Розвиток творчих здібностей учнів засобами образотворчого мистецтва

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ

1.1. Поняття творчості

1.1.1. Генезис поняття  творчості

1.1.2. Особливості творчого процесу в школярів та її критерії

1.1.3. Креативність як передумова творчого характеру

здібностей учнів

1.2. Мотиви творчості

1.3. Процес творчості

Висновки до І розділу

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ І ПРИЙОМИ РОБОТИ З УЧНЯМИ

ДЛЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ ПОДАЛЬШОМУ УСПІШНОМУ НАВЧАННЮ УЧНІВ У ВНЗ

2.1. Самостійна робота учнів як передумова розвитку

творчих здібностей учнів

2.2. Розв'язок творчих задач

2.3. Розвиток творчих здібностей учнів

при виконанні лабораторних робіт

2.4. Науково-дослідницька діяльність учнів

як тло розвитку творчих здібностей

2.5. Розвиток творчих  здібностей учнів засобами 

образотворчого мистецтва

Висновки до ІІ розділу

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

В період бурхливого науково-технічного розвитку, швидкого росту наукових знань і їх широкого застосування у виробництві однією з головних задач навчання стає розвиток творчого мислення, пізнавальних здібностей учнів, вміння самостійно поповнювати знання. Розв'язок цієї задачі органічно пов'язаний з активізацією навчання, з розробкою систем методів і прийомів навчання, які спрямовані на формування пізнавальної активності учнів, засвоєння ними навчального матеріалу, розвиток інтелектуальних здібностей учнів і вміння працювати з сучасною технікою. Державною національною програмою «Освіта: Україна ХХІ століття», зокрема, зазначено: «концептуальною основою навчання фізики повинно стати формування особистості, а не носія тільки певної суміші знань, формування людини, що живе і працює у світі техніки і складних технологій» [19, с. 51]. Це означає, що розвиток змісту і організація процесу навчання повинні здійснюватись на основі діяльнісного підходу і гуманітаризації процесу навчання. Це, насамперед, означає, що в методиці повинен бути здійснений кардинальний перехід від інформаційно-пояснювального підходу, орієнтованого на передачу готових знань, до діяльного підходу, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на способи цього засвоєння, на зразки та способи мислення і діяльності, на розвиток пізнавальних сил і творчих здібностей учнів, на розвиток і виховання так званого «планетарного мислення». Адже діяльність є основним фактором розвитку і самовизначення особистості". На розвиток творчих здібностей учнів орієнтують всі державні та відомчі директивні документи України. З метою збереження і розвитку творчого потенціалу нації, формування в суспільстві сприятливих умов для становлення особистості та підтримки обдарованої молоді 24 квітня 2000 року Президентом України видано Указ № 612 «Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді». Виходячи із завдань, які окреслено даним Указом, розвиток творчих здібностей школярів у процесі їх навчання стає особливо актуальним. У наш час змінюються погляди на освіту і процес навчання. Вносяться корективи до програм з різних предметів. Механічне заучування матеріалу стало поступатись осмисленню основних ідей та законів. Новими формами збагатилась позаурочна робота з предметів: державного та міжнародного рівня стали проводитись конкурси учнівських наукових робіт, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт членів Малої академії наук України, турніри, олімпіади, конкурси, тощо. Все це є досить актуальним і потребує нашої уваги.

Наявність зазначених вище протиріч між високим рівнем потреб сучасного суспільства до творчого характеру професійної діяльності фахівців та низьким рівнем «озброєння» сучасного середнього загальноосвітнього навчального закладу методами, формами, засобами, які сприяли б створювали умови для креативного характеру навчальної діяльності, розвитку творчих здібностей сучасного учня і спонукало нас обрати тему курсової роботи: «Розвиток творчих здібностей учнів».

Мета дослідження полягає  у виявленні форм, методів і засобів, які сприяють розвитку творчих здібностей учнів на уроках та під час позаурочної, позакласної, позашкільної та самостійної діяльності.

Досягненню поставленої  мети передбачає розв’язання таких  завдань:

1. Провести теоретичний  аналіз проблеми творчості, креативності  навчальної діяльності, мотивації  творчої діяльності, а також стану проблеми розвитку творчих здібностей учнів у практичній діяльності сучасних загальноосвітніх навчальних закладів;

2. Дослідити дидактичне забезпечення розвитку творчих здібностей учнів в умовах різних форм організації навчання (урок, факультатив, гурток, студія, секція, наукові товариства), різних організаційних форм навчальної діяльності (самостійна робота, лабораторні);

3. Здійснити оцінку позаурочної і самостійної роботи як дидактичних форм навчальної діяльності учнів, що сприяють активізації процесу розвитку творчих здібностей учнів.

Об’єктом пропонованої роботи є форми організації навчальної діяльності (урок, факультатив, студія, наукові товариства) та організаційні форми навчальної діяльності (лабораторні роботи, реферати, практичні роботи).

Предметом дослідження  є дидактичне забезпечення розвитку творчих здібностей учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ

1.1. Поняття творчості

Проблема творчості стала в наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого навчання у ВНЗ здобуває одне з найважливіших значень. Слово творчість в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості.

 

 

1.1.1. Генезис поняття творчості

 

Психологічна та педагогічна науки  приділяють значну увагу проблемі творчості  учнів. Перші спроби створення теорії творчості були зроблені в психології. У часі вони припадають на межу між XIX та XX століттями. Одним із перших авторів теорії творчості був С. О. Грузенберг. Але навіть він сам не зміг назвати свою теорію науковою. З його ж точки зору це скоріше було зібрання окремих фактів та випадкових емпіричних даних, які були взяті із фізіології нервової системи, невропатології, літератури, мистецтва тощо. Це зібрання доповнювали також окремі уривки автобіографій та самоспостережень відомих на той час творців [15]. Бурхливий розвиток природничо-математичних наук, який повів за собою розвиток техніки (згадаймо хоча б період промислової революції в Європі), показав світу факти справжньої творчості і в даній сфері діяльності людини. Витвори техніки, технологій вже настільки впливали на життя людей, їх свідомість, що не могли не привернути до себе уваги тих, хто вважав, що творчість характерна лише для гуманітарної сфери. У зв'язку з цим, слідом за роботами, присвяченими дослідженням творчості в галузі мистецтва, літератури і т. п. з'явились роботи, автори яких пробують систематизувати, усвідомити та пояснити заявлені життям процеси науково-технічної творчості. До таких досліджень відносяться роботи М. А. Блоха, П. К. Енгельмейєра, П. М. Якобсона та ін. Особлива увага до творчої діяльності людини в галузі науки та техніки з'явилась після запуску в жовтні 1957 року першого штучного супутника Землі, а згодом і польоту в квітні 1961 року першого космонавта. Ці практичні здобутки людей стали цінним підтвердженням можливостей їх творчих здібностей, що спонукало до більш активних пошуків, спрямованих на розкриття механізму самої творчості. У наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки та ін. У Філософському словнику дається таке означення творчості: «Творчість − процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності» [24, с. 405]. Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес. Психолог А. Г. Спіркін розглядає творчість як «мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури...» [40, с. 322]. Як бачимо, дане визначенням творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності. Кібернетичний підхід до визначення творчості від попередніх відрізняється лише деякими використаними термінами, категоріями. «Творчість, − пише М. М. Амосов, − це створення нових моделей та втілення їх через ФА (функціональну активність) в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д.» [2, с. 158]. Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що «творчість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілющий процес. <... > Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо» [35].

Основний закон дитячої творчості  сформульований видатним психологом Л. Виготським, який твердить, що її цінність слід бачити не в результаті, тобто  не в продукті творчості, а в самому процесі [11]. Слід зазначити, що творчість учнів може бути не лише під час традиційних форм занять (урок, факультатив, гурток, секція, студія), але й вільний час школярів. 

 

 

1.1.2. Особливості творчого  процесу в школярів та її  критерії

 

Педагогічна наука творчість школярів визначає як діяльність, «результат якої характеризується суб’єктивною новизною, оскільки вона пов’язана із засвоєнням нових знань і розв’язуванням різноманітних задач у процесі навчально-виховної роботи в школі та на позашкільних заняттях» [22, с. 899]. Як бачимо, що результатом творчого процесу є принципово новий продукт − знання, уміння і навички.

Виокремлюють такі рівні творчості  учнів:

1) робота учнів над завданням  полягає лише в матеріалізації  задуму, розробленого педагогом  та іншими старшими людьми;

2) учні самостійно розробляють  задум розв’язання завдання;

3) учні самостійно формулюють  умову завдання, розробляють задум  його розв’язання і т.д.;

4) учні самостійно  формулюють проблему, умову завдання  та розробляють задум його  розв’язання [там же].

Як видно зі зазначеного  вище вектор розвитку творчості учнів  спрямований від матеріалізації задуму, розробленого іншою людиною, до самостійної постановки проблеми.

Творча діяльність, розв’язання  творчих завдань здійснюється з  допомогою певних «інструментів», тому наступним критерієм розвитку творчості учнів має бути рівень оволодіння прийомами, способами, стратегіями творчої діяльності. Це означає, насамперед, що важливим критерієм рівню творчої діяльності учнів є рівень системної організації творчого інструментарію учня. Індикаторами розвитку творчості учнів виступають рівні використання засобів творчого процесу, а саме:

1) учень застосовує  певні прийоми і способи творчості  з метою оволодіння ними як  інструментами розв’язування завдань;

2) учень володіє засобами творчості, необхідними для виконання творчих завдань;

3) мають місце прояви  стратегій (особистісно зумовлених  дій) комбінаторних дій, пошуку  аналогів і антиподів на різних етапах розв’язання творчого завдання (на етапі вивчення його умови, етапі розробки задуму його розв’язання та етапі матеріалізації задуму) [22].

Як видно, вектор розвитку творчості учнів спрямований  від ситуативного застосування певних засобів творчої діяльності до читко  спрямованої організації мислення.   

Наступним критерієм розвитку творчості учнів є новизна продукту дитячої діяльності. Виокремлюють такі рівні новизни:

1) суб’єктивна новизна (учень  відкриває для себе у процесі  творчої взаємодії з навколишнім  світом уже відомі закономірності  його будови та розвитку);

2) об’єктивна новизна (наукова новизна учнівських робіт для Малої академії наук, інших творчих об’єднань учнів, виконання творчих робіт на рівні авторських свідоцтв тощо);

3) оригінальність (специфічне відображення особистості учня у продукті його діяльності) [12].

Як бачимо, вектор розвитку творчості учнів спрямований  від суб’єктивної новизни до об’єктивної.

Зазначені вище критерії творчої діяльності учнів слід враховувати  під час організації творчої  діяльності учнів у процесі творчих  тренінгів, розв’язування творчих завдань у ході навчально-виховної роботи в школах та позашкільних установах.

 

1.1.3. Креативність як передумова творчого характеру здібностей учнів

Педагогічна наука креативність визначає як творчий дух, творчий потенціал індивіда, його творчі здібності, що виявляються не тільки в оригінальних продуктах діяльності, а й мисленні, почуттях і спілкуванні з іншими людьми [22, с. 432]. Креативному характеру діяльності є характерним інтерес, підвищена чутливість до всього складного, незвичайного, відкритість до нового досвіду, уміння вбачати проблеми в тому, що іншим здається тривіальним і зрозумілим, самостійність поглядів та оцінок, непідлеглість стереотипам, відкритість до різних ідей, а також здатність дивуватись і захоплюватись.

Окрім того, креативному мисленню притаманне також дивергентне мислення, коли пошук іде одночасно в різних напрямах, не підпорядковуючись єдиній логіці. На відміну від дивергентного характеру мислення, конвергентне мислення спрямоване на пошук одного, єдино правильного розв’язку проблеми. Креативність мислення відзначається пластичністю, рухливістю, оригінальністю. При цьому пропонуються численні розв’язки там, де більшість людей обмежується одним, відбувається легкій перехід від однієї точки зору до іншої, від одного аспекту проблеми до іншого. Креативність вважається відносно самостійним чинником обдарованості: вона не обов’язково корелює з рівнем інтелекту індивіда та успішністю його навчання.

Креативність особистості може зростати за умов спеціального навчання. Спрямованого на посилення незалежності, відкритості щодо нового досвіду, чутливості до проблем, культивування творчих потреб. Розвитку творчого мислення сприяють ситуації незавершеності й відкритості; заохочування до запитань; стимулювання незалежності й відповідальності; наголос на самостійних спостереженнях, почуттях і узагальненнях; увага до інтересів дітей з боку дорослих.