Метафора у поетичному мовленні Ліни Костенко

Цікавими  також є структурні особливості  метафор. Дослідження лексико-семантичної  структури метафор передбачає встановлення ядра тих семантичних відношень, що об’єднують метафоризоване й метафоризуюче; аналіз способів розгортання, ускладнення  метафоричного образу; встановлення відношень між метафоричним словосполученням і прямою номінацією явищ під час  визначення семантичного ядра та у  випадку, коли мова йде про різні  ступені ускладнення метафоричного  образу.

У залежності від того, які семантичні відношення визначаються в метафоричних конструкціях, які компоненти, крім метафоризуючого й метафоризованого, виділяються, можна говорити про різноманітні структурні типи метафор, тобто про прості, ускладені й складні.

До простих  метафор відносяться ті, в яких семантичне ядро складається з двох компонентів:

 

І засміялась провесінь: – Пора! –

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

(„І засміялась  провесінь”)

Двигтить місточок у дві дошки!

– Не бійтесь, куме, іще трошки!

(„Ішли  музики із весілля”)

 

Серед простих  метафор виділяються структури, що складаються з двох іменників (генитивна конструкція), з іменника й дієслова, з іменника й прикметника. Порівняймо:

 

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

А поки що – ні просвітку, ні дня.

Світ мене ловить, ловить ... доганя!

(„Ой  ні, ще рано думати про все”)

Дорога  і дорога лежить за гарбузами.

І хтось  до когось їде тим шляхом золотим.

(„Українське  альфреско”)

 

На семантичному рівнім компоненти ядра простої метафори підпорядковуються законам сумісності за змістом.

В ускладнених  метафорах один чи два компоненти збагачуються за рахунок нових слів того ж самого семантичного плану:

 

Уже й зникало сонце за горбами –

сад шепотів  пошерхлими губами

якісь прощальні  золоті слова

(„Виходжу  в сад...”)

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували  літечко, марнували”)

Сьогодні  сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

(„Хай  буде легко. Дотиком пера”)

 

В ускладнених  метафоричних структурах відбувається розгортання семантики одного чи обох компонентів ядра. Так, в метафорі „Душа задивиться в туман...” („Марнували літечко, марнували”) словосполучення душа задивиться ускладнюється завдяки уточненню в туман, що розвиває, посилює семантику дієслова задивиться. Крім того, це уточнення повертає семантиці цього дієслова пряме значення, підкреслюючи ефект неочікуваної сполучуваності слів душа задивиться.

Часто метафорична  структура ускладнюється завдяки  означальної функції прислівника, який семантично залежить від обох компонентів ядра, а синтаксично  від метафоризуючого дієслова, наприклад:

 

Навколо нього час лежав навалом.

Співали птиці в шибку із куща.

(„Старий  годинникар”)

 

У сучасній поезії ускладнені метафори найбільш продуктивні. Вони здатні відновлювати внутрішню форму слова, завдяки  чому відкриваються більші стилістичні  можливості для створення оригінальних індивідуально-авторських метафоричних образів.

Складні метафори, на відміну від ускладнених, формуються в тих випадках, коли один із компонентів семантичного ядра метафоризується двічі, тобто фактично входить в склад двох семантичних  ядер. У нашому досліджені практично  не зафіксовані складні метафоричні  конструкції. Хоча деякі метафори нагадують  своєю структурою складні, але все  таки вони мають лише одну метафоризацію, наприклад:

 

Світали ночі вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами

(„Очима  ти сказав мені…”)

 

У цьому  прикладі є два семантичні ядра – хитнула доля і хитнула терезами. Але тільки конструкція (або неприслівне словосполучення) хитнула доля є насправді метафоричним, а словосполучення хитнула терезами має пряме значення.

Таким чином, можемо навести тільки два приклади складного словосполучення, які  зафіксовані нами у фактичному матеріалі:

 

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували  літечко, марнували”)

Невже це осінь, осінь, о! –

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

(„Осінній  день...”)

 

Як бачимо, два семантичних ядра об’єднуються навколо одного компонента: душа марить (одна метафоризація) і обрисами літа (друга метафоризація); айстри зайшлися болем (одна метафоризація) і горілиць зайшлися болем (друга метафоризація).

Спираючись  на найбагатший лексико-семантичний  арсенал літературної мови, на його нормативні принципи, українська поезія сучасної письменниці Ліни Костенко є справжньою творчою лабораторією для створення найбільш різноманітних  метафоричних образів.

 

СТИЛІСТИЧНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТАФОР

 

Поезія  – яскравий показник життєздатності національної мови, а слово –  скарбниця духовних багатств народу. Поетеса Ліна Василівна Костенко – наша сучасниця. Як митець вона "вписана" в свій час. Вона належить до тих  поетів, про яких О.Блок писав: "Тільки те, що було сповіддю письменника, тільки той твір, в якому він спалив себе до тла... – тільки такий твір може стати великим. Спалена душа повинна рано чи пізно схвилювати своїх сучасників навіть не мистецтвом, навіть не новизною, а тільки щирістю самопожертви" [2, с.170]. Творчий доробок поетеси дуже цікавий і неординарний, що підтверджується наявністю великої кількості літературознавчих і мовознавчих досліджень її творчості. Вивчаючи її поезію "дослідник не залишається сухим об’єктивним фіксатором поетичних знахідок і новацій, він збагачується духовно" [12, с.46].

У віршах Л.Костенко кожне слово – образ  ніби випромінює поезію, кожне слово  співвідноситься з іншим, внутрішня  форма його полісемантична, тобто  багатозначна, вона може нарощувати все  нові й нові відтінки значення. Коли йдеться про образну систему  поетеси, то про це навіть складно  говорити, бо вірші її, стиль, поетика  – надзвичайно концентровані, естетично  подекуди насичені метафорикою і  глибинним підтекстом. Авторський словник  її – надзвичайно багатогранний, а лексеми її віршів – це унікальне  своєрідне явище співіснування  різних мовних і стильових рівнів, серед яких слова високого звучання не губляться і "не претендують  на особливий статус стилю поруч  із народною говіркою" [12, с.48]. Розглядаючи в своїй статті творчість Ліни Костенко, дослідниця Л.В.Краснова вказує на "вписаність образної системи поетеси в широкий культурний контекст світового рівня", доходить висновку, що глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожного тексту на всіх рівнях, може і повинна розглядатися не лише в літературознавчому, а й у лінгвістичному аспекті" [12, с.53].

Ознайомлюючись  з літературознавчими дослідницькими статтями, пов’язаними з творчістю  поетеси, ми звернули увагу на той  факт, що майже усі вчені вказують на особливу образність її віршів, яка  просто не може залишитися не поміченою. Так, наприклад, розглядаючи збірку "Сад нетанучих скульптур", Є.Прісовський зауважує: "Ліна Костенко -майстер деталі, гострометафоричного  і водночас предметно точного  образу , відчутного на дотик, зримого, пластичного, що створює настрій, дає відчути аромат часу і місця дії" [16, с.177]. "Можна подивуватися точності і пластичній виразності словесного живопису поетеси, барвистості і предметності образів, покликаних відтворити всю безліч животвору" [14, с.181]. Як бачимо, вчені вказують на предметну точність, пластичність, зримість, барвистість, виразність, майже відчутну дотиковість і навіть музичність образів поетеси.

Розглядаючи в своїй праці музичні образи в творчості Ліни Костенко, дослідники О. та Ю. Чекан зазначають: "Безмежжя простору художнього світу Ліни Костенко не в екстенсивному розширені  меж, а в принциповій відсутності  їх. На невеликій площині мистецтва  слова поетеса відкриває безліч вимірів. Одні, що пронизані музичним струмом, утворюють грандіозну симфонію. Інші, зображально-художні, компонуються в неповторну картину: згадаймо багатство  барв, відтінків, неповторність колориту, яскраві зорові образи. Поезія Ліни Костенко – це музика слова. Пристрасна і велична" [24, с.138-139]. Крім того, вони вказують на "багатоаспектність  паралелей між поезією Ліни Костенко і музикою Є.Станкевича". І справді, коли читаєш (а особливо слухаєш) вірші  поетеси, виникає враження, що перед  тобою – пісні, навіть скоріше  не пісні, а самісінька музика, якимось  дивним чином відтворена в словах. І музика ця завжди звучить по-різному: то ніжно і лагідно, нагадуючи  колискову, то бурхливо, чітко, ритмічно – форте, але завжди хвилює душу, примушує її працювати, співчувати, боліти. Ось що з цього приводу знаходимо  у Б.Антоненка-Давидовича: "Метафори Ліни Костенко – образні, яскраві, вони легко створюють зорове уявлення... Окремо хочеться спинитись на мові поетеси. Серед багатьох своїх сучасників вона чітко вирізняється високою  культурою мови своїх творів. В  неї нема ні мовної розхристаності, поєднаної з лексичними злиднями, ні синтаксичної і фразеологічної безвідповідальності  за слово. Витримана в традиції живої  народної мови й класичної спадщини, мова Ліни Костенко багата на розмаїту лексику, характерні ідіоми та соковиті приповідки" [1, с.155-156].

Треба відзначити існування великої кількості  мовознавчих праць, у яких досліджується  творчість поетеси. І це, на наш  погляд, цілком природно, бо її спадщина – невичерпне джерело для вивчення і цікавих спостережень, знахідок. У статті Л.А.Семененко зібрані  спостереження над творчим використанням  гнучкої структури граматичної  категорії числа абстрактних  іменників в ідіолекті Ліни Костенко. Так, в одній зі своїх робіт  Л.А.Семененко за допомогою аналізу  багатьох прикладів і наукового  їх обґрунтування доходить такого висновку: "Для поетичного ідіолекту Ліни Костенко характерним є активне  використання експресивно-конотативного  потенціалу морфології для передачі найбільш доцільним способом ідейно-художнього задуму, семантичної компресії тексту, уточнення його експресивних і емоційних  параметрів, а маркована граматична одиниця є експресивно-емотивною  домінантою поетичного дискурсу" [19, с.54]. Ця робота, безперечно, дуже ґрунтовна  і цікава, вона відкриває і демонструє цікавий і великий, важливий шар  для дослідження творчості Ліни Костенко.

У статті Т.В.Іванової "Символіка трьох  кольорів в романі Ліни Костенко "Маруся Чурай" подаються спостереження  над нашаруваннями назв кольорів в історичних творах Ліни Костенко: "Система стилістичних засобів  художнього твору містить в своєму складі палітру фарб, або живописних елементів, на тлі яких проходять  події зображуваного, Як і в живописі, палітра має кольори, які є  основними для інших, менш важливих у творі. Естетично-філософська функція, притаманна живописним елементам мови, на жаль, у мовознавчій літературі висвітлена досить однобоко - дослідники багато уваги приділяють першій частині  названої функції" [10, с.65]. Т.В.Іванова  дійшла таких висновків: "Система  елементів чорний-червоний-білий, яка  може тлумачитися як одне ціле [10, с.66]., в історичних творах Л.Костенко виконує  філософсько-естетичну функцію, що досягається розкриттям внутрішньої форми епітетів, введенням народнопоетичної символіки і створенням авторських метафоризованих комплексів" [10, с.71].

Аналіз  процесу засвоєння іншомовної лексики  українською літературною мовою  передбачає насамперед дослідження  творчості українських письменників, оскільки „проблема творчості письменника ... є складовою частиною ширшої проблеми – значення художніх творів для  розвитку літературної мови взагалі” [15, с.107]. Аналіз використання лексичних  засобів у художньому творі сприяє виявленню не лише предметно-логічної, а й емоційної та естетичної інформації, закладеної у тексті.

Мовна творчість  Ліни Костенко відіграє значну роль у  розвитку сучасної художньої мовної практики: її поезія зосереджує в собі важливі соціальні, моральні, естетичні  ідеали сучасності, розкриває глибину  поетичного мислення авторки, гостроту світосприймання, вміння майстерно  зобразити внутрішній світ людини. Метафорична лексика у творах письменниці використовується як стилістичний атрибут індивідуального стилю  [20, С.1].

На залучення  метафор до поетичних контекстів впливає тематична орієнтація поезій Ліни Костенко. Стилістичні функції  метафоричної лексики пов’язані  з семантичною структурою слова. У результаті взаємодії з іншими мовними засобами в контекстах поетичних  творів відбувається розширення або  звуження семантичної структури  метафор, зумовлене переосмисленням  та індивідуальним сприйняттям цієї лексики, що виявляється в образній характеристиці об’єктів.

Стилістичні функції метафор ведуть до створення  поетичної символіки, індивідуальних образів, конкретно-чуттєвих картин зображення, формування образу автора і ліричного  героя, до підсилення достовірності  викладу. Основною стилістичною властивістю запозичень є здатність набувати нових стилістичних значень (емоційних і експресивних), що створюється контекстом, ставати його стилістичною домінантою. І снує безпосередній і константний зв’язок властивостями метафоричних понять, що, залежно від авторської інтерпретації, можуть забезпечувати реалізацію різних стилістичних функцій.

У теорії метафори прийнято розрізняти конвенціональні, загальновживані, загальномовні, або  „стерті”, метафори і креативні, творчі, індивідуально-авторські, або „живі”, метафори. До креатиних, або „живих”, метафор можна віднести:

 

Він лікував годиннички куповані.

Час зупинявся, цокав і кульгав.

(„Старий  годинникар”)

Вже листопад підкрався з-за дубів

і гай знімає золоту перуку.

(„Біднесенький  мій ліс...”)

І засміялась провесінь: – Пора! –

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

(„І засміялась  провесінь”)

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували  літечко, марнували”)

Невже це осінь, осінь, о! –

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

(„Осінній  день...”)

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

(„Затінок, сутінок, день золотий”)