Особливості формування знань про оточуючий світ у процесі навчання природознавства в школі для дітей із ТПМ

Прагматизм вбачається не тільки в прагматичному характері  знань, запропонованих учневі, а й у прямій зацікавленості суспільства одержати грамотного громадянина, тобто того, хто здатний оцінити роль науки в сучасній цивілізації й визначити свою позицію з питань підтримки наукових досліджень або використання їх результатів, коли такі питання стають предметом суспільної дискусії. По суті, це і можна вважати формулюванням основної мети цього підходу.

Укладачі стандарту  предмета "Природознавство" вважають, що для його складання недоцільно використовувати підходи універсальних  понять, натурфілософський і фундаментальний. Перший з них надто незвичний, а, значить, і занадто важкий для учителя-предметника, оскільки пропонує зовсім іншу, ніж звичайно, структуру природничо-наукового курсу, а фактично, і не менш новий зміст. Виявлення в природі таких універсальних факторів, як порядок - невпорядкованість (ентропія), симетрія, випадковість, самоорганізація, практично не відображено у змісті підготовки вчителів і мало методично освоєно. Натурфілософський підхід також передбачає істотно іншу, розширену підготовку вчителів-природничників, що включає питання методології і філософії науки. Крім того, сам метафізичний зміст наукового знання - предмет дискусійний і надто залежний від тієї чи іншої авторської позиції.

На думку О. Пентіна, складніше стоїть питання з фундаментальністю. Учні, які не мають наміру надалі спеціалізуватися з природничих наук, не схильні до систематичного вивчення в старшій школі природничо-наукових курсів, сформованих на фундаментальному принципі. Тим часом, завдання формування мінімального наукового кругозору, необхідного членові цивілізованого суспільства, залишається актуальним. Для його розв'язання найбільш придатний саме прагматичний підхід з вагомою часткою методологічного [16; с. 12 ].

Основну мету вивчення курсу "Природознавства" О.Ю. Пентіним сформульовано як одержання природничо-наукової освіти на рівні користувача, на відміну від професійної спеціалізації в цій галузі. Як зазначає автор, це означає хоча б поверхове орієнтування у природничо-науковій інформації (повідомлення ЗМІ, Інтернет-ресурси, науково-популярні статті), по змозі її критичний аналіз, уявлення про природничо-науковий метод як спосіб одержання й обґрунтування знань, використання знань для вирішення практично важливих завдань (медицина, безпека, енергозбереження, екологія).

Іншої думки щодо призначення  предмета "Природознавство" дотримуються вітчизняні дидакти, які вважають, що гуманітаріям необхідне глибоке  розуміння фундаментальних законів  природи, їх прояву в усіх явищах природи. Саме процес вивчення природознавства, спрямований на розуміння фундаментальних, загальних законів природи як наскрізного стрижня встановлення цілісності знань про неї зумовлює глобальність мислення, високі рівні інтелекту майбутніх діячів гуманітарної сфери - політиків, юристів, економістів, чого неможливо досягти при вивченні окремих предметів, особливо тих, на які відводиться 1 година на тиждень [8; с. 24].

Основна мета курсу спрямована на формування в учнів природничо-наукової картини світу, уявлень про роль і місце людини в природі, засвоєння ними основних понять природознавства, що становлять ядро знань про природу [7; с. 11].

Завдання шкільного  предмета природознавство у школі:

• засвоєння учнями основ наук про природу, ознайомлення їх з методами пізнання природничих наук, з найбільш важливими ідеями й досягненнями природознавства, що справили визначальний вплив на уявлення людини про природу, розвиток науки й техніки; духовний і культурний розвиток людини;
• формування особистісно значущої системи знань про природу – образу природи, що визначає поведінку людини в довкіллі, критичну оцінку та використання нею природничо-наукової інформації, позицію щодо наукових проблем, які розв'язуються в суспільстві;
• розвиток інтелектуальних, творчих здібностей і критичного мислення в процесі формування цілісних уявлень про природу, проведення дослідів, використання й фундаменталізації природничо-наукової інформації;
• переконання в можливості пізнання законів природи та необхідності використання знань про природу для розвитку природоощадної цивілізації, прийняття обґрунтованих рішень  під час розв'язання  суспільних  проблем та  проблем, пов'язаних зі своєю професією;
• використання природничо-наукових знань у повсякденному житті.

Курс передбачає формування загальнонавчальних умінь і навичок, ключових компетентностей, таких як: загальнокультурної, комунікаційної, громадянської, соціальної, інформаційної, здоров'яощадної, компетентності цілісно розглядати та вирішувати проблему. Під час вивчення курсу в учнів розвивається:

• здатність до дослідницької діяльності (постановка проблеми, висунення гіпотези, здійснення її перевірки);
• здатність цілісно бачити проблему та приймати рішення з опорою на 
  об'єктивні закономірності;
• здатність використовувати наукові методи, закони при розв'язанні проблем, пов'язаних зі своєю професією, суспільним та повсякденним життям;
• здатність до саморозвитку та самоосвіти, пошуків, критичного оцінювання й передачі інформації, переформулювання її та вираження в компактній формі;
• здатність до організації та участі в колективній діяльності;
• виконання екологічних вимог у навчальній діяльності та повсякденному житті.

Курс враховує психологічні особливості учнів-гуманітаріїв, цілісне

сприйняття ними інформації, що зумовлено домінуванням функцій правої

півкулі мозку (образної) над лівою (аналітико-логічною).

Зміст курсу "Природознавство" охоплює зміст освіти та державні вимоги до рівня  загальноосвітньої  підготовки  учнів  Державного  стандарту  природничо наукової освіти, її загальноприродничої, астрономічної, біологічної, фізичної, хімічної компонент у старшій школі; реальні об'єкти та процеси довкілля старшокласника. Зауважимо, що програма цього курсу єдина серед програм природничих дисциплін враховує загальноприродничу складову й повністю відповідає Стандарту освіти.

Навчальний матеріал курсу формується за лінійно-концентричним  принципом навколо змістових ліній:

• загальні поняття природознавства як наскрізний стрижень курсу;
• структурні рівні організації живої та неживої природи в мікро-, макро-,мегасвіті;
• методи наукового пізнання в природознавстві;
• значення природничо-наукових знань у житті людини та їхня роль у суспільному розвитку, професійній діяльності людини [6; с. 5].

 

1.3. Тематичні розділи навчання природознавства в школі для дітей із ТПМ

Реалізація означених цілей, завдань вивчення природознавства у школі, змістових ліній побудови навчального матеріалу має здійснюватися в процесі навчання за певними розділами:

1.  Нежива природа: вода, повітря, ґрунт, корисні копалини.

2. Рослини: загальні  відомості про квіткові рослини, квітково-декоративні рослини, овочеві культури, рослини поля, рослини лісу, кімнатні рослини.

3. Тварини: безхребетні (різні види), комахи, риби, земноводні, плазуни,

птахи, ссавці.

4.  Людина: опора і рух, кров і кровообіг, дихання, травлення, нирки, шкіра, статева система, нервова система, органи чуттів, екологія людини.

З огляду на зміст наведених  розділів, в результаті вивчення природознавства  розумово відсталі учні мають оволодіти  такими знаннями: основні ознаки живої  та неживої природи; властивості й ознаки твердих, рідких та газоподібних тіл; відмітні ознаки корисних копалин; типи ґрунтів за складом; зовнішня будова та особливості рослин; назви головних представників основних груп рослин; ознаки схожості та відмінності між групами (класами) тварин; особливості зовнішньої будови та спосіб життя найтиповіших представників груп тварин; місце тварин у природі, житті людей; умови утримання, догляду та годівлі деяких тварин, заходи з їх охорони; назва, будова, розміщення та функції основних органів людини; чинники збереження та погіршення здоров'я; вплив фізичного навантаження на організм та раціональне харчування; санітарно-гігієнічні правила попередження захворювань; єдність людини та навколишнього середовища, місце людини в природі.

При цьому є важливим, щоб зміст навчання давав можливість учителеві сформувати в дітей  систему понять про рослинний  і тваринний світ, про вплив  на нього, про цінність природи для  життя людини [3; с. 6-7].

Важливим напрямом удосконалення  змісту предмета "Природознавство", на нашу думку, має бути забезпечення міжпредметних зв'язків. Особливо це стосується зв'язків із трудовим навчанням. Так, викладання столярної, слюсарної, швейної справ базується на знаннях, які учні отримують на уроках природознавства. Зокрема, при вивченні столярної та слюсарної справ учні вивчають основні властивості деревини, металу; під час вивчення швейної справи вони знайомляться з процесами виготовлення тканини, особливостями рослинних волокон (льону, бавовни, натурального шовку).

Навчальний матеріал із природознавства дає основи для вивчення і сільськогосподарської справи, таких її тем, як рослинництво, тваринництво, обробіток ґрунту, збирання урожаю, властивості та застосування основних мінеральних добрив. Квітникарство й декоративне садівництво спираються також на знання з природознавства, а саме на знання про будову квітки, догляд за нею, профілактику та попередження хвороб, які можуть бути викликані роботою з землею [3; с. 8].

Висновки до І розділу.

Отже, основна мета курсу «Природознавство» - це формування в учнів природничо-наукової картини світу, знань про роль і місце людини в природі, засвоєння ними основних понять природознавства.

Реалізація означених  цілей, вивчення природознавства у  школі має здійснюватися в  процесі навчання за певними розділами: нежива природа;  рослини; тварини; людина.

 

 

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ З

ПРИРОДОЗНАВСТВА У ШКОЛІ ДЛЯ ДІТЕЙ ІЗ ТПМ

    2.1. Зміст та методика навчання природознавства у загальноосвітній школі

Методика навчання природознавства  належить до педагогічних наук. Предметом  її вивчення є процес навчання природознавства у початкових класах. Зміст методики розробляється насамперед на основі розуміння її як науки про організацію процесу навчання природознавства у початкових класах.

Відомо, що у процесі  навчання нерозривно пов'язані між  собою зміст навчання (навчальний предмет), діяльність учителя (викладання) і діяльність учнів (навчання).

Перед методикою викладання природознавства як галуззю педагогічної науки стоять такі завдання:

1)   визначення в комплексі пізнавальних, виховних і розвиваючих завдань шкільного природознавства, його місця в системі освіти;

2)  розробка змісту природознавства як навчального предмета; наукове обґрунтування програм, підручників;

3)  вироблення методів, методичних прийомів та організаційних форм навчання відповідно до завдань і змісту природознавства;

4)  розробка засобів навчання природознавству та матеріальної бази;

5)  розробку системи підготовки майбутнього вчителя до організації та керування процесом навчання природознавства молодших школярів.

Методика викладання природознавства найтісніше пов'язана з педагогікою як по лінії дидактики (теорії навчання), так і по лінії виховання. Дидактика визначає загальні закони принципи і правила навчання, що є обов'язковими і для методики природознавства. Методика природознавства застосовує і конкретизує загальнодидактичні положення відповідно до особливостей навчального матеріалу з природознавства.

Найважливіше завдання процесу навчання — знайти ефективні  способи керівництва пізнавальною діяльністю учнів. Для цього треба  знати її об'єктивні закономірності, які вивчаються психологією і фізіологією вищої нервової діяльності, що й визначає зв'язок методики природознавства з названими науками.

Від наук про природу  методика викладання природознавства  бере зміст навчального матеріалу. Вона допомагає вчителю правильно відбирати найістотніші елементи основ наук і викладати навчальний матеріал у формах і зв'язках, найдоступніших для розуміння і запам'ятовування. Крім того, методи науки, основи якої вивчаються, також знаходять своє відображення в методах навчання [20].

 

2.2. Особливості навчання природознавства дітей із ТПМ

Як відомо, порушення мовленнєвого розвитку негативно впливають на формування особистості дитини, що в першу чергу відбивається на процесах її соціальної адаптації. Причини цього різноманітні: в першу чергу це немовленнєві порушення, які безпосередньо та опосередковано пов'язані з мовленням (порушення кіркової нейродинаміки і ослаблення тонких диференціацій в мовно-руховому аналізаторі, дискоординованість, нечіткість у роботі органів артикуляції: язика, губ, нижньої щелепи, м'якого піднебіння; порушення тонкої довільної моторики пальців рук, розлади вегетативної нервової системи) [21; с. 26].

Дітям з порушенням мовленнєвого розвитку властиві наступні емоційно-вольові  прояви: тривожність(діти емоційно вразливі, плаксиві, з відсутнім прагненням до спілкування); замкнутість (діти відсторонені від однолітків і дорослих внаслідок усвідомлення власного дефекту: мовлення даної категорії дітей є незрозумілим для оточуючих); невпевненість у власних силах (діти переживають свою неспроможність зрозуміти повноцінно інструкцію і впоратися з певним завданням внаслідок заниженої самооцінки); негативізм, який проявляється неврівноваженістю, підвищеною дратівливістю, впертістю; дитячі страхи, які виникають за причин психотравмуючих ситуацій. Досить поширеним явищем, притаманним для дітей даної нозології, є те, що сильні або тривалі переживання переходять у невроз страху [21; с. 27].