Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Ноября 2013 в 18:50, курсовая работа
Головною метою соціальної роботи є сприяння нормалі¬зації життєдіяльності людини, задоволенню та гармонізації її соціальних потреб, узгодженню потреб особи і суспільства. Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота. У зв’язку з неспроможністю чинної системи соціального захисту достатньою мірою надавати послуги вразливим верствам населення в останній час набув поширення волонтерський рух. Це діяльність, яка спрямована на допомогу іншим і здійснюється добровільно не заради матеріальної користі.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 5
1.1. Визначення та критерії волонтерської діяльності 5
1.1.1. Суб’єкти та об’єкти волонтерської діяльності 5
1.1.2. Правові норми та законодавча база волонтерської роботи в Україні 8
1.2. Напрямки та форми роботи волонтерів 10
1.3. Наукові підходи до класифікації волонтерських груп 12
РОЗДІЛ 2. НАПРЯМОК ВОЛОНТЕРСЬКОЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З МОЛОДДЮ 16
2.1. Особливості волонтерської роботи з молоддю 16
2.1.1. Види мотивації людей до волонтерської діяльності 16
2.1.2. Методи відбору волонтерів 21
2.1.3. Підготовка волонтера до роботи 24
2.2. Вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів 26
2.3. Зміст і напрями соціально-педагогічної роботи студентських волонтерських груп ВНЗ 29
ВИСНОВКИ 34
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 36
Помітні зміни спостерігаються стосовно бажання самоорганізації молодих волонтерів: посилення самостійності дій; підвищення рівня самоконтролю волонтерів; сприяння розвитку працелюбності у волонтерів.
Залучення до волонтерства активізує молодих людей у плані самовизначення. У молодих волонтерів відбуваються зміни щодо усвідомлення свого місця в сім’ї, колективі, світі тощо; зміни самоідентифікацїї молодих людей стосовно інших; здатності до адекватного вирішення своїх завдань у конкретній ситуації [17, c. 276].
У студентів-волонтерів дещо інші мотиви добровільної соціальної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними – одержання заліку, проходження практики, так і реальними набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок спілкування з клієнтами. Причому на відміну від підлітків-волонтерів їх, певною мірою, хвилює проблема міжособистісної комунікації. Для них більш важливим є спілкування з професіоналами з обраної спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями працевлаштуватися у нових соціальних умовах.
Студентів-волонтерів цікавлять лише ті види соціально роботи, які безпосередньо пов’язані з майбутньою професією. Вони віддають перевагу індивідуальній роботі або роботі в невеликих групах. Індивідуальна – коли студенту довіряють консультування, а в невеликих групах – це, в основному, проведення дослідження, групове консультування або проведення тренінгових занять тощо.
Щодо оцінки діяльності волонтера-студента, то думка ровесників і батьків відходить на другий план. Для нього важливою є оцінка саме професійних якостей клієнтами, колегами, фахівцями, що сприяє його самоствердженню не лише як спеціаліста, а й як особистості. Для студентів-волонтерів важливим є визнання їх діяльності колегами, комфортне входження в колектив професіоналів.
Саме в оцінці професійної компетентності самими студентами і організаторами волонтерського руху закладена одна із причин конфлікту і непорозуміння. Починаючи з четвертого курсу, студенти самоідентифікують себе уже з роллю спеціаліста. Фахівці центрів соціальних служб для молоді, як правило, не поділяють такої впевненості і часто пропонують їм некваліфіковані види роботи. Таке ставлення ображає студентів і часто відштовхує їх від волонтерських справ. Насправді лише кваліфікований спеціаліст може оцінити, наскільки підготовка студента відповідає реальним завданням, які ставляться у ході реалізації конкретної соціальної програми. Саме фахівець може об’єктивно вказати на недоліки в знаннях, якщо такі є, не викликаючи при цьому образи. Ідеальний варіант, коли волонтери-студенти починають працювати разом із фахівцями, а потім поступово переходять до самостійної роботи. Якщо волонтеру-студенту бракує професіоналізму, необхідно стимулювати його підвищення. Він має Усвідомити, що соціальна система зацікавлена в ньому лише за Умови набуття ним професіоналізму [12, c. 18].
Практика показує, що волонтери-студенти є реальним кадровим потенціалом у молодій демократичній державі. За обопільною зацікавленістю у плані налагодження взаємостосунків Державних служб студента-волонтера, і суб’єкти, і об’єкти можуть діяти за такою схемою: практикант – волонтер – залучений спеціаліст – співробітник соціальної служби для молоді.
Центральним мотивом волонтерства є сама волонтерська діяльність, спрямована на допомогу іншим, ґрунтуючись на власній відповідальності за громаду. Ця діяльність може бути пов’язана з низкою егоїстичних мотивів, але в соціально-допустимій нормі. Альтруїстичний мотив, який в ідеалі має бути основним, буває нестійким, оскільки завжди підкріплюється бажанням людини отримати щось більше: чи то моральне задоволення, розширення кола свого спілкування або ж усвідомлення власної потрібності суспільству.
У сучасній Україні символ волонтерів – жовтий колір вбрання – означає тепло сонця, самовідданість і послідовність у бажанні зробити навколишній світ кращим. Більшість волонтерських угрупувань виникає стихійно та бере участь у одноразових акціях, існує нагальна необхідність розробки системного підходу до залучення волонтерів, організації їх діяльності та підтримки розвитку волонтерського руху. Головну роль у зміцнені позиції добровольців та формування позитивного ставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів [10, c. 15].
Реалізація вищезазначених напрямків волонтерської соціально-педагогічної практичної діяльності, спрямованих на професійне навчання, становлення студентів-волонтерів, потребує певної системи взаємопов’язаних методів та форм організації.
Психологічні методи:
- діагностика професійно-особистісних якостей, психологічного стану волонтера на різних етапах процесу навчання та педагогічної взаємодії;
- психотерапевтичні тренінги (успішності, розвиваючі, комунікативні, коригуючі, стимулюючі) з групою волонтерів на різних етапах фахового навчання з метою подолання психічних стресів, кризових станів, міжособистісних конфліктів;
- психологічний відбір волонтерів за принципом придатності до того чи іншого напрямку соціально-педагогічної діяльності;
- консультування волонтера або групи волонтерів;
- тестування індивідуальне та групове з питань діагностики та розвитку професійно-особистісних якостей, властивостей та можливостей волонтера або групи волонтерів.
Педагогічні методи:
- методи спостереження як ефективні методи подальшого коригування та виявлення пріоритетних завдань для розвитку професійно-особистісних якостей і навичок та сприяння поліпшенню психологічного клімату у групі;
- методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад);
- методи організації соціально-педагогічної діяльності (тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування, формування громадської думки);
- методи стимулювання доцільної активності волонтерів(гра, змагання);
- методи заохочення та засудження діяльності (заохочення, схвалення, покарання);
- методи самовиховання та самокорекції (самоаналіз, самоосуд, самопокарання, самонавіювання).
Соціологічні методи: моніторинг; аналіз соціуму; соціометрія; анкетування волонтерів з метою вивчення рівня підготовки волонтера; професійно-особистісних якостей та ін.; опитування волонтера або групи волонтерів з питань обізнаності, рівня підготовки, ефективності навчання, коригування навчальних занять [11, c. 103].
До найбільш типових форм роботи з групами волонтерів належать:
- лекція як базовий метод при навчанні волонтерів;
- бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної педагогічної взаємодії, для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи тощо;
- ділова гра на практичних заняттях з різних напрямків соціально-педагогічної діяльності для ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок;
- «мозковий штурм» з метою стимулювання, вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання;
- дискусія (диспут) з волонтерами з найбільш актуальних, гострих питань, тем;
- семінар-практикум для волонтерів з метою подальшого засвоєння теоретичних знань;
- соціально-психологічний тренінг з метою висвітлення та аналізу соціально-педагогічних проблем міжособистісного спілкування;
- конференції (науково-практичні, читацькі, прес-конференції) з метою обміну досвідом та напрацювання технологій організації волонтерської діяльності;
- «круглий стіл» для волонтерів з залученням державних та громадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи волонтерів, розвитку волонтерського руху;
- збори (організаційні, підсумкові) для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями населення [7, c. 169].
Зміст методичної роботи щодо відбору волонтерів містить глибокий аналіз стану соціального розвитку сучасного суспільства; сучасні моделі, форми і методи теорії та практики соціально-педагогічної діяльності; науково обґрунтовані моделі практичного навчання та професійного становлення майбутнього волонтера. Практичний компонент підготовки волонтерів містять у собі: ознайомлення з прийомами і методами роботи; безпосереднє залучення їх до практичної діяльності під керівництвом досвідчених викладачів-консультантів. При цьому враховуються: закономірності формування професійної свідомості; чинники, що впливають на перенесення знань з академічного середовища у практичне; механізми формування умінь та навичок; методи навчання, керівництва та оцінки результатів практичної діяльності; характер стосунків між студентом та педагогом-наставником.
Будь-які волонтерські групи при державних соціальних службах для молоді діють у межах соціальних програм, які реалізуються конкретною службою і передбачені планом її роботи, завданнями, покладеними на них державою. Тому потрібен механізм, щоб допомогти в оволодінні волонтерами змістом діяльності служби саме в тому напрямі, де вони бажають працювати і допомагати у визначенні власних завдань, їх обсягу, методів та форм роботи. Отже, служби, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичне навчання, наради, інструктаж, дискусії, семінари, «круглі столи», тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів зі змістом, напрямами, особливостями, видами соціальної роботи адекватно до їхнього рівня професійної підготовки до такої діяльності [20, c. 135].
Істотну роль у посиленні статусу добровольців при центрах соціальних служб для молоді та у формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи підготовки волонтерів. Виходячи із специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманітні форми підготовки добровольців. Це, зокрема: школа волонтерів (протягом року); тематичні волонтерські курси (протягом півроку); табір підготовки добровільних помічників (протягом місяця); курси підвищення професійної майстерності (протягом десяти днів) тощо.
Характер роботи волонтерів та специфіка їх професії дозволяють виокремити головні напрями, за якими здійснюється навчання волонтерів:
І. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі. Головні питання, що необхідно вирішувати волонтерам на практиці, в основному такі:
ІІ. Соціальна опіка і соціальний захист осіб (діти-інваліди, сироти, малозабезпечені, безпритульні діти, самотні матері тощо, котрі потребують підтримки. Головні питання, що необхідно вирішувати:
ІІІ. Соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство. Цей напрям потребує вирішення таких питань:
Крім позитивних моментів у підготовці волонтерів є і певні труднощі, особливо, що стосується проблеми розвитку волонтерського руху при державних центрах соціальних службах для молоді. Причому однією із головних проблем у цьому плані є те, що до цього часу в Україні не усталилося офіційне визначення понять «волонтерська діяльність» і «волонтер», не визначено у законодавстві сам статус волонтера. З одного боку, це можна пояснити прогалинами в організаційній роботі суперревізорів, з іншого – це свідчить про різну мотивацію розвитку волонтерського руху.
Соціальна робота належить до таких видів професійної діяльності, де не тільки професійні знання, вміння та навички, а насамперед особистісні якості волонтера значною мірою визначають ефективність та успішність роботи. Стиль поведінки волонтера, зумовлений сукупністю його особистих якостей, ціннісних орієнтацій, інтересів, також значною мірою впливає на систему стосунків, які він формує не тільки з клієнтом, а й з колегами по роботі.
Чесність – необхідна якість волонтера. Волонтер не може створювати ілюзій у клієнта щодо можливих шляхів допомоги. Якщо з огляду на об’єктивні причини волонтер не впевнений у позитивному кінцевому результаті, він повинен попередити про це клієнта, щоб у подальшому не викликати нарікань з його боку.
Совість волонтера проявляється як моральна відповідальність за свою поведінку, вчинки. Совість виконує функцію регулятора поведінки як у професійному плані так, і в особистих вчинках: своєрідна пересторога від формального підходу в процесі професійних дій.
Информация о работе Визначення та критерії волонтерської діяльності