Особливості спілкування молодших школярів

Наші спостереження  переконали нас у тому, що дуже часто  з приходом дитини в школу батьки починають поступово будувати свої відносини з ним у залежності від його успіхів у навчанні і поведінці. Добре вчиться, задовольняє вчителів – батьки ним задоволені; погано вчиться, одержує зауваження – і вдома переважають докори та повчання. Між тим спілкування з дитиною звужується до обговорення шкільних проблем, родина дублює школу. А якщо, до нещастя учня, невдоволення вчителя його невдачами в школі всіляко підтримується в сім’ї, то ні батьки, ні вчитель не зможуть допомогти школяреві перебороти труднощі.[21.с.214]

Дитина складає уявлення про себе через оцінку навколишніх. Ці переживання будують емоційний компонент самооцінки, що є ведучим у молодших школярів. Через емоційні відносини до себе, значимих дорослих, молодший школяр усвідомлює самого себе, свої можливості, що лягає в основу саморегуляції поведінки. Оскільки молодший школяр уже здатний узагальнювати свій емоційний досвід, то переживання, що виникають у нього в ході спілкування з батьками, учителями, як би доповнюються, і його самооцінка формується як результат такого синтезу-узагальнення. Таким чином, поведінка дитини спирається на підсумок цього узагальнення.

Отже, самопочуття молодшого  школяра з перших днів перебування  в школі нерозривно пов’язано  з характером відносин з дорослими: батьками і вчителями. Формою вираження  цього відношення є стиль спілкування. Саме стиль спілкування дорослих з молодшим школярем може затрудняти оволодіння дитиною навчальною діяльністю, а часом може привести до того, що реальні і надумані труднощі, почнуть сприйматися дитиною як нерозв’язні, породжені непоправними недоліками. Усі ці негативні переживання не компенсуються, якщо не знаходиться значимих людей, що були б здатні підвищити самооцінку школяра.

2.3. Характерні риси спілкування  молодших школярів з вчителями

Спілкування вчителя  й учня – це спілкування людей, які мають різний статус, відповідно до яких існують його норми. Вони певною мірою приписують як себе вести кожному з учасників комунікативної взаємодії. Ролі вчителя й учнів у школі суворо регламентуються. Ці ролі різні. Одні сидять (це учні), інші стоять чи сидять перед ними (це вчителі). Вчителі розумні, активні, енергійні, все знають. Весь урок частіше “беруть на себе”. Учні ж – цікаві та не дуже, доброзичливі та байдужі, працелюбні та ліниві, активні та пасивні – різні. І це чудово! Із учителями їх розділяють незримі кордони. Інколи дехто все ж виходить за їхні межі. Але про такого вчителя говорять, що він (або вона) “заграє з учнями”, “працює на дешевий авторитет”. А про учнів -  “невиховані”, “некеровані”, “не знають свого місця”. Руйнувати ці кордони неприйнято.[19.с.126]

Задля успішного спілкування  з учнями вчителю необхідно усвідомлювати  свої професійні обов’язки та мати можливість їх добре виконувати; прийняти учнів такими, якими вони є; не виходити тільки з педагогічних цілей і  завдань; намагатися точно й адекватно орієнтувати свою мову на конкретного учня або групу учнів; не обмежувати спілкування лише інформативною функцією; не дискримінувати, давати можливість учням бути рівними у можливості висловити власну думку; дивитися на себе збоку, очима своїх учнів; слухати та чути співрозмовника; помічати найменші зміни в мікрокліматі групи; враховувати особливості кожного учня, їх психологічний стан у зв’язку з дією факторів зовнішнього середовища; викликати довіру до себе; уникати конфліктів; підключати до спілкування всіх учнів навіть неконтактних мовчунів; проявляти ініціативу; уникати штампів і шаблонів; не критикувати; використовувати різні види заохочення; розвивати свою комунікативну пам’ять; готуватися як до колективного спілкування, так і до індивідуального; аналізувати процес педагогічного спілкування; слідкувати за мовленням; дотримуватися принципу позитивізму.

Вирішальна роль у  задоволенні потреби дитини одержати необхідну для її розвитку інтелектуальну й емоційну інформацію належить вчителю, вихователю.

У процесі педагогічної діяльності вчитель розв’язує нескінченну  низку педагогічних завдань. Ці завдання підпорядковані досягненню мети психолого-педагогічного  процесу – формуванню особистості  учня, його світогляду, переконань, свідомості, поведінки. Педагогічними завданнями є формування пізнавальної активності, інтересу школярів, залучення учнів до процесу самонавчання й самовиховання, трансформування однієї системи знань, умінь та навичок в іншу, яка є більш об’єктивною тощо. Не менш важливим завданням учителя є завдання комунікативного характеру, адже процес навчання відбувається в умовах спілкування педагога і учнів.[19.с.126]

Живе спілкування вчителя  з класом завжди має практичну  мету: надання допомоги в усвідомленні школярами сутності запропонованих знань, направлення мислення учнів до певних цілей, пробудження до осмисленого сприйняття інформації. Щоб досягнути цього, вчитель прагне поступово вволікати учнів до процесу своїх суджень, направляє мислення учнів у сторону певних висновків, вивчає їх реакцію і враховує її при подальшому розвитку теми занять

Розділ 3. Експериментальна перевірка організації спілкування молодших школярів з батьками

3.1 Характеристика вибірки та  методичні шляхи дослідження

Основним завданням  експерименту стала перевірка технології організації спілкування в сім’ї молодшого школяра, виявлення того, як воно впливає на рівень пізнавальної активності, пізнавальний інтерес молодшого школяра, його успішність та комунікативні уміння. Для характеристики вибірки було використано дисертацію кандидата педагогічних наук Вікторенко І.Л.

В основу  проведеного  експериментального дослідження  було покладено  організацію сумісної розвивальної діяльності дітей і  дорослих, яких об’єднувало взаєморозуміння, проникнення в духовний світ один одного. Реалізація ідеї вимагала:

• усвідомлення суб’єктами  необхідності оволодіння  знаннями для успішного  виконання роботи, цілеспрямованості в діяльності;
• дотримання послідовності й наступності на всіх етапах організації спілкування;
• створення сприятливого психологічного мікроклімату у школі і вдома, ситуації довіри, успіху, дотримання демократичного стилю спілкування;
• єдності педагогічних вимог з боку батьків і вчителів;
• індивідуальної роботи як із батьками, так і зі школярами.

Зміст, форми і методи роботи з батьками у процесі дослідницької роботи модифікувалися та ускладнювалися відповідно до вікових змін з опорою на положення про те, що ефективний  процес взаємодії не може мати незмінних форм, він  повинен повторюватись і знаходитись у постійному розвитку.[5.c.12]

У відповідності з  вищезазначеним було розроблено технологію формування пізнавальної активності молодшого  школяра в умовах спілкування  в сім’ї, яка передбачала:

• підготовку батьків до спілкування з дітьми;
• стимулювання  дітей до взаємодії з батьками.

У курсовій роботі науково  обґрунтовано такі компоненти організації  роботи з батьками: мотиваційно-стимулюючий, когнітивно-інструктивний, змістовно-процесуальний  та аналітико-корекційний.

Мета мотиваційно-стимулюючого компоненту полягала у формуванні в батьків потреби пізнавальної взаємодії з дітьми. Для цього проводилось роз’яснення значення спілкування батьків з дітьми; ознайомлення батьків з працями класиків педагогіки, науковою й науково-популярною педагогічною літературою, педагогічними періодичними виданнями; створювалися виховні ситуації для розв’язання їх батьками; використовувалися яскраві приклади, цікаві факти з проблем сімейного виховання та ін. [5.c.12]

Завданням когнітивно-інструктивного компоненту стала розробка цілей, завдань, стратегії взаємодії з дітьми, допомога батькам в оволодінні знаннями, необхідними у спілкуванні. З цією метою проводились батьківські збори, на яких вказувалися конкретні шляхи взаємодії школи і сім’ї, науково-практичні конференції, дискусії, так звані хвилинки самоаналізу, тобто створення ситуацій, що стимулювали батьків до осмислення взаємовідношень з дитиною та до самоосвіти. Підвищенню ефективності реалізації когнітивно-інструктивного компоненту сприяло анкетування батьків (з метою виявлення рівня освіти, педагогічної обізнаності, умов, змісту і тривалості спілкування з дітьми, зв’язку сім’ї зі школою), дітей,  вчителів; діагностування рівнів пізнавальної активності дітей, навчальних досягнень школярів, ставлення їх до навчання та засвоєння знань; визначення рівнів монологічного та діалогічного мовлення, творчості молодших школярів, а також оформлення пам’яток, рекомендацій для батьків.[5.c.13]

Основною метою змістовно-процесуального компоненту підготовки батьків була організація їх безпосереднього пізнавального спілкування з дітьми. На допомогу батькам автором було розроблено програму  “Батьки запитують”, яку представлено в додатку А дисертації. До змісту програми включено різні питання, що сприяли формуванню в молодших школярів умінь спостерігати, працювати з додатковою літературою, пояснювати факти, явища і події, розвивати логічне мислення, порівнювати, виділяти основну думку, переказувати художній текст, виявляти причинно-наслідкові зв’язки, доводити істинність суджень, розвивати мовлення. Завдання вимагали виявлення школярами різних рівнів пізнавальної активності: репродуктивного, реконструктивного та творчого. Батьки стимулювали дітей до взаємодії запитаннями (Що нового ти пізнав на уроці? Що навчився робити? Які завдання виконував? та ін.), спонукали їх до уточнення окремих фактів, використовували ігрові прийоми, що заохочувало дітей до знань, спонукало прочитати, пізнати, розповісти, а не лишати питання без відповіді. Це сприяло формуванню у дітей стійкого пізнавального інтересу. [5.c.13

Наступний  компонент підготовки батьків до взаємодії з дітьми – аналітико-корекційний, основним завданням якого було здійснення проміжного контролю за ходом експериментального дослідження та надання батькам необхідної допомоги. [5.c.14]

Проте, організація спілкування  вимагала підготовки до взаємодії не лише батьків, а і школярів. Цьому передувало анкетування, аналіз результатів якого засвідчив, що майже всі діти (96,3%) відчувають потребу у спілкуванні, від чого отримують радість і задоволення (одержують хороші поради, пізнають багато нового, цікавого). І лише 3,7% не висловили інтересу до спілкування. Діти початкових класів охоче спілкуються з учителем і на питання “Про що б ти хотів запитати в учителя” 51,9% респондентів на перший план винесли навчання, 25,9% – природні явища, 16,7% – про вчительську професію, 5,6% – про здоров’я.

На питання “Кому хотів би ти розповісти те, про що нещодавно дізнався” 33,3% школярів відповіли – батькові, 27,8% – матері, 24,1% – друзям, 11,1% – братикам та сестричкам, 3,7% – учителю.

Було виявлено, що учні прагнуть бути не лише слухачами, але й інформаторами. Так, на питання “Чи можеш ти збагатити знання батьків?” 72,3% відповіли “так” і лише 27,7% – “ні”. Цікавими були відповіді на питання “Як би ти це зробив?”. Серед них найчастіше зустрічалися: “Прочитав би багато цікавих книг і розповів би своїм батькам”, “Я б прочитав 2-3 енциклопедії, а потім розповів батькам, ставив би питання до того, що прочитав”, “Взяла б цікаві книги, які батьки не знали, ставила б запитання, пояснювала”.[5.c.14]

Цілеспрямована організація  взаємодії батьків і дітей  забезпечувалась усвідомленням  школярами значення спілкування  в житті людини (цьому сприяли  бесіди, розповіді з елементами бесіди, “хвилинки мозкової атаки”), а також  матеріалами щодо змісту спілкування.

Для виявлення результатів  спілкування дітей з батьками використовували інформацію, одержану від батьків, почуту у відповідях на уроках, у бесідах під час  вивчення нового матеріалу, у розповідях учнів про ставлення батьків  до окремих думок, положень, героїв казок, оповідань, в усних відповідях, творах, бесідах.