Виборча кампанія та виборчі технології

вважатися «всесильним  методом маніпулювання свідомістю людей» передусім тому, що в

демократичних суспільствах «громадяни мають значний ступінь  свободи вибору з великої

кількості альтернатив, які їм пропонуються» [8, c.123], і усе, що можна зробити за допомогою

методів виборчого маркетингу в такій ситуації, так це спробувати переконати виборців

вибрати саме цю альтернативу. Мета виборчого маркетингу полягає  в тому, щоб надати

виборцям вибір, а не змушувати їх прийняти те або інше рішення шляхом маніпуляції

суспільною свідомістю. До того ж «маркетинг безпорадний, якщо виборці заздалегідь не

схильні підтримати ту ідею, яку намагається проштовхнути менеджер кампанії» [9, с. 58]. Як

відомо з психології, з усієї сукупності інформації її реципієнти засвоюють головним чином

лише той матеріал, який підтверджує точку зору, що вже склалася у них. Так і виборці  в

основному сприймають тільки ті ідеї, які відповідають уявленням, що склалися у них, і

установкам.

Завдання виборчого маркетингу в подібній ситуаціїзапропонувати політичному лідерові

професійну допомогу у вивченні виборчого ринку (особливостей поведінки різних категорій

виборців, їх переконань, орієнтації, цінностей і потреб, основних проблем, які їх хвилюють,

вимог, які вони пред'являють до свого потенційного обранця); у виборі адресної групи, на

голоси якої цей політичний лідер може розраховувати і на яку орієнтуватиметься в ході

кампанії; у формуванні команди кандидата (добре організованої  і досить згуртованої групи

фахівців-професіоналів: політологів, психологів, журналістів, соціологів, фахівців з реклами,

стилістів, людей, що мають  досвід пропагандистської і організаторської роботи, однодумців

політичного лідера, його довірених осіб і помічників); у  стратегічному плануванні майбутньої

кампанії (розробці цілей  і завдань кампанії, визначенні основної теми або проблеми, навколо

якої вона будуватиметься, розробці передвиборної програми, формулюванні основних гасел,

складанні плану кампанії); у розробці іміджу політичного лідера; у пошуку найбільш

ефективних засобів  і шляхів комунікаціїміжкандидатомі  виборцями і так далі [4, с. 201].

Політичний маркетинг  запропонував професійний підхід до аналізу, стратегічного

планування і управління виборчими кампаніями, а також  до розвитку процедур ухвалення

рішень політичними  діячами і організаторами виборчих кампаній. Саме цим цей підхід і

цінний для сучасної політології [8, с. 118].

Датою народження вітчизняних  виборчих технологій слід вважати 1989 р., коли

відбулися вибори народних депутатів СРСР. Тоді ж з'явилися і перші фахівці в області

організації виборчих кампаній.

Специфіка електорального маркетингу як підвиду політичного  маркетингу в Україні

пов'язана з тим, що з електоратому процесах парламентського  представництва сучасної України

являються політико-фінансові  клани і політичні партії, а  виборці здебільшого мають низьку

політичну культуру і  політичну свідомість. Це дозволяє владі використовувати в якості основної

передвиборної технології адміністративний ресурс, що значно знижує легітимність самих

виборів. Таким чином, електоральний маркетинг реалізує, з одного боку, потреби фінансових

груп і партійнихфункціонерів, зіншої - замовлення державних структур.

Можна виділити наступні моделі виборчих технологій, вживаних в Україні: ринкову,

адміністративно-командну, організаційно-партійну, неструктуровану, комплексну. Ці моделі

розрізняються як за набором  методів конкурентної боротьби в  час виборів, так і ресурсом, який

використовується в  ході виборчої боротьби [6, с. 302].

Ринкова модель. У цій моделі кандидат або виборче об'єднання розглядаються як товар,

який організатори кампанії повинні продати «покупцям»-виборцям, використовуючи для

цього різні методи політичного  маніпулювання. Зазвичай такі кампанії бурхливо

розвиваються в короткий проміжок часу офіційної виборчої кампанії. При цьому виборці

найчастіше розглядаються  як статисти, як об'єкт маніпулювання  за допомогою методів

політичної реклами, а  самі кандидати перетворюються на сконструйований  політичними

маркетологами імідж, часто дуже далекий від особи реального кандидата. Взагалі ж в умовах

ринкової моделі виборів  на головне місце виходить не кандидат-«товар», а піар-консультант,

тобто «продавець», завданням  якого є створення такого привабливого іміджу, який дозволяє

збути покупцеві товар будь-якої якості. Основним ресурсом таких ринкових кампаній є

гроші, які витрачаються як на оплату консультантів, так і  на інтенсивну рекламну кампанію,

передусім у ЗМІ. За оцінками фахівців, успішна кампанія ринкового  типу на регіональному

рівні коштує замовникові 150-200 тис. доларів США за наявності  кваліфікованої команди. У

разі відсутності останньої, ніякі грошізазвичай не призводять до успіху.

Ринкові моделі досить популярні  в середовищі українських бізнесменів, що бажають

спробувати себе в політиці. Принцип «за гроші можна купити все» відповідає менталітету

певної частини українського суспільства, тому попит на професіоналів-організаторів

політичних кампаній постійно зростає. Проте вирішальною  умовою перемоги є не лише

гроші і піар-фахівці, але і особа самого кандидата [6, с. 126]. Багато кампаній програно саме

із-за переоцінки можливостей  їх технологічного забезпечення.

Адміністративно-командна модель. Головний ресурс в цій моделі - реальна влада. Тому

об'єктами такої моделі реально можуть стати лише кандидати, що мають владно-розпорядні

повноваження, тобто близькі  до органів виконавчої влади. Ця модель виборчої кампанії

практично невідома на Заході, але сучасні українські адміністратори уміло використовують

досвід, що накопичений ще за радянських часів. Грамотне використання адміністративно-

командних ресурсів у  деяких регіонах може забезпечити виграш усієї кампанії. Проте в

умовах демократизації суспільства сфера застосування цих методів поступово звужується. Їх

абсолютизація може призвести до негативного результату. Адміністративні методи

проведення кампанії можуть дати позитивний ефект за наявності  кількох умов: особистій

зацікавленості в успіху усієї старанної вертикалі, добре  знання даної сфери, уміння

проводити пропагандистські заходи, фінансові ресурси, підтримка впливовою громадською

організацією.

Організаційно-партійна модель. Метод, що наголошує на важливості роботи

регіональних організаційних структур того чи іншого виборчого  блоку, партії. Тут головним

ресурсом кампанії є організація, а робота будується за принципом «постійної присутності» в

регіоні, агітація практично  ніколи не припиняється, незважаючи на відсутність офіційно

оголошеної виборної кампанії. Основний ресурс такої кампанії - тисячі активних і

підготовлених пропагандистів, що працюють в масах. Цей ресурс неможливо отримати за

декілька місяців, він  напрацьовується роками [8, с. 59].

Головні діючі фігури в цій моделі - партійні активісти  і організаційні структури.

Кампанія, побудована за організаційним принципом, є одним з найефективніших методів

виборної боротьби не лише в Україні, але і в країнах  Заходу. Американські консультанти

вважають, що кампанії виграються не грошима, а організаціями. Проте, кампанії цього типу

доступні лише великим, багатим, «старим» партіям і блокам. Вони мають досить сил і

засобів, щоб підтримувати в активному стані необхідне  число регіональних структур. В ході

агітації і пропаганди місцеві відділення можуть враховувати  менталітетжителів і виявляти їх

насущні потреби, що визначає успіх кампанії.

Неструктурована модель. Такі виборні кампанії були характерні для початкового етапу

демократизації в нашій  країні. Успіх деяких з них пояснювався  самовідданістю і

безкорисливістю груп підтримки, здатних окупити усі недоліки організації. Та все ж основний

ресурс такої кампанії - сам кандидат. У міру стирання різких гранейміжпартіями і кандидатами

в їхніх програмах, зменшення  ентузіазму людей, що підтримують кандидатів, низький рівень

організації кампаній поступово  усувається з політичної практики. Проте, в кожній новій

кампанії обов'язково з'являються один - два кандидата, що застосовують цю модель. Як правило,

вони не витримують конкуренціїз серйозно підготовленими виборними  підприємствами.

Комплексна модель. У  сучасній політичній практиці рідко зустрічаються виборчі кампанії, що використовують лише одну з перерахованих вище моделей. Елементи тих або

інших моделей можна  знайти в організації і проведенні будь-яких виборів. Проте повною

мірою використовувати  переваги усіх з перерахованих вище підходів вдається далеко не в

кожній кампанії. Основним чинником тут є наявність ресурсів у кандидатів і організаторів.

Висновки. Основною передумовою  успішного проведення політичної кампанії є

наявність практично  необмежених ресурсів по усіх напрямах виборчої діяльності і, передусім,

фінансових, адміністративних, людських. Останнє особливо важливе, оскільки будь-яка

кількість ресурсів, використаних без грамотної ідеї і стратегії, може виявитися даремною.

Необхідно відзначити, що на виборах перемагає не модель, а люди, які вміють висувати

привабливі для виборців ідеї, чітко ставити цілі і домагатися їх реалізації, мобілізуючи для

цього все наявні ресурси.

Таким чином, після виборчої кампанії в окрузі фактично постає сформована паралельна

структура влади, яка здатна вирішувати будь-які питання в сфері місцевого самоврядування,

подібна за своїми основними  функціональними характеристиками тій, яка є в розвинених

країнах світу.

Фактично це один з  найоптимальніших способів побудови ефективної піраміди

управління локальною територією при використанні ресурсів, що надаються виборчою

кампанією. На жаль, цей  досвід в Україні ще не отримав  належної оцінки і поширення.

Найбільш типовим, як і раніше, є застосування «брудних»  політичних технологій. Проблема

виборчого маркетингу залишатиметься ще протягом тривалого часу актуальною,

викликатиме суспільний резонанс, привертати увагу дослідників.

 

3. Категоріальне  осмислення виборчих процесів  Лариса Кочубей

Термін технологія виник від  давньогрецьких слів техно – мистецтво, майстерність і логос наука, знання, закон. У словниках технологію трактують:

1) як сукупність знань,  відомостей про послідовність  окремих виробничих операцій  у процесі виробництва чогось;

2) як сукупність способів  обробки чи переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення виробничих операцій тощо [9];

3) як „науку про  переробку і обробку матеріалів, способи виготовлення продукції  та сукупність прийомів, застосовуваних  у різних видах діяльності”  [16];

4) як „будь-який засіб  перетворення вихідних матеріалів, нехай то будуть люди, інформація чи фізичні матеріали, для одержання бажаної продукції чи послуг” [21, с. 697].

Аналізуючи питання  теоретичної розробленості поняття  виборчі технології, необхідно зважити  на праці представників західної політичної науки, зокрема таких, як Є. Вятр, Л. Гонсалес, Р. Даль, Д. Істон, М. Кроз’є, Дж. С. Мілль, Дж. А. Паломбар, Дж. Сарторі, Х. Томас, С. Хантінгтон. З них можна скласти загальне уявлення про розуміння сутності виборчих технологій та їх місце в структурі демократичних соціально-політичних відносин.