Основні компоненти уроків з мови

Звичайно, типовою структурною схемою уроку з мови вважають таку: 1) організаційний момент; 2) перевірка домашнього завдання (опитування); 3) пояснення нового матеріалу; 4) вправи на закріплення; 5) завдання додому.

Глава ІІ – Основні компоненти різноманітних уроків.

Кожний з уже названих типів уроків, на яких мають вивчатися основи науки про мову та вдосконалюватися практичні вміння, характеризуються своїми структурними частинами. Деякі компоненти, зокрема організаційний момент, підведення підсумків уроку, складовою частиною всіх уроків. Інші не є обов’язковими.

Під час побудови того чи іншого типу уроку необхідно брати до уваги такі структурні частини: організаційний момент, ознайомлення учнів з метою уроку і розумовими завданнями, перевірка домашніх завдань і опитування, ознайомлення з новою темою, закріплень знань і формуванням навичок, підготовка учнів до виконання домашнього завдання, підведення підсумків уроку.

 

2.1. Урок вивчення нового  матеріалу.

1. Організація класу  на уроці (1-2 хв.)- від того, як учитель зуміє організувати учнів на початку уроку, нерідко у великій мірі залежить успіх подальшої роботи.

Насамперед треба перевірити наявність всього, що потрібно для нормального проведення занять (чиста дошка, крейда. Ганчірка, відповідна наочність – малюнки, таблиці, схеми і т.п.) та готовність учнів до роботи.

Черговий говорить, кого з учнів немає в клас, або подає вчителеві список відсутніх для відмітки в журналі. Вчитель пропонує учням приготувати зошити, щоденники, підручники і потрібне приладдя.

2. Перевірка домашнього  завдання (8-10 хв.) – Завдання, яке дається учням додому, звичайно включає в себе вивчення граматичного матеріалу певного параграфа підручника, виконання усної та письмової вправи і в переважній більшості випадків – повторення з раніше вивченого.

Цю частину уроку не можна затягувати, щоб залишилось досить  часу для пояснення виучуваного матеріалу і закріплення. Перевірку усних і письмових завдань можна проводити фронтально або в індивідуальному порядку, окремо від опитування учнів «на оцінку» і в сполученні з ним.

Одержавши відповідь на запитання, що треба було зробити у вправі, вчитель пропонує учням розкрити зошити на тій сторінці, де знаходиться виконане завдання, проходить по рядам, перевіряючи наявність виконаної вправи, і робить потрібні зауваження, наприклад такі: «Проведи поля», «Почав писати краще», «Списуєш неуважно з підручника» і т.п. Огляд письмових робіт проводиться протягом 1-2 хвилин, бо довга пауза, під час якої учні змушені сидіти без діла, поки вчитель обходить клас, негативно відіб’ється на ході уроку.

Необов’язково, звичайно, кожен урок починати з огляду робіт учнів, зокрема тоді, коли вчитель має на меті зібрати зошити для перевірки вдома.

Під час фронтальної перевірки вправи оцінок учням, як правило, не ставлять. Але вчитель нерідко викликає до дошки учнів з числа тих, що вже відповідали при перевірці вправи, і ставить їм відповідну оцінку з знання теоретичного матеріалу і вміння застосовувати одержані відомості на практиці. Перевірка вправи може поєднуватись з опитуванням. Викликаний учень читає вправу, пояснює зроблене в ній, а всі інші стежать у своїх зошитах. Далі кожен викликаний учень відповідає на завдання з граматики або правопису і одержує відповідну оцінку. Не слід захоплюватись якоюсь одною формою перевірки, а краще їх чергувати.

Іноді вчитель вимагає, щоб при перевірці учень читав текст вправи не з зошита, а з підручника. Це, по-перше, примусить учнів грунтовніше готуватись і, по-друге, відіб’є в декого бажання механічно списувати готове.

Перевіряючи вправу, корисно час від часу звертатись до класу з запитанням «В кого інакше?», «Чому так треба?». «Хто ще як написав це слово?». Подібні звертання заохочують учнів висловлюватись, виправляти чи доповнювати відповідь товариша. Треба невідступно стежити, щоб усі учні в класі виправляли помилки в своїх зошитах, розуміли їх. Більше зосереджувати увагу на слабкіших учнях («Чому треба так писати, а не інакше?», «Скажи правило», «Наведи приклади»).

При опитуванні вивченого матеріалу учневі даються два-три запитання, причому одно з них на повторення. Спочатку, як правило, дають запитання, що стосуються матеріалу попереднього уроку, а потім – з повторення. Запитання ставляться до всього класу, але першим відповідає викликаний учень.

Відповідь учня біля дошки не повинна обмежуватись переказом граматичного матеріалу уроку. В недосвідчених учителів, учні багато говорять, відповідаючи на запитання, але нічого не пишуть, не виконують вправ, що методично невірно. Під час опитування неодмінно треба давати учням, залежно від матеріалу уроку, різні усні і письмові завдання. Наприклад, розібрати слово за його складом, пояснити значення, правопис слів, записати числа словами, з простих речень утворити складносурядні речення, тощо.

Так, якщо учень відповідає, скажімо, на питання «Типи відмін іменників», йому можна продиктувати ряд слів, зокрема таких, як школа, подвір’я,  з’їзд, для визначення, до якої відміни належить кожне з них. Зупинившись на словах типу подвір’я,  з’їзд, учень на вимогу вчителя пояснює правопис їх, користуючись раніше вивченими правилами про вживання апострофа.

Досвідчені вчителі при опитуванні час від часу проводять повторення і закріплення найбільш уживаних у мовній практиці учнів і важких щодо написання слів.

3. Пояснення нового матеріалу (12-15 хв.) – Здебільшого пояснення нового матеріалу починається з відтворення знань учнів, необхідних для кращого засвоєння нової теми. Ще під час перевірки домашнього завдання або після неї вчитель проводить опитування матеріалу з повторення, який органічно пов'язаний з темою даного уроку. Як показує досвід, таке повторення відомого учням сприяє кращому засвоєнню теми. Раніше вивчене служить вихідним або опорним пунктом при поясненні учням. Встановлюється зв’язок між незнайомим і тими, що вже знають учні. В результаті знання поступово вкладаються в систему, стають сталими і міцними.

Після відтворення пройденого оголошується тема і мета уроку. Учитель коротко повідомляє, що саме учні вивчають на уроці, підкреслюючи практичну важливість знання граматичної категорії, визначення чи правила. Ознайомлення учнів зі змістом теми, коли вони довідуються, про що йтиме мова, який обсяг матеріалу уроку, має велике значення для організованого ведення уроку, сприяє більшій активізацій занять.

Оголосивши тему уроку, вчитель записує її на дощці.2

Пояснення нового матеріалу вчитель проводить за певним планом, користуючись обраним методом. Найчастіше граматичний матеріал пояснює на прикладах у формі бесіди чи зв’язаної розповіді.

Подаю фрагмент цієї частини уроку на тему «Прислівники, що пишуться разом».

Після оголошення і запису теми вивішується таблиця.

Пиши прислівники разом:

Правила	Приклади
1.Утворені сполученням прийменника: А) з іменником Б) з прикметником В) з числівником Г) з займенником 2. З кількох основ 3. Сполучення часток ані-, чи-, що-, де-, аби з будь-якою частиною мови	Вранці, вгору, набік Зрідка, нашвидку Вперше, наодинці Потім, передусім Очевидно, праворуч Якраз, щодуху, чимало

 

Пояснюючи правопис прислівників, учитель спочатку закриває ліву частину таблиці з тим, щоб учні самостійно визначили спосіб створення

2 Згідно з вимогами загально шкільного мовного режиму слово «тема» при цьому не пишеться і сама назва теми в лапки не береться.

прислівників, а потім праву – щоб учні навели свої приклади.

Бесіда з учнями проходить так:

- Прочитайте, - говорить учитель, - приклади перших чотирьох рядків (показує їх на таблиці). Від  яких частин мови утворені  наведені приклади? Зверніть увагу, як написані прислівники, утворені  від відмінюваних слів та прийменників (разом). Запам’ятайте: прислівники, утворені від відмінюваних слів, пишуться разом. Аналогічно опрацьовуються і інші приклади, наведені в таблиці.

4. Закріплення поданого  матеріалу (12-15 хв.) – це дуже відповідальна частина уроку. Проводити її треба так, щоб якомога більше активізувати клас, тримаючи в колі постійної уваги слабкіших учнів. Після прослухання пояснень учителя і виконання відповідальної роботи по закріпленню матеріалу, учні повинні настільки добре засвоїти його, щоб дома залишалось тільки повторити вивчене на уроці.

Зважаючи на те, що головне завдання викладання мови в школі полягає насамперед у виробленні в учнів міцних і сталих навичок правопису і в розвитку їх мови, на закріплення теоретичних відомостей шляхом усного опитування раціонально виділяти менше часу (4-5 хв.), щоб, не затягуючи цієї частини уроку, зразу ж перейти до практичних вправ – усних і письмових.

Протягом уроку учні 5-6 класів повинні написати в своїх зошитах тексту на ½ - ¾ сторінки, учні 7-8 класів -  на сторінку, а часом і більше.

За своїм змістом вправи на закріплення можуть бути такі: а) придумування учнями прикладів і їх аналіз; б) навчальний диктант в усіх його видах – попереджувальний, вибірковий, вільний, творчий; в) граматичний розбір слів і речень, запропонованих учителем; г) виконання завдань за підручником; д) виписування прикладів на дане правило з інших джерел і т.п. Якщо на уроці вивчалася, наприклад, вищезгадана нами тема з розділу «Прислівник», то при закріпленні матеріалу доцільно поставити перед учнями такі запитання: «Як пишуться прислівники?», «Від чого залежить різне написання прислівників?», «Які прислівники пишуться разом?».

Після відповідей учнів можна провести вибірковий диктант. Вчитель повільно читає текст, насичений прислівниками, а учні вибирають для запису лише прислівники, що пишуться разом, і пояснюють під час фронтальної перевірки, як утворений кожен з цих прислівників.

5. Підведення підсумків  уроку  (4-5 хв.) – Учитель звертається до класу, пропонуючи учням розказати все, про що вони довідалися (що вивчили) на уроці.

Один з учнів коротко переказує зміст уроку, пригадує формування вивчених визначень і правил, всі інші уважно слухають, доповнюють, коли він щось істотне пропустив, або виправляють неточності і помилки.

6. Завдання додому (3-5 хв.) – Учитель інструктує, що і як учні повинні виконати вдома. Неприпустимо проводити цей важливий етап уроку під час дзвоника, коли в учителя не залишається часу на необхідні пояснення і він змушений обмежуватися вказівкою на відповідний параграф підручника і номер вправи. Корисно записати завдання на дошці і простежити, щоб усі учні записали його в свої щоденники. Потім учитель пропонує відкрити підручники на потрібній сторінці, знайти вправу для виконання вдома. Викликаний учень читає, що треба зробити. Якщо учні не мають навичок у виконанні подібних вправ, учитель розбирає в класі два-три приклади, які учні записують у себе в зошитах як зразок.

 

2.2. Урок закріплення  знань і навичок.

На уроках вивчення нового матеріалу проводиться первинне закріплення знань і навичок шляхом повторення того, що було сказано вчителем, придумування або розбору аналогічних прикладів і т.п. Але цього, звичайно, не досить, щоб досягти міцних і сталих навичок учнів, особливо в тих випадках, коли вивчається значний за обсягом і важкий щодо засвоєння матеріал.

Постає необхідність в організації спеціальних уроків на закріплення знань і навичок – орфографічних, пунктуаційних, стилістичних. За своєю структурою уроки закріплення значно відрізняються від уроку подачі нового матеріалу. Основними на уроці закріплення є проведення різних видів усних і письмових вправ.

Урок закріплення знань проводиться так:

1. Організаційний момент (1-2 хв.)

2)Перевірка домашнього завдання (12-15 хв.)- Оптуючи учнів по матеріалу попереднього уроку, вчитель виявляє слабкі місця в їх знаннях, встановлює за відповідями, що погано засвоєно, а що і зовсім випало з пам’яті. Далі перед учнями ставиться завдання зміцнити навички, що і становить мету уроку.

3) Закріплення знань  і навичок (20-25 хв.) – Закріплення теоретичного матеріалу може проходити у формі запитань учителя з наступним виконанням вправ. Проте  в переважній більшості випадків на уроках граматики і правопису закріплення усним відтворенням вивченого не матиме, природно, такого значення, як спеціальні вправи на закріплення, мета яких – досягти гнучкості і легкості в застосуванні правил на практиці. Для цього треба відвести найбільше часу на уроці.

Після перевірки домашнього завдання спочатку проводиться фронтальне повторення правил (4-5 хв.) Проведення самостійної роботи учнів є найбільш важливим основним елементом даного типу уроку. За своїм змістом і способом виконання вправи повинні бути складнішими. Виконання цих вправ має підносити активність учнів, поглиблювати їх знання. Таким, зокрема, є: а) повний граматичний розбір в усіх його видах; б) вправи за підручником; в) переклад з російської мови на українську або навпаки; г) невеличкі твори, в яких вимагається вжити намічені конструкції і под.

Не слід, безперечно, увесь час займатися лише одною якоюсь вправою, бо це важко для учнів. Так, орфографічний чи пунктуаційний розбір можна сполучати з опитуванням учнів.

Залежно від характеру і мети письмові завдання можуть бути перевірені вчителем у класі і вдома, часто з виставленням оцінок у класний журнал.

4. Підведення підсумків  уроку (4-5 хв.)  - На основі своїх спостережень над відповідями учнів і виконанням ними вправ учитель коротко, у формі заключного слова, підводить підсумки. Він вказує, що з програмного матеріалу учні засвоїли добре, які питання ще треба повторити, відзначає тих, хто сумлінно працював, вказує на недоліки окремих учнів.