Теоритичнi аспектi використання нiт в навчальному проуесi

Організаційно-діяльні ігри (ОДІ) як особлива форма організації та метод стимулювання колективної розумової діяльності, націленої на вирішення проблем, виникла в 80-х роках і широко розповсюдилася як у сфері вирішення творчих завдань, так і в інтелектуальних системах управління.

Організаційно-навчальні ігри вирішують проблеми професійного навчання та загального соціального розвитку дорослих людей шляхом таких засобів і методів, які забезпечують розвиток особистості й формують у людини здатності дослідного і творчого, перетворюючого ставлення до навколишньої дійсності.

Навчання дорослих може бути ефективним при реалізації принципів розвивального навчання. Це означає, що процес освіти повинен бути не стільки процесом передачі знань, скільки процесом управління розвитком особистості.

Ділові ігри

Останнім часом ділові ігри знаходять все більш широке застосування в самих різних областях: в основному в економіці і політиці, а також у соціології, екології, адмініструванні, освіті, міському плануванні, історії. Ділові, або імітаційні, ігри використовуються для підготовки фахівців у відповідних галузях, а також для вирішення завдань дослідження, прогнозу, апробування намічуваних нововведень.

При описі цього методу зустрічаються різні терміни. Зазвичай, якщо гра проводиться економістами, то вона називається ділової грою (business gате), рідше управлінської або операційній. У сфері політики, міського планування, як правило, використовується термін "імітаційна гра" (simulation gате). Використання терміну "імітаційна гра" пов'язане з виділенням істотних характеристик цього методу. Імітаційна гра грунтується на конкретних ситуаціях, узятих з реального життя, і являє собою динамічну модель спрощеної дійсності. Тобто в основі ділової гри лежить імітаційна модель, яка реалізується через Дії учасників гри. Вони беруть на себе ролі адміністративних працівників або політичних діячів і розігрують задану господарську, управлінську або політичну ситуацію в залежності від змісту гри. Ділові, або імітаційні, ігри є "серйозними" іграми для дорослих, а не розвагою чи не відпочинком.

Відмітною ознакою власне діловий або імітаційної гри є наявність імітаційної моделі, ні в організаційно-діяльнісних, ні в рольових іграх імітаційні моделі не будуються.

Термін рольова гра дуже багатозначний. Відповідно до прийнятих у вітчизняній психології поглядами, рольова гра вважається вищою формою розвитку дитячої гри. Вона досягає свого розквіту в дошкільному віці, виступаючи в цей період як провідної діяльності, а потім поступається свою провідну роль навчання і більше не розглядається в якості самостійної рушійної сили подальшого розвитку.

Але як же тоді ставитися до рольових ігор дітей більш старшого віку (а також ігор дорослих)? Класифікацію рольових ігор (РІ) можна провести за різними ознаками. РІ діляться на класи залежно від способу їх створення і місця проведення, за рівнями складності та з тимчасового або цільовою ознакою.

Розробка гри

Першим етапом організації рольової гри є теоретична розробка, що включає в себе наступні компоненти:

• картина модельованого світу;
• правила гри;
• командні і (або) індивідуальні вступні.

Від того, наскільки продуманий цей етап підготовки, залежить весь хід гри.

Картина модельованого світу. Необхідно описати умови і закони існування модельованого світу. Чим повніше і яскравіше вони будуть описані, тим різноманітніше і продумано будуть дії гравців. Схема опису така: місце дії, час дії; дійові особи і займане ними положення; важливі події, що передували моделируемому періоду часу; ситуація, що склалася на початок гри.

Правила гри є основним законом гри, тому їх розробка повинна вестися з юридичної скрупульозністю, щоб уникнути різних тлумачень.

Командні і індивідуальні вступні розробляються організаторами гри або самими гравцями за погодженням з організаторами. Вступні допомагають учасникам краще усвідомити свою роль, визначити своє місце в модельованому світі і намітити лінію поведінки, Для того щоб створити хорошу рольову гру, потрібно мати чітке уявлення про складові частинах гри:

• рольове моделювання;
• алгоритм рольової гри;
• діяльнісний фон рольової гри;
• етика майстра гри;
• стандарти правил та використання їх у грі.

Перші два блоки є фундаментом гри. Вони забезпечують динаміку і інтерес учасників. Під час проведення гри необхідний постійний контроль за дотриманням правил. Будь-яке їх порушення повинно негайно і дієво каратися. Природно, необхідно співставляти допущене порушення і накладається покарання.

При проведенні навіть добре організованою РІ можуть виникати нештатні ситуації. Гравці можуть виявити невідповідності в правилах, придумати неординарний хід або порушити правила. У будь-якому випадку, перш за все, необхідно відновити контроль над ситуацією. Найчастіше гравці намагаються чинити тиск на провідних і перехопити ініціативу. Цього не можна допускати. Провідні повинні детально розібратися в ситуації, що склалася і перевірити її на відповідність правилам і картині світу.

Останнім етапом РІ є її аналіз. Бажано, щоб у ньому взяли участь усі гравці і ведучі. Якщо це неможливо, ведучі повинні самі детально проаналізувати всі етапи організації і проведення гри, врахувати всі успіхи і невдачі, розібратися в їх причинах. Краще всього проводити повний аналіз через деякий час після закінчення гри, коли вляжуться емоції. Провідні повинні розповісти гравцям про свій початковий задум, пояснити ті чи інші дії, зроблені ними, дати свою оцінку минулої гри. Гравці, у свою чергу, повинні проаналізувати хід гри в цілому і свої дії в ній, а також організацію гри.

Все це сприяє нагромадженню досвіду у гравців і підвищення рівня і культури гри в цілому. Навіть якщо гра, на загальну думку, не вдалася, не можна допустити, щоб аналіз її звівся до розбору взаємних образ чи просто до критики дій ведучих.

Який тип гри бажано використовувати при навчанні інформатики в молодших класах?

На уроках інформатики в молодших класах вчитель змушений завжди створювати свій новий, комбінований тип гри, заснований на рольовій грі. Наприклад, для закріплення навичок виділення предмета за його властивостях із заданої множини можна провести наступний ігровий урок. Весь клас ділиться на групи. Кожній групі роздається набір картинок (наприклад, кіт, цукор, бинт, сіль, кран). Діти повинні придумати казку-гру, в результаті виконання якої один з предметів запропонованого безлічі буде відсіяний, при цьому вони грають ролі "кота", "цукру" і т.д. Різні групи дітей можуть дати різний відповідь, наприклад, кіт - жива істота або цукор - складається з двох складів.

Завдання вчителя - допомогти дітям провести міні-спектакль (рольову гру), мета якої - виділити предмет з даної сукупності. Після закінчення гри вчитель повинен провести її аналіз, відзначити, яка група правильно вирішила (зіграла) поставлене завдання, хто вдало зіграв свою роль, чий задум (модельований світ) найбільш цікавий і т.д.

У чому полягає сутність евристичного методу навчання інформатики в молодших класах?

Евристичний метод, застосовуваний для вироблення логічного і алгоритмічного мислення, дуже схожий на ігровий метод з тієї величезної різницею, що ініціатива ходу уроку знаходиться повністю в руках вчителя. Учні є "пасивними гравцями".

У евристичному методі можна виділити п'ять основних етапів організації діяльності учнів на уроці:

• мотиваційний;
• постановочний;
• створення власного продукту;
• демонстраційний;
• рефлексивний.

Мета евристичного методу - створення особистого освітнього продукту (алгоритм, казка, програма тощо).

Етап мотивації (або непрямого цілепокладання) має на меті залучення всіх учнів до обговорення знайомих алгоритмів або дій знайомих виконавців.

На другому етапі ставиться задача. Учням пропонується вибрати виконавців, які змогли б вирішити поставлене завдання (вибір здійснюється за допомогою обговорення можливостей кожного виконавця).

Третій (головний) етап полягає в тому, що учні повинні створити (з допомогою вчителя) свій особистий освітній продукт, як правило, алгоритм розв'язання поставленої задачі для вибраного виконавця.

Четвертий етап полягає у демонстрації учнівської продукції на уроці або на спеціальних творчих захистах.

На етапі рефлексії учні оцінюють свою діяльність і результат роботи.

Інформаційні та комунікаційні технології можуть бути з успіхом застосовані для підвищення ефективності позанавчальної та позакласної діяльності молодших школярів, в організації дозвілля учнів. Позанавчальна робота в будь-якій школі є істотним елементом способу життя молодших школярів, професійної діяльності вчителів та керівництва навчального закладу. У зв'язку з цим, така діяльність, як правило, складається з трьох основних компонентів:

• позанавчальної діяльності школярів,
• позанавчальної роботи вчителів зі школярами,
• системи управління позанавчальної діяльністю.

У школах існує спеціальний персонал, відповідальний за позанавчальну сферу діяльності, має місце певна структура інституту виховання - заступники директора з позанавчальної чи виховній роботі, класні керівники і т.п.

Невипадково особлива увага повинна бути приділена інформатизації діяльності молодших школярів після уроків. Процес інформатизації включає в себе створення методичних систем навчання, орієнтованих на розвиток інтелектуального потенціалу учня, на формування умінь самостійно здобувати знання, здійснювати інформаційно-навчальну, експериментально-дослідницьку діяльність, різноманітні види самостійної діяльності з обробки інформації. Актуальність інформатизації позаурочної діяльності молодших школярів пов'язана з тим, що вміння вести пошук і відбір інформації є одними з найважливіших складових стандарту загальної середньої освіти.

Інформаційні та комунікаційні технології по-різному можуть використовуватися в різних видах позанавчальної діяльності.

Перед вчителями ставиться завдання організації позаурочної діяльності школярів, заснованої на використанні перевага інформаційних та комунікаційних технологій.

Для досягнення цілей інформатизації позанавчальної та позаурочної діяльності школярів необхідно організувати:

• проведення і консультування проектної діяльності;
• доступ до засобів ІКТ, інших ресурсів і надання допомоги в їх застосуванні школярам, вчителям і співробітникам шкіл (пізнавальна і розвиваюча діяльність учнів);
• позаурочну діяльність із застосуванням засобів ІКТ (гуртки, предметні лабораторії, організація конкурсів та олімпіад, інші форми виховної роботи та діяльності з соціалізації особистості школярів і т.д.);
• роботу шкільних засобів масової інформації із застосуванням засобів ІКТ (оновлювана шкільна сторінка в мережі Інтернет, газети, журнали, відео, оформлення кабінетів);
• дозвілля дітей у шкільному комп'ютерному клубі (наприклад, клуб програмістів, Інтернет-клуб, "комп'ютер для молодших школярів", клуб комп'ютерних презентацій, комп'ютерний шаховий клуб та ін).

Під позанавчальної та позаурочної діяльності молодших школярів повинні використовуватися спеціалізовані засоби ІКТ, що відповідають вимогам, що пред'являються до засобів інформатизації додаткової освіти для дітей.

2.3. Інформатизація праці вчителя

З кожним роком праця вчителя стає все складніше. Змінюється зміст навчальних дисциплін, з'являються нові засоби і методи навчання. У багатьох випадках підвищення складності праці вчителя пов'язано з усе зростаючим потоком інформації, яку повинен враховувати вчитель у своїй роботі.

Використання засобів ІКТ в багатьох випадках може призвести до автоматизації такої діяльності та скорочення навантаження, що лежить на вчителеві. Як наслідок, подібне використання засобів інформатизації в розрахунку, плануванні та адмініструванні педагогічної діяльності може позитивно відбитися на ефективності системи навчання школярів.

Як правило, достатньо ефективна автоматизація та адміністрування праці вчителя можуть бути здійснені з використанням досить стандартного для школи набору комп'ютерної техніки. До нього в деяких випадках може бути доданий кишеньковий комп'ютер.

Серед програмних засобів, націлених на підвищення ефективності праці вчителя, створюваних в даний час і потрапляють в систему загальної середньої освіти, слід виділити: