Малий бізнес в Україні – теоретичні аспекти, перспективи, аналіз розвитку

 

 

                                 1.2. Роль малого бізнесу в економіці

 

Світова практика переконливо свідчить, що навіть у країнах з розвитий ринковою економікою малий бізнес впливає на розвиток народного господарства, рішення соціальних проблем, збільшення чисельності зайнятих робітників. По чисельності працюючих, по обсязі вироблених і реалізованих товарів, виконуваних робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах відіграють ведучу роль. У прийнятих у Російській Федерації протягом 1991-1995 р. законодавчих і нормативних актах указується, що розвиток у країні малого підприємництва є одним з напрямків економічної реформи, що сприяють розвитку конкуренції, наповненню споживчого ринку товарами і послугами, створенню нових робочих місць.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Закордонний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість у прийнятті і виконанні прийнятих рішень; відносно невисокі витрати, особливо витрати на керування; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі й ін. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно в цілому позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають засоби до існування більшій кількості людей, чим великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У теж час суб'єктам малого бізнесу властиві і визначені недоліки, серед яких варто виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому високий ступінь нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в керуванні справою; слабка компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових засобів і одержання кредитів і ін. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу зв'язані як із внутрішніми, так і з зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показує досвід, більшість невдач малих фірм зв'язано з чи недосвідченістю професійною некомпетентністю власників малих підприємств.

У регулярно проведених опитуваннях у середовищі малих бізнесменів США головними причинами невдач їхньої діяльності найчастіше називають:

  - Некомпетентність;

  - Незбалансований  досвід (наприклад, досвідчений інженер, але  недосвідчений комерсант);

- Недостача досвіду в комерції, фінансах, постачаннях, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти.

Іншими причинами банкрутств малих фірм є:

- занедбаність бізнесу;

- погане чи здоров'я  шкідливі звички;

- катастрофи, пожежі, злодійство  і т.д.

- шахрайство.

Практика діяльності американських малих фірм свідчить про те, що наявності одного підприємницького досвіду і хватки недостатньо. У сучасному малому бізнесі вкрай необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, що нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має занадто мало досвіду в керуванні особливими структурами бізнесу.

  Шанси фірми на  успіх підвищуються в міру  її дорослішання. Фірми, що довго  існують при одному власнику, приносять більш високий доход, чим фірми, що часто змінюють власників. Американська статистика показує, що жінки – власники малих фірм більш щасливі в бізнесі, чим чоловіка.

На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, що вже нагромадили досвід ведення справ у маленьких фірмах, як правило, більш щасливі. Якщо в керуванні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їхній двох, трьох чи чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне ухвалення рішення більш професійно. На тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первісний капітал, вкладений у фірму, тим більше можливостей її збереження в кризові періоди.

В даний час навіть у країнах з розвитий ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоча їхня стійкість відносно низька. При росту чисельності малих підприємств, розвитий інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач. Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою рішення наступних проблем:

- формування конкурентних  ринкових відносин, що сприяють  кращому задоволенню потреб населення  і суспільства;

- підвищення якості  товарів, робіт, послуг. Прагнучи  до задоволення запитів споживачів, малих бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування;

- наближення виробництва  товарів і послуг до конкретних  споживачів;

- сприяння перебудови  економіки. Малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність;

- залучення особистих  засобів населення на розвиток  виробництва. Партнери в малих  підприємствах вкладають свої  капітали в справу з більшою  зацікавленістю, чим у великих;

- створення додаткових  робочих місць, скорочення рівня безробіття;

- сприяння розкриттю  таланта людей, розвитку різних  видів ремесел;

- формування соціального  шару власників, власників, підприємців;

- активізація науково-технічного  прогресу;

- освоєння і використання  місцевих джерел сировини і  відходів великих виробництв;

- звільнення держави  від збиткових підприємств за  рахунок їхньої оренди і викупу.

  Однак, аналізуючи  підприємницьке середовище, можна  виділити ряд причин, що гальмують  розвиток малого підприємництва.

По-перше, складна економічна обстановка, що панує в країні: інфляція, спад виробництва, розривши господарських зв'язків, високий рівень процентних ставок, слабка правова захищеність підприємців.

По-друге, низький рівень організаційно-економічних і правових знань підприємців, відсутність належної ділової етики, господарської культури як у малому бізнесі, так і в державному секторі.

По-третє, негативне відношення визначеної частини населення, що зв'язує підприємництво прямо тільки з посередництвом, купівлею-продажем.

По-четверте, не відпрацьованість організаційних і правових основ для регулювання розвитку бізнесу на регіональному рівні.

По-п'яте, слабість державної підтримки малого бізнесу.

Сформована економічна ситуація негативно впливає на малий бізнес в усіх напрямках. Рівень інфляції і ріст цін на усі фактори виробництва ставлять багато малих підприємств на грань банкрутства. І в їхньому числі в першу чергу виявляються підприємства, що функціонують у сфері виробництва товарів і побутових послуг для населення, що споживають сировину, матеріали й ін., вартість яких постійно росте. Податковий тиск також впливає на виробничі підприємства в сфері малого бізнесу. І сформовані економічні умови підривають стимули до підприємницької діяльності, послабляють підприємницький настрой.

 

                             

 

 

                  1.3. Комерційні організації – суб'єкти малого бізнесу.

 

Комерційними організаціями є юридичні особи, що переслідують витяг прибутку як основну мету своєї діяльності.

Юридичні особи, що є комерційними організаціями, можуть створюватися у формі господарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств. Основними організаційно-правовими суб'єктами малого бізнесу є господарські товариства і суспільства, що функціонують у різних галузях економіки. А основними організаційно-правовими формами суб'єктів малого бізнесу є повні товариства, товариства на вірі (командитні), обмежене товариство (товариства з обмеженою відповідальністю), відкриті і закриті акціонерні товариства. А тепер більш докладно зупинимося на їхній характеристиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3.1. Повне товариство

Повним товариством визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном. Це означає, що якщо приватна особа ввійшла в товариство на правах одного з засновників, то випадку банкрутства в нього буде конфісковане все особисте майно, що виходить за рамки життєво необхідного: картини, меблі, ювелірні вироби і т.д. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, зареєстровані як індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні організації. Договір про їхню спільну діяльність у якій-небудь області же можна розглядати як утворення такого товариства. Таким чином, установчим документом повного товариства є установчий договір, що повинний бути підписаний всіма учасниками повного товариства. В установчий договір повинні бути включені наступні обов'язкові зведення:

- порядок спільної діяльності  по створенню повного товариства;

- про розмір, склад, терміни  і порядку внесення внесків;

- найменування повного  товариства і місце його перебування.

  Повне товариство  повинне мати фірмове найменування, що містить або імена всіх його учасників і слова «повне товариство», або ім'я одного чи декількох учасників з додаванням слів « і компанія» і слова «повне товариство».

Керування повним товариством здійснюється за спільною згодою всіх його учасників; кожен учасник повного товариства має один голос. Але бувають випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників, у такому випадку буде інший порядок визначення кількості голосів його учасників при прийнятті рішень.

  Кожен учасник повного  товариства має право діяти від імені товариства, якщо установчим договором не встановлено, що всі учасники повного товариства ведуть справи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам. При спільному веденні справ його учасниками для здійснення кожної угоди необхідна згода всіх учасників. Якщо ведення справ повного товариства доручено доручається одному обличчю, то інші учасники для здійснення угоди  повинні мати доручення від імені, на котрому  було покладене ведення справ товариства.

  Важливою особливістю  повного товариства є положення про те, що його учасники несуть відповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства, а учасник повного товариства, що не є його засновником, нарівні з іншими учасниками відповідає по зобов'язаннях, що виникло до його вступу в повне товариство. У теж час учасник, що вибув з повного товариства, відповідає по зобов'язаннях, що виникло до моменту його вибуття, нарівні з учасниками, що залишилися, протягом двох років після його відходу.

  Припинення діяльності  повного товариства може бути здійснене шляхом його чи реорганізації ліквідації відповідно до закону. Повне товариство може функціонувати, якщо в його складі є хоча б два учасники. Якщо ж у складі повного товариства залишається один учасник, то повне товариство повинне бути ліквідоване.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

 

1.3.2. Командитне  товариство

 

  Товариство командитне  – модифікована форма повного  товариства. Командитним визнається  товариство, у якому поряд з  учасниками, що здійснюють підприємницьку  діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами), мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхніми внесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску, є зовнішніми учасниками і називаються командистами. Вони не приймають участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності.

  Головною особливістю  командитного товариства є положення  повних товаришів, що беруть участь  у діяльності товариства. Так, усі  повні товариші підписують установчий договір про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном. Вкладники ж не мають права брати участь у керуванні і веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повних товаришів по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повні товариші в командитному товаристві.

  Вкладник має право:

- одержувати частина  прибутку товариства;

- знайомитися з річними  звітами і балансами товариства;

- по закінченні фінансового  року вийти з товариства й одержати свій внесок у порядку, передбаченому установчим договором;

- передати свою частку  в складовому чи капіталі її  частина іншому чи вкладнику  третьому обличчю.

Учасниками товариства на вірі як повних товаришів можуть бути індивідуальні чи підприємці комерційні організації, а як вкладників – громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати вкладниками товариства на вірі. Учасник повного товариства не може повним товаришем у товаристві на вірі, а повний товариш у товаристві на вірі не може бути учасником повного товариства.