись на американську кри¬мінологічну літературу (Емпі), пояснює, що кримінальна субкультура  «не спря¬мована проти культури, вона є її розвитком, але регресивним, зворотнім; крім того, вона находиться ніби під культурою, нижче неї, тому і називається суб¬культурою» [19, с. 48].

Д. Донських, досліджуючи  кримінальну субкультуру, теж звертається  до контркультури (в широкому і вузькому значеннях) та антикультури, підкреслю-ючи, що контркультура опозиційна до панівної культури [10, с. 17].

Контркультура і антикультура не тотожні, але важко не погодитись, що «субкультура, народжена у злочинній  групі неповнолітніх, є вже контркультурою, бо виражає протест і виправдовує  діяльність, яка носить кримінально  караний характер, проти офіційно узаконених у суспільстві норм і  цінностей» [4, с. 49]. Логічніше не кримінальна  субкультура, а кримінальна інфракультура (лат. Infra - під, нижче) або низкультура.

Під «питанням назви» (суб-, контр-, анті-, під-, низ-, інфра- тощо), можна  запропонувати замість поняття  «субкультура» поняття «квазікультура» («квазі» у звичайному сенсі «псевдо»). Псевдоцінності і псевдоідеали домінують  у зло-чинному середовищі, водночас протистуючи як контр- та антикультура та знаходячись нижче традиційної  культури як під-, суб- та низ-, інфра- культури. Або замінити поняття «кримінальна субкультура» поняттям «кримінальна не- культура» (чи псевдокультура). Питання кримінальної (і не лише!) квазі-, суб-, контр-, анті-, під-, низ-, інфра- тощо культури є доволі спірним. Так, «культу¬ра правоохоронної системи також має складну систему і складається з безлічі суб- (а іноді й контр-) культур» [12, с. 28]. Питаннями кримінальної субкультури активно займались і закордонні дослідники (М. Платок, В. Фокс та ін.). Проте, якщо в юридичній літературі вже практично утвердилось таке поняття як кри-мінальна субкультура, то відмовитись від нього буде непросто.

Більшість дослідників, визначаючи злочинців як носіїв кримінальної суб-культури цілком праві, але злочинці є пе¬редусім носіями своєї субкультури, суб-культури злочинців. Має рацію Д. Дон¬ських, виокремлюючи «кримінальну субкультуру  суспільства», «яка є части¬ною загальнолюдської культури суспіль-ства» [10, с. 11], де немає  таких елементів, як клятви, прописки, прокльони тощо, які притаманні субкультурі  професійних злочинців [10, с. 11].

Постає паралель з елітарною  і масовою культурою та, в кримінологічному випадку, «субкультура злочинців» і  «популярна», завдяки і ЗМІ, криміналізова- на «мас-культура» («кримінальна субкультура  суспільства»).

З ототожненням кримінальної суб- культури і злочинної субкультури  до певної міри можна погодитись, хоча злочинна субкультура має витоки через зло-чин від зла (етимологічно і семантично зло - основа і початок  злочину).

Кримінальна субкультура (crime - кримінал, злочин) гносеологічно, аксіо- логічно і онтологічно вторинна, похідна від своєї першооснови - «злої», злочин-ної субкультури  і зла. Споживачами та інколи її носіями  і поширювачами є не лише злочинці. Підліток, який в Амстердамському  музеї татуювань фотографує або  перемальовує, а потім демонструє та поширює кримінальні татуювання або хлопець, який переглянув «Місце зустрічі змінити не можна» та почав  співати «Мурку», теж є споживачами  кримінальної субкультури. «Мурка» - це унікальний випадок, це один з яскравих шедеврів, «класичне» досягнення криміналь¬ного шансону, чи не найкращий його зразок. Не дивно, що до неї, завдяки її високій  естетичній довершеності, вдаються не лише у «певних колах», але й  вельмишановні посадовці. «Мурка»  як мистецький доробок є прикладом  непересічного, талановитого явища  субкуль- тури, вона стала популярним, загально-визнаним, «народним» твором.