Система родинного виховання в педагогічній спадщині

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП 3

 

РОЗДІЛ 1

Педагогічна спадщина А.С.Макаренка 5

1.1. Життєвий шлях видатного педагога Антона Семеновича Макаренка

в контексті впливу батьківської сім'ї на формування поглядів  5

1.2. Організація системи родинного виховання дітей 11

 

РОЗДІЛ 2

Система родинного виховання в педагогічній спадщині 18

2.1 Роль сім'ї  у формуванні особистості 18

2.2 Використання спадщини А.С.Макаренка………………………………

ВИСНОВОК 33

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34

 

                                            ВСТУП

У сучасному суспільстві простежується криза сім'ї, яка виявляється не лише у соціально-економічній площині. Недостатніми є також психолого-педагогічний і соціально-педагогічний рівні підготовки дорослих до сімейного життя, велика кількість абортів,через які Україна займає одне із перших місць у світі. Актуальними проблемами є відсутність єдиної стратегії, послідовності виховання дітей у сім'ї, нерозуміння самоцінності й унікальності кожної дитини, нездатність батьків прогнозувати наслідки виховання, скорочення вільного часу різко зменшило час сімейного спілкування подружжя, батьків з дітьми.

Небажання і невміння аналізувати свої вчинки і життя загалом, відповідати за них – ця тенденція руйнівна не тільки для дорослих. Батьки, які не замислюються над метою, концепцією, стратегією і тактикою виховання своїх дітей, завдають їм непоправної шкоди. Тому нині постають питання про необхідність формування у молоді навичок усвідомленого батьківства та підготовку її до виконання складних рольових функцій чоловіка і жінки, батька і матері.

Відомі педагоги наголошували, що виховання – складна, але доступна кожній дорослій людині напружена праця, яка потребує постійної уваги, щирості, справедливості. Це ґрунтовна, систематична, відповідальна робота. Батьки мають чітко визначити конкретну мету виховання, деталізувати й продумати шляхи її досягнення. Адже правильно виховувати дитину набагато лекше, ніж потім її перевиховувати.

Проблеми сімейного виховання та усвідомленого батьківства вдало розв'язував А.Макаренко. Він першим в Україні не лише ввів термін «педагогічна технологія», а й увів поняття технології організації виховного колективу. Він наголошував на важливості для свідомого та відповідального виховання таких процесів, як прогнозування, моделювання, планування, проектування, організація взаємин. Фундаментом його системи виховання колективна народна основа, рід. А сім'я, зокрема багатодітна, стала основою організаційної технології виховної діяльності колективу. А.Макаренко вважав, що виховання дітей – найголовніша сфера нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни й громадяни світу.

Науково-теоретична спадщина А.С. Макаренка - це не тільки діяльність видатного педагога у минулому, яке обмежене часовими рамками 20-30 років XX століття. Вона є науковою педагогікою для нинішніх і майбутніх поколінь педагогів. Творча спадщина А.С. Макаренка постійно вивчається у вищих педагогічних закладах освіти, на курсах перепідготовки педагогічних кадрів, тощо.

Відомо, що його педагогічну систему цінують сьогодні в усьому світі. Особливий інтерес до спадщини Антона Семеновича проявляють зараз педагоги Німеччини, Японії, Сполучених Штатів та багатьох інших країн. Хоча, звичайно, Макаренко був перш за все людиною свого часу і запропонував виховання соціально небезпечних дітей у рамках того, радянського, суспільства, проте багато нового вніс у світову педагогічну спадщину наш співвітчизник, а його ідеї актуальні у вихованні нинішнього покоління дітей.

Саме дослідження спадщини А.Макаренка та виявлення методів використання його досвіду у сучасному освітньому процесі зумовило вибір теми моєї курсової роботи.

Об’єкт дослідження – педагогічна спадщина А.С.Макаренка.

Предмет дослідження – система родинного виховання в педагогічній спадщині А.С.Макаренка.

Мета дослідження: на основі аналізу педагогічної спадщини і практичної діяльності А.С.Макаренка визначити запропоновані ним методи виховання дітей у сім’ї та використання їх українською національною школою.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати життєвий та творчий шлях видатного педагога А.С.Макаренка в контексті впливу батьківської сім’ї на формування поглядів.
2. Обґрунтувати теоретичні положення організації системи родинного виховання дітей в педагогічній спадщині А.С.Макаренка.
3. Визначити роль сім’ї у формуванні особистості.
4. Виявити шляхи використання спадщини А.С.Макаренка щодо виховання дітей в сім’ї у сучасному освітньому процесі.

 

Педагогічна спадщина А.С.Макаренка

1.1. Життєвий шлях видатного педагога Антона Семеновича Макаренка в контексті батьківської сім'ї

 

 

 

 

Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 року в м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії в сім’ї робітника. Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. мала батьківщина новонародженого Антона являла собою провінційне містечко з 12 тисячами населення, цегляними та шкіряними заводами, залізничною станцією і вагонними майстернями. Батьки відомого педагога, як і більшість представників пролетаріату в той час, були малоосвіченими, загнані життєвими реаліями в жахливі умови. Згадуючи злиденне дитинство, Макаренко дивувався своїй дитячій наївності. Він, семирічний хлопчисько, ніяк не міг зрозуміти, чому люди, такі як його батьки, працюють багато, а зрештою ледве зводять кінці з кінцями.

Батьки, Семен Григорович і Тетяна Михайлівна, були для малого Антона еталоном людської порядності, відданості, щирості. Прагнення до знань він проявив ще змалечку (навчився читати ще в п’ятирічному віці), і батьки доклали максимум зусиль, аби вирвати бодай своїх дітей із замкнутого кола обмеженості та злиденності.

У 1896 р. Антон вступив до Білопільського двокласного залізничного училища Міністерства народної освіти з п’ятирічним курсом навчання.

Наприкінці ХІХ ст. у селищі Крюків завершилося будівництво вагонних майстерень Харківсько-Миколаївської залізниці. Нове залізничне підприємство потребувало кваліфікованих робітників. Тому з Білопілля, яке було перенасичене кадрами, до нового пункту призначення відправили партію робітників, серед яких і маляра Семена Макаренка. Сім’я переїхала до Крюкова 1901 році і поселилася «на Костромі» — у робітничому районі міста. Поживши певний час в будинку барачного типу, голова родини розпочав будівництво власного житла. Незважаючи на скрутне становище сім’ї, батько відправляє сина на навчання, і того ж таки 1901 року Антон, блискуче склавши іспити, вступає до другого класу Кременчуцького 4-класного училища.

Саме під час навчання у Антона Семеновича прокидається літературний хист. Він марить літературою, багато читає. І.Тургенєв, М.Гоголь, О.Пушкін, І.Крилов, М.Горький стають його улюбленими письменниками, а численні фрагменти їхніх творів він міг годинами читати напам’ять. У контексті цього варто відзначити феномен виховання прикладом як найдієвиший в інструментарії педагога, що його загалом візьме на озброєння А.С.Макаренко. Адже любов до російської класики прищепив викладач училища Григорій Петрович Каменський, який з усього учительського загалу вирізнявся демократизмом, глибокими знанням, емоційністю викладу, любов’ю до свого предмета. З відзнакою закінчивши в 1904 році міське училище, Макаренко вирішив спробувати себе на освітянській ниві. Він вступає на однорічні педагогічні курси при тому ж училищі, які готували найнижчу освітню ланку — учителів початкових класів.

1 вересня 1905 року Антон Семенович  розпочав свою трудову діяльність  на посаді помічника учителя  двокласного залізничного училища при крюківських вагоноремонтних майстернях, де навчав дітей робітників російської мови, малювання, арифметики і географії. Намагаючись відгородити себе від кліше «середньостатистичного вчителя», Антон Семенович всіляко урізноманітнював форми й методи своєї роботи, що просто-таки вражало його вихованців. Вони пишалися своїм непередбачуваним наставником, від якого не знаєш чого чекати наступної миті. Макаренко влаштовував для дітей різноманітні ігри, турніри, екскурсії, походи. У той час педагогічне кредо Макаренка найкраще ілюструє вислів К.Д.Ушинського: «Самостійні думки виникають тільки із самостійно здобутих знань» — саме до цього привчав своїх вихованців молодий учитель.

Обставини змусили А.С.Макаренка з вересня 1911 року продовжити роботу на новому місці — у двокласному залізничному училищі на станції Волинське Херсонської губернії. І тут Антон Семенович був оточений юрбою допитливої малечі.

Під час літніх канікул 1913-1914 рр. педагог працював укладачем фондів Київського історичного музею. У 1914 році Макаренко написав перше невелике оповідання «Дурний день». Після критичної рецензії Горького, Антон Семенович вирішив зосередитись на педагогічній діяльності. 28 серпня 1914 року він складає іспити до Полтавського учительського інституту.

Життя щодня ставало важчим, і для того щоб утриматися на плаву й уберегти родину від злиднів, Макаренко починає займатися репетиторством.

Наприкінці жовтня 1916 року на долю молодого педагога випадає чергове випробовування — його, слухача третього, випускного курсу мобілізують до 27-ї пішої Воронезької дружини. Це був час внутрішнього безсилля і розпачу. Демобілізували Антона Семеновича з армії у квітні 1917 року через короткозорість. Повернувшись у звичну стихію, він з молодечим завзяттям поринув у навчання, щоб надолужити згаяне. Адміністрація пішла на зустріч ревному студенту, і він за підсумками травневих іспитів та рішенням засідання ради інституту від 15 червня 1917 року був удостоєний звання вчителя вищого початкового училища з нагородженням за відмінні успіхи золотою медаллю.

Написавши звернення до адміністрації інституту з проханням залишити його на вчительській посаді у зразковому училищі при Полтавському вчительському інституті, Макаренко із середини вересня 1917 року почав працювати на бажаній посаді й водночас за сумісництвом виконував обов’язки діловода.

На початку грудня 1917 року він повертається до Крюкова й очолює там вище початкове училище. З його ініціативи було організовано вечірні курси для робітників, для яких Антон Семенович викладав російську мову та історію.

Громадянська війна внесла свої корективи в плани талановитого педагога. Прихід загонів А.Денікіна, які вщент зруйнували школу, змусив Макаренка переїхати до Полтави. Тут у період з 9 вересня 1919 року до 3 вересня 1920 року він працював завідувачем 2-го міського початкового училища і водночас був одним із членів губернського управління працівників освіти.

Поволі стихали вітри громадянської війни, і треба було налагоджувати життя. Рада народних комісарів 4 лютого 1919 року видала декрет про заснування Ради захисту дітей, намагаючись у такий спосіб подолати дитячу безпритульність і злочинність, яка набула в країні жахливих масштабів. Виконуючи постанову РНК, А.С.Макаренко з вересня 1920 року до липня 1935 року, спираючись на власний ентузіазм і мінімальну матеріальну допомогу, організував, а згодом і творчо керував дитячими навчально-виховними закладами, зокрема колонією О.М.Горького та комуною ім. Ф.Е.Дзержинського в Харкові. З самого початку роботи колонії Макаренко прагнув теоретично обґрунтувати і практично застосувати колективну форму виховання особистості.

Основою педагогічних звершень і літературного доробку А.С.Макаренка є постать людини — складової колективу. Відстоюючи кожного свого «правопорушника», педагог стверджував, що немає «дефективних», «морально занедбаних» дітей, а є лише тимчасово дезорієнтовані. Саме із цього почалося експериментування Макаренка, відкривання догм і канонів тогочасної педагогіки.

У 1926 році горьківська колонія — 130 вихованців і педперсонал — переїздить на територію колишнього Курязького монастиря, розташованого на відстані 8 км від Харкова. А вже після злиття в травні 1926 році колонії ім. Горького і курязької він розпочав нову велику справу.

Поряд із роботою в колонії ім. Горького з червня 1927 року Макаренко бере безпосередню участь в організації дитячої трудової колонії ол. Дзержинського в селищі Новий Харків (передмістя Харкова). Спочатку він намагався поєднувати роботу з двома колективами, але давалася взнаки чимала відстань між установами й занедбаність «нових друзів». У вересні 1928 року він залишає колонію і переїжджає до комуни, де творчо застосовує набутий у колонії досвід.

Через Макаренка колоністи змогли налагодити зв’язки зі своїм кумиром — О.М.Горьким, який на той час перебував у Сорренто, в Італії. Його приїзд в колонію 6 липня 1928 року справив надзвичайне враження на малечу і остаточно переконав А.С.Макаренка у тому, що настала пора приступати до опису й систематизації власного досвіду. Так почала народжуватися легендарна «Педагогічна поема».

Поряд із педагогічною діяльністю Макаренко продовжує займатися літературною творчістю. 1 червня 1934 року його прийняли до Спілки радянських письменників.

1 липня 1935 року Макаренко був  призначений помічником начальника  відділу трудових колоній НКВС УРСР і переїхав до Києва. Використовуючи свій великий багаж знань, педагогічних прийомів, життєвого досвіду, він, як і завжди, повністю віддався своїй новій посаді та обов’язкам. У 1936 році, відчуваючи непереборне бажання систематизувати свої здобутки і допомогти тим, хто лише стає на тернистий шлях пізнання дитячих душ, Антон Семенович приступає до роботи над «Методикою організації виховного процесу».

Водночас, розриваючись між літературною й адміністративно-педагогічною діяльність, Макаренко просить про звільнення його із займаної посади, щоб цілковито присвятити себе письменництву. Дозвіл він отримав, але на кабальних умовах — Макаренко був зобов’язаний за першою вимогою НКВС УРСР виконувати будь-яке доручення без оплати праці. Таким чином, з 10 жовтня 1936 року Антон Семенович опинився на посаді керівника вкрай занедбаної колонії в Броварах. Уже за місяць, 10 листопада здивоване керівництво наркомату проводжало поглядом вишколений стрій «урок», котрі іще вчора здавалися безнадійними. На жаль, всі ці звершення не пройшли безслідно для здоров’я Макаренка.