Основні проблеми виховання базових гуманістичних цінностей старших підлітків у сучасних умовах

Принцип автономності особистості: при проведенні корекції необхідно враховувати те, що з розвитком самосвідомості в дитини формується психологічна стійкість до впливу, яка з віком стає домінуючою, дедалі більшого значення набуває саморегуляція, саморозвиток і відносна автономія особистості. Тому корекційний вплив повинен не змінювати, не переробляти людину, а допомагати стабілізувати порушену психологічну рівновагу, спираючись на сильне, позитивне в її особистості. Власне кажучи мова йде про принцип “Не зашкодь!”

Принцип нормативності  та індивідуальності розвитку: корекційна практика завжди повинна орієнтуватись на основні закономірності психічного розвитку і формування особистості дитини, вікові норми цього розвитку. У той самий час необхідно врахувати неможливість виведення абсолютної узагальненої норми (вікової, статевої і т.д). Іншими словами при постановці цілей корекції необхідно дотримуватись принципу індивідуального підходу. Такий підхід дозволяє намітити в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожної конкретної людини з урахуванням її індивідуальності і самостійного шляху розвитку. Важливо використати всі потенційні можливості в саморозвитку.

Принцип особистісного  досягнення: при використанні поняття “особистісного досягнення” (М.Цзен, Ю.Пахомов) у психологічній корекції реалізується індивідуальний підхід у розумінні визнання права самого клієнта взяти з психокорекційних можливостей те, що він може взяти, або те, що він хоче взяти. Непланованість особистісного росту при визнанні нескінченості й необмеженості цього процесу є однією з головних специфічних рис психокорекції. Завдання корекції – створити умови по можливості більш повного особистісного росту.

Принцип    випереджального    розвитку:   Цей   принцип, висунутий Л.С.Виготським, розкриває спрямованість корекційної роботи і обумовлює необхідність передбачення в ній профілактичних та розвивальних завдань. У центрі уваги корекції має бути перспектива розвитку, а основним змістом корекційної діяльності – створення зони найближчого розвитку. Таким чином, завданням психокорекції є не тільки подолання труднощів, що вже виникли, але й створення умов, за яких виникнення подібних труднощів блокується, попереджається, а також створюються передумови  для повноцінного формування вікових психологічних новоутворень.

Принцип системності  розвитку: Психічний розвиток особистості в онтогенезі має складний, системний характер. Будь-яка проблема розвитку виникає внаслідок визначених причин. Так, багато психологічних проблем можуть бути зовнішнім проявом внутрішньоособистісного конфлікту, фрустрованості значущої потреби, результатом відсутності поведінкових навичок та відігравати роль механізму психологічного захисту (в даному дослідженні таке порушення в сфері міжособистісних стосунків - феномен “Ми” як форма психологічного захисту) Причому одна причина, одне джерело можуть мати багато зовнішніх деструктивних проявів. Неусвідомлена, невідреагована причина проблеми може породжувати нові, інші труднощі  подальшого життя людини. Тому завдання психокорекції є усунення причин труднощів психічного розвитку дитини, а не симптоматики таких порушень.

Діяльнісний принцип  корекції: цей принцип визначає сам предмет докладання корекційних зусиль, вибір засобів і способів досягнення мети, тактику проведення корекційної роботи, шляхи і способи реалізації поставлених цілей. Корекційний вплив завжди здійснюється в контексті тієї чи іншої діяльності, будучи засобом, що орієнтує активність людини. Корекційна робота має будуватись не як просте тренування умінь і навичок, не як окремі вправи з удосконалення психічної діяльності, а як цілісна, осмислена діяльність, що органічно вписується в систему щоденних життєвих стосунків людини. При корекційній роботі з дітьми широко використовується поняття “провідна діяльність”. Тому, відповідно до вікового етапу розвитку, використовується саме той тип діяльності, який є провідним для цього етапу. У підлітковому віці особливо ефективні методи групові форми корекції (О.Личко – “спільна взаємодія”, ця форма застосована в даному дослідженні).

 Керуючись цим принципом,  дане дослідження передбачало  ту форму діяльності і ту  систему відносин, які є особистісно  значимими для учасників корекції (підліткова група).

Принцип залучення  значущих осіб: особистість є продуктом системи значимих відносин (В.М.Мясищев). Тому корекція передбачає залучення до процесу всіх учасників вузького соціального кола. В даному дослідженні цей принцип реалізовано через залучення всіх учасників групи, яка і є по суті вузьким соціальним колом. Взагалі корекція передбачає активний вплив на близьких дитині дорослих з метою підвищення їх психологічної культури, зміни позиції і ставлення до дитини, навчання їх ефективним способам комунікації (Р.Байярд, Т.Гордон, І.В.Дубровіна, С.В.Кривцов). В даному випадку вихователі експериментальної  групи були залученні до корекційного процесу.

Принцип особистісної вмотивованості: безумовно ефективність корекції залежить від особистої зацікавленості кожного учасника процесу. Таким чином перед початком проведення корекційних технік необхідно сформувати мотивацію учасників до участі в цьому процесі. Тоді корекція переросте в самокорекцію, активізує саморозвиток, без якого будь-які корекційні засоби втрачають сенс. Це положення вважається визначальним у виховному й терапевтично орієнтованому впливі на людину. Від його реалізації залежить ефективність виховного та корекційного процесу. Так М.Й. Боришевський вважає, що “успіх виховання значною мірою залежить від того, наскільки виховний вплив активізує внутрішні можливості самої дитини”, “… виховання досягає своєї мети у тому випадку, якщо воно формує в дитини здатність самостійно керувати своєю власною активністю”

Принцип психокорекційного  контакту і рівності позицій: за Роджерсом (особистісно-центрований підхід) є три необхідні і достатні умови особистісних змін в учасників корекційного процесу: Емпатія, безоцінне ставлення до людини, щирість і непідробність у спілкуванні з нею. Необхідною психологічною умовою входження в контакт з дитиною є безумне прийняття її. Практика показує, що без дотримання цього принципу всі спроби налагодити стосунки з дитиною марні. Це стосується також і групи. В даному дослідженні контакт з групою став вирішальним у процесі корекції.

Безумовне, безоцінне прийняття людини вперше було описане К.Роджерсом. Воно передбачає уміння реагувати на емоційні прояви людини, її вчинки, не оцінюючи їх за прийнятими стандартами. Безумовне прийняття – це щире, емпатичне ставлення до іншої людини як до рівної собі, що має право бути такою, якою вона є. Потреба в любові, у належності (тобто потрібності) іншому – одна з фундаментальних людських потреб. Її задоволення необхідна умова нормального розвитку дитини. Приймати дитину – означає проявляти до неї терпимість, намагатись дивитись на світ її очима, розуміти і допомагати їй. Безумовне прийняття дитини передбачає дотримання таких умов:

• Можна виражати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною як такою;
• Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття;
• Невдоволення діями дитини не може бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття.

При дотриманні цих умов учасники корекційного процесу  не бояться вияву неприйняття у  тому разі, коли обговорюватимуться  їх вразливі сторони. Діти будуть впевнені в тому, що до них поставляться доброзичливо, незалежно від успіхів чи невдач. На думку А.Маслоу, не можна запустити процес саморозвитку в дитини з низьким рівнем самоповаги, з незадоволеною потребою в любові і прийняті з боку інших людей. Ще одна особливість психокорекційного контакту в процесі корекції  полягає в рівності позиції, пов’язаної з визнанням суб’єкт-суб’єктного діалогу (Л.А.Петровська). Йдеться про взаємне визнання права кожного на відповідальність, керівництво, пошук, психологічну незалежність і особистісне зростання.

Принцип єдності  діагностики і корекції: відбиває цілісність процесу надання психологічної допомоги. Діагностика причин конкретного психічного явища (в даному дослідженні – сфера взаємостосунків) не є самоціллю, вона завжди підпорядковується головному завданню – корекції порушень розвитку цього явища. Завдання корекції можуть бути правильно поставлені тільки на основі повної діагностики й оцінки проблеми. Діагностика, з огляду на це, може розглядатись як перший етап корекційної роботи.  Діагностика має бути комплексною, що передбачає підбір діагностичних методів, які якнайповніше розкриють причину та ступінь порушення.  Діагностика і корекція здійснюються практично одночасно на всіх етапах роботи. Тому корекційні прийоми – це і прийоми діагностики і самодіагностики учасників корекції. Серед методів одержання інформації про досліджувану проблему можна назвати такі: спостереження, бесіда, психологічний анамнез, стандартизовані та проективні діагностичні методики, аналіз продуктів діяльності (зошити, малюнки, вироби, предмети захоплення, тощо).

Залежно від специфіки  корекційної ситуації застосовуються дві основні форми корекційної  роботи: групова та індивідуальна. В  даному дослідженні використана  групова форма корекції. Перевагою  групової психокорекції є одержання різноманітної рефлексії, апробація набутих навичок спілкування, альтернативної поведінки, соціальної взаємодії, а також сам факт спільного проживання емоційно насичених подій в групі.

Будь-яка корекційна програма має визначені етапи:

Діагностичний – первинне формулювання психологічної проблеми, висунення гіпотез стосовно причин психологічної проблеми, комплексна психологічна діагностика, визначення чинників, які пов’язані з проблемою, або зумовлюють її появу, формулювання психологічного діагнозу, розробка програми психологічної корекції.

Установчий – формування адекватного ставлення учасників корекційного процесу до проблем, що коригуються, методів корекції, можливе переформулювання мети психологічної корекції, мотивація учасників на корекцію.

Корекційний – виконання корекційної-розвивальної програми.

Оцінка ефективності корекції – цей етап має свої труднощі, оскільки, як зазначено вище питання узагальненої норми є досить спірним і неоднозначним. Важливо зазначити й на ту обставину, що зняття симптомів (в даному дослідженні – наприклад зменшення проявів агресивного ставлення один до одного в групі) може мати тимчасовий характер, якщо не усунуто причин, які обумовлюють появу цих симптомів. В такому випадку бажана відкладена перевірка результатів корекції (через 6-7 місяців), яка б показала їх стійкість. Крім того показник ефективності може змінюватись залежно від того, хто його оцінює (в даному дослідженні – вихователь, дирекція, самі учні). Найбільш виправданою можна вважати оцінку ефективності корекції за результатами діагностики причинних факторів, що лежать в основі тих чи інших порушень. Для обліку ефективності корекції слід проводити повторну діагностику з використанням того ж інструментарію, який був задіяний при першому діагностичному зрізі (діагностичний етап корекції). Суб’єктивний аналіз з позиції наукового підходу вважається менш точним діагностичним критерієм. Однак він найбільше відповідає меті корекційного процесу. Адже якщо самі учасники відмічають в собі позитивні зміни це означає, що корекція була ефективною. Таким чином суб’єктивний аналіз можна вважати специфічним критерієм ефективності корекції. В даному досліджені використані як об’єктивні показники (результати двох діагностичних зрізів) так і суб’єктивні (відгуки учасників експериментальної групи).

Процес сприйняття однієї людини другою виступає як обов’язкова  складова спілкування і є тим, що називають в психології перцепцією. Оскільки  людина виступає в спілкування  як особистість, вона сприймається і  іншою людиною – партнером  по спілкуванню також, як особистість. На основі зовнішньої сторони поведінки ми, за словами С.Л. Рубінштейна, ніби “Читаємо” іншу людину, розшифровуємо значення його зовнішніх даних. Відчуття, які виникають при цьому, відіграють важливу роль в процесі спілкування. По-перше тому, що пізнаючи іншого, формується сам індивід, що пізнає. По-друге, тому, що від ступеню точності “прочитання” іншої людини залежить успіх організації з нею узгоджених дій.

Однак в процес спілкування  включені, як мінімум, дві людини, і  кожна є активним суб’єктом спілкування. Таким чином, співставлення себе з іншим здійснюється ніби з двох сторін: кожен з партнерів уподібнює себе іншому. Значить при побудові стратегії взаємодії кожному приходиться приймати до уваги не тільки потреби, мотиви, установки іншого, але й те як цей інший сприймає твої власні потреби, установки і мотиви. Аналіз усвідомлення себе через іншого включає дві сторони – ідентифікацію та рефлексію.

Одним із самих простих  способів розуміння іншої людини є ідентифікація. Це не єдиний спосіб, але в реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прикладом, коли спроба зрозуміти внутрішній світ партнера будується на основі спроби поставити себе на його місце. Встановлений тісний зв'язок між ідентифікацією і іншим, близьким за змістом поняттям – емпатією. Емпатія також визначається як особливий спосіб сприйняття однієї людини іншою. Під емпатією розуміється не раціональне осмислення проблем іншої людини, а прагнення емоційно відгукнутись на ці проблеми.

Процес розуміння один одного “ускладнюється” явищем рефлексії. Рефлексія – усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це не просто знання чи розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє тебе, своєрідно подвоєний процес дзеркальних відображень один одного, глибоке, послідовне відтворення внутрішнього світу партнера, причому в цьому внутрішньому світі в свою чергу відображається твій власний внутрішній світ.

Складний процес спілкування  може стати продуктивним, як зазначено  вище, тільки при умові гармонійного розвитку особистісної та інтелектуальної сфери людини. Якраз ця умова порушена в випадку процесу спілкування між вихованцями.

Існують фактори, як перешкоджають  правильному сприйняттю і оцінці людей: наявність раніше заданих  установок, оцінок, переконань, стереотипів.

Спілкування – специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми. В спілкуванні реалізуються соціальні взаємостосунки людей. В  спілкуванні виділяють три взаємопов’язані  сторони: комунікативна (обмін інформацією), інтерактивна (організація взаємодії між людьми), перцептивна сторона (сприйняття один одного і встановлення взаєморозуміння) [27].

<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Ch