Метафора у поетичному мовленні Ліни Костенко

 

Нічого, каже, і на тому світі

душа козацьким сміхом засміється,

а вороги хай думають, що грім.

(„Дума  про трьох братів неазовських”)

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

(„Очима  ти сказав мені...”)

Цікавим є ще один приклад Ліни Костенко:

То він  як пригадає тих драгунів,

котрі од нас у розтіч дременули,

та що як скаже! – двиготять кайдани од реготу.

(„Дума  про трьох братів неазовських”)

 

Хоча  тут і змальовується фізична  дія предмету (об’єкта), але насправді  письменниця описала психічний  стан полонених, які так сильно сміялися, що навіть „двиготіли кайдани од реготу”. Подібним також є приклад „...Гукала тиша рупором вокзальним”, де описується не фізична дія навколишнього  середовища, а стан головного героя, – в його душі „гукала тиша”.

Найбільшу групу індивідуально-авторських метафоричних структур метафоричних структур типу „дієслово + іменник” представляють  ті, в яких зображуються явища природи. Це приклади такого типу:

 

І засміялась провесінь: Пора! –

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

(„І засміялась  провесінь”)

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

(„Очима  ти сказав мені...”)

Уже й зникало сонце за горбами –

Сад шепотів пошерхлими губами.

(„Виходжу  в сад...”)

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

(„Хай  буде легко дотиком пера”)

Стояла  груша, зеленів лісочок.

Стояло небо, дивне і сумне.

(„Стояла  груша, зеленів лісочок”)

На конвертики хат

літо клеїть віконця, як марки.

(„На  конвертики хат”)

...От  ми йдемо. Йдемо удвох із  ним.

Шепоче ліс: – Жива із кам’яним!

– Диви, дивá! – дивується трава. –

Він кам’яний, а з ним іде жива

(„Ой  ні, ще рано думати про все”)

„Із города Азова не великії тумани вставали,

Три брати  рідненькі із города Азова

із тяжкої неволі утікали.

(„Дума  про трьох братів неазовських”)

 

Процес  збагачення й оновлення в поезії лексико-семантичної структури традиційних  метафор можна прослідкувати  на прикладах словосполучень з наявністю  дієслів, що позначають рух – йти, пориватись, проходити, повзти:

 

Гроза проходила десь поруч.

Було  то блискавка, то грім.

(„Гроза  проходила десь поруч”)

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні  осінь похлинулась димом.

(„Виходжу  в сад...”)

Суха, порепана дорога повзе,

як спраглий крокодил.

(Акварелі  дитинства)

Над світом білим, світом білим хтось всі  спіралі перегрів

А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім.

(„Гроза  проходила десь поруч”)

 

Узагальнююче  значення таких дієслів – переміщення  в просторі, рух. Вони вживаються для  характеристики переміщення предметів, змін у часі, відображення психічних  процесів.

Аналіз  багаточленних словосполучень типу „дієслово + іменник” переконує в  тому, що для визначення лексико-семантичної  структури метафори важливі перш за все семантичні процеси. Постійною  структурною характеристикою метафори є взаємодія двох значень однієї і тієї ж словникової одиниці  в поетичному мінімальному чи максимальному  контексті. Ця особливість структури  може проявлятися по-різному, в залежності від типів і видів метафор.

Метафоричні словосполучення, що складаються з  двох іменників, створюють генитивну  конструкцію, в якій метафори зоване слово, як правило, виступає в формі залежного родового відмінка. В сучасній поезії генитивні метафори різняться великою тематичною розмаїтістю і функціональною багатоплановістю. Дуже часто вони служать назвами окремих збірників і циклів, наприклад, книги М.Рильського „В затінку жайворонка”, В.Сосюри „Весни дихання”, А.Малишка „Полудень віку”, І.Драча „Протуберанці серця”, В.Бичка „Колір часу”, В.Коротича „Запах неба”, вірші Л.Костенко „На конвертики хат”, „Пелюстки старовинного романсу”, „Акварелі дитинства”, „Двори стоять у хуртовині айстр” та ін. [17, с.12].

Семантичне  ядро мінімального генитивного словосполучення  має тенденцію розширятися або  уточнятися за рахунок залежних прикметників, наприклад:

 

Усмішкою дитячої фортуни

було  для нас потрапити в той  дім.

(„Старий  годинникар”)

 

У цьому  прикладі прикметник уточнює якісну ознаку метафоризованого іменника, виступаючи відносно нього в ролі метафоризуючого. Таким чином, іменник усмішкою, сполучаючись з поняттями дитячої і фортуни, піддається подвійній метафоризації. Подібним є ще один приклад Ліни Костенко:

 

Великі  зорі в пам’яті планети

Холодні пахощі первісних печер...

(„Летючі  катрени”)

 

Означальна  функція іменника в генитивних конструкціях розкриває можливості в передачі найбільш різноманітних переносних значень слів. Генитивні словосполучення  є концентрованою формою вираження  ознак предмета, явища, які зіставляються  з іншими предметами, явищ. При цьому  особлива роль належить метафоризуючому  іменнику, що відрізняється семантичною  багатоплановістю і в той самий  час конкретністю. Розглянемо деякі  строфи з поезій Ліни Костенко:

 

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

(„Двори  стоять у хуртовині айстр”)

Душа  задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували  літечко, марнували”)

... і золотаве  звечоріння

в зелених кучерях сосни.

(„Акварелі  дитинства”)

На конвертики хат

літо  клеїть віконця, як марки.

(„На  конвертики хат”)

Смуток  нащадків – як танець бджоли,

танець бджоли до безсмертного поля.

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

Великі  зорі в пам’яті планети

Холодні пащі первісних печер...

(„Летючі  катрени”)

Так це ж  не всі. Все військо і не знало.

Та ще й вночі. Це купка тих старшин.

(„Дума  про трьох братів неазовських”)

 

Аналіз  метафор – генетичних конструкцій  показує, що вони функціонують в контекстах, як поширені, емоційно навантажені  назви предметів, ситуацій, ознак, протиставлюваних логічно-понятійним структурам. Метафора виступає другою назвою певного предмета, явища, події. При цьому нове найменування завжди припускає елемент зіставлення, відображає процес перенесення ознак. В цьому процесі актуалізуються або первинні, або вторинні значення слів – компонентів словосполучення.

Генитивні конструкції з метафоричним значенням  – розповсюджене явище в сучасній поезії. В торах майстрів художнього слова вони відзначаються новизною й оригінальністю, у них відображається уміння переосмислювати явища навколишнього  середовища і цим сприяти естетичному  збагаченню поетичного мовлення [17, с.15].

Розглянемо  способи метафоризації ознак, виражених  формою прикметника. Прикметникові  порівняно з іншими частинами  мови властиво перш за все визначити  той чи інший предмет, явище, називаючи  якісні ознаки. В метафоричному словосполученні  прикметник виконує функцію метафоризуючого  компонента, підпорядкованого логічним валентним зв’язкам іменника і який в залежності від цього компонента змінює свою семантику, наприклад:

 

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому  вже ані яблучко не сниться.

(„Виходжу  в сад...”)

 

Прикметники чорний і худий передають семантичні відтінки таких ознак, як зів’ялий, мертвий. Переносне використання прикметників у вище наведеній строфі сприяє тому, що якісна ознака сприймається в багатьох аспектах, поглиблюючи асоціативні зв’язки слова – носія ознаки.

Джерелом  метафоризації прикметника виступають поняття фізичних ознак предмета, явищ, особливості психічних процесів:

 

Смуток  нащадків – як танець бджоли,

танець  бджоли до безсмертного поля.

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

... то  раптом ця осіння хуртовина

***

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина.

(„Двори  стоять у хуртовині айстр”)

Марнували літечко, марнували.

А тепер осінні вже карнавали.

(„Марнували  літечко, марнували”)

Якісь красуні, всупереч вікам,

до нього  йшли по місячній доріжці.

(„Пелюстки  старовинного романсу”)

Стояла  груша, зеленів лісочок.

Стояло небо, дивне і сумне.

У груші  був тоненький голосочок,

вона  в дитинство кликала мене.

(„Стояла  груша, зеленів лісочок”)

Моє нечуване терпіння

іще ніхто  не переміг...

(„Акварелі  дитинства”)

Біднесенький мій ліс,

він зовсім задубів!

(„Біднесенький  мій ліс...”)

І наче склом затовчений туман,

упала перша  паморозь на віти...

(„Біднесенький  мій ліс...”)

Їй сняться  хмари і липневі грози,

чиясь душа прозора при свічі.

(„Дзвенять  у відрах крижані кружальця”)

Усе життя  на рівні витривань

А час – він мудрий фікції скасує

(„Летючі  катрени”)

 

Використовуючи  народнопісенні традиції при створенні  метафоричного образу, поети часто  використовують прикметник чорноокий:

 

Там повен  двір любистку,

цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

(„Українське  альфреско”)

 

Метафори  подібного типу, активізуючи зорові відчуття, часто зустрічаються в  поезії.

Використання  прикметників на позначення кольору  – характерна особливість сучасної поезії. По-різному трансформується  колір в лексико-семантичній структурі  метафоричних образів. Семантика колірних понять білий, чорний, рожевий, синій  розкривають себе в усій системі  художньо-образотворчих засобів. Кожен  поет має свою гамму кольорів, своє улюблене коло понять, що асоціюються  з певним кольором. Ліна Костенко полюбляє контраст – протиставляти кольори:

 

Цей білий світ – березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.

(„Хай  буде легко. Дотиком пера”)

 

Чорний  колір має певне негативне  навантаження, він асоціюється з  чимось недобрим, зі смертю:

 

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому  вже ані яблучко не сниться.

(„Виходжу  в сад...”)

 

Аналізуючи  семантико-стилістичне навантаження прикметника золотий в поезії Ліни Костенко, потрібно відзначити перевагу не прямих асоціацій з кольором золота, а позначення загального позитивного емоційно-оцінного змісту, порівняймо:

 

Уже й  зникало сонце за горбами –

сад шепотів  пошерхлими губами

якісь прощальні золоті слова.

(„Виходжу  в сад...”)

... і золотаве звечоріння

в зелених  кучерях сосни.

(„Акварелі  дитинства”)

Дорога  і дорога лежить за гарбузами.

І хтось  до когось їде тим шляхом золотим.

(„Українське  альфреско”)

Вже листопад підкрався з-за дубів

і гай  знімає золоту перуку

(„Біднесенький  мій ліс...”)

 

Ознакою інтенсивних ліричних почуттів в  поезії Ліни Костенко відзначений рожевий  та синій колір. Вони зберігають свою позитивну значимість, піддаючись одночасно  семантичним змінам:

 

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

(„Двори  стоять у хуртовині айстр”)

 

Розглянуті  способі метафоризації ознак  прикметника різноманітні. Однак  їх можна звести до двох основних: приписування предметові чи явищу невластивих  ознак і віднесення певної якості до сфери іншого виду відчуттів. Останній спосіб характерний в основному  для якісних прикметників. Порушення  традиційного семантичного зв’язку  між прикметником та іменником відбувається найчастіше завдяки відносним прикметникам.

Між цими двома способами метафоризації  ознак прикметника немає і  не може бути чіткої межі, оскільки ці ознаки часто зближуються. Уживаний в переносному значенні прикметник відривається від традиційного значення предмета і сполучається з іншим, стаючи його ознакою. Відбувається перехід  відносних прикметників у якісні. Семантичні процеси в сфері прикметників відображають подальший процес абстрагування  ознак, їх активну метафоризацію  [17, с.18].