Нетрадиційні форми уроку на початковому етапі навчання

За нашими даними, домінуючою діяльністю ідеєю раннього навчання англійської мови, яка співпадає  із завданнями формування соціокультурної  компетенції молодших школярів, є  ідея передусім познайомитись з  англомовним ровесником, його повсякденним життям, інтересами, іграми, захопленнями, стереотипами поведінки, а через призму сприйняття англійського (американського тощо) ровесника - і з країною, представником якої він є. Тому головним принципом моделювання ситуацій іншомовного спілкування па початковому етапі має бути принцип опори на діалог культур. Його реалізації сприяють такі типи ситуацій навчально-трудової, сімейно-побутової та соціально-культурної сфер спілкування: ситуації-аналоги потенційного спілку вашім дітей з носіями мови; ситуації з казковим сюжетом на літературно-країнознавчій основі; ситуації з казковим сюжетом, які моделюють взаємодію улюблених персонажів мультфільмів, кінофільмів дітей України і країн, мова яких вивчається; ситуації - уяві її подорожі до визначних місць іншомовних країн, наприклад, до Лондона, до Лондонського зоопарку, до Діснейленду тощо; ситуації, пов'язані з обговоренням отриманих знань про національні реалії іншої культури, наприклад, про реалії шкільного життя, родинні свята, грошові одиниці, реалії масової культури; довкілля; засоби комунікації тощо.

Спеціальним дослідженням доведено, що раннє шкільне навчання англійської  мови як засобу міжкультурного спілкування є ефективним інструментом стимуляції пізнання, розкриття творчого потенціалу особистості учня і посилення гуманізації початкової освіти.

1.2 Значення комунікативних навичок учнів початкової школи

Перш за все, необхідно  звернути увагу на теоретичні основи проблеми розвитку комунікативних навичок. 
Основне питання, яке хвилює психологів різних країн, - роль спілкування з однолітками в життя дитини і його особистісному розвитку. Багато вчених стверджують, що спілкування - вирішальний фактор загального особистісного розвитку дитини в молодшому шкільному віці. Вплив спілкування може так само сприяти виправленню труднощів, що виникають у дітей при неправильному вихованні. Переважна більшість авторів вважають, що адекватне віком взаємодія між дітьми потрібно для розвитку дитини в цілому і формуванні його особистості зокрема. 
Спілкування, або іншими словами комунікація, його особливості та механізми були предметом вивчення філософів і соціологів, психолінгвістів і психологів. 
Проте різні дослідники вкладають у поняття комунікація різний зміст. Так, наприклад, Н.М. Щелованов і Н.М. Аксаріна називали спілкуванням ласкаву мову дорослого, звернену до немовляти; М.С. Каган говорив про спілкування людини з природою і самим собою. А.Н. Леонтьєв вважав, що в сучасній науці існує величезна кількість незбіжних визначень комунікацій; В.М.Філатов визначає комунікацію як «спілкування, передачу інформації від людини до людини в процесі діяльності». [2, с.23] 
Отже, комунікація - це акт і процес встановлення контактів між суб'єктами взаємодії за допомогою вироблення загального змісту переданої і сприйняття інформації. У більш широкому філософському сенсі комунікація розглядається як «соціальний процес, пов'язаний або з спілкуванням, обміном думками, відомостями, ідеями і так далі, або з передачею змісту від одного свідомості до іншого за допомогою знакових систем»  
Для розгляду значення комунікативних навичок у формуванні особистості молодших школярів, необхідно визначитися з поняттям «навички». Під терміном «навички» ми розуміємо автоматизовані способи виконання дій. А комунікативні навички на наш погляд ототожнюються з навичками спілкування. 
Оволодіння комунікативними навичками передбачає оволодіння іншомовним спілкуванням у єдності її функцій: інформаційної, регулятивної, емоційно-оцінної, етикетної.

Вчені виділяють  чотири основних етапи формування комунікативного  досвіду: 
1. Ознайомчий 
2. Підготовчий (аналітичний)

3. Стандартизуючий (синтетичний)

4. Варіюючий (ситуативний)

Процес оволодіння комунікативними навичками є  багаторазове виконання іншомовних дій, спрямованих на автоматизацію  в різних видах мовленнєвої діяльності та спілкуванні на іноземній мові. 
Зупинимося спершу на змісті навчання іноземної мови в середній школі. Воно реалізує основні цілі, спрямовані на розвиток у школярів культури спілкування в процесі формування комунікативних навичок. 
Дані навички передбачають формування як чисто лінгвістичних навичок (лексичних, фонетичних, граматичних), так і їх нормативне використання в усній і письмовій мові. Різні теми, тексти, проблеми, мовні завдання орієнтовані на формування різних видів мовленнєвої діяльності, розвиток соціокультурних навиків і умінь, що забезпечує використання іноземної мови як засобу спілкування. 
При вивченні іноземної мови в початковій школі, в центрі уваги знаходиться послідовне і систематичне розвиток у школярів комунікативних навичок у процесі оволодіння різними стратегіями говоріння, читання, аудіювання та письма. 
Навчання іноземної мови направлено на вивчення його як засобу міжнародного спілкування за допомогою: 
- Формування та розвитку базових комунікативних навичок і умінь в основних видах мовленнєвої діяльності; 
- Соціокультурного розвитку учнів у контексті європейської та світової культури за допомогою країнознавчого, культурознавчого і лінгво - культурознавчого матеріалу;

Комунікативні навички  формуються на основі: 
а) мовних знань і навичок;

б) линво-країнознавчих і країнознавчих знань.

В комунікативні  навички включаються такі найважливіші вміння: 
- читати і розуміти нескладні, автентичні тексти (з розумінням основного вмісту і з повним розумінням);

- усно спілкуватися в стандартних ситуаціях навчально-трудової, культурної, побутової сфер; 
- в усній формі стисло розказати про себе, оточенні, переказати, висловити думку, оцінку. 
- вміння письмово оформити і передати елементарну інформацію (письмо). 
Так визначається мінімальний рівень комунікативних навичок у державному освітньому стандарті з іноземних мов. 

У процесі мовної комунікації люди користуються засобами мови - його словником і граматикою - для побудови висловлювань, які  були б зрозумілі адресату. Однак знання тільки словника і граматики недостатньо для того, щоб спілкування цією мовою було успішним: треба знати ще умови вживання тих чи інших мовних одиниць та їх поєднань. Інакше кажучи, крім власне граматики, носій мови повинен засвоїти «ситуативну граматику», яка наказує використовувати мову не тільки у відповідності зі змістом лексичних одиниць і правилами їх поєднання в пропозиції, а й у залежності від характеру відносин між мовцем і адресатом, від мети спілкування і від інших факторів, знання яких у сукупності з власне мовними знаннями складає рівень комунікативних навичок носія мови. 
Характер навичок спілкування, які входять в комунікативну компетенцію і відрізняються від знань власне мови, можна проілюструвати на прикладі, так званих непрямих мовних актів. Непрямим називається такий мовний акт, форма якого не відповідає його реальному значенню в даній ситуації. Наприклад, якщо сусід за обіднім столом звертається до вас з такими словами: - Не могли б ви передати мені сіль? То за формою це питання, а по суті - прохання, і відповіддю на неї має бути ваша дія: ви передаєте сусідові сільничку. якщо ж ви зрозумієте це прохання як питання і відповісте: - Можу, не проводячи відповідної дії і чекаючи, коли ж співрозмовник дійсно прямо попросить вас передати йому сіль, - процес комунікації буде порушений: ви поступите не так, як очікував мовець і як прийнято реагувати на подібні питання - прохання в аналогічних ситуаціях.  Також в процесі спілкування має місце орієнтація на соціальні характеристики мовного партнера: його статус, позицію, ситуаційну роль, що проявляється у виборі альтернативних мовних засобів зі стратифікації і мовними обмежувачами. 
Таким чином, як граматичні, так і лексичні навички та вміння представляють собою центр мовної компетенції, на який спираються мовні навички та вміння. 
Спілкування формує людину як особистість, дає йому можливість придбати певні риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити мету життя і вибрати засоби їх реалізації. 
На наш погляд, спілкування є найважливішою фазою формування особистості молодшого школяра.

Під особистістю  С.Л. Рубенштейн розуміє сукупність вироблених звичок і переваг, соціокультурний досвід та набуті знання, що визначають повсякденну поведінку ...

При організації  комунікативного процесу важливу  роль відіграє облік особових і вікових  особливостей молодших школярів. Молодший шкільний вік є надзвичайно сприятливою для оволодіння комунікативними навичками на уроках англійської мови. Любов до предмета в даному віці дуже тісно пов'язано з відчуттям психологічного комфорту, радості, потреби і готовності до спілкування, які створює вчитель на уроці. 
Для молодшого шкільного віку (6-10 років) характерна готовність до шкільного навчання, в основі якої лежить інтерес до нової діяльності, яка є джерелом мотивації навчання. Готовність дитини до школи визначається його володінням достатнім обсягом знань з області повсякденного спілкування, культура і поведінка, умінням співробітництва, бажанням вчитися. Ці якості формуються в сім'ї, в передшкільний роки, і від рівня їх сформованості в значній мірі залежать входження дитини в шкільне життя, його ставлення до школи і успішність навчання. [9, с. 38] 
Дослідники відзначають ряд проблем, з якими стикаються молодші школярі: новий режим життя, необхідність систематично працювати для володіння знаннями, прийняття авторитету вчителя. 
Багато методисти вважають ранній початок занять з іноземної мови переважно для досягнення базового рівня оволодіння комунікативними навичками. 
Отже, молодший шкільний вік є найбільш оптимальним у засвоєнні іноземної мови. В цьому випадку в поле зору залишається завдання, вирішити яку покликана початкове навчання даного предмету, а саме розвиток комунікативних навичок. Це передбачає наявність у школярів не тільки практичних умінь, а й певних якостей особистості: товариськості, розкутості, бажання вступати в контакт, вміння взаємодіяти в колективі і так далі. Безумовно, мова йде не про те, щоб займатися розвитком дітей на шкоду знань, а про те, щоб розвиток комунікативних навичок було спеціально спрямований на розвиток особистості молодших школярів.

1.3 Формування комунікативних  навичок на початковому етапі  навчання

Формування навичок  спілкування іноземною мовою  починається з розуміння. Потім відбувається засвоєння потрібної лексики та вміння використовувати її в потрібній мовної ситуації. Формування навичок діалогічного мовлення важче, ніж монологічного. Тому важливо правильно сформувати вміння вести діалог. За темою «Знайомство» в гру можна ввести казкові персонажі. При цьому багаторазове повторення фраз типу «як тебе звати» не стає безглуздим. Потрібні спеціальні методичні прийоми, щоб домогтися кількісної мовної активності дітей в ситуації з діалогічної промовою. Якщо діалог не зацікавив усіх дітей, то завдання поставлено не вірно. Потрібно виробити у дітей звичку до співучасті в бесіді, що є важливою якістю. Комунікативна ситуація включає в себе:

• мотив, мета спілкування, мета мовленнєвої діяльності;

• опис обстановки, ролей учасників, виконання тих  ТК, які необхідно виробити; 
• зразок виконання мовленнєвої діяльності.

Наприклад: потрібно відпрацювати прохання «дай мені, будь ласка, Мишка, відповідь: у мене немає  Мишки.

Можна: використовувати  ігри «покупці-продавці», «черговий  у дитячому саду». 
Необхідно, щоб у гру включалися всі діти. 
При спілкуванні, у дітей формуються навички слухання. 
Діти міняються ролями. Така колективна ситуація дозволяє вирішити навчальну задачу, тренувати виконання певних конструкцій, змушує всіх бути уважними та активними. 
Існують різні типи питально-відповідних ситуацій. Питання можна поставити з наступними цілями:

1. підтвердження чи заперечення отриманої інформації;

2. необхідність удосконалення якого-небудь дії;

3. причина чого-небудь;

4. обіцянку; 
5. вислів, що укладає в собі заперечення;

6. якість.

Відповідна репліка, таким чином, містить в собі повідомлення про якість (ця машинка маленька? Ні, вона велика); про належність (це твоя папка? Ні, це її); про місце положення (книга на полиці? Ні, вона на столі) і т.д. 
Потрібно створити ситуацію-гру, в якій дитині, для виконання ігрової дії, необхідно щось запитати або дізнатися. Існує кілька видів ігор для створення таких ситуацій: 
• «знайди річ»;

• «вгадай, хто я?»;

• загадки про  те, що знаходиться в кімнаті.

Важливо, щоб в  результаті колективного спілкування  всі діти отримали результат. 
Всі діалоги для зразка вчитель спочатку розігрує з ляльками. Діти повинні оволодіти достатнім мовним матеріалом, щоб у різних ситуаціях вибирати потрібні рішення. Ігрові правила повинні виключати можливість механічного повторення висловлювань. Так само важливо виробити інтерес до ігор. Вибір мовних засобів. Інтерес до гри повинен забезпечуватися за допомогою яскравих ситуацій.

З вищесказаного  можна зробити висновок про те, що у формуванні комунікативних навичок  більше уваги слід приділяти діалогічної  мови, тому що вона більш важка, ніж монологічне. Так само необхідно виробити в учнів бажання співпрацювати, що з'явиться запорукою успішної комунікації.

ІІ. Значення уроку у формуванні іншомовної компетенції учнів початкової школи.

2.1 Специфіка уроку іноземної мови у початковій школі.

Урок - це основна  організаційна форма навчання в  школі. Він є не тільки важливою організаційної, а й, насамперед, педагогічною одиницею процесу навчання і виховання, його моральність, а також основні принципи, методи і засоби навчання отримують реальну конкретизацію і знаходять своє правильне рішення і втілюються в життя тільки в ході уроку.

Урок іноземної  мови має свою специфіку, оскільки, на відміну від інших предметів, в якості основної мети навчання висувається  формування комунікативної компетенції  учнів. В даний час глобальної метою оволодіння іноземною мовою вважається прилучення до іншої культури та участь в діалозі культур. Ця мета досягається шляхом формування здатності до міжкультурної комунікації. Саме викладання, організоване на основі завдань комунікативного характеру, навчання іншомовної комунікації, використовуючи всі необхідні для цього завдання і прийоми є відмінною особливістю уроку іноземної мови.

Іншомовна комунікація  базується на теорії мовної діяльності. Комунікативне навчання іноземної  мови носить діяльний характер, оскільки мовне спілкування здійснюється за допомогою "мовної діяльності", яка, в свою чергу, служить для  вирішення завдань продуктивної людської діяльності в умовах "соціального  взаємодії" спілкуються людей. Учасники спілкування намагаються вирішити реальні і уявні завдання спільної діяльності за допомогою іноземної мови.

Діяльна сутність комунікативно-орієнтованого навчання іноземної мови реалізується в умовах гуманістичного підходу до навчання. При такому підході створюються позитивні умови для активного і вільного розвитку особистості в діяльності. У загальному вигляді ці умови зводяться до наступного: 
• учні отримують можливість вільного вираження своїх думок і почуттів у процесі спілкування;

• кожен учасник  спілкування залишається у фокусі уваги інших; 
• учасники спілкування відчувають себе в безпеці від критики, переслідування за помилки і покарання. 
При гуманістичному підході до навчання зникають характерні для навчального процесу пізнавальні бар'єри, які знижують мотивацію учнів, спонукають їх до дратівливості.

Гуманістичний підхід передбачає навчання, центроване на учня. Це означає, що вчення, а точніше, взаємодіючі між собою учні є центром пізнавальної активності на уроці.

Підводячи підсумок вищесказаному, необхідно підкреслити  важливість взаємодії і співробітництва  учнів, а також мовного завдання для організації комунікативного  засвоєння мови. Комунікативне навчання включає формування комунікативної концепції, тобто внутрішньої готовності і здатності до мовного спілкування, орієнтує учнів на "входження" в інше культурний простір. Для такого навчання характерні, насамперед, нетрадиційні форми проведення занять.

Під початковим етапом в середній школі розуміється  період вивчення іноземної мови, що дозволяє закласти основи комунікативної компетенції, необхідні і достатні для їх подальшого розвитку та вдосконалення в курсі вивчення того предмета. В даному посібнику для початкового етапу ми відносимо I-IV класи загальноосвітніх установ. Щоб закласти основи комунікативної компетенції, потрібен досить тривалий термін, тому що учням потрібно з перших кроків ознайомитися з досліджуваним мовою як засобом спілкування. Це означає, що вони повинні вчитися розуміти іноземну мову на слух (аудіювання), висловлювати свої думки засобами мови, що вивчається (говоріння), читати, тобто розуміти іншомовний текст, прочитаний про себе, і писати, тобто навчитися користуватися графікою і орфографією іноземної мови при виконанні письмових завдань, спрямованих на оволодіння читанням і усним мовленням, або вміти письмово викладати власні думки. Дійсно, щоб закласти основи по кожному з перерахованих видів мовної діяльності, необхідно накопичення мовних засобів, що забезпечують функціонування кожного з них на елементарному комунікативному рівні, що дозволяє перейти на якісно новий щабель їх розвитку в подальшому.