Шпаргалка по дошкольной педагогике и частным методикам

                                          Питання до державного екзамену

            з дошкільної педагогіки та методик дошкільної освіти для студентів

 

1. Дошкільна педагогіка як наука. її предмет, завдання, природничо-наукові засади, зв'язок з іншими науками

ДОШКОЛЬНАЯ ПЕДАГОГИКА -педагогическая наука, раскрывающая возрастные аспекты воспитания детей от рождения до поступления в школу

Задачи педагогики

1. Разработка содержания, методов, форм организации воспитательно-образовательного процесса в детском саду с учетом достижений в области смежных наук.

  2. Изучение, обобщение, описание передового педагогического опыта.

3. Разработка методов, форм, содержания сотрудничества детского сада и семьи в воспитании детей.

4. Определение путей, форм взаимодействия, преемственности детского сада и школы.

Но у дошкольной педагогики особый предмет, особое содержание, что объясняется своеобразием экологического и психического развития ребенка дошкольного возраста

Связь дошкольной педагогики с другими науками

Психологические науки (общая психология, детская психология, возрастная, педагогическая, социальная психологии)

Общественные науки (философия, эстетика, этика, социология) 

Естественные науки (анатомия, физиология, педиатрия, гигиена)

Кроме того, дошкольная педагогика связана и с рядом других наук (экономика, математика, кибернетика, языкознание, литература и Др)

Связь дошкольной педагогики с другими науками, ее место в системе педагогических наук.

Систему педагогической науки, как и любую другую  сложную систему, можно анализировать по различным  признакам в зависимости от направленности изучения  и желания получить ответы на те или иные вопросы.

Философия — фундамент педагогики и, в частности, та ее часть, которая специально, занимается проблемами  воспитания, получившая название философии воспитания.

Философия воспитания— это область знаний, которая  использует в воспитательной практике идеи различных  философских систем.

История педагогики исследует развитие воспитания  как общественного явления, историю педагогических  явлений.

Принцип историзма: понимая прошлое, заглядывать  в будущее.

Общая педагогика — базовая научная дисциплина,  изучающая общие закономерности воспитания человека, разрабатывающая общие основы учебно-воспитательного процесса в воспитательных учреждениях  всех типов.

В общей педагогике выделяют два уровня:  теоретический и прикладной (нормативный).

Традиционно общая педагогика содержит четыре  больших раздела:

-  общие основы;

-  дидактику (теория обучения);

-  теорию воспитания;

-  школоведение.

Дошкольная и школьная педагогика —  подсистема возрастной педагогики. Здесь изучают закономерности воспитания человека, отражающие  специфику учебно-воспитательной деятельности внутри определенных возрастных групп.

 

 

 

 

2. Методологічні засади дошкільної педагогіки як науки.

 

ВОСПИТАНИЕ -целенаправленный педагогический процесс организации и стимулирования активной деятельности формируемой личности по овладению всей совокупности общественного опыта.

РАЗВИТИЕ - процесс количественных и качественных изменений наследуемых и приобретенных свойств индивида.

ОБУЧЕНИЕ - двусторонний процесс передачи и усвоения знаний, навыков, умений, развития познавательной активности детей.

ФОРМИРОВАНИЕ - процесс развития личности под влиянием внешних воздействий: воспитания, МЕТОДОЛОГИЯ - учение о методе (гр.) - занимается теоретическими проблемами путей и средств научного познания и закономерностями научного исследования как творческого процесса.

МЕТ0ДЫ - это пути и способы, которыми наука получает факты. Факты - это воздух ученого (И.П.Павлов).

МЕТОДЫ ПЕДАГОГИЧЕСКОГО ИССЛЕДОВАНИЯ - совокупность приемов и операций, направленных на изучение педагогических явлений и решений разнообразных научно-педагогических проблем.

ПЕДАГОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ - поиск путей, средств и методов усовершенствования педагогического процесса.

Исследование представляет собою процесс, ведущий к формированию новых научных знаний. Существуют различные виды исследования. По продолжительности исследования делятся на краткосрочные и долгосрочные. С познавательной точки зрения исследования можно классифицировать в соответствии с их различием по глубине познания:

а) описательные (диагностические) - например, определяют уровень готовности ребенка к школе;

б) исследования эксплимативные, объясняющие явления и их причины;

в) аксплоративные исследования (открывают новые процессы).

В зависимости от цели и задач исследование может постичь свой предмет с разной мерой полноты: частные (специальные)  и комплексные.

Основой научного исслед-я явл-ся следующие положения:

1) объективность рассмотрения явления;

2) необходимость рассмотрения фактов относительно других;

3) важность изучения особенностей поведения, физических качеств, трудовых навыков и т.д. в развитии;

4) необходимость поиска внутренних противоречий;

5) рассмотрение явлений как единство противоположностей;

6) соединение анализа и синтеза.

Психолого-педагогическое исследование включает 5 этапов.

1 этап. Определение проблемы  и постановка цели исследования.

Изучение и теоретический анализ философской, психолого-педагогической литературы, обобщение передового педагогического опыта, формулировка гипотезы исследования, определение задач исследования. Научное исследование включает следующие  характеристики: проблема, тема, актуальность, объект исследования, его предмет, цель, задачи, гипотеза и защищаемые положения, новизна, значение для науки, значение для практики.

П атап. Проведение поискового, констатирующего, формирующего и контрольного экспериментов.

Ш этап. Формирование теоретических выводов, обработка полученных фактов, сопоставление итогов с первоначальными данными.

IV этап. Оформление результатов  научного исследования.

V этап. Внедрение результатов  исследования в практику работы

дошкольных учреждений, школ, вузов и т.д.(подготовка тезисов выступлений, статей, методических пособий и др.).

 

 

3. Народна педагогіка як джерело розвитку дошкільної педагогіки.

 

  Упродовж віків український народ визначив систему знань, ідей, принципів, традицій, засобів, які завжди продуктивно використовувались у формуванні загальнолюдських та національно-культурних цінностей. Цей унікальний досвід було узагальнено та виокремлено в напрям педагогічної науки – народної педагогіки, – у якій акумульовано багатий досвід виховання, сформований віками, що допомагає вихователям прилучати дитину до національних традицій, звичаїв, норм поведінки. Метою виховання в народній педагогіці є формування усвідомлення належності до коренів роду і народу, значущості таких людських чеснот, як порядності, чесності, любові до матері, сім'ї, рідної країни тощо. Сутність народної педагогіки, на думку її  дослідників, полягає в сукупності і взаємозв’язку понять, поглядів, ідей, досвіду в теорії і практиці національного виховання (Г.Ващенко, О.Духнович, В.Кузь, В.Майборода, В.Мосіяшенко, І.Огієнко, С. Русова, М Стельмахович, В.Сухомлинський, Є Сявавко, П Щербань, М Ярмаченка та ін.).

В історії людства традиційно склалося, що кожний народ передає свій суспільний досвід, духовне багатство з покоління в покоління як спадок старшого покоління молодшому; виховання при цьому набуває народного характеру.

У такому контексті проаналізуємо засоби народної педагогіки, виявимо можливості та способи їх використання у вихованні старших дошкільників в умовах сучасного дошкільного закладу.

Щоб успішно виховувати дітей на народних засадах, педагогам необхідно знати ту предметну галузь, на якій базується їх діяльність – народну педагогіку. Розглянемо основні ідеї, положення розроблень і праць, присвячених питанням народності педагогіки.

Ідея народності є провідною у педагогічному світогляді О.Духновича.  За переконаннями вченого, людину представляють натура, наука і звичай; природні здібності вона має від народження, а наука і звичаї дають вправи і настанови, виховують. Основними засобами, які є найбільш ефективними у вихованні особистості, дослідник вважав рідну мову, фольклор, звичаї народу, художні тексти, культуру та працю, гідні для наслідування приклади дорослих, доцільно дібрані заохочення та покарання [1].

На думку К. Ушинського, центральною ідеєю всієї педагогічної системи є ідея народності, що поєднується із принципами моральності й гуманності. Обґрунтувавши положення про те, що кожна педагогічна система має особливу мету та особливі засоби для досягнення цілей, він переконливо довів, що народ, який хоче зберегти свою самобутність, повинен опиратися на власну національну систему виховання, яка ґрунтується на народній педагогіці [6].

Найважливішим засобом народного виховання, за  переконанням К. Ушинського, є вся народна культура як єдине ціле. Всі елементи народної культури – мова, казки, духовні й літературні традиції, – впливають на формування базових якостей особистості та особливості національного характеру. Але особливе місце у вихованні він відводить все-таки рідній мові як складовій народної культури. Саме рідна мова, на думку К.Ушинського, має найбільший духовно-моральний вплив на розвиток дитини: "Кожне слово мови, кожна його форма, кожне вираження є результатом думки й почуття людини, через які відбилася у слові природа країни та історія народу. Успадковуючи слово від предків наших, ми успадковуємо не тільки засіб передавання наших думок і почуттів. Від всього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми – спадкоємці цього живого багатства, у якому вміщено всі результати духовного життя народу" [6, с. 15-16].

Переконливі приклади і засоби морального вдосконалення особистості, які споконвіків використовував український народ, К.Ушинський знайшов у фольклорі, зокрема у казці. У результаті тривалих спостережень за народним вихованням учений упевнився, що ніхто не здатний "змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу" [6, с. 107]. Ідеал людини, представлений в українському фольклорі, на думку вченого, позначений кращими людськими якостями, як-от: чесність і працьовитість, співчуття і прихильність до слабких і покривджених, патріотизм та оптимізм у найскрутніші хвилини життя, товариська взаємовиручка, щире прагнення до знань і краси.

Вагомим внеском у розвиток народної педагогіки є розроблення  педагога-демократа А. Макаренка, який у процесі виховання підлітків та юних людей у нових, післяреволюційних умовах, відводив чільне місце народній педагогіці, поширював її ідеї, використовував народні педагогічні методи у власній роботі. Педагог-новатор закликав колег не руйнувати народні педагогічні традиції, а переосмислювати їх, наповнювати новим змістом, критично підходити до відбору народних традицій. Велику увагу як фактору виховання педагог приділяв народним іграм і танцям. А.Макаренко, як і Я.Коменський та К.Ушинський, вважав народ великим педагогом [2].

Ідеї А. Макаренка про народну педагогіку знайшли підтримку й подальший розвиток у працях його послідовників. Найбільш відомий із них – видатний педагог В. Сухомлинський – наголошував: "Народ – живе, вічне джерело педагогічної мудрості" [5, с. 31]. Саме з ментальності українського народу, з народної педагогіки, яку видатний педагог вважав невичерпним джерелом народної моралі, фундаментом педагогічної науки, він радив черпати духовну енергію справжньої людяності, дружби і товариськості, справжнього братства вільних людей, відповідальність, почуття вдячності людям, доброту, чуйність, гуманність, турботу про батьків, тобто ті якості, які є народнопедагогічними цінностями [5].

Упродовж останніх років досліджено ефективність використання народної педагогіки у трудовому (Ю.Коломієць, Т.Мацейків), моральному (Л.Степаненко, С.Стефанюк, К.Плівачук, О.Гордійчук), екологічному (Л.Різник, В.Скутіна), патріотичному (В.Каюков), естетичному вихованні (Р.Дзвінка, Г.Карась, В.Пабат), у процесі формування національної самосвідомості (Г.Кловак), розвитку творчої активності особистості (З.Пазнікова, Н.Соломко) та інші.

Народні традиції, звичаї та обряди об’єднують минуле, сучасне і майбутнє народу, уможливлюють формування високорозвиненої сучасної нації. Засвоєні і  примножені не одним поколінням, вони вміщують духовні, моральні цінності, ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки.

Минуле, сучасне і майбутнє – це нерозривні компоненти, які формують світогляд, особистість кожної людини. Тому перед сучасними педагогами ставиться завдання виховання особистості, передавання її досвіду минулого, розкриття юному поколінню найважливішого призначення людини на землі, формування  його морально-духовної краси.

Отже, традиційними народно-педагогічними засобами морального виховання дітей упродовж віків були звичаї, традиції і обряди, які сприяли закономірній організованості і психологічному настрою у всіх вікових змінах, соціальних станах людини тощо. Так, дослідниками народної педагогіки Г. Довженок, М.Драгоманов, О.Знойко, О.Ковалевський, І.Огієнко, В.Скуратівський, Ю.Ступак, В.Чайка та іншими розкрито вагому моральну сутність і духовну велич українських традицій. Вони довели, що народна українська культура має давню історію та бере початок з дохристиянської епохи.