Шпаргалка по «Истории педагогики»

40. Особливості  педагогічної думки регіонів  України О.Духнович.

Олександр Васильович Духнович (1803-1865) – найб видатний предст культ-осв руху на Закарпатті, письменник, один із перших професійних вчених-педагогів у Західній Україні. Народився в с. Тополя на Пряшівщині у сім’ї свящ. В Ужгороді закінчив гімназію, а потім дух семінарію. Споч прац дом учит, потім нотаріусом в єпископ канцеляр. Протягом 1844-1865 рр. був свящ і каноніком Пряшів єпархії, одноч виклад рос мову у Пряшів гімназії. Брав акт участь у культ-просв діяльн: співпрац у газетах "Вісник", "Заря Галицкая", "Церковная газета"; зіграв важл роль у відкритті більше 70 поч нар шкіл на Закарп. Засн тов "Литер заведение Пряшевское", яке підгот до видання 12 букварів, багато шк підр, альманахів, календарів.Духнович є автором першого на Закарпатті народного букваря – "Книжица читальная для начинающих" (1847), склав перші на Закарпатті шкільні підруч з географії та історії "Краткий землепис для молодых русинов", з рос мови "Сокращенная грам письм русского языка".Він напис перший у Зах Україні систематиз підручник з пед "Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских" (1857). Книга побудована у формі кор запитань й розгорн відповідей. Вона скл з "Передмови для батьків", "Вступу", 12 розділів та "Додатку".У системі пед погл Духновича чільне місце займає ідея народності вих. Він вимаг, щоб учитель "в детях народолюбие возбудил и в сердце их закрепил любовь к своей народности". Відстоював право простих людей на освіту, боровся за те, щоб для них відкривсь школи з навч рідною мовою і там навчали вчителі з народу. Важл засобом вих в дусі народності розгляд нар пісню.У своїй "Педагогії..." Духнович відвод вих у житті людини виріш роль. Людина без вих, на його думку, буде нездіб і непотріб, подіб до необроб землі, яка здатна родити лише бур’ян. Заг метою вих вважав форм людини – громадянина і патріота.Він, як і Коменський, проповід п-п природовід у вих. Виходячи з цього п-пу, вимагав врах вікових та індивід особл вих-ів. Вказ на необх рівном розвитку всіх сил дитини.Серцев вих Духнович вважав форм високомор особист. Важл засобами мор вих він називав вправи та настан. Діти повинні навч розрізн чесне і нечесне, наслід високомор людей. Духнович особливо наголош на вих прац-сті, оск розгляд працю важл фактором станов особист. Праця є засобом фіз й інтелект вих. Духнович розроб сист труд вих і навч, він висунув ідею поєдн навч з с/г працею. У процесі розум вих радив не тільки розшир у дітей коло знань, а й розвив їх пізнав здібності. Він визнач предм, які треба вивч у поч шк: географію, ботаніку, зоологію, сучасні інозем мови, землер, садівництво, бджільництво.У "Педагогії..." Духнович велику увагу приділяв розробці дидакт проблем. На перше місце у навч ставив наочність, потреба в якій випливає, на його думку, з конкретності мислення дитини. Наочне навч сприяє свідомому засв знань. Духнович одним із перш обґрунт п-п активності, вказавши, що навч є двостор процесом, який включає актив працю вчителя і учнів. Він також обстоював принципи свідомості, дост та ґрунтовності засвоєння знань.Щодо орг навч процесу Духнович рекоменд практик групову роботу учнів. Клас треба поділити на кілька (три) груп, керуючись дитячими здібн. Учитель працює з групами не тільки фронтал, а й диференційовано, щоб забезпеч інтелектуальний розвиток кожного учня.У вихованні і навчанні радив обережно використовувати заохочення і покарання, відзначаючи, що за навчання і тупість розуму бити "бесчеловечно есть".    Діяльність Духновича сприяла значному поширенню освіти, відродженню національної системи виховання українського народу. Над реалізацією ідеї народності виховання працювали його земляки Іван Ставровський (1822—1878), Олександр Павлович (1819—1900), вважаючи освіту і школу важливим засобом поліпшення життя людини і суспільства. Працюючи сільськими вчителями, вони дбали про виховання дітей в дусі народності, формування в них працьовитості, людяності, національної свідомості. І.Ставровський у праці “Педагогия” (1846) розробив методику розвитку тілесних та духовних сил дитини, підкреслюючи їх органічний зав'язок. 
   Послідовниками О. Духновича були також Маркіян Шашкевич (1811—1843) — поет-“будитель”, член освітньо-видавничого товариства “Руська трійця”, борець за відродження української мови; Григорій Врецьона (1839—1901) — педагог та освітній діяч, редактор і видавець “Шкільного Часопису” у Львові, фундатор стипендійного фонду для незаможної української молоді; Юрій Федькович (1834—1888) — організатор системи освіти на Буковині, прихильник нової дидактики та жіночої освіти, автор “Букваря”;  
   Августин Волошин (1874—1946) — громадсько-політичний діяч Закарпаття, директор ужгородської учительської семінарії, редактор і видавець української газети “Наука”. 

41)Внесок Шеченка у моральність і відстоювання освіти для народу

 Виховним ідеалом  він вважав людину з різнобічними знаннями і високими морал якостями, здатну застосовувати знання в житті, цінувати мистецтво, пройняту любове до праці. Такого ідеалу, за його переконаннями, можна досягти належним вихованням. Заперечував вирішальну роль спадковості у вихованні дітей.Основою освітньо-виховного ідеалу Т. Шевченко проголошував працьовитість. У повісті "Близнецы" йдеться про сім'ю Сокир, в якій прищеп любов до праці підкинутим їм дітям, а в повісті "Наймичка" з особл теплотою змал наймичку Лукію, яка виховала чесним трудівником свого сина. На думку Т. Шевченка, людина повинна мати добре розві естетичні смаки, бути обізнаною з високохудожніми літературними творами, добре орієнтуватися в образотв мистецтві, уміти малювати, гарно співати, грати на музичних інструментах. Вихована людина має бути високоморальною, палко любити батьківщину, усвід обов'язки перед сусп, ненавидіти брехню, лицем й підлабузн.Освіта, за Шевч, повинна збагач серце людини, навч-вих процес у школі має вибудовуватися на нових засадах з метою розшир змісту загальної освіти. Він вважав (лист до М. Чалого), що поч навч поклик не лише привити дітям навички читання, письма, лічби, а й забезпечити здобуття ними знань з історії, географії, етнографії.

Вел знач надавав він сімейному вих дітей, важл умовою якого вважав теплі, сердечні стосунки між батьками. Особл роль у вих, за його перекон, належ матері, яка прав розуміє свої благорі матер обов'язки. Сімейне вих слід доповн сусп, яке допомаг дітям знай з навк серед, спілк з доросл. Сусп вих поклик давати світська з/о школа. Цінним внеском Т. Шевченка у розв пед думки є ств ним підручник для недільних шкіл - "Букварь Южнорусский", виданий накладом десять тисяч примірників. Невеликий за обсягом (24 стор.), він містив великі та малі літери алфавіту і цифри. Учні спершу вивчали звуки і літери в алф пор, згодом переход до читання слів. Для полегш процесу опан грамоти слова спочатку поділялися на склади, а відтак наводився текст без такого поділу. І хоча царський уряд не допустив "Букварь" Шевченка у школи, його передові педагогічні ідеї, реалізовані у "Букварі" та інших творах, увійшли до золотого фонду прогресивної української педагогіки.

42)Ушинський.Принцип народності виховання Ця ідея є центральною у пед системі Ушинського. Вона характерна також для поглядів таких видатних українських педагогів як О.Духнович з Закарпаття, Ю.Федькович з Буковини та ін. Але цю проблему на дійсно науковій основі вперше розробив Ушинський.

Термін "народність" Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економ, політ та іншими умовами його життя. Народність – це нац самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу. Ушинський виступив проти намаг рос уряду провести шк реформи шляхом запозич якоїсь іноз системи вих. Він вважав, що гром вих є продуктом довготр істор розвитку нації, його неможливо придумати у кабінеті або запоз в інших народів. Мета вих, на його думку, визнач особливою ідеєю про людину, власт для кожного народу: "Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях." "Виховання бере людину всією зі всіма її народними й частковими особливостями, – її тіло, душу, розум, – і, перш за все, звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність...". доводить, що не тільки на практиці, але і в теорії не існує загальної виховної системи для всіх народів. У кожного народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою.У методологічному плані принцип народності виховання виступає як корінна закономірність розвитку системи освіти і виховання у будь-якій країні. Ця система повинна будуватись у повній відповідності з особливостями і потребами своєї країни. За умови дотримання даного принципу виховання здійснюється в дусі народних звичаїв, традицій, рис національного характеру і психології свого народу.Складовою частиною ідеї народності в Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи вих. намаг творчо використати традиції нар пед у своїй педагогічній системі. Це особливо добре проглядається у його підручниках "Дитячий світ" і "Рідне слово", де він ознай дітей з нар життям, широко викор фольклор: приказки, загадки, прислів’я, казки, вірші.Видатний педагог не запереч використання педагогічного досвіду інших народів, але вимагав, щоб його засвоєння було критичним. Вказуючи на недопустимість механічного перенесення виховних систем з однієї країни в іншу, він говорив про доцільність використання кращих елементів виховного досвіду народів, але повністю побудувати виховання у своїй країні на цих елементах також неможливо.Найважливішою ознакою і найкращим виразником народності Ушинський називає рідну мову. У статті "Рідне слово" розкрив роль мови у житті народу. У ній сконцентровано весь історичний досвід народу, його культура: "Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ".Оскільки виховання повинно бути народним, то, як вказує Ушинський, рідна мова повинна займати центральне місце у вихованні людини. Він критикував політику російського царизму в українських школах і наголош, що навч у них повинно відб рідною мовою.  

43) "людина як предмет виховання"

— капітальний за змістом і науковим рівнем психолого-педагогічний трактат К. Д. Ушинського, в якому на високому для свого часу наук р-ні ставл й розв'яз провідні пробл розвитку психіки в онтогенезі.Особливу цінність становить його гол робота "Людина як предмет виховання", задумана як підручник з педагогіки. Цей твір став класикою педагогічної думки. Перші два томи опубліковані ще за життя автора. Вони присвячені фізіолог і психол осн навч і вих. Третій том, де мала бути виклад система пед та пед настанови, що випливають з положень, розвинених у пед антропології, автор не встиг закінч, але ряд матеріалів він опублікував у журналах.Гол завд, яке ставив педагог, було наук обґрунт пед. Тому він зверт до записів фізіології, анатомії, логіки, психології, історії та інших наук. Педагогічні факти він вбачає в об’єктивному стані процесу навч і вих. І для того, щоб ці факти стали досвідом, вони повинні бути осмислені, узагал. Дуже важливою була боротьба К.Д. Ушинського проти поверхової, рецептурної пед. Він неодноразово доводив, що головна справа зовсім не у вивченні правил, а в усвідомленні тих наукових основ, з яких ці правила виплив: "Ми не говор пед - робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони псих явищ, якими ви хочете кер, і робіть, керуючись цими зак і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати". [1] Саме тому Костянтин Дмитрович формулює важливе педагогічне кредо: якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, вона повинна попередньо пізнати її також у всіх відношеннях.

44) Ушинський Зміст освіти

вирішував і проблеми змісту освіти, вважаючи необхідним залишити "в школах й у наших підручниках тільки те, що справді потрібне і корисно в людини..."К.Д. Ушинський зазначав, що "наукове і педагогічне виклад науки дві речі різні".Відібранний для школи матеріал тої чи іншої науки необхідно опрацювати і пристосувати його до особливостей дитинства. Уважний розгляд принципів свідчить про те , що  домінує ідея навчання. "Не науки повинні схоластически вкладатися у голові учня, а знання і набутий ідеї,сообщаемие хоч би не пішли науками, повинні органічно будуватися в світлий і за можливості, великий погляд поширювати на світ та її життя» - стверджувавК.Д. Ушинський.

>К.Д. Ушинський  пропонував піддати "сильному перегляду навчальний матеріал і по підстави переробити програми навчання". Однією із визначальних недоліків шкільної програмиК.Д. Ушинський вважав відрив змісту від життя, потреб суспільства: "...час вже піддати генеральному перегляду все науку й вся інформація... у педагогічному відношенні того ж таки, якому піддав їхБекон колись філософії..." Ушинський вважав, що наукові знання безупинно ростуть, і що ці величезні наукові цінності що неспроможні механічно перенесені до школи, їх слід переглянути й упорядкувати, логічно спростити відповідно до віком дитини. ЗаслугаК.Д. Ушинського зводилася до того, що він займався переробкою наукових знань у відповідність до віковими і психологічними особливостями учнів, тобто. переробкою наукової системи в дидактичну.

В змісті загальної освіти К.Д. Ушинський уділяв вел місце природничонауковим знанням, а в постановці викладання гуманітарних предметів виступав проти одностороннього, класичного його напряму.

45)Ушинський «Проект учительської семінарії» Думки педагога-демократа про підготовку вчителів викладені в таких роботах: "Проект учительської семінарії", "Три елементи школи", "Педагогічна подорож по Швейцарії", "Думка колезького радника К.Д. Ушинського про проект реорганізації Гатчинського інституту" та інші. Пропонована система підготовки вчителя базувалася на усвідомленні високої ролі вчителя в житті суспільства, на великій вазі особистісного фактора у педагогічній діяльності. Йому належить думка: виховна сила виливається лише з живого джерела людської особистості. Особистий приклад учителя, за його словами, це промінь сонця для молодої душі. Він прагнув привернути увагу громадської думки до того, яке велике суспільне значення має праця шкільного педагога і яка увага і турбота повинні бути виявлені з боку громадськості до народного вчителя.

У "Проекті учительської семінарії" К.Д. Ушинський висловив цінні думки не лише щодо питань підготовки вчителів початкової школи, але й для середніх навчальних закладів та викладачів педагогіки. Він висунув ідеї, які набагато випередили час. Вважав за необхідне відкрити при університетах педагогічні факультети, визначив для них наукові дисципліни. Педагогічні факультети, що пропонувалися ним, мусили бути центрами розвитку і поширення педагогічної науки. У проекті К.Д. Ушинський висунув ідею не лише теоретичної, але й практичної підготовки вчителів: "Метод викладання можна вивчити з книги або зі слів викладача, але набути навичок у застосуванні цього методу можна тільки діяльною і тривалою практикою". [2] Великий педагог у зв’язку з цим запропонував при семінаріях створити спеціальні зразкові школи як базу для педагогічної практики. Одночасно до учительських семінарій він рекомендував прикріпити кілька рядових народних шкіл. К.Д. Ушинським сформульовано завдання педагогічної практики і розроблено її зміст. 
46.Громадсько-педагогічний рух в Україні (60-ті роки ХІХ ст.)

60-ті роки XIX століття  характеризуються новими явищами  в історії школи та педагогічної  думки в Україні. Скасування кріпосного  права, розвиток капіталізму, загострення  соціальних суперечностей, зростання селянських заворушень, революційно-демократичний рух - усе це об´єктивно сприяло розвитку шкільної освіти. У 60-х роках XIX ст. передові педагоги України виступили проти станової школи з її муштрою і відривом від життя, теорії від практики.Цей період характеризується бурхливим розвитком педагогічної преси, появою цілого ряду педагогічних журналів і газет. На сторінках пед журналів висвітлювались питання, що стосувалися реформи шкільної освіти, психології, педагогіки, дидактики, методики викладання окремих дисциплін та ін.  У 60-ті роки XIX століття в Україні поширюється громадсько-педагогічний рух за освіту жінок, надання їм права на суспільну діяльність, залучення до створення шкіл, лікарень, ясел, інших соціальних та освітніх закладів. Багато освічених, прогресивних жінок прагнули до такої діяльності, шукали можливості для виявлення своїх творчих сил. Так, на початку 60-х років з дозволу М.І.Пирогова, який у цей час був інспектором Київського навчального округу, у м. Києві відкривається дитячий садок, де було впроваджено досить широку програму освітньо-виховної роботи з малюками. Суспільно-педагогічний рух 60-х років був неоднорідним. Педагоги, що належали до різних напрямків, трактували питання з своїх класових позицій. Педагогічна думка середини та кінця XIX ст. була представлена відомими діячами громадсько-педагогічної думки М.І.Пироговим, Л.М.Толстим, М.О.Корфом та ін. (буржуазно-ліберальний напрямок), К.Д.Ушинським, В.І.Водовозовим, М.Ф.Бунаковим та ін. (буржуазно-демократичний напрямок), М.Г.Чернишевським, В.Г.Бєлінським, Д.І.Писаревим (революційно-демократичний напрямок), О.В.Духновичем, П.О.Кулішем, Л.Ф.Головацьким та ін. (національний напрямок).Отже, провідними ідеями руху були:*Перетворення в сфері освіти, які б сприяли приведенню школи у відповідність із потребами суспільного розвитку: створення масової народної школи, зокрема й для жінок.*Створення педагогічних, просвітницьких та наукових товариств. *Розвиток педагогічної публіцистики і педагогічних журналів. *Відкриття громадських та приватних шкіл різних типів. *Участь представників руху у здійсненні реформ освіти, у становленні земського освітнього руху. *Сприяння народній освіті шляхом розвитку книговидавничої справи та "ходіння в народ".

47.Послідовники  К. Ушинського у розробці проблем методики початкової освіти (М. Корф, П. Лубенець та ін) .

Микола Олександрович Корф (1834-1883 рр.) – відомий педагог і методист, організатор народної освіти, засновник земських шкіл в Україні, послідовник Ушинського.  Корф створив новий тип народної початкової школи – земську трирічну школу, де заняття велися одним учителем одночасно у трьох класах. Пропагуючи ідею загальної обов’язкової початкової освіти, він відкрив понад 100 таких земських шкіл в Олександрівському і Бердянському повітах. За цим зразком створювалися сільські школи по всій Росії.Відстоював аналітико-синтетичний (тобто звуковий) метод вивчення грамоти і одним із перших у Росії запропонував його широке застосування. Для ознайомлення учителів з цією методикою він написав посібник "Руководство по обучению грамоте по звуковому способу" (1867) – один із перших у Росії підручників такого типу. У створених ним школах Корф запроваджує навчання за підручниками Ушинського. Сам створив для цих цілей підручник-читанку "Наш друг", яка доповнювала "Рідне слово" Ушинського. Пізніше написав до неї методичні рекомендації для вчителів. Корф написав першу в Росії книгу з школознавства "Русская начальная школа", що призначалась для діячів земських шкіл і була педагогічною енциклопедією початкової освіти. Доповненням до неї став пізніше написаний ним збірник "Наше школьное дело".

Тимофій Григорович Лубенець (1855-1936) – відомий український педагог, методист, громадський діяч, послідовник Ушинського. У науково-педагогічній діяльності Лубенця значне місце посідали питання дошкільного виховання, початкового навчання, освіти дорослих. Написав і видав близько 30-ти підручників, методичних посібників і книг з різних питань навчання і виховання. Основною педагогічною працею Лубенця є "Педагогічні бесіди", він написав також книги "Про наочне викладання", "Зернинка" (остання для читання в молодших класах в 4-х частинах). Серед заборонених царським урядом книг Лубенця були "Граматика" (український буквар), "Читанка", зразком для написання яких стали навчальні книги Ушинського. Сюди ж відноситься і "Загальнокорисний задачник", який написано Лубенцем на матеріалі реального життя. Будучи прихильником рідної мови у школах, він обґрунтував психолого-педагогічну необхідність початкового навчання дітей рідною мовою. Підтримував недільні школи та організацію таємних шкіл з навчанням рідною мовою дорослих, організовував вечірні класи для працюючої молоді, писав підручники для навчання дорослих. Піклувався про створення дошкільних виховних закладів. На всеросійському з’їзді вчителів 1913 року виступав проти існуючої системи покарань учнів у школах Росії. З 1914 по 1918 рр. працював викладачем педагогіки і методики, а також був деканом педагогічного факультету на Київських вищих жіночих курсах. За прогресивні погляди, особливо за українофільство, Лубенця за царизму не раз звільняли з роботи. У роки радянської влади продовжував чесно служити справі освіти і виховання. Керував школою у Пущі-Водиці, читав лекції для вчителів Києва, Чернігова, Житомира. Написав за цей час "Буквар", чотири "Читанки" та ряд посібників для школи. Київські профспілки прийняли рішення вважати Лубенця героєм праці.