Основні проблеми виховання базових гуманістичних цінностей старших підлітків у сучасних умовах

Ідеалом особистості  І. Огієнко вважав людину, яка сформувала у собі духовно-національний стрижень, що робило її здатною, здолати всі негаразди та перешкоди у житті. Крім духовності та національної самосвідомості, І. Огієнко цінував працьовитість, яку вважав важливою ланкою формування моральних принципів дитини.

Провідним чинником формування дитини І.Огієнко вважав родину. Він стверджував, що саме в родині є можливим індивідуальний підхід до дитини. Свідомі батьки, виховуючи дітей, враховують їх темперамент, успадковані якості, фізичний стан. Виховання в родині є джерелом національного духу, високої свідомості й моралі. До системи морального виховання І. Огієнко включав наступні засоби та методи:

• спілкування рідною мовою з дня народження дитини;
• дотримання фольклорно-народних традицій і обрядів  в побуті (оселі, одязі), а не тільки в святкових ритуалах;
• доброчинність батьків у присутності дітей (навчання милосердю власним прикладом), повага до національної культури та православ'я, знання історії рідного краю; виведення інтересів рідного народу на перше місце.

У середині XX століття активно  розробляв проблему ідеалів особистості Г.Ващенко. На основі аналізу розвитку української історії, характеру українського народу він сформулював український національний ідеал особистості, який складається з двох компонентів: з одного боку, національної ідеї, державності, патріотизму, з іншого - любові до Бога.

Важливе значення у розумінні  суті гуманістичних ідеалів середини XX  століття належить В.І. Вернадському, першому президентові Всеукраїнської Академії наук. Його розуміння місця  та ролі людини в світі найбільшою мірою відповідають сучасним гуманістичним ідеалам.

В.І.Вернадський стверджував, що подальший розвиток світу не мислиться  без людини. Тільки людина спроможна  забезпечити в майбутньому повноцінний  розвиток суспільства і природи. Вона дедалі більше закріплює своє становище як центр розвитку світу. По суті, центральною ідеєю академіка В.І.Вернадського є не стільки відкриття майбутнього стану гармонії суспільства і природи (відображеного в понятті “ноосфера”), скільки його розуміння вирішального впливу людини на світ та його перетворення.

Якщо проаналізувати теоретичні положення В.І. Вернадського стосовно гуманістичних ідеалів, то можна дійти до певних висновків.

Засобами формування гуманістичних ідеалів учнів  І.Вернадський вважав: батьківське  виховання, участь дітей в просвітницьких гуртках, співпрацю з культурно-освітнім товариствами, зайняття науковою роботою та дослідженнями, надання вчителями учням об'єктивних знань про моральні орієнтири і громадянські цінності.

1.2. Дослідження гуманістичних  ідеалів у різноманітних

наукових підходах

Значний внесок у розвиток поняття  гуманістичних ідеалів особистості  у XX столітті зробили вітчизняні педагоги А.С.Макаренко та В.О.Сухом-линський.

Для педагогічної теорії і практики А.С.Макаренка притаманною є безмежна віра в людину. Це, передусім, проявилось в тому, що він із морально понівечених, недисциплінованих, духовно збіднених правопоруш-ників формував достойних громадян суспільства. За всі роки практичної педагогічної діяльності А.С.Макаренко жодного разу не відмінив своєю владою рішення колективу. Другою основною рисою, яку А.С.Макаренко вважав необхідною для гармонійного розвитку дітей була працелюбність. Педагог вважав, що без  продуктивної виробничої праці ніяке виховання, а тим більше перевиховання, неможливе. Третю рису можна означити як життєвий оптимізм дитини, віру в щасливе майбутнє, віру в свої сили. Відкрита А.С.Макаренком методика очікування “завтрашніх радощів” надавала вихованцю можливість розширити перспективи буття, а теорія “перспективних ліній” стала значним внеском педагога в розвиток етики виховання.

Успішна практична педагогічна  діяльність А.С.Макаренка пов'язана, передусім, з тим, що створені ним  навчально-виховні системи стали  своєрідними замінниками великої  дружньої сім'ї, де кожен з дітей почувався соціально захищеним, морально адекватним і відповідальним не лише за своє майбутнє, а й за ближнього, а отже, за загальне благо. Педагогічна корекція взаємин у великій сім'ї колоністів стала для А.С.Макаренка головним механізмом гуманізації особистості. Важливим досягненням виховної системи А.С.Макаренка було те, що він відійшов від ідеї трудового виховання як оволодіння якимось ремеслом (що пропонувались гуманістами епохи Просвітництва та в більш пізні епохи). Педагог вважав, що праця ремісника недостатньо багата за змістом і тому не може бути дійовим засобом гармонійного виховання. Натомість він запропонував продуктивну працю на підприємстві з передовими технологіями. Саме така праця, на думку А.С. Макаренка, виховувала робітника-громадянина.

Ідеалами гуманістичної  виховної моделі В.О.Сухомлинського стали  всебічно розвинена особистість, досконала  в розумовому, моральному, естетичному, патріотичному та трудовому відношенні. У всебічному розвитку особистості  педагог першорядного значення надавав розумовому вихованню. В.О.Сухомлинський вважав, що цілісність духовності не буде досягнута, якщо до її складу не входять знання як основа моральної культури. Він виділив п'ять азів (першооснов) моральної культури:

• “робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре”;
• “відчувайте вдячність до людей, оскільки ви користуєтесь благами, створеними кимось”;
• “відчувайте радість від праці, тому  що усі блага і радощі  життя  створюються тільки працею”;
• “будьте добрими та чуйними до інших, допомагайте слабким і беззахисним”;
• “виявляйте нетерпимість до тих, хто не дбає про суспільні інтереси”.

Як бачимо, згідно з  В.О.Сухомлинським, моральна культура завжди пов'язана з діяльністю, спрямованою  на благо інших людей.

Основним засобом для  формування духовно-моральної особистості у педагогічній теорії і практиці В.О.Сухомлинського було створення особливих ситуацій-умов, які дозволяли учням проявити свою доброту стосовно оточуючих людей, творити добро на благо інших. Прикладом такої “діяльної доброти” у Павлиській середній школі стала традиція висадження школярами плодових дерев. Після дозрівання перших плодів діти приносили їх своїм родичам: матері, батьку, бабусям та дідусям.

Серед засобів формування всебічно гармонійно розвиненої особистості  у школі В.О.Сухомлинський вирізняв: працю, слово, традиції, рідну природу, багате духовне життя вихованців, навчання, експеримент.

У Павлиській середній школі  гармонізація особистості школяра  досягалася за допомогою різноманітних  засобів:

• складання казок;
• продуктивної праці на дослідних ділянках, у лабораторії, на колгоспному полі;
• управління машинами і механізмами;
• доброчинної діяльності дітей;
• роботи у комітетах захисту природи;
• шанування традицій;
• навчання грі на музичних інструментах тощо.

В умовах гуманізації  виховання В.О.Сухомлинський по-новому осмислив сутність взаємин колективу і кожного вихованця, розвинув ідеї А.С.Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу особистість. Новаторським за своєю суттю є гуманістичне положення В.О.Сухомлинсь-кого про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості.

В.О.Сухомлинський стверджував, що справжньою школою виховання сердечності  має бути сім'я. Важливим при цьому  є ставлення особистості до близьких. Рідні люди мають стати підґрунтям у формуванні моральності дитини.

 В радянській педагогіці 50-60-х років гуманістичні ідеали  вважалися надто   абстрактним   поняттям,   щоб   його   вивчали   як   окремий   феномен. Натомість центральним  поняттям теорії виховання стали    класові моральні цінності, які  вміщували значну частину рис гуманістичних ідеалів.

У 70-ті роки вивчення моральних  цінностей набуло особливого значення, що спричинилося потребами ідеологічного  виховання молоді.

В 70 - початку 80-х років проблему формування цінностей молоді вивчали  філософи - Л.Н.Архангельський, В.В. Борзих, Л.Г.Земцев, Є.В. льєнков, С.М.Іконнікова, Н.Г.Кітов, Н.Д.Ковальчук, В.Т.Лісовський, В.Н.Са-гатовський, О.П.Целікова, С.М.Шендрик, Є.І.Шубенкова, В.Г.Яценко, В.А.Юр'єв та ін.; психологи - - Б.Г.Ананьев, Ш.А.Амонашвілі, Л.І.Божович, А.К.Ковальов, М.Й.Боришевський, Г.А.Карпова, А.В.Толстих, С.А.Рубінш-тейн та ін., педагоги В.М.Гайнуліна, А.А.Гримоть, З.Г.Сафонова, З.І.Гріша-нова, Л.К.Дукат, А.А. Мікаберідзе, Л.М.Ніколаєва, Ю.П.Петров, П.Я.Ярмо-ленко, К.В.Гавриловець, Є.М.Зиньковська, З.В.Шпак, Н.І.Судаков, В.П.Вруб-левська, О.В.Киричук, М.А. Вейт та ін.

Гуманістичні ідеали особистості досліджувалися в різних аспектах: діяльнісно-ціннісний підхід до формування ідеалів (П.С.Дементьев, С.А.Дзенушкайте, С.Н.Швецов), значення ідеалів для регуляції поведінки дітей молодшого шкільного віку (Л.Мілков, В.П.Плавич), цінності у формуванні навичок учнів (Н.В.Іванова, Т.В.Самсонова), зміст, структура і функції ідеалів (З.Г.Нізматов), вплив адекватних оцінних відношень підлітків на формування ідеалів (К.В.Гавриловець, І.Монич, Т.Д.Карпова), педагогічні основи та засоби формування ідеалів (О.С.Рега, Л.І.Пічхадзе, Л.В.Стукач), роль ідеалів у формуванні життєвих планів молодших школярів (Г.М.Тавризян, В.В.Абраменко), формування ідеалів у процесі навчально-виробничої діяльності (О.Я.Ярмоленко) та ін.

Вчені 70-80-х років підняли  значення формування ідеалів особистості  на значну висоту. Вони довели, що, хоча природа ідеалів тонка і складна, вони мають значний вплив на практичну  діяльність людини. Крім того, стверджувалося, що моральні норми не можна розглядати як щось незалежне від ідеалу.  Саме ідеал визначають норми моралі, а не навпаки.  Тому в кожному суспільстві є значна потреба в точному окресленні ідеалів, які, в свою чергу, визначають мораль цього суспільства.

У 70-80-ті роки почався  процес змін у панівній системі ціннісних  орієнтацій людей, що призвело до співіснування  у масовій свідомості двох суперечливих систем ідеалу. Провідне місце при  цьому посідали ідеали громадсько-політичного  життя, самовідданої праці, служіння людям; існували, однак, ще й реальні ідеали, де першість належала матеріальній забезпеченості, здоров'ю, сім'ї, дітям, спілкуванню з друзями тощо. У 80-ті роки стало зрозуміло, що традиційне вивчення ідеалів особистості є недостатнім і не повністю враховує його динамічну сутність. Не враховувалося й те, що ідеали можуть і повинні піддаватися змінам, які виникають внаслідок трансформації суспільно-економічного середовища, місця та ролі людини в суспільстві тощо. Не визнавалося, що в суспільстві може бути більше аніж один визнаний ідеал (класовий моральний). Тоталітарний характер держави 70-80-х років не припускав існування системи ідеалів, їх співіснування.

Демократизація та гуманізація  освіти в Україні стимулювала  пошук нових шляхів вдосконалення виховання підростаючої особистості. Нині змінюється освітня парадигма: від інтелектуалізму, раціоналізації та прагматизму Заходу українська педагогічна думка дедалі динамічніше звертається в бік духовності, її пріоритету перед інтелектуалізмом у навчанні та вихованні. Почалися пошуки в сфері нової освітньої філософії - особистісно-зорієнтованого виховання (І.Д.Бех, І.Л.Зязюн та ін.); створюються концепції громадянського і патріотичного виховання, які стануть програмами для національної системи освіти (К.І.Чорна, М.Г.Стель-махович, М.В.Рудь); розробляється гуманістично орієнтована ієрархія ідеалів у нових соціокультурних умовах (В.М.Доній, П.Ф.Гейджан, Н.І.Гуслякова, А.А.Сбруєва та ін.). Вчені звертають особливу увагу на резерви розвитку самої особистості, на її самоактивність. Школа XXI століття для них є, насамперед, школою самореалізації особистості, а ідеалом – самоактуалі-зована, тобто максимально розвинена особистість.

 У зв'язку з початком  ринкових реформ в Україні  та державотворенням у 90-ті роки XX століття з'явилися численні дослідження на тему формування загальнолюдських ідеалів молодших школярів, де висвітлюються ті чи інші риси гуманістичних цінностей (С.О.Омельченко, М.А.Вейт, Л.П.Соколова, М.М.Боришевський, В.О.Столяренко, Г.О.Опанасюк, А.І.Гуслякова, І.В.Ко-зубовська, Ф.Т.Ващук).

Стали вивчатися окремі аспекти сутності гуманістичних  ідеалів в нових соціокультурних  умовах. Зокрема, зв'язок гуманістичних  ідеалів з соціальни-ми та прагматичними  якостями особистості (В.С.Болгаріна, О.Г.Бурчак, Г.Н.Шершова, Н.І.Гуслякова, С.О.Омельченко), з християнськими цінностя-ми (Т.Д.Тхоржевська, М.Б.Свтух), проблема співіснування гуманістичних ідеалів та національної свідомості (М.Й.Боришевський, В.О.Білоусова, О.В.Киричук, І.В.Мартишок), роль гуманістичного ідеалу в гуманізації особистості (І.Д.Бех, С.У.Гончаренко, О.Г.Горшкова, А.М.Бойко, Г.Я.Жирська), у формуванні загальнолюдських цінностей (Т.В.Шатохіна, К.Г.Дорошенко, Ж.О.Омельченко, Л. В. Рубашевська).

Окремі науковці досліджують  формування загальнолюдських цінностей у дітей в різних видах діяльності: в позанавчальній діяльності (Л.В. Ру-башевська, Г.Я. Рубашевська), засобами мистецтва та культури (Г.О. Фрей-ман, Б.І. Тимохін, Л.П. Бойко, О.П.Гданська, М.В. Клепар). В останні роки значна частина спадщини вітчизняних педагогів-гуманістів та просвітителів-гуманістів дорадянського періоду тільки починає долучатися до нашої педагогічної скарбниці (досвід братських шкіл, Острозького та Києво-Могилянського колегіумів, педагогів цих навчальних закладів XVII ст., спадщина Г.С.Сковороди - XVIII ст., Т.Г.Шевченка, М.І.Пирогова, O.B. Дух-новича, К.Д.Ушинського, М.І. Костомарова, П.О. Куліша, М.П. Драгоманова, Б.Д. Грінченка -XIX ст.,   М.С. Грушевського,  С.Ф. Русової,  І.І. Огієнка - поч. XX ст.).