Система родинного виховання в педагогічній спадщині

Справжня сутність виховання – не в розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину – в організації сім'ї, життя дитини. Виховна робота – це насамперед робота організатора. У цій справі немає дрібниць.

А. Макаренко вважав, що керувати дитиною, спрямовувати її, а не оберігати від життя, – це найвідповідальніше завдання батьків. Він був переконаний, що підхід до вихованця має бути з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть з деяким ризиком [1–102].

До нашого часу актуальними є ідеї про побудову системи перспективних ліній розвитку особистості й сім'ї загалом, про оптимістичну перспективу («завтрашню радість») як справжній стимул людського життя.

А. Макаренко розробив багато принципів сімейного виховання, які є актуальними й дотепер. Це – загальні умови виховання в сім'ї, вплив її структури на дитину, роль авторитету й прикладу батьків у виховному процесі тощо.

Звернення до педагогічної спадщини великих педагогів у розв'язанні проблем усвідомленого та відповідального батьківства, визначення й аналіз виховного потенціалу сім'ї, нові підходи до психологічної та педагогічної підготовки батьків і фахівців, які працюють із сім'єю, сприятиме розробці сучасної теорії й відновленню повноцінної практики сімейного виховання.

Свою концепцію сімейного виховання А.С. Макаренко описав у роботі „ Книга для батьків" (1937 рік) та лекціях про виховання дітей", які педагог встиг прочитати по радіо, але в друкованому вигляді вони побачили світ вже після смерті автора. Коло проблем, що розглядаються в цих роботах досить широке: загальні умови сімейного виховання, виховне значення структури сім'ї та специфіка виховання однієї дитини, сімейний колектив та його особливості, роль батька й матері та їх авторитету у вихованні дітей, статеве виховання дітей, взаємозв'язок сім'ї і школи та багато інших.

Таким чином, погляди А. С. Макаренка на значення сімейного виховання у розвитку дитини трансформувалися у процесі його педагогічної діяльності. Особливо цінним є те, що вони змінилися не лише через  соціально-економічні зміни в суспільстві, а в результаті набуття практичного досвіду, втілення ідей на практиці.

2.2. Використання спадщини А.С.Макаренка щодо виховання дітей у сучасному освітньому процесі

Українська національна педагогічна думка останнім часом активно генерує потребу вивчення й впровадження культурних та навчально-виховних цінностей нашого народу в процес модернізації підготовки та розвитку національно свідомої і компетентнісно зорієнтованої особистості випускника школи, здатного до активної соціалізації та державотворення. Національним пріоритетом визначено, що освіта сьогодні − основа розвитку особистості, нації та держави. Вона є головним чинником політичної, соціально-економічної та наукової життєдіяльності українського суспільства, а також стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності країни на міжнародній арені.

На превеликий жаль слід констатувати, що значна частина молоді сьогодні повною мірою не відповідає цій благородній державотворчій місії. У цих умовах педагогічна спадщина славетного педагога А.С.Макаренка, методика його виховання все більше вражає сучасних науковців та дослідників мудрістю й геніальністю практичних порад, що, безумовно, і потребують творчого відродження в умовах розбудови сучасної української національної школи. Головним пріоритетом таких дій є створення належних умов для забезпечення патріотично усвідомленої спроможності школярів до щасливої життєвої самореалізації на теренах незалежної та квітучої України.

Державна політика у сфері розвитку національної освіти та виховання, що визначена в Національній доктрині розвитку освіти, полягає у створенні умов для розвитку особистості та максимальної самореалізації як патріота-громадянина і виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножити цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати незалежну, демократичну, правову державу, як невід’ємну складову європейської та світової спільноти. Пріоритетом такої діяльності є формування в учнівської молоді національних і загальнолюдських цінностей.

Під цілями виховання А.С.Макаренко розумів особливості особистості, особливості людського характеру. Він вважав, що у виховному процесі має бути як загальна (стандартна) коректива виховання, й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня.

Виходячи з потреби посиленої уваги до реалізації завдань морального виховання підростаючого покоління вважав за потрібне запровадження у школах наступних положень теорії моралі: а) стриманість; б) повага до жінки, до дитини, до літньої людини; в) пошана до себе; г) теорія вчинків, які стосуються суспільства або колективу.

Ми постійно усвідомлюємо, що як важливо для нас сьогоднішніх педагогічна спадщина Антона Семеновича Макаренка. Сучасна дослідниця А.Федорина в своїй роботі „ Антон Макаренко: погляд із Білопілля ” визначає: „ Музей, школа-інтернат ім. А.С.Макаренка, погруддя А.С.Макаренка, вулиця А.С.Макаренка, у Сумах – педагогічний університет ім. А.С.Макаренка…”, і резюмує: „…його педагогіка безцінна та безмежна ”. Вона розповідає, що в них роками заведено: з 9 березня починаються шевченківські дні, які переходять у дні макаренківські. А під час них відбуваються масштабні педагогічні читання, виставки, конкурси, реферати молодих учителів, вшанування кращих учителів та учнів… У школі-інтернаті діти і сьогодні живуть за принципами А.С.Макаренка. Самі себе обслуговують, вирощують овочі, квіти і сорго — на віники. Тут і самоврядування, і підняття шкільного прапору на початку тижня… та багато інших започаткованих ним корисно педагогічних справ ” [10:8].

Отже, в умовах сьогодення педагогіка А.С.Макаренка діє, розвивається та приносить нові педагогічні здобутки. Така діяльність і повинна стати етапами нашого подальшого наукового пошуку та педагогічних досліджень численних шанувальників його таланту як у нашій країні, так і за її межами.

Виховної функції сім'ї надавалося велике значення на всіх етапах розвитку суспільства. На принципово новій основі - на засадах рівноправності і взаємоповазі подружжя - будувалися взаємини в сім'ї, що створювало сприятливі умови для встановлення справедливого розподілу праці між чоловіком і жінкою поведінки домашнього господарства й обопільної відповідальності батьків за дітей. Відзначаючи прогресивні зміни у розвитку сім'ї, не можна не звернути увагу на фактори, які ускладнюють цей розвиток. Так, зміна положення жінки в суспільстві викликало протиріччя між її соціальними ролями, яке нерідко породжує напруженість і конфлікти в сімейних відносинах і негативно позначається на вихованні дітей. Зайнятість жінки у сфері суспільного виробництва веде до ослаблення контролю за поведінкою дітей, недостатнього уваги до їхнього виховання. Крім того, протиріччя між професійною та сімейної ролями жінки поряд з деякими іншими обставинами виступає однією з причин зниження народжуваності. У зв'язку з цим виникає проблема виховання в сім'ї одну дитину. Відомо попередження А. С. Макаренка про те, що виховання єдиного сина або дочки набагато більш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Як правило, батьки концентрують на одній дитині максимум уваги, оберігають його від всіляких труднощів, зайво опікують, перебуваючи у владі сліпий, нерозумної любові. Труднощі виховання ОДНОГО дитини в сім'ї, за словами А. С. Макаренка, закладена у відсутності колективного впливу на його особистість. До того ж відсутність сестер і братів у сім'ї збіднює життя дитини, не благотворно позначається на розвитку його емоційної сфери, формуванні почуттів.

Говорячи про сучасну сім'ю, не можна обійти мовчанням таку проблему, як зростання кількості розлучень. Це явище відбиває ломку старих і розвиток нових основ сімейних відносин, моральних норм. Причини розлучень різні: протиріччя між професійною та сімейної ролями жінки; прагнення подружжя до максимальної справедливості у розподілі прав і обов'язків у сім'ї, що породжує сімейні колізії, сварки, конфлікти. Тут мається на увазі і побутова перевантаження жінки, яка несприятливо позначається на подружніх взаєминах, створює напруженість у спілкуванні з дітьми.

Відомо, що більший відсоток розлучень падає на молоді подружні пари (у віці від 20 до 30 років). Відсутність протягом багатьох років необхідної моральної та психологічної підготовки підростаючого покоління до створення сім'ї, до буднів сімейного життя, до подолання труднощів і негараздів в перші роки спільного проживання - вагома причина розпаду сім'ї. До розлучення веде також низька моральність шлюбного союзу, безвідповідальне ставлення батьків (здебільшого батьків) до виховання дітей, пияцтво батьків. У зв'язку з цим виникає проблема виховання дитини в неповній сім'ї. Діти з неповних сімей частіше, ніж їх однолітки, що ростуть у повній сім'ї, здійснюють аморальні вчинки, правопорушення. Про це свідчать дослідження вчених. Зокрема, за даними А. Г. Харчева, з 500 неповнолітніх правопорушників 53% виховувалися без батька. [12]

Певні труднощі становить виховання дитини в умовах повного достатку, а часом надлишку. Матеріальні блага часто звертаються на шкоду дітям, якщо батьки не виховують у них здорові духовні потреби. На думку В. О. Сухомлинського, чим більше цінностей побутового характеру і духовної культури надається в розпорядження молодого покоління, тим важче виховувати, тим більше повинна бути відповідальність всіх, причетних до виховання. Неухильне зростання матеріального добробуту сім'ї вимагає пильної педагогічної уваги до формування у дітей розумних потреб, вміння керувати своїми бажаннями, виховання відповідальності перед сім'єю і суспільством за свою поведінку. [13]

В останні десятиліття сім'я стала предметом пильної уваги педагогів, психологів, соціологів, юристів. Сім'я-специфічна інтимна система. «На відміну від інших виховних установ сім'я здатна впливати і, як правило, впливає на всі сторони, грані людини протягом його життя. Цей величезний діапазон виховної функції сім'ї поєднується з глибокою специфічністю її ідеологічного і психологічного впливу, що робить її не лише у вищій мірі дієвим, але і необхідною ланкою в процесі формування особистості ».

Специфічність виховної функції сім'ї полягає в тому, що взаємовідносини її членів будуються на основі спорідненості і любові. Відомо, яку величезну силу таїть в собі батьківська любов. Це дорогоцінний почуття цементує сім'ю, сприяє формуванню важливих морально-етичних почуттів.

Специфічність сімейного виховання полягає і в тому, що вона починається з народження дитини, коли він найбільше потребує догляду і керівництві з боку дорослих. Перебуваючи тривалий час у постійному, безпосередньому спілкуванні з батьками або іншими членами сім'ї, дитина поступово включається в багатогранне життя сімейного колективу, в усі сфери людського життя. У сім'ї діти задовольняють біологічні та духовні потреби, засвоюють найважливіші моральні поняття. Все це сприяє формуванню моральних установок, суджень, виробляє навички та звички, способи поведінки.

Через відносини дітей з батьками та іншими членами сім'ї реалізуються відносини між представниками різних поколінь і різної статі. Спілкуючись з людьми, близькими по крові, отримуючи від них підтримку, схвалення, осуд, дитина соціалізується, поступово осягає норми життя, вчиться бачити світ очима сім'ї, батьків. Він активно сприймає й освоює соціальний досвід своїх перших вихователів, перш за все батьків.

Взаємини дітей і батьків будуються на емоційній основі, на взаємній любові, турботі, повазі, на тривогах і переживаннях за рідну людину, що надає сімейним контактам особливий характер.

Слід також підкреслити, що для сім'ї характерна інтимність відносин між її членами, завдяки чому створюються особливі умови для взаємних впливів, виховання добрих почуттів, для індивідуальних рад та потіхи, схвалення, виправлення небажаних якостей особистості. Сім'я готує дитину до виконання ролі громадянина, виступаючи для нього провідником ідей і норм моралі.

Всі ці особливості сім'ї роблять її незамінним соціальним інститутом у підготовці підростаючого покоління до життя, а сімейне виховання - необхідним фактором нормального розвитку особистості дитини.

А. Г. Харчев пише: «Сім'я - реальне втілення комплексності виховного впливу на що формується особистість, у сфері якого одночасно виявляються й інтелект, і емоції дитини, і його погляди, і його смаки, навички, звички. Вплив це здійснюється як через психологічну атмосферу сімейного колективу, так і через організацію його діяльності, як шляхом словесного переконання, гак і шляхом особистого прикладу батьків, інших членів сім'ї ». Стало бути, весь устрій сімейного життя, її моральне здоров'я, культура відносин та освітній рівень батьків, їх політичні погляди, моральні установки, поведінку в повсякденному житті є социализирующим і виховують засобами. І суспільству глибоко не байдуже, в яких умовах виховується дитина в сім'ї, який соціальний досвід вона передає йому. Ось чому турбота про сім'ю як виховному інституті, про її педагогічної цінності знаходилася і знаходиться в центрі уваги суспільства. [14]

Зі зміною соціально-економічного та політичного розвитку суспільства змінюються і його вимоги до морально-виховної діяльності сім'ї. Якщо сімейне виховання не узгоджується з вимогами суспільства, то допускаються серйозні прорахунки у формуванні особистості дитини. А. С. Макаренка надавав цій особливості велике значення і вважав, що наша сім'я не є замкнутим колективом, а становить органічну частину суспільства, що всяка спроба сім'ї побудувати свій досвід незалежно від моральних вимог суспільства обов'язково призведе до диспропорції, яка звучить як тривожний сигнал небезпеки .

Єдність виховних завдань сім'ї та суспільства, узгодженість вимог сімейного і суспільного виховання виступають найпершим необхідністю у формуванні всебічно, гармонійно розвиненої особистості.

Отже, на сучасному етапі суспільства подальшого розвитку і вдосконалення виховної функції сім'ї сприяють: невпинна турбота держави про сім'ю; неухильне підвищення її матеріального добробуту і поліпшення житлово-побутових умов; єдність виховних завдань сім'ї і суспільства; узгодженість виховних впливів на дитину школи, сім'ї і всього суспільства; зростання загальноосвітнього, культурного та педагогічного рівня батьків, підвищення моральної і громадянської відповідальності батьків за виховання підростаючого покоління.