Наукова організація педагогічного процесу на основі інтенсифікації та оптимізації

Наукова організація педагогічного процесу  на основі інтенсифікації та оптимізації.

 

Вступ 
        Науково організованою вважають працю , якщо вона ґрунтується на досягнені науки и практики та комплексного використанні чинників , які забезпечують оптимальні умови діяльності, що дають змогу досягти максимальних результатів. А також на успішній інтенсифікації навчання, метою якої є впровадження науково обґрунтованих методів керівництва пізнавальним процесом, розвиток творчого потенціалу учнів.

       Педагогічний процес – це спеціально організована взаємодія педагогів та вихованців ( педагогічна взаємодія ) з приводу змісту освіти та виховання з використанням засобів навчання і виховання ( педагогічних засобів ), способів активізації та оптимізації роботи учнів, з метою вирішення завдань освіти і виховання, спрямованих як на задоволення потреб суспільства так і самої особистості в її розвитку і саморозвитку .

 

 

1.Наукова організація педагогічного процесу 
 

Одним з важливих засобів адаптації  учнів до умов будь-якого освітнього закладу є система організації  навчального процесу , висока ефективність окремих складових його частин. Широке впровадження в життя навчального  закладу елементів наукової організації  навчального процесу представляється  нам одним з найважливіших  способів якнайшвидшої адаптації учнів до умов освітньої системи.

Педагогічний  процес - це матеріальна система . Системи  типу школи, ПТУ, коледжу , вузу , позашкільних установ - педагогічні системи.

Процес, який реалізує цілі освіти та виховання  в умовах педагогічних систем, називають педагогічним процесом.

Педагогічний  процес - основна категорія педагогічної науки .

Наукова організація педагогічного процесу  являє собою ефективний шлях вирішення  об'єктивних педагогічних питань, способів його вдосконалення , підвищення якості виховання та навчання.

Динаміка  розвитку педагогічного процесу , його внутрішній рух , залежить від того , як складається характер взаємодії  між вихователями та вихованцями , які  взаємини виникають між ними. Взаємна  активність , співпрацю педагогів  і вихованців в процесі їх спілкування найбільш повно відбивається терміном педагогічна взаємодія .

У процесі  взаємодії між суб'єктами та об'єктами педагогічного процесу виникають  різноманітні зв'язки : 
• інформаційні (обмін інформацією між вихователем і учнем ) ; 
• організаційно - діяльністю ( спільна діяльність ) ; 
• комунікативні (спілкування ) ; 
• управління та самоврядування .

Компонентами  педагогічного процесу будуть мета , зміст, форми і методи навчання та виховання , результати . 
Ще одна важлива риса педагогічного процесу - цілісність .

Намітилися  різні підходи до розуміння цілісного  педагогічного процесу (Ю. К. Бабанський , М.А. Данилов , В.В. Краєвський , Б.Т. Лихачов і т.д.). Це пояснюється складністю педагогічного процесу . М.А. Данилов вважає , що «педагогічний процес - внутрішньо пов'язана сукупність багатьох процесів , суть яких полягає в тому , що соціальний досвід перетворюється на якості формованого людини (навчання , виховання , розвиток) . Виховання здійснює не тільки виховну , а й розвиваючу , і освітню функцію».

Закономірності  педагогічного процесу обумовлені його зовнішніми зв'язками :

1. Цілісний педагогічний процес, його мета , завдання, зміст , форми і методи обумовлені соціально - економічними потребами суспільства , його ідеологією та політикою ;
2. Завдання, зміст методи і форми педагогічного процесу залежать від потреб , але і можливостей суспільства , від умов протікання процесу .

Закономірності  педагогічного процесу , зумовлені  не тільки його зовнішніми зв'язками , але і внутрішніми :

 

1. закономірний взаємозв'язок виховання, навчання , освіти та розвитку;

2 ) єдність  виховання і самовиховання , викладання  і навчання ; 
3 ) визначальна роль діяльності та спілкування в педагогічному процесі; 
4 ) закономірність відповідності змісту , форм і методів педагогічного процесу віковим особливостям і можливостям вихованців ; 
5 ) взаємозв'язок колективу і особистості в педагогічному процесі.

 

 

  Важливим є, з моєї точки зору, розгляд питання про принципи організації педагогічного процесу:

 

• гуманістична спрямованість педагогічного процесу;
• зв'язок педагогічного процесу із життям і виробничою практикою ;
• поєднання навчання і виховання з працею на загальне благо ;
• науковість ;
• орієнтованість педагогічного процесу на формування в єдності знань і умінь, свідомості і поведінки ;
• навчання і виховання дітей в колективі;
• наступність , послідовність і систематичність ;
• наочність ;
• позитивний емоційний фон педагогічного процесу.

 

Принципами  управління діяльністю вихованців будуть:

 

• поєднання педагогічного управління з розвитком ініціативи і самостійності вихованців ;
• принцип свідомості і активності вихованців у цілісному педагогічному процесі;
• повага до особистості вихованця в поєднанні з розумною вимогливістю до нього ;
• опори на позитивне в людині , на сильні сторони його особистості; узгодження вимог сім'ї , громадськості та освітньої установи ;
• поєднання прямих і паралельних педагогічних дій ;
• врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців ;
• міцності і дієвості результатів освіти , виховання і розвитку .

З принципами педагогічного процесу тісно пов'язані педагогічні правила, які визначають характер дій педагога , що ведуть до реалізації принципу . Правило не володіє силою загальності і обов'язковості.

 

Ефективність  педагогічного процесу залежить :

 

• від ступеня відповідності його змісту та організації основним вимогам об'єктивних законів виховання , потребам суспільства , життя;
• від своєчасного виявлення і вирішення назріваючих в педагогічному процесі протиріч , його систематичного вдосконалення;
• від широкого залучення до педагогічної організації дитячого життя громадськості та залучення дітей у громадське життя ;
• від обліку вікових та індивідуальних можливостей ;
• від систем майстерності та мистецтва взаємодії педагога з дітьми , повноти контролю над життєвою ситуацією . 
  

 

2.Шляхи оптимізації та інтенсифікації процесу навчання

2.1. Оптимізація процесу навчання

Оптимізація — процес надання будь-чому у найкращих, найзручніших умовах для діяльності. Під оптимізацією навчального процесу треба розуміти створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, створення санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль.

Оптимізація процесу навчання — управління навчанням  на основі всебічного врахування його закономірностей, принципів, сучасних форм і методів, особливостей, внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найвищої його ефективності.  

До  критеріїв оптимізації процесу  навчання за Волковою належать:

• ефективність процесу навчання (результат успішності навчання, вихованості і розвитку учнів);
• якість навчання (ступінь відповідності між результатами та цілями і завданнями навчання, а також ступінь відповідності між результатами і максимальними можливостями кожного школяра в певний період розвитку);
• оптимальність витрат часу і зусиль учителів та учнів (відповідність гігієнічним нормам).

Вибір оптимальних варіантів навчального  процесу передбачає у діях педагога дотримання певних етапів:

• чітке формулювання дидактичних завдань відповідно до певних форм організації навчання;
• вибір і конкретизація змісту навчання;
• вибір найбільш доцільних форм організації навчання;
• визначення доцільних методів та засобів навчання;
• забезпечення планування навчального процесу;
• створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов для проходження навчального процесу;
• забезпечення керівництва навчальним процесом на уроці на достатньому науковому рівні;
• аналіз результатів навчальної діяльності з метою її коригування у перспективі.

Організація навчального процесу на засадах  оптимізації вимагає ґрунтовної наукової підготовки учителів та майстрів виробничого навчання.

Пошуки  тих чи інших напрямів навчання зумовлюються особливостями та потребами суспільно-економічного розвитку. Впродовж століть суспільство задовольняв екстенсивний підхід до організації навчання.

На  сучасному етапі соціально-економічного розвитку суспільства виникає проблема підвищення ефективності навчальної діяльності на всіх рівнях освіти.

З розвитком  науки, збільшенням обсягу інформації актуалізація проблеми продукування інтелектуального багатства суспільства викликала  необхідність інтенсифікації навчального  процесу.

 

2.2. Інтенсифікація процесу навчання

 

Інтенсифікація (від фр. intensification — напруження і роблю) передбачає досягнення необхідних результатів за рахунок якісних факторів, тобто за рахунок напруження розумових можливостей особистості. Потрібно зважати на низку факторів, які у своїй єдності і взаємозв'язку можуть забезпечити інтенсивність навчання. Це:

1. організація навчального процесу на достатньому науковому рівні з погляду розуміння сутності навчання, його рушійної сили, логіки навчального процесу, методів, форм і типів;
2. забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підготовки вчителя;
3. оптимальність змісту навчального матеріалу з погляду його доступності щодо вікових та індивідуальних можливостей школярів;
4. демократизація й гуманізація організації навчальної діяльності учнів;
5. створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов для навчання (харчування, дотримання вимог повітряного, світлового, теплового режимів, гігієна розумової праці);
6. широке використання технічних засобів навчання і передусім комп'ютерної техніки;
7. володіння вчителем педагогічною технологією й технікою та психотехнікою й психономікою;
8. забезпечення високого соціально-економічного статусу вчителя у суспільстві.

Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація учення учнів. Її особлива значущість полягає в тому, що вчення, направлене не лише на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності пов'язаний з активністю суб'єкта.

Плідним ґрунтом для пізнавальної активності є учбова діяльність, як джерело цілеспрямованої роботи думки, розвитку життєво важливих властивостей особи дитяти.

Таким чином, проблема визначається необхідністю розвитку пізнавальної активності учнів і недостатнім використанням можливості вдосконалення даного феномену. Актуальним залишається пошук оптимальних умов формування і розвитку пізнавальної активності учнів.

Проблема розвитку пізнавальної активності учнів, як показують дослідження, знаходилася в центрі уваги педагогів з давніх часів. Педагогічна дійсність щодня доводить, що процес навчання проходить ефективніше, якщо учень проявляє пізнавальну активність. Дане явище зафіксоване в педагогічній теорії як принцип "активності і самостійності учнів в навчанні". Засоби реалізації провідного педагогічного принципу визначаються залежно від вмісту поняття "Пізнавальна активність".

Досить популярна і інша точка зору: пізнавальна активність розуміється як характеристика діяльності учня (її інтенсивність і напруженість). Безліч робіт вітчизняних педагогів присвячена проблемі активізації учбового процесу, вони досліджували проблему активізації мислення учнів в процесі навчання, проаналізували проблему самостійної діяльності що вчаться і роблять вивід, що самостійність є вищим рівнем активності.

Згідно точки зору Т.І. Шамової "пізнавальна активність розглядається як якість діяльності особи, яка виявляється відносно учня до вмісту і процесу діяльності, в прагненні його до ефективного опанування знань і способів діяльності за оптимальний час, в мобілізації етично-вольових зусиль на досягнення учбово-пізнавальних цілей". Таким чином, пізнавальна активність відображає певний інтерес учнів до здобуття нових знань, умінь і навиків, внутрішню цілеспрямованість і постійну потребу використовувати різні способи дії до наповнення знань, розширення знань, розширення кругозору.

Пізнавальна активність виступає як якість особи. Наприклад, Г.І. Щукіна визначає "пізнавальну активність" як якість особи, яка включає прагнення особи до пізнання, виражає інтелектуальний відгук на процес пізнання. Якістю особи "пізнавальна активність" стає, на їх думку, при стійкому прояві прагнення до пізнання. Це структура особової якості, де потреби і інтереси позначають змістовну характеристику, а воля представляє форму.

Г.І.Щукіна виділяє показники, за якими можна визначити наявність пізнавального інтересу:

1) Прояви, що характеризують розумову активність учнів.

а) запитання учнів як результат активного і глибокого пізнавального процесу;

б) прагнення учнів за власним бажанням, без вказівок і вимог вчителя брати участь в обговоренні запитання, доповнити і виправити відповіді товаришів (підняті руки, кількість і характер відповідей учнів);

в) зосередженість уваги;