Особливості спілкування молодших школярів

Ці поняття вперше ввів швейцарський психолог К. Юнг. Що вони означають? Це – відцентрова  або доцентрова спрямованість особистості. Таке значення полягає, власне у структурі  цих слів (intro – в себе, extra –  зовні, versio – повертаю).

Інтереси, увага, екстраверта  спрямовані назовні, там він шукає  себе, там самоутверджується. Для  інтроверта істотніше, як світ відбивається у ньому самому, йому потрібно насамперед знати, що він є – від цього  і залежатиме характер його “стосунків із дійсністю”. Коротко і спрощено можна було б сказати так: екстраверти дивляться, інтроверти – думають.

Зрозуміло, що чистих екстравертів або інтровертів немає, мова йде  про визначальну тенденцію у  спілкуванні, чого більше: споглядання  чи роздумів? Покладатися виключно на щось одне – небезпечно, важливо поєднувати зовнішні враження із здатністю відчути глибинний підтекст вчинків дитини.

Психотерапевт А. Б. Добрович у книзі “Вихователеві про  психологію і психогігієну спілкування” зауважує, що недоліком екстравертів є те, що вони нерідко поверхневі в оцінці співбесідника.

Народившись, дитина входить  у світ встановлених століттями звичаїв, способів поведінки, поглядів закріплених  у рідній мові. Виховання полягає  в тому, що людина, підростаючи, освоює, присвоює складний світ дорослих в якому опинилася вона.

Дитина оволодіває досвідом дорослих буквально з перших місяців  свого життя: спочатку підсвідомого пристосування, а потім – систематичного навчання.

У процесі живого спілкування  з дитиною, дорослі навіть незалежно від своєї волі передають їй погляди на навколишній світ, свої моральні поняття і уявлення. Тому вплив дорослих дуже великий на особливості спілкування молодших школярів у майбутньому.[7.c.132]

Отже, вже з перших днів свого життя дитина засвоює прийняті в її середовищі стереотипи поведінки; іншими словами, дорослі свідомо і несвідомо навчають дітей і “зовнішніх” і “внутрішніх” алгоритмів спілкування, формують зразки поведінки і відносин своїх синів і доньок.

Такі оціночні еталони  відіграють подвійну роль у стосунках, спілкуванні людей. З одного боку, вони допомагають швидко зорієнтуватись і правильно відреагувати на ті чи інші типові особливості людей, навіть малознайомих, але з другого боку, вони можуть викликати упередженість до людини, затулити її реальні якості і риси.

Вміння слухати має  першорядне значення у людському  спілкуванні. Підраховано: із часу, що використовується для контактів  з тими, що нас оточують, ми 9% пишемо, 16% - читаємо, 30% - говоримо, 45% - слухаємо. Відсотки молодших школярів дещо інші, відносно від осіб, які спілкуються. Найбільший відсоток на уроках, у розмові з дорослими. Але коли іде мова про спілкування з друзями? З друзями діти намагаються якомога більше говорити і якнайменше слухати. Це зв’язано із їхнім психічним станом. Діти при спілкуванні почуваються вільно, комфортно. Над вибором фраз і слів не задумуються, а словесно зразу відображають свої думки. Велику роль грає настрій, який вони і не намагаються приховати при спілкуванні. Кожен учасник розмови намагається розповісти якомога більше. Тема їхніх спілкувань – це цікаві пригоди, з якими так кортить поділитися з товаришами.

Треба звернути увагу  на різницю між хлопчиками і дівчатками у спілкуванні.

Хлопчики слухають в  першу чергу, що говорять (звертають  увагу на зміст), у той час, коли дівчата слухають, як говорять (звертають увагу на форму передачі).

Щоб зрозуміти, про що говорить співбесідник, треба зрозуміти  мету його розмови. Основною метою, якою керуються молодші школярі при  спілкуванні є повідомлення чогось. Діти це не здатні переключатися на різні тематики.

Спілкування молодших школярів характеризується великою кількістю  рухів та жестів. Діти ще не можуть лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто  переходять з однієї теми на іншу. Емоційність  у їхньому спілкуванні не відіграє важливої ролі. Діти це не мають навичок самоконтролю. Часто у їх голосі відчувається впевненість у собі, але вона одразу зникає, коли у розмову вступає доросла людина.

Дитина спілкується  з навколишнім середовищем з  різною інтенсивністю і різними каналами прийому-передачі інформації.[7.c.132]

Спілкування дитини складається  під вирішальним впливом спілкування  із дорослими, слухання їх мови. Мова розвивається поступово, процес розвитку складається  із декількох етапів. На першому році життя дитини створюються анатомо-фізіологічні і психологічні передумови опанування мовою. Цей етап розвитку мови підготовчий. Дитина другого року життя практично опановує людську мову. Але ця мова носить граматичний характер: в ній немає відмінювання, прислівників, прийменників, хоча дитина уже будує речення. Граматична правильна усна мова починає формуватися на третьому році життя. Але і тут дитина робить багато помилок. У старшому дошкільному віці в дитини розвинуте усне мовлення.

Таким чином, говорячи про спілкування молодших школярів, передусім можна виділити конструктивні і деконструктивні її ознаки. Серед конструктивних  це, передусім, почуття симпатії до однолітків, емпатії, товариськості, дружби; це співпереживання, турбота про нього і допомога йому.

Деструктивні – антипатія, неприязнь, агресивність, що спрямована на заподіяння фізичної чи психологічної  шкоди ровеснику; нечесність або  заперечення того, що відповідає дійсності, ігнорування соціальних норм “правил  для учнів”, тощо.[7.c.133]

Водночас у молодшому шкільному віці спостерігається і соціально комунікативна. активність стосовно однолітків має вибірковий характер, оскільки в основному емоційною експансивністю, почуттями симпатії чи антипатії об’єктом яких може бути різна кількість однокласників від одного (низький рівень СКА) до чотирьох і більше (високий рівень СКА). Саме з цим пов’язана кількість ровесників, до яких однокласних виявляє симпатію чи антипатію. Почуття співпереживання або неприязні, помічає чи не помічає їхні радощі і невдачі, заради яких може відмовитись від власних інтересів.

Розділ 2. Характерні риси спілкування молодших школярів

2.1. Характерні риси спілкування  молодших школярів з однолітками

Спілкуючись із дорослим, дитина просто сприймає його точку  зору, але не переосмислює її, не перевіряє ще раз. Дорослий для дитини - зразок, практично, досягти якого важко.

У спілкуванні з однолітком у дитини зовсім інша позиція. Точка  зору, що особливо не збігається з його власною, однолітка можна спробувати й змінити, чого не можна зробити при спілкуванні з дорослим. Спілкування тільки з дорослими не дає особистісного й пізнавального розвитку. Дитина повинна виробити свою точку зору, зробити моральний вибір. Тільки спілкуючись із однолітком, дитина може стати, дійсно, рівним партнером у спілкуванні. Одноліток виступає об'єктом порівняння із собою, це та мірка, що дозволяє оцінити дитині себе на рівні реальних можливостей, побачити їх втіленими в іншому.

Спілкування з однолітками  більш багатогранне, ніж спілкування з дорослими. У грі дітей можуть проявлятися ті якості й особистісні характеристики, які не проявляються в спілкуванні з дорослими, наприклад, здатність придумувати нові ігри.

У спілкуванні з однолітками  всім видам діяльності властива яскрава емоційна насиченість. Дитина здобуває здатність співчувати іншому, переживати чужі радості й горе як свої власні, ставати емоційно на точку зору іншого.

Всі форми звертання до однолітків набагато менш нормативні й регламентовані.

У спілкуванні з однолітками  в дитини більше можливостей проявляти ініціативу.[16.c.224]

У молодшому шкільному віці діти починають надавати значно більшого значення стосункам з однолітками. Дитяча дружба в цьому віці впливає  на різні сторони життя дитини: наприклад, вона допомагає  їй  швидше  і легше вправлятися зі стресами (Яцуковський, Хартун, 1999). Окрім цього, в цей період діти починають концентрувати увагу на близькості і відданості в своїх дружніх відносинах. У процесі дружби в молодший шкільний період виникають ієрархічні групові відносини: чим вище статус, тим більше у дитини друзів [19.с.124]

Для дівчинки поняття дружби передбачає наявність у неї однієї чи двох близьких подруг. Подруги наділені рівним статусом, допомагають один одному й уникають конфронтації (Коллінз, Міллер, 1994). Цей паттерн відрізняється від дружби між хлопчиками, для якої характерні групи більш ніж з двох осіб, з ієрархічними стосунками. Окрім цього, дівчатка зазвичай отримують більше задоволення від дружби, ніж хлопчики, підтримуючи взаємозалежність в дружніх стосунках (Купершмідт, 1999).

Особливо яскраво статеві відмінності  проявляються у віці статевої гомогенізації  – у 9–10 років. Виникає сильна потреба  в кооперації з людьми своєї статі. В сутності, це період другої статевої ідентифікації, коли діти наче примірюються до дорослих статевих ролей. Відбувається це на тлі перших гормональних зрушень, що передують пубертатному періоду. У сім’ї статева гомогенізація проявляється прагненням до тіснішого контакту з батьками своєї статі.

Спілкування з однолітками в  цей період відмічено яскравою статевою сегрегацією. Хлопчики і дівчатка розділяються на два окремих табори. Інтереси різко поляризовані за статтю. Власна поведінка з однолітками іншої статі оцінюється у світлі установок референтної одностатевої групи. Різностатева дружба рідкісна, і як правило приховується від однолітків своєї статі.

2.2. Характерні риси спілкування  молодших школярів з дорослими,  батьками

Дослідження багатьох авторів  показали, що молодші школярі в  оцінці себе копіюють оцінки значимих дорослих (Л.І. Божовіч, Н.Г. Морозова, Л.С. Словіна, Люблінська) відзначали, що якщо батьки не засмучуються з приводу поганих оцінок дитини, а вчитель не додає їм великого значення, молодший школяр безтурботно одержує зауваження, не позбавляючи задоволення від самого процесу навчання. Але якщо дорослі виражають своє незадоволення школярем, він починає гостро переживати свої невдачі в школі. А оскільки до 6–7 років на думку Л.С. Виготського діти вже усвідомлюють свої переживання, викликані оцінкою дорослого, приводять до зміни в їхньої поведінці і самооцінці. Тому відношення значимих людей, що виявляється в спілкуванні з дитиною, так само, як і форми спілкування, можуть або сприяти адаптації дитини до школи, до встановлення нормальних відносин із учителями, дітьми, або приводити до неадекватних реакцій учня на його невдачі. [19.с125]

Не випадково підкреслюється роль дорослих людей в утворенні неадекватних форм поведінки молодших школярів. Роль однолітків у цьому віці порівняно невелика. Дослідження Л.І. Божовіч, А.А. Люблінської показують, що відносини молодших школярів один до одного не залежать від успішності і поведінки в школі, а залежать від відношення вчителя. 70% молодших школярів погано знають оцінки своїх товаришів і мало ними цікавляться, якщо це не підкреслює вчитель.

Детальну класифікацію типів спілкування педагогів зі школярами дає болгарський педагог Н. Шипковенський. Він виділяє стилі поведінки вчителів, що найчастіше приводять до дидаскологеній (негативний психічний стан дитини, страх, пригноблений настрій, острах), що негативно позначається на формуванні міжособистісних відносин вчителя й учнів. До них відноситься таки стилі:[19.с.125]

- диктаторсько-авторитарний, властивий  вчителям, що прагнуть придушити  ініціативу дітей, самостійність,  власність суджень; 

- презирливо-принижуючий, виявляється в недовірі, неповазі до учня;

- скандальний стиль спілкування,  вчитель по навіть незначному  приводу починає кричати на  дітей, поводиться вкрай нестримано;

- дистантно-відсторонений, властивий  педагогам, що бачать свою задачу  винятково у формальному повідомленні інформації для учнів, чи не хочуть, не можуть установити з дітьми теплі відносини;

- упереджений-непослідовний, педагог  вибірково відноситися до учнів,  несправедливий в оцінці їхніх  дій, протиставляє одних дітей  іншим, висміює їхні невдачі і т. п.

Втім, учителів з подібними манерами спілкування з молодшими школярами  не так і багато, але більшість  випадків дидаскологеній спостерігається  саме серед молодших школярів. Учителя  з описаними вище стилями спілкування  нерідко прибігають до неадекватних форм спілкування, наприклад, формують у дитині надмірне почуття сорому, підкреслюючи його недоліки в порівнянні з іншими дітьми, з гіркотою зауважують, що він безнадійний та ін. Разом з тим відомо, що молодші школярі, як правило, без усякої критики сприймають оцінки вчителів і кладуть їх в основу власної самооцінки. Саме в такий спосіб несформовані відносини з учителем приводять до формування психогенних реакцій у молодших школярів. Вони виникають внаслідок надмірно заниженої самооцінки, переживання дитиною своєї нікчемності, нездатності бути успішним, а джерелом цих переживань є слова педагога-дидаскологениста.

За спостереженням В.О. Сухомлинського, помилки в поведінці учителів у відносинах з учнями приводять  до відхилень у поведінці учнів: в одних вони здобувають характер «напруженості, в інших – це манія несправедливих образів і переслідувань, у третіх – озлобленість, у четвертих – напускна безтурботність, у п’ятих – байдужість, у шостих – страх перед покаранням, перед школою, у сьомих – кривляння та ін.».[21.с.214]

Однак є учні, у яких навіть під впливом самих грубих помилок педагогів не виникають дидаскологенiї. Гарантією стійкості самооцінок таких дітей є стиль спілкування з ними в сім’ї. Якщо з раннього дитинства дитина відчуває, що батьки люблять його, поважають, вірять у його сили, співчувають його невдачам, усилюють впевненість у собі, у нього, по влучному виразу М. Клейн, як би вироблюється «імунітет проти соціальних стресів» поза родиною.

Демократичний, гуманний, довірливий, заснований на взаємному  прийнятті і повазі стиль спілкування в сім’ї може компенсувати негативні наслідки порушеного спілкування вчителя з молодшими школярами в школі. Однак практика показує, що іноді характер спілкування із школярами батьків не тільки не компенсує труднощі, що виникають перед дитиною в школі, але і часом збільшує їх. Неуважне відношення до дитини в перші роки його навчання в школі, прагнення деяких батьків вберегти його від труднощів, відгородити від необхідності робити самостійні вчинки, недовіри в його можливості нерідко є причиною того, що молодший школяр не опановує навички навчальної роботи, спілкування з учителем, дітьми, способом самоврядування.