Особливості спілкування молодших школярів

Особливості спілкування  молодших школярів

Курсова робота

Зміст

Вступ

Актуальність роботи. Головним  завданням  освіти  у ХХІ  столітті є виховання людини з гуманістичним світосприйняттям, яка здатна орієнтуватися  у  складних  соціокультурних  відносинах, активно  реалізувати свій особистісний потенціал на основі взаєморозуміння, співробітництва, толерантності.

Відповідно до потреб економічного, політичного, соціального розвитку суспільства  змінилися  вимоги  й до  шкільного  навчання. Нові завдання шкільної освіти відображені в законі України “Про освіту”, Національній доктрині розвитку освіти, Концепції національного виховання. Серед них на особливу увагу заслуговує  розвиток особистості, якому сприяє навчання на основі діалогу, що передбачає організацію спілкування школярів з учителем та між собою. Саме  початкова школа має створити вагомі передумови для розвитку комунікативних здібностей, умінь будувати ділові та міжособистісні стосунки. Це, в свою чергу, вимагає перегляду змісту, форм і методів роботи вчителів, зокрема початкових класів,  щодо організації спілкування  учнів у  навчально-виховному процесі, формування в них умінь спілкування.

Теоретико-методологічні  аспекти навчання молодших школярів відбито в дослідженнях М. Вашуленка, В. Давидова, П. Гальперіна, Д. Ельконіна, Г.Костюка, О. Савченко, В Сухомлинського та інших. Важливе місце в наукових працях, присвячених шкільній дидактиці, займає проблема спілкування, в межах якої розкриваються сутність, функції, види та форми організації спілкування (А.Мудрик, О. Савченко, Г.Цукерман та ін.), управління взаємодією школярів у навчально-пізнавальній діяльності (В.Дьяченко, Л. Калашнікова, О.Кузьменко, Х. Лійметс, В. Лозова, І.Чередов та ін.), навчальне співробітництво учнів з учителем і між собою (В. Дьяченко, Х.Лійметс, Г. Цукерман та ін.).

Проте, результативність формування активності учнів залежить не лише від їхньої навчальної діяльності, але й від організації спілкування  в сім’ї, яке справляє суттєвий вплив на розвиток мислення молодшого школяра, виховання його пізнавальних інтересів, волі, почуттів. Спілкування – основна умова розвитку дитини, важливий фактор формування особистості. У будь-якому виді діяльності має місце спілкування у формі стосунків, взаємодії та ін. Саме у процесі спілкування відбувається взаємозбагачення, обмін інформацією, ідеями, почуттями, міркуваннями, інтересами – усім, що становить досягнення внутрішнього світу тих, хто спілкується. Спілкування виконує унікальну роль у становленні людини, в оволодінні нею соціальним досвідом. Таким чином, підвищення ефективності навчання може здійснюватися лише за умови сумісної діяльності школи і сім’ї, учня і батьків, спрямованої на організацію їх пізнавального спілкування.

Об'єкт роботи – процес спілкування молодших школярів.

Предмет роботи – технологія формування умінь спілкування молодших школярів.

Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці технології формування в молодших учнів умінь спілкування.

Відповідно до предмету, мети і гіпотези дослідження було визначено такі завдання:

1. Зробити теоретичний аналіз проблеми спілкування молодших школярів у психолого – педагогічній літературі.
2. Розглянути характерні риси спілкування молодших школярів.
3. Провести науково – педагогічне дослідження щодо особливостей спілкування молодших школярів.
4. Надати методичні рекомендації вчителям та батькам щодо розвитку навичок спілкування молодших школярів.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування  молодших школярів у психолого – педагогічній літературі

1.1.Проблеми спілкування молодших  школярів у підходах зарубіжних  та вітчизняних вчених

Молодшого школяра характеризують інтенсивний розвиток інтелекту, допитливість, схильність до творчості, йому притаманне багатство уявлень, фантазії, емоційність, прагнення до конкретної, але недостатньо тривалої діяльності, яка супроводжується відчутними для дитини реальними результатами, а отже, і зростаючим пізнавальним інтересом та активністю. Результативними засобами формування у молодших школярів пізнавальної активності виступають зміст навчання, форми його організації, методи і прийоми, супровідна емоційна атмосфера, а також організація спілкування.

У процесі дослідження  науково-методичної літератури виділилися такі аспекти розгляду проблеми  спілкування: [7.c.123]

1. Загальнотеоретичне обґрунтування спілкування (Б.Ананьєв, О.Бодальов, Л.Буєва, Л.Виготський, Д.Карнегі, М.Каган, О.Леонтьєв, П.Лесгафт, Б.Ломов, А.Макаренко, О.Маргуліс, Б.Паригін, В.Соковнін, К.Ушинський, П.Якобсон та ін.);
2. Спілкування як педагогічна проблема (Ш.Амонашвілі, О.Бакін, О.Бодальов, І.Грєбєнніков, В.Грєхнєв, В.Кан-Калік, Л.Капралова, О.Киричук, І.Комановський, А.Мудрик, В.Семиченко);
3. Особливості спілкування в сім’ї (О.Бакін, Д.Годовикова, А.Добрович, В.Заслуженюк, М.Колодєзнікова, А.Макаренко, А.Маркова, І.Подласий, М.Стельмахович, В.Сухомлинський, В.Сисенко, Г.Стаднюк, А.Харчев, П.Щербань та ін.).

Питання взаємодії “учитель-учень”, “учень-учень” розглядається в  межах педагогічної концепції спілкування (Ш. Амонашвілі, В Кан-Калік, А. Мудрик, В.Сухомлинський, Г. Цукерман та ін.). Спілкування школярів, зокрема початкових класів, розкривається в ракурсі вивчення проблеми розвитку мовлення учнів (М.Вашуленко, М.Львов, Т.Ладиженська), включення їх у спільну діяльність і співробітництво (колективна, групова, парна) в межах урочної та позаурочної діяльності в процесі обміну духовними цінностями (В.Давидов, Г. Костюк, А.Мудрик, В.Сухомлинський, Г.Цукерман та ін.).

У сучасній педагогіці існують  різні підходи до тлумачення поняття “спілкування”. Ряд авторів (О.Бодальов, Л.Буєва, Л.Виготський, Б.Ломов, В.Соковнін та ін.) розглядають його як особливий вид взаємодії індивідів, їхнього міжособистісного спілкування, інші дослідники (Б.Ананьєв, М.Каган, О. Леонтьєв, П.Якобсон та ін.) називають спілкування видом діяльності, якому притаманна своя структура та атрибути, зокрема, комунікативною діяльністю. Отже, спілкування визначається як складний та багатогранний процес, що передбачає взаємодію індивідів, їхнє ставлення один до одного, інформаційний взаємообмін. Спілкування характеризується і як процес взаємовпливу його суб’єктів, і як процес співпереживання та взаєморозуміння (Б.Паригін). Саме з такого боку розглядається спілкування і у виконаному дослідженні. Спілкуючись із дорослими та однолітками, дитина отримує різноманітну інформацію, обмінюється нею з іншими, відчуває зовнішній вплив, сама впливає на дорослих і однолітків, вступаючи з ними у взаємодію. У процесі спілкування дитина набуває життєвого досвіду, засвоює суспільні цінності й норми[7.c.130]

У педагогічній теорії глибоко  і всебічно розкрита роль спілкування  у вихованні й розвитку особистості  дитини (В.Бехтєрєв, Л.Буєва, В.Грєхнєв, О.Киричук, Н.Крупська, М.Пирогов, К.Ушинський).

 Окремі науковці  Франції близьким до поняття “педагогіка спілкування” вважають поняття “комунікативна педагогіка” та “педагогіка діалогу”. У 80-ті роки у США отримав популярність інноваційний в освіті рух за назвою “кооперативне навчання”, що сприяло творчому пошуку й інтелектуальній розкутості дітей у спілкуванні з учителем (Д.Бойлью, Д.Коллер, Д.Кролл, К.Макдуел та ін.). Німецькі вчені, вивчаючи проблему спілкування, розробили систему “комунікативного виховання” і “комунікативної дидактики” (К.Шаллер, Д.Боане, Г.Михель, Р.Вінкель та ін.). У Скандинавських країнах дослідження були зорієнтовані на діалогічне спілкування учителя з учнями, співпрацю між ними у процесі роботи в малих групах (Д.Каллош, А.Шелунд).

Аналіз педагогічних досліджень свідчить, що спілкування  з учителем створює найкращі умови для розвитку школярів у процесі навчання. Їхня позитивна мотивація та творчий характер діяльності знайшли своє відображення в дослідженнях А.Мудрика, який одним із перших звернувся до окремих проблем цілеспрямованого навчання учнів у процесі спілкування, тобто до питань пізнавального спілкування.

 Здійснення пізнавального  спілкування в сім’ї вимагає  від учителя педагогічно спрямованої  організації взаємодії батьків  і дітей з урахуванням особливостей  сімейного спілкування, а саме:[6.c.201]

• міжособистісні контакти з батьками, що виникають у найбільш ранньому дитинстві, відрізняються від усіх інших контактів довготривалістю, стійкістю, безперервністю;
• молодшого школяра з батьками об’єднують різноманітні зв’язки, родинні почуття, сумісне проживання, форми організації життєдіяльності (побутова праця, дозвілля і т. ін.);
• почуття батьківської любові у батька і матері та відповідне ставлення школяра надає їхньому спілкуванню глибокої емоційності й довіри (О.Бодальов).

Урахування особливостей спілкування молодших школярів та специфіки позакласної роботи дозволили виділити в дослідженні найбільш характерні вміння спілкування для учнів цієї вікової категорії:[6.c.202]

• слухати партнера (використовувати прийоми активного слухання, виділяти головне, запам'ятовувати інформацію);

• виробляти тактику спілкування (аналізувати ситуацію спілкування, встановлювати контакти, розуміти партнера і співпереживати йому, розв'язувати нескладні суперечки);

• користуватись невербальними засобами спілкування (уявляти внутрішній стан людей за невербальними ознаками, адекватно користуватися мовою жестів та міміки, контролювати власні емоції та поведінку);

• використовувати засоби мовленнєвого етикету (засвоювати необхідні слова та словосполучення і здійснювати вибір засобів у тій чи іншій ситуації мовленнєвого етикету).

Узагальнення наукових досліджень щодо проблеми організації  взаємодії школярів (В.Дьяченко, Л.Калашнікова, В.Лозова, Б.Первін та ін.) та технологічного підходу до навчання (С.Подмазін, О.Савченко та ін.) дозволили розробити технологію формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі, що включає: стимулювання школярів до усвідомлення необхідності оволодіння комунікативними вміннями і формування позитивної мотивації взаємодії; інформування учнів про сутність і прийоми спілкування; організацію взаємодії школярів у процесі навчально-виховної роботи; аналіз і корекцію рівня сформованості комунікативних умінь.

Спілкування – основна  умова розвитку дитини, важливий фактор формування особистості. У будь-якому виді діяльності має місце спілкування у формі стосунків, взаємодії та ін. Саме у процесі спілкування відбувається взаємозбагачення, обмін інформацією, ідеями, почуттями, міркуваннями, інтересами – усім, що становить досягнення внутрішнього світу тих, хто спілкується. Спілкування виконує унікальну роль у становленні людини, в оволодінні нею соціальним досвідом. Таким чином, підвищення ефективності навчання може здійснюватися лише за умови сумісної діяльності школи і сім’ї, учня і батьків, спрямованої на організацію їх пізнавального спілкування. [6.c.202]

Проте, слід зазначити, що в сучасних умовах життя сімейне  виховання ускладнюється, деформуються функції сім’ї (П. Щербань), погіршується соціальна робота з дітьми, зменшується  кількість гуртків, спортивних секцій, збільшується кількість дітей, які тривалий час залишаються без нагляду дорослих (В.Семиченко). На фоні вищезазначених та інших соціальних умов досить помітним є недостатнє спілкування дорослих з дітьми в сім’ї (М.Колодєзнікова, В.Кан-Калік, А.Захаров, С.Кондратьєва, М.Панкратов, А.Харчев та ін.). [7.c.125]

1.2. Загальна характеристика факторів , що впливають на спілкування молодших школярів

Дефіцит спілкування, дружніх  відносин викликає ускладнення і  навіть напруженість, конфлікти  між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність  зрозуміти, що кожна людина – найбільша цінність суспільства.

Вивчення взаємин дітей  у молодшому шкільному віці. Знання їхніх особливостей вкрай необхідне, оскільки потрібні умови та спрямування для розвитку їх особистості в товаристві ровесників.

Розуміння суті соціально-комунікативної активності дитини, що є наслідком  і водночас передумовою подальшого розвитку спілкування, неможливе без  визначення змісту і структури, знання яких дає змогу визначити особистості функціонування даного феномена на різних етапах онтогеничного розвитку вихованця в конкретній навчально-виховній ситуації.

Як відомо система  вибіркових ставлень особистості започатковується на етапі дошкільного дитинства. Вона розвивається від ситуативних до більш узагальнених і стійких. У процесі їх розвитку у дитини формуються стереотипи поведінки та способи взаємодії з людьми, що є підґрунтям її моральної вихованості. Моральні ставлення до ровесника передусім продукуються позитивною емоційною спрямованістю дітей одне на одного, яка виступає початковим етапом становлення і розвитку соціально-комунікативної активності, формування у них гуманістичної спрямованості на широкий загал людей. З цього приводу американський філософ Дж. Льюіс зазначає, що особистість, яка розвивається не та, що замикається, а яка постійно розширює коло спілкування. Особливо це стосується молодших школярів, в яких у цей час іде розвиток особистості.

Проте, спілкування не існує без відособлення – якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне відособлення – до індивідуалізму.[7.c.130]

Є властивості людини, важливі для її позицій у спілкуванні  – насамперед темперамент, який втілюється під час спілкування у таких  характеристиках людини, як інтровертність і екстравертність.