Визначення та критерії волонтерської діяльності

ЗМІСТ

ВСТУП

Головною метою соціальної роботи є сприяння нормалізації життєдіяльності людини, задоволенню та гармонізації її соціальних потреб, узгодженню потреб особи і суспільства. Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота. У зв’язку з неспроможністю чинної системи соціального захисту достатньою мірою надавати послуги вразливим верствам населення в останній  час набув поширення волонтерський рух. Це діяльність, яка спрямована на допомогу іншим і здійснюється добровільно не заради матеріальної користі. Вона потребує ефективних механізмів залучення, відбору і навчання потенційних волонтерів. Значна кількість волонтерів займається соціальною роботою як у недержавних, так і в державних організаціях багатьох регіонів і відіграють велику роль у організації та  проведенні соціальної роботи. Цим пояснюється актуальність даного дослідження.

Окремі аспекти діяльності волонтерів розкриті в працях вітчизняних науковців. Так, у роботах Н. Заверико, І. Звєрєвої, Г. Лактіонової, Ю.Поліщука, С. Харченка обґрунтовано роль волонтерства як складової соціально-педагогічної роботи з молоддю. У дослідженнях О. Безпалько, Р.Вайноли, А. Капської, В. Петровича розкрито технології залучення та підготовки молоді до волонтерської діяльності. Вітчизняні науковці З.Бондаренко, О. Карпенко, Л. Міщик, В. Поліщук розглядають волонтерство як фактор професійного становлення майбутніх соціальних педагогів та соціальних працівників.

Тема доброчинності та волонтерства ґрунтовніше розкрита в дисертаціях російських науковців Я. Лятюшина, В. Митрофаненка, О.Митрохіної, О. Морова, Г. Оленіної. Аналіз багаторічного досвіду волонтерства подано у роботах зарубіжних авторів, зокрема Г. Каскеллі, Р.Кроу, Б. Левайн, Р. Лінча, С. Маккарлі, М. Мерріл, К. Навартнам, М. Нуланд.

 Метою роботи є  намагання розкрити соціально-педагогічні   особливості волонтерської діяльності та  сутнісні  характеристики соціальної  роботи з молоддю.

Об’єкт дослідження – волонтерство як перспективний  напрямок  соціальної роботи.

Предметом дослідження – місце волонтерської діяльності  в напрямку соціальної роботи з молоддю.

Головними завдання  даного дослідження є:

1. Дати визначення та критерії волонтерської діяльності через визначення суб’єктів та об’єктів волонтерської діяльності та правових норм і законодавчої бази  волонтерської роботи в Україні.
2. Виділити напрямки та форми роботи волонтерів.
3. Розкрити наукові підходи до класифікації волонтерських груп.
4. Проаналізувати особливості волонтерської роботи з молоддю.
5. Види мотивації людей до волонтерської діяльності.
6. Виділити методи відбору волонтерів.
7. Вивчити особливості  підготовки волонтера до роботи.
8. Сформулювати вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів.
9. Розкрити зміст і напрями соціально-педагогічної роботи студентських волонтерських груп ВНЗ.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Визначення та критерії волонтерської діяльності

1.1.1. Суб’єкти та об’єкти волонтерської діяльності

Існує припущення, що волонтерство як суспільний рух виникло на Заході, а першими волонтерами були самаритяни, які почали надавати допомогу усім, хто її потребував. Більш впевнено можна говорити про виникнення феномена волонтерства з середини XIX ст. 1859 рік вважають роком виникнення волонтерського руху у світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письмснник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферино, запропонував створення Червоного Хреста –  організації, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. Принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються і досі волонтерські організації всього світу.

Волонтер – це особа, яка за власним бажанням допомагає людям. Волонтер має право провадити волонтерську діяльність самостійно або як член волонтерської організації; пройти відповідну підготовку (інструктаж) для провадження волонтерської діяльності; підвищувати свою кваліфікацію; провадити волонтерську діяльність у гігієнічних та безпечних умовах; на забезпечення в разі необхідності спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, велосипедами, проїзними квитками в міському транспорті загального користування; підтримувати зв’язки з волонтерськими організаціями інших країн [10, c. 14].

Дослідники (О. Акимова, В. Бочарова, В. Воронов, Б. Вульфов, О.Главник, Т. Дружченко, Н. Івченко, Р. Ларсен, В. Петрович, Ю. Поліщук, Н. Романова, Д. Хепуорт та ін.) тлумачать волонтерську діяльність як добровольчу діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства, без мети отримання прибутку, одержання оплати або кар’єрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям.

О. Безпалько, Н. Заверико, І. Звєрєва, Т. Лях та ін. трактують волонтерську діяльність як основу функціонування громадських організацій, територіальних громад, форму громадянської активності населення; Л.Артюшкина, Ю. Мацкевич, А. Моров, А. Поляничко, Л. Радченко, Б. Сіррі – як мало спеціалізовану допомогу у різних сферах діяльності; З. Бондаренко, В. Бочарова, Р. Вайнола, А. Капська, – як форму громадської активності особистості, спрямовану на розв’язання соціальних проблем, що сприяє формуванню професійно значимих якостей особистості фахівця із соціальної роботи.

Як доброчинна діяльність, волонтерська робота не є спонтанною чи фрагментарною, а спрямовується  на досягнення певних цілей і результатів, які зумовлені метою конкретної діяльності. Мета волонтерської роботи, за твердженням В. Бочарової, Р. Вайноли, І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Міщик, А.Мудрика, Є. Холостової, та ін. полягає у сприянні особистісному та професійному зросту, самореалізації та соціалізації особистості; наданні послуг тим, хто цього потребує, а також соціальної підтримки, захисту, допомоги окремим людям за рахунок компенсації втрат життєво важливихумов існування; реабілітація громадян з обмеженими можливостями та соціально вразливих груп населення; у просвітництві населення та організації педагогіки середовища.

Серед обов’язків волонтер можна виділити такі, як високоякісне та своєчасне виконання зобов’язань, передбачених договором про провадження волонтерської діяльності; шанобливе ставлення до отримувачів волонтерської допомоги; подання звіту про надану допомогу підприємству, установі та організації, що залучили волонтера чи волонтерську організацію; ефективне використання матеріалів, обладнання та іншого майна, наданих для провадження волонтерської діяльності; повернення матеріалів, обладнання та іншого майна, наданого для провадження волонтерської діяльності, у разі припинення виконання обов’язків волонтера або діяльності волонтерської організації; забезпечення конфіденційності інформації про осіб, яким надається допомога, що стала йому відома під час провадження волонтерської діяльності [12, c. 17].

Волонтери є фізичними особами, які добровільно здійснюють благодійну неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер. Вони є суб’єктами волонтерської діяльності. Це люди, що не обмежені оплачуваною роботою та виконанням звичайних життєвих обов’язків, витрачають час та сили на справи, які не дають їм особисто матеріальної вигоди; їх діяльність корисна іншим, а також задовольняє їх особисто.

Об’єктами волонтерської діяльності  є: неповна сім’я; сім’ї алкоголіків; конфліктні сім’ї; прийомні сім’ї; діти вулиці; діти, схильні до правопорушень; важковиховувані школярі; молоді жінки; безробітні жінки; суїцид анти; жертви сімейного насильства; інваліди; сім’ї, в якій виховуються діти-інваліди; діти-сироти; люди похилого віку; безробітні; обдаровані діти; діти, котрі схильні до вживання алкоголю; діти, котрі схильні до вживання наркотиків; безробітна молодь; малозабезпечені сім’ї; люди похилого віку; люди, які переживають складну життєву кризу; особи, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; особи, які відбували покарання в місцях позбавлення волі [7, c. 142].

Волонтерська діяльність – це будь-яка соціальна, суспільно корисна, систематична та вмотивована неприбуткова діяльність фізичних та юридичних осіб, що провадиться шляхом виконання і, надання послуг громадянам, організаціям і суспільству загалом. Волонтерська діяльність –  індивідуальна чи колективна – це спосіб підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади; використання кожною людиною своїх прав та обов’язків як члена певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж усього життя, реалізовуючи весь свій людський потенціал; взаємодії між людьми, незважаючи на всі відмінності, для спільного життя в здоровому стабільному суспільстві, для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають.

1.1.2. Правові норми та законодавча база  волонтерської роботи в Україні

Згідно із Загальною декларацією прав людини 1948 р. [1] та Міжнародною конвенцією про права дитини 1989 р. [3] волонтерська діяльність розглядається як інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку.

У Загальній декларації про волонтерську діяльність [2], останній варіант якої був прийнятий на XVI Всесвітній конференції добровольців у 2001 році в Амстердамі (Нідерланди), визначено такі принципи діяльності добровольців:

• визнання права на волонтерство за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального стану;
• повага гідності та культури всіх людей;
• надання допомоги, безкоштовних послуг особисто чи організовано в дусі партнерства та братерства;
• визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх колективному забезпеченню;
• перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу та творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.

Групу принципів волонтерської діяльності становлять принципи, що визначені нормами Конституції України. Так, до конституційних принципів волонтерської діяльності, на думку К. Сидоренка, варто віднести такі: верховенство права; законність; рівність усіх людей у своїх правах; гуманізм; демократизм; пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; доступність для кожного громадянина всіх форм і типів послуг, що надає держава; захист прав людини; повага до особистості, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на повагу до гідності, особисте життя та ін. Ці конституційні принципи загальновизнані та відомі, закріплені в Законі, який має найвищу юридичну силу, – Конституції України [4].

У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної і соціальної ради ООН, виділено найважливіші риси волонтерства, серед них: турбота про людей; солідарність і гуманна корисливість; духовність; громадянська чеснота; багате джерело людського досвіду; нові інтелектуальні ресурси; участь і управління; забезпечення надійної платформи для підновлення зв’язків між людьми; нове бачення соціальної діяльності.

Для підтримки волонтерської діяльності при Кабінеті Міністрів України на правах постійно діючого консультативно-дорадчого органу створено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерської діяльності, яка сформована з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та волонтерських організацій. Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерської діяльності сприяє об’єднанню волонтерів і волонтерських організацій у волонтерський рух.

В Україні волонтерський рух набув масового характеру особливо серед молоді у різних сферах суспільного життя, зокрема, в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення тощо.

В Україні діє неурядова організація Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», яка була створена на початку 1995 року та юридично зареєстрована навесні 1998 р.

Закон України «Про соціальні послуги» визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, що потрапили у складні життєві обставини та потребують сторонньої допомоги [5]. У  1 та 17 статтях йдеться про волонтерство. Ст. 1 визначає основні терміни і  наголошує на тому, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер. У Ст.7 визначається кадрове забезпечення надання соціальних послуг. До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, діяльність яких регулюється відповідним положенням, яке затверджене Кабінетом Міністрів України.

1.2. Напрямки та форми роботи волонтерів

Волонтерська діяльність сприяє самореалізації, особистісному росту, саморозвитку особистості, успішній соціалізації, допомагає одержувати навички взаємодопомоги та взаємопідтримки та має суспільно корисний характер. Вона має низку суперечностей: між потребою суспільства у фахівцях цього профілю, здатних до здійснення волонтерської діяльності, і недостатнім рівнем підготовки майбутніх волонтерів до її виконання; по-третє, вимагає посиленої уваги до якості підготовки волонтерів за рахунок використання сучасних технологій навчання [8, c. 406].

Волонтерська діяльність включає різноманітні види соціально-педагогічної діяльності:

• надання соціально-педагогічної допомоги, підтримки, послуг;
• реалізація планів, проектів та програм;
• створення, розвиток і координація соціальної мережі (волонтерських організацій, громадських формувань соціально значущої спрямованості, груп самодопомоги тощо);
• організація виховних та благодійних заходів й акцій за різним спрямуванням, тематичними напрямами.

За такого підходу  стають зрозумілими напрями діяльності волонтерів, а саме:

• створення служби соціального патронажу дітей-інвалідів з метою організації їхнього спілкування та реабілітації;
• діагностично-корекційна робота з вихованцями загальноосвітніх закладів;
• превентивна робота щодо попередження та профілактики негативних явищ серед неповнолітніх і молоді;
• організація змістовного дозвілля учнівської і студентської молоді міста;
• організація вуличної соціальної роботи з дітьми та молоддю;
• реалізація програми соціального партнерства;
• розширення зовнішніх зв’язків та залучення ресурсів для вирішення проблем у громаді;
• проведення соціологічного дослідження умов проживання людей похилого віку.