Визначення та критерії волонтерської діяльності

Волонтери  беруть участь у реалізації волонтерських ініціатив  у межах державних та обласних програм, спрямованих на охорону здоров’я, профілактику соціальних проблем серед населення, дитячої бездоглядності та безпритульності. Беруть  участь у проведенні рейдів щодо виявлення дітей, які не відвідують школи, займаються жебрацтвом, живуть у неблагополучних сім’ях. Проводять серед дітей тестування, анкетування, вікторини для виявлення їхніх соціальних проблем, у позааудиторний час допомагають в організації виховних соціально-спрямованих заходів [13, c. 93].

Серед різноманітних напрямів діяльності, яку здійснюють волонтери, варто зазначити, що вони приділяють увагу питанням професійної орієнтації дітей як чинника їхньої соціалізації, у зв’язку з чим активно здійснюють волонтерську роботу у профорієнтаційній сфері. Серед форм роботи переважають такі, як групові профорієнтаційні заходи, зустрічі, бесіди, ярмарки вакансій, діагностичні тестування, семінари-тренінги, рольові ігри. тощо.

У роботі з різними групами людей волонтери застосовують техніки, які використовуються у тренінгових програмах: роботу в колі; відкритий простір; контракт-правила; обговорення; рольові ігри; індивідуальну роботу;роботу в малих групах; застосування вправ, ігор, спрямованих на покращення психологічної атмосфери в групі, отримання досвіду і просування вперед; активне слухання тощо.

1.3. Наукові підходи до класифікації волонтерських груп

За належністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити тих, хто працює при центрах соціальних служб для молоді, а також волонтерів – членів різних громадських об’єднань (Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», Центр волонтеріату «Добра воля» тощо).

За приналежністю до певної організаційної структури волонтерів поділяють на дві умовні групи: перша – ті, хто працює при центрах соціальних служб для молоді; друга – ті, хто є членами різних громадських організацій.

Залучення людей до волонтерської  діяльності відбувається різними шляхами і на різних засадах. Найпоширеніший варіант – залучення студентів відповідних спеціальностей через волонтерські групи. Серед волонтерів найчисельнішою групою є учні старших класів і середніх спеціальних закладів, студенти вищої школи. Волонтерами виступають також батьки, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг [15, c. 140].

Постійну увагу психологів привертає той факт, що і в умовах таких визначених суспільних орієнтацій є люди, а також професійні групи, які продовжують діяти просоціально, тобто постійно турбуються про інтереси інших людей та надають допомогу іншим.

У нашому суспільстві  склалися такі умови, коли в центр  суспільної уваги потрапляють насамперед спонтанні акти допомоги в ситуаціях з серйозною мірою небезпеки. Ситуації систематичного довготривалого надання допомоги є менш відомими і менш поширеними в наших соціальних умовах. Разом з тим психологічні дослідження показують, що в звичайних ситуаціях (без будь-яких елементів неординарності і загрози) люди, яким властиві м’якість  і навіть слабкість, є схильними до тривалої просоціальної поведінки. Проте нині в суспільстві склалася ситуація, коли організаційні основи для таких видів довготривалої допомоги відсутні: нечисленні волонтерські рухи, добровільна участь у громадських організаціях, майже повне зникнення громадських робіт, заходів на захист соціальної справедливості, низький статус служб допомоги бідним, старіючим, соціального обслуговування, благодійних Особливим випадком просоціальної поведінки є альтруїстична поведінка, що полягає у наданні допомоги іншим людям з метою збільшення благополуччя цих людей і без спрямованості на свідоме досягнення корисних для себе результатів [19, c. 162].

На відміну від України  в Сполучених штатах Америки питання діяльності доброчинних організацій та волонтерів цікавлять більшість людей, зокрема проводяться соціологічні дослідження. У психологічній зарубіжній літературі останнього часу достатньо відомими стали різноманітні теоретичні версії просоціальної поведінки: теорія соціального обміну, теорія соціальних норм, теорія еволюційної психології.

Теорія соціального  обміну пояснює, що діяльність добровольців має на меті певні явні корисні для іншої особи результати і неявні корисні наслідки для діючої особи (визнання, статус, інформація тощо). Ці корисні результати можуть бути як внутрішньою, так і зовнішньою винагородою. Наприклад, дослідник Д. Майєрс вказує, що існує ряд причин, які пояснюють, чому люди добровільно надають допомогу тим, хто хворіє на СНІД: прагнення до знань (бажання зрозуміти людей, їхні життєві обставини і чогось навчитися); кар’єристичні мотиви (отримуючи досвід і зв’язки, вони хотіли розширити перспективи своєї роботи); мотиви соціального пристосування (ввійти в певну групу і досягти визнання); захист свого «Я» (зменшення почуття вини чи позбавлення від власних проблем, зростання самоповаги, зміцнення почуття власної гідності і впевненості в собі); вираз цінностей (дії згідно з загальнолюдськими цінностями).

Тому при наданні  допомоги, як і в інших життєвих ситуаціях, кожна діюча особа  керується стратегією так званого  мінімаксу: намагається, наскільки можливо, зменшити витрати і збільшити здобутки (навіть якщо ці здобутки і не є реальними, а всього лише суб’єктивними цінностями. Можна погодитися, що в основі надання допомоги іншим людям може функціонувати як альтруїстична, так і егоїстична мотивація. Звичайно, виключити егоїстичну мотивацію (мотив соціального визнання, винагороди, мотив уникнення осуду з боку інших, тобто абсолютно егоїстична мотивація уникнути внутрішнього дискомфорту) дуже важко. Але, з іншого боку, ці прискіпливі шукачі егоїстичних нюансів соціально бездоганної поведінки не можуть відкинути й тих безперечних фактів, що деякі люди справді турбуються про інтереси та благополуччя інших, а не про свої власні, і їх аж ніяк не можна вважати добре замаскованими егоїстами [20, c. 123].

Теорія соціальних норм пояснює альтруїстичну поведінку тим, що цей тип поведінки диктується сукупністю впорядкованих норм: люди повинні допомагати один одному; в першу чергу потрібно допомагати тому, хто допомагає нам.

Існують норми, які визначають міру допомоги іншим людям. Ці норми  є своєрідними каузально-атрибутивними  схемами, які дають людям орієнтири  при виникненні ситуації з необхідністю допомоги іншим людям.

По-перше – це норма взаємності та очікування соціальних дивідендів: «якщо я допоможу цій людині, то вона відповідатиме мені так само взаємністю і допоможе». У груповій взаємодії з опорою на цю норму функціонують різні стратегії відвойовування більш високих статусних позицій – суб’єкт допомагає іншим людям, надає послуги і очікує за це визнання.

По-друге – це норма соціальної відповідальності: допомогу потрібно надавати тим, хто має проблеми безвідносно до того, чи винагороджується така поведінка, доти, доки люди мають ці проблеми. При цьому норма орієнтує так: якщо суб’єкт опинився в ситуації, що не піддається контролю, і людина є жертвою обставин, то їй необхідно надати допомогу; якщо ж люди самі через своє недбальство, лінощі створили собі проблеми, то допомоги їм надавати не потрібно.)

Еволюційна  теорія підкреслює, що для індивіда доцільною є лише та активність, що забезпечує виживання його роду. Люди, які схильні безкорисливо діяти в інтересах інших, не зможуть вижити в ході еволюційних змагань; тому доцільним є тільки добре вивірений альтруїзм, що забезпечує захист роду (тих, хто є генетичне схожими з нами) і пошук взаємної вигоди. В умовах тяжких катаклізмів, природних лих, що загрожують життю, визначено порядок, кому необхідно надавати допомогу: спочатку молодшим, потім старшим, спочатку сім’ї та близьким, потім друзям, сусідам, а тоді всім іншим [16, c. 46].

Розвиваючи ці ідеї, еволюційні психологи звертають увагу, що діє  також і етнічний внутрішньогруповий фаворитизм, тобто турбота про тих, у кого такі ж самі гени, як і в нас (що певною мірою помітно у спільних фізичних особливостях людей). Виходячи з цього, ми більше генетичне запрограмовані на допомогу тим, хто схожий на нас, на допомогу ближнім, а не дальнім. Альтруїзм як форма поведінки є також біологічно доцільним для групового відбору.

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМОК ВОЛОНТЕРСЬКОЇ  СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З  МОЛОДДЮ

2.1. Особливості  волонтерської роботи з молоддю

2.1.1. Види мотивації людей до волонтерської діяльності

Вивчення складу волонтерських груп при центрах соціальних служб для молоді науковцями Українського інституту соціальних досліджень (1998 р.) дозволило розподілити волонтерів на чотири групи: за віковою категорією, основним місцем навчання, роботи, рівнем освіти.

Перша група – підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середніх спеціальних закладів, які складають актив різних груп (в клубах молодих інвалідів, творчих об’єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об’єднаннях тощо).

Друга група – студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділень педагогіки, психології, соціальної роботи/соціальної педагогіки), які звертаються до центрів з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або проходять в центрах навчальну практику.

Третя група – батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх груп ризику: девіантної, адиктивної поведінки та інші), які об’єднуються в групи самодопомоги [18, c. 21].

Четверта група – волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.

Волонтери, які входять до зазначених вище груп, значно відрізняються за мотивами своєї участі у доброчинній діяльності, за професійними можливостями, інтенсивністю включення до волонтерської роботи. Тому доцільно розглянути особливості їхньої діяльності більш детально.

Для підлітків головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоутвердитися в очах однолітків, батьків, вчителів, бажання знайти нових друзів, можливість спілкування з однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля. Питання надання конкретної соціальної допомоги, як правило, для них не є визначальним.

Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно досить низька, проте вони володіють іншими якостями та здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.

По-перше, підлітки абсолютно мобільні, тому роботу, пов’язану з поїздками, виходами на вулиці, провідуваннями, дітей-інвалідів вдома, проведенням ігротек на вулицях, виконують дуже добре.

По-друге, у підлітків немає комунікаційних проблем з дітьми і підлітками – об’єктами соціальної роботи, на яких спрямована значна частина програм, що реалізуються з дітьми вулиці, підлітками з групи ризику та ін. Це дозволяє через волонтерів мати будь-яку інформацію для широкого кола дітей та молоді, а також для груп ризику. Саме на основі цих особливостей підлітків діє програма «Молодіжний барометр», що реалізується Соціальною службою для молоді м. Києва разом з Українським інститутом соціальних досліджень за фінансової підтримки ЮНІСЕФ [14, c. 38].

Третя унікальна риса волонтерів-підлітків: вони із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвіллєвих форм роботи, що дуже актуально для центрів соціальних служб для  молоді: оскільки однією із причин вступу у волонтери є бажання організувати власне дозвілля.

По-четверте, бажання підлітків оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових, ще не розроблених програм, коли паралельно з роботою йде активне навчання, пошук нових форм і методів.

Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. При цьому за якісної організації волонтерської роботи підлітки можуть працювати до 5 днів на тиждень по 2-3 години. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Справа ще і в тому, що для підлітків кілька годин вільного часу на день є нормою, і якщо цей час витрачається на соціально значущу працю – це вирішення проблем для самого підлітка, його сім"ї та організаторів волонтерського руху.

Водночас деякі підлітки приходять у волонтерство з метою розвитку своїх комунікативних здібностей, знаючи заздалегідь, що для них це поки що є проблемою. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов’язана з особливими навичками і нахилами: малювання, літературні здібності, уміння працювати на комп’ютері, знання іноземних мов тощо. Волонтерство, звичайно, є одним із можливих варіантів соціального самоствердження, але не єдиним. Тому хтось із підлітків залишиться надовго, а для когось це буде одним із відкинутих варіантів. Проте частка тих, хто «затримається», залежить від того, наскільки серйозно дорослі підходять до використання діяльності волонтерів-підлітків. Для волонтерів-підлітків дуже важливими є увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих (соціальних працівників, батьків тих дітей, з якими вони працюють, вчителів), а й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні [20, c. 177].

У зв’язку з цим дуже складною є проблема, в яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Досить часто це технічна робота розклеювання афіш, доставка друкованої продукції, заповнення анкет. Це допустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують. Волонтери-підлітки надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо.

Що дуже важливо в роботі з волонтерами-підлітками, так це створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації. Організатори волонтерської роботи відзначають значні зміни у структурі особистості волонтера-підлітка і у процесі його добровільного включення в соціальну роботу. Найбільші помітні зміни проявляються у процесі самореалізації молодих людей: підвищення рівня самостійності у підлітків, які займаються волонтерською роботою; підвищення впевненості в собі; збільшення потреби у самореалізації; зміни в усвідомленні власної індивідуальності.